Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 754/9573/13-ц

провадження № 61-16677св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року у складі судді Суханової Є. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 , у якому з урахуванням уточнень просив стягнути з відповідачки грошові кошти у розмірі

1 694 649,32 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 05 грудня 2012 року між ним та відповідачкою укладено договір позики, відповідно до умов якого він передав останній грошові кошти у розмірі 200 000,00 доларів США строком до 05 березня 2013 року.

Посилаючись на те, що відповідачка не повернула позику, просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19 серпня 2013 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Забезпечено позов ОСОБА_1 шляхом накладення арешту на майно

ОСОБА_2 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_3 ; 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 .

Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ») звернулося до суду з заявою про скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 04 червня 2019 року скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19 серпня 2013 року відносно майна ОСОБА_2 , а саме арешт квартири АДРЕСА_3 .

У червні 2019 року ОСОБА_1 оскаржив ухвалу суду першої інстанції до апеляційного суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 04 червня

2019 року залишено без руху та визначено строк для надання доказів сплати судового збору за подання скарги у розмірі 384,20 грн.

На виконання вимог зазначеної ухвали ОСОБА_1 надіслав квитанцію про сплату № 7971 від 06 серпня 2019 року на суму 384,20 грн; сплату здійснено з порталу https://court.gov.ua.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 04 червня

2019 року повернуто.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що

ОСОБА_1 не виконав вимог щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги та надання оригіналу платіжного документа (наданий заявником дублікат квитанції про сплату судового збору не підтверджує сплату судового збору), що є перешкодою для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Аргументи учасників справи

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, посилаючись на порушення норм процесуального права.

У своїй касаційній скарзі вказує на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про повернення апеляційної скарги у зв`язку з ненаданням доказів сплати судового збору.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконав вимог щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги та надання оригіналу платіжного документа (наданий заявником дублікат квитанції про сплату судового збору не підтверджує сплату судового збору), що є перешкодою для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Колегія суддів не погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2020 року у справі № 609/538/19 (провадження

№ 61-14017св20) зазначено: «Частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені процесуальним законодавством, зокрема в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду. Таким чином, обов`язок перевірки факту зарахування судового збору покладається на суд. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 826/2429/18 та від 20 лютого 2019 року у справі № 823/1940/18».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року у справі № 522/21326/16-ц (провадження

№ 61-37288св18) вказано: «дійшовши висновків про те, що заявником в установлений судом строк не усунуто недоліки апеляційної скарги, зокрема, окрім не надання мотивованої заяви (клопотання) про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 листопада 2017 року, не надано оригінал квитанції про сплату судового збору. При цьому апеляційний суд не врахував, що 01 вересня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22 травня 2015 року

№ 484-VІII, яким з урахуванням змін, поміж іншого, вилучено норму щодо обов`язкової сплати судового збору виключно через установи банків або відділення зв`язку, що дозволяє платнику судового збору використовувати більш зручний для нього спосіб сплати судового збору, у тому числі - через онлайн-системи, банкомати для приймання платежів, Інтернет-банкінг тощо. Відтак сплата судового збору онлайн в кабінеті клієнта банку відповідає вимогам Закону України «Про судовий збір», а квитанція, що надходить на електронну адресу як підтвердження сплати судового збору, є єдиним можливим документом на підтвердження оплати судового збору онлайн та має доказову силу на виконання його вимог».

Позивач сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги та надав дублікат квитанції про сплату судового збору.

Проте суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, не перевірив зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

За таких обставин оскаржена ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню.

Під час касаційного розгляду з`ясовано, що ухвалою Київського апеляційного суду від

16 вересня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 04 червня 2019 року та відкрито апеляційне провадження за його апеляційною скаргою; постановою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 04 червня

2019 року залишено без змін.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Таким чином, з урахуванням завдань цивільного судочинства та оскільки станом на день надходження справи до Верховного Суду постановою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 04 червня 2019 року залишено без змін, тобто порушене право ОСОБА_1 на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції відновлено, оскаржену ухвалу суду першої інстанції переглянуто в апеляційному порядку. З огляду на такі обставини підстави для направлення справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржена ухвала апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України(у редакції, чинній станом на

07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року скасувати.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Київського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов