Справа № 183/1610/17

№ 2/183/79/21

Р І Ш Е Н Н Я

       І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2021 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря судового засідання Устименко М.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н.П., про:

-визнання недійсним договору дарування будинку АДРЕСА_1 , укладеного 07.04.2004 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідченого 07.04.2004 року приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н.П., зареєстрованого в реєстрі за № 691,

за участю:

представників позивача ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_7 ,-

в с т а н о в и в:

04.04.2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа – приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н.П., в якому з урахуванням зміни підстав позову від 06.09.2018 року (т.1, а.с. 165-173) просила суд визнати недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1 , що був укладений 07.04.2004 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , з однієї сторони, та ОСОБА_4 , з другої сторони, що був посвідчений 07.04.2004 року приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н.П., зареєстрований в реєстрі за № 691.

В обґрунтування свого позову, ОСОБА_1 зазначає, що вона мала рідну сестру ОСОБА_3 , 1931 року народження, яка певний час проживала в АДРЕСА_1 , який вони разом придбали у ОСОБА_8 . Враховуючи свій вік та стан здоров`я, а також враховуючи стан здоров`я ОСОБА_3 , яка була безпомічною та без однієї ноги, вони разом вирішили залучити своїх родичів для надання сторонньої допомоги та догляду, внаслідок чого запропонували ОСОБА_9 доглядати їх до останніх днів свого життя. На сімейній нараді ними було вирішено, що такий догляд буде надавати дочка позивача – відповідач по справі ОСОБА_10 .

Разом з сестрою та дочкою вони домовилися про укладення договору, внаслідок якого відповідач буде довічно їх утримувати.

До 22.05.2014 року вони з деякими перервами проживали разом з сестрою та чоловіком позивача в будинку АДРЕСА_1 , відповідач проживала неподалік, тому надавала їм допомогу та необхідний догляд.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

В свою чергу, ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з чоловіком та запропонувала їй переїхати в смт.Петриківку Дніпропетровського району, пояснивши це тим, що вона має намір переїхати також в смт.Петриківку до свого чоловіка, і вони разом будуть доглядати за нею та її чоловіком.

Після деяких вагань, вона погодилася на пропозицію своєї дочки, продала належний їй на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_2 , та за власні кошти придбала будинок по АДРЕСА_3 , де зареєструвалися з

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік позивача – ОСОБА_11 .

Укладаючи договір купівлі-продажу житла в смт.Петриківка, відповідач запевнила, що вони також з чоловіком будуть проживали в смт.Петриківка, і тому вони залишили житло по АДРЕСА_2 .

Певний час відповідач дотримувалася домовленостей, приїздила до них в смт.Петриківка, а для того, що вона мала можливість в повному обсязі надавати їм допомогу, договір купівлі-продажу житла в смт.Петриківка також був оформлений на ім`я ОСОБА_2 , однак в подальшому, а саме у 2016 році ОСОБА_2 перестала здійснювати належний догляд, тому позивач наполягає на тому, що при укладенні договору дарування помилилася щодо природи правочину, єдиною умовою для укладення договору був постійний догляд зі сторони ОСОБА_2 .

Отже, з підстав визначених ч.1 ст. 229, ст. 203, ст. 215 ЦК України, позивач просить визнати договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 недійсним, оскільки відповідач порушила умови їх домовленості, її вік, стан здоров`я, потреба у постійному догляді мали істотне значення для укладення договору, за яким ОСОБА_2 брала на себе зобов`язання доглядати її довічно, а також позивач посилається на те, що підписала договір внаслідок помилки щодо природи правочину.

У відзиві на позов ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що 07 квітня 204 року між нею та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 було укладено договір дарування житлового будинку за АДРЕСА_2 , який був посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н.П., зареєстрований в реєстрі за № 690, а 08.04.2004 року зареєстрований в електронному реєстрі прав на нерухоме майно. Умовами договору передбачено, що сторони, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, дарувальники передали обдарованій означений вище житловий будинок разом з земельною ділянкою розміром 0,025 га. Відповідач наполягає, що їй були передані ключі від цього житлового будинку, правовстановлюючі документи, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у 2004 році звільнили цей будинок, а саме тітка відповідача ОСОБА_3 переїхала у квартиру АДРЕСА_4 , а ОСОБА_1 переїхала до житлового будинку АДРЕСА_2 , де їй належала Ѕ частина будинку, а інша – дочці відповідача ОСОБА_12 , яка відчужила в подальшому це майно ОСОБА_1 . Відповідач наполягає на тому, що договір дарування не укладався під впливом помилки. Так, ОСОБА_3 за життя не зверталася до неї чи до суду з вимогою про розірвання договору дарування, не оспорювала його, тому її матір не може оспорювати весь договір дарування. При укладенні договору дарування відповідач не надавала ніяких обіцянок, а єдиною підставою для відчуження цього будинку стала та обставина, що матір та тітка не могли разом вжитися між собою. Жодних зобов`язань щодо утримання та постійного догляду за матір`ю вона на себе, в зв`язку з укладенням договору дарування не брала, при цьому ніколи не відмовлялася від свого родинного обов`язку. На думку відповідача, єдиною підставою для оспорення договору дарування стали незрозумілі претензії зі сторони сестри відповідача ОСОБА_13 . Крім того, відповідач звернула увагу на те, що на час укладення договору дарування її матір не була безграмотною, хворою жінкою, яка потребувала стороннього допомоги. Вона мала середньо-технічну освіту, тривалий час працювала у школі на певних посадах, в тому числі пов`язаних зі зберіганням матеріальних цінностей, на момент укладення договору дарування була фізично здоровою, самостійно вела господарство, протягом всього свого життя її матір неодноразово укладала нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу, дарування нерухомого майна, тому її посилання на помилку стосовно природи правочину, а також посилання на бажання укласти договір довічного утримання не відповідає дійсності (т.1 а.с. 183-188).

У відповіді на відзив позивач спростовувала обставини щодо свого стану здоровя, наполягала

Ухвалою судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Парфьонова Д.О. від 05 квітня 2017 року відмовлено позивачеві у задоволенні заяви про забезпечення позову (т.1 а.с. 49-50).

Ухвалою судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Парфьонова Д.О. від 05 квітня 2017 року позову заяву ОСОБА_1 залишено без руху (т.1 а.с. 51).

Ухвалою судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Парфьонова Д.О. від 25 квітня 2017 року вжито заходи забезпечення позову, накладено арешт на житловий будинок по АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 66-67).

Ухвалою судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Парфьонова Д.О. від 30 травня 2017 року відкрите провадження по справі (т.1 а.с. 80).

В зв`язку з закінченням повноважень судді Парфьонова Д.О., 05.06.2018 року справа прийнята до розгляду суддею Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_14 (т.1 а.с. 156), в зв`язку з закінченням її повноважень 23.11.2018 року справа передана в провадження судді Сороки О.В. (т.1 а.с. 178).

Ухвалою суду від 20 червня 2019 року в якості третьої особи до участі у розгляді справи залучено приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н.П. (т.1 а.с. 216-217).

Ухвалою суду від 02.08.2019 року закінчене підготовче судове засідання, призначено розгляд справи по суті (т.1 а.с. 246-247).

Ухвалою суду від 26 листопада 2019 року зупинявся розгляд справи до вирішення питання про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (т.2 а.с. 27-28), провадження поновлене відповідною ухвалою від 31.08.2020 року (т.2, а.с. 31).

В судовому засіданні позивач та її представники позов підтримали, з підстав, визначених у ньому. Позивач наполягає на тому, що помилилася щодо природи правочину, її дочка брала на себе зобов`язання доглядіти її до смерті, надавати їй постійну допомогу, натомість покинула її, навіть не приїздить до неї.

Відповідач та її представник в судовому засіданні позов не визнали з підстав, викладених у відзиві.

Третя особа надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність (т.2, а.с. 21).

Свідки зі сторони позивача – ОСОБА_13 та ОСОБА_15 в судовому засіданні надали суду показання про те, що їм відомо про наявність домовленості між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про укладення договору, за яким вони брала на себе зобов`язання доглядіти матір, однак ОСОБА_2 не надає жодної допомоги своїй матері, яка потребує за станом здоров`я постійного стороннього догляду.

Свідок зі сторони відповідача – ОСОБА_16 спростовувала наявність будь-яких домовленостей при укладенні договору дарування житлового будинку.

Заслухавши пояснення позивача та його представників, пояснення відповідача та його представника, свідків, суд приходить до такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Монашко Н.П. від 10.11.2003 року, по Ѕ частині належав будинок за АДРЕСА_5 , а.с. 36).

07 квітня 2004 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 був укладений договір дарування житлового будинку, у відповідності до якого Дарувальник подарувала, а обдарована прийняла в дар квартиру під номером АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н.П., зареєстровано в реєстрі за № 690 (т.1, а.с. 11).

Вирішуючи позов по суті, суд виходить з наступних норм закону.

Згідно з ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

За частинами 1, 2, 4 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За ч.1 ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч.1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які містять істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом вищевказаних статей договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь - яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Таким чином, особа, на підтвердження своїх вимог про визначення правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Отже, наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді у сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдарованому та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Фактично всі доводи позивача зводяться до її претензій, що стосуються не спірного житла, а матеріального утримання через непрацездатність, стан здоров`я, похилий вік, невелику пенсію, а також щодо неприязних відносин, які склалися на протязі нетривалого часу, що передував зверненню до суду.

Позивач не надала суду належних та допустимих доказів про те, що вона на момент укладення оспорюваного правочину потребувала сторонньої допомоги через свій незадовільний стан здоров`я чи матеріальне забезпечення.

В судовому засіданні позивач наполягала на тому, що ОСОБА_2 брала на себе довічно її утримувати, внаслідок укладення оспорюваного договору, однак належних доказів необхідності довічного утримання суду не подано, як і не подано жодних умов такого утримання.

Крім того, слід звернути увагу, що на момент укладення оспорюваного договору дарування, позивач у власності мала інше житло – по АДРЕСА_2 . На момент відчуження житлового будинку по АДРЕСА_2 , їй належала на праві власності лише Ѕ частина житлового будинку. При цьому, позивач та її сестра, крім житлового будинку, в той же день подарували відповідачці і земельні ділянки, на яких розташований житловий будинок (т.1 а.с. 98,99). За життя ОСОБА_17 остання не оспорювала обставини, при яких нею вчинено дарування Ѕ частини будинку на користь ОСОБА_2 , а позивач, в даному випадку, не набула прав спадкоємця майна ОСОБА_3 .

Відповідно до роз`яснень, які викладені в п. 19 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9, помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.          

Суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач, укладаючи договір дарування помилилася щодо обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч.1ст.718 ЦК України). Відповідно до ч.2 ст.719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч.1 ст.722 ЦК України).

У відповідності до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Також, ч.4 ст.203 ЦК України визначає, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Ч.1 ст.206 ЦК України визначає, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Ч.1 ст.218 ЦК України визначає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відтак, показання свідків якими позивач обґрунтовує факт вчинення правочину довічного утримання, а не дарування суд не приймає до уваги в якості належних доказів, тобто таких, що самі по собі не можуть підтверджувати факт вчинення договору довічного утримання.

Внаслідок викладеного в позові належить відмовити в повному обсязі.

Судові витрати, враховуючи відмову в задоволенні позову, стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. ст. 3, 5, 12, 77-82, 141, 258, 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 , третя особа – приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н.П, про визнання недійсним договору дарування будинку АДРЕСА_1 , укладеного 07.04.2004 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідченого 07.04.2004 року приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н.П., зареєстрованого в реєстрі за № 691.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа – приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н.П., Дніпропетровська область, м.Новомосковськ, пл.Героїв, 1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

                       Суддя                        О.В.Сорока.