Справа № 203/908/16-ц

2/0203/5/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого-судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Биченковій Г.С.

за участю представника позивача - ОСОБА_11

відповідачки - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в особі її законного представника ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Арсеньєва Анастасія Анатоліївна, Перша Дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний бра ОСОБА_4 . Після його смерті залишилось спадкове майно, що складається з квартири АДРЕСА_1 . Спадкоємців за законом першої черги не має, а вона є спадкоємцем за законом другої черги. 15.12.2015 року вона звернулась до Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Однак, нотаріусом їй було повідомлено, що 18.11.2015 року відповідну заяву вже було подано відповідачкою, в зв`язку із наявністю заповіту на її ім`я від 04.09.2015 року. Також зазначила, що вона є інвалідом ІІ групи за загальним захворюванням, непрацездатна та потребує постійного нагляду та лікування, отримує пенсію по інвалідності та інших доходів не має. За життя брат постійно дбав про неї, допомагав матеріально. Після того, як в 2015 році брат дізнався, що тяжко хворий на рак, він постійно хвилювався про те, хто буде дбати про неї та за які кошти вона буде жити, коли залишиться одна. Він неодноразово висловлював свою думку про те, що належна йому квартира за законом перейде до неї, оскільки інших спадкоємців в нього не має. За таких обставин, заповіт, який брат підписав 04.09.2015 року, тобто за місяць до своєї смерті, знаходячись на стаціонарному лікуванні, не відповідав останній справжній волі брата. З 07.07.2015 року по 23.07.2015 року він знаходився на стаціонарному лікуванні в ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України». Згідно виписки з медичної картки станом на 24.07.2015 року продовжував хворіти. Згідно виписки із амбулаторної картки від 24.08.2015 року вже у серпні він скаржився на проблеми з диханням, підвищену психоемоційну лабільність та порушення сну через біль. В зв`язку із різким погіршенням стану та швидким прогресуванням хвороби, останні два місяці свого життя брат постійно лікувався, робив різноманітні дослідження та обстеження, знаходився на стаціонарному лікуванні у відділенні онкології. Його прооперували, але було вже пізно, хвороба швидко прогресувала, пішли чисельні метастази, його мучили постійні нестерпні болі та ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер. Всіма організаційними питаннями, пов`язаними із лікуванням та похованням брата на її прохання займався їх двоюрідний брат ОСОБА_3 . Під час знаходження на стаціонарному лікуванні в лікарні №4 брат переніс хірургічну операцію, проходив курс протиракового лікування (спеціальні процедури та медичні препарати), приймав сильні знеболюючі ліки. Все це разом із болем, від якого він постійно страждав, впливало на його психічний стан, на можливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Почастішали випадки несприйняття ним дійсних подій, а деякі події могли сприйматись ним неадекватно. Таким станом брата скористалась відповідачка, яка допомагала дбати за хворим в лікарні. На час складання заповіту брат був тяжко хворою людиною, з постійним фізичним болем. Йому залишалось жити один місяць. В день посвідчення заповіту брат також знаходився під впливом сильно діючих медичних препаратів та спеціальних процедур, що могло негативно вплинути на його психічний стан, тому він не міг в повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними. Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , посвідчений 04.09.2015 року приватним нотаріусом Арсеньєвою А.А.; визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 .

В наданому клопотанні представник позивачки просив внести виправлення в позовну заяву, вважаючи правильним адресу спадкового майна: квартира АДРЕСА_1 .

Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 03.03.2016 року було відкрито провадження по справі та призначено останню до розгляду в попередньому судовому засіданні.

Ухвалою від 03.03.2016 року в порядку забезпечення позову було накладено арешт із забороною здійснювати будь-які дії щодо відчуження та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 03.03.2016 року в порядку забезпечення позову було накладено арешт із забороною здійснювати будь-які дії щодо відчуження та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 12.03.2016 року було скасовано арешт на квартиру АДРЕСА_1 , накладений ухвалою від 03.03.2016 року.

Ухвалою від 24.03.2016 року справу було призначено до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 06.04.2016 року по справі було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, на час проведення якої провадження по справі зупинено.

Ухвалою від 05.05.2016 року провадження по справі відновлено в зв`язку із надходженням клопотання експерта.

Ухвалою від 17.05.2016 року в якості законного представника позивачки ОСОБА_2 було залучено її опікуна ОСОБА_3 .

Ухвалою від 11.07.2016 року провадження по справі повторно зупинено на час проведення посмертної судово-психіатричної експертизи.

Ухвалою від 27.09.2016 року після проведення експертизи провадження по справі відновлено.

Ухвалою від 24.01.2017 року провадження по справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №201/16327/16-ц.

Ухвалою від 20.08.2018 року цивільну справу було прийнято до розгляду, поновлено провадження по справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою від 31.10.2018 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, з занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження по справі було закрито та останню призначено до розгляду по суті.

Ухвалою від 25.03.2019 року по справі було призначено повторну посмертну комісійну судову психіатричну експертизу та провадження по справі на час проведення останньої зупинено.

Ухвалою від 09.12.2020 року провадження по справі було відновлено та останню призначено до подальшого розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивачки підтримав позов та посилаючись на викладені в ньому підстави, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідача під час розгляду справи в суді заперечувала проти позову та просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Треті особи в наданих заявах просили розглядати справу за їх відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідачки, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 є рідною донькою ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті останнього відкрилась спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_4 було складено заповіт, посвідчений 04.09.2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Арсеньєвою А.А. за реєстровим №1316, згідно якого ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповідав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .

18.11.2015 року ОСОБА_1 звернулась до Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлого ОСОБА_4

15.12.2015 року заяву про прийняття спадщини за законом після померлого ОСОБА_4 було подано ОСОБА_2 .

Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею ст.1234 ЦК України визначено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Відповідно до ст.1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 ст.225 ЦК України встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним заповіту, позивачка посилалась на те, що вона є інвалідом ІІ групи за загальним захворюванням, непрацездатна та потребує постійного нагляду та лікування, отримує пенсію по інвалідності та інших доходів не має. За життя брат постійно дбав про неї, допомагав матеріально. Після того, як в 2015 році брат дізнався, що тяжко хворий на рак, він постійно хвилювався про те, хто буде дбати про неї та за які кошти вона буде жити, коли залишиться одна. Він неодноразово висловлював свою думку про те, що належна йому квартира за законом перейде до неї, оскільки інших спадкоємців в нього не має. В зв`язку із різким погіршенням стану та швидким прогресуванням хвороби, останні два місяці свого життя брат постійно лікувався, робив різноманітні дослідження та обстеження, знаходився на стаціонарному лікуванні у відділенні онкології. Під час знаходження на стаціонарному лікуванні в лікарні №4 брат переніс хірургічну операцію, проходив курс протиракового лікування (спеціальні процедури та медичні препарати), приймав сильні знеболюючі ліки. Все це разом із болем, від якого він постійно страждав, впливало на його психічний стан, на можливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Почастішали випадки несприйняття ним дійсних подій, а деякі події могли сприйматись ним неадекватно. Таким станом брата скористалась відповідачка, яка допомагала дбати за хворим в лікарні. На час складання заповіту брат був тяжко хворою людиною, з постійним фізичним болем. Йому залишалось жити один місяць. В день посвідчення заповіту брат також знаходився під впливом сильно діючих медичних препаратів та спеціальних процедур, що могло негативно вплинути на його психічний стан, тому він не міг в повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Згідно висновку посмертної судово-психіатричної експертизи №18 від 26.08.2016 року встановлено, що ОСОБА_4 на момент складання та підписання заповіту 04.09.2015 року виявляв ознаки хронічного психічного захворювання у формі шизофренії. Ступінь вираженості наявного у ОСОБА_4 психічного захворювання позбавляла його можливості в період часу, що цікавить суд (04.09.2015 року), розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Згідно висновку повторної комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи №14 від 08.10.2020 року визначено, що ОСОБА_4 за своїм психічним станом міг повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час складання заповіту 04.09.2015 року.

Відповідно до п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997 року №8 при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обгрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Згідно з постановою Верховного Суду України від 29.02.2012 року у справі №6-9цс12 висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до ст.54 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту), нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов`язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Суд враховує, що спірний заповіт посвідчувався нотаріально та нотаріус, посвідчивши його, підтвердив таким чином у відповідності до ст.ст.43-45 Закону України «Про нотаріат», що заповіт було вчинено саме тією особою, за відсутності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності та правоздатності, а також щодо дійсності намірів на складання заповіту.

Заповіт виготовлений нотаріусом за допомогою загальноприйнятих технічних засобів - з використанням комп`ютерного набору та роздруківки, містить зроблений ОСОБА_4 власноручно запис: «Заповіт прочитаний мною вголос, мені зрозумілий, відповідає моїй волі». Також заповіт підписаний особисто ОСОБА_4 , з зазначенням повністю його П.І.Б.

Згідно висновку посмертної судово-психіатричної експертизи №18 від 26.08.2016 року вбачається, що при проведенні останньої експертами використовувались матеріали цивільної справи, а також медична карта №16048 стаціонарного хворого КУ «Дніпропетровська міська багатопрофільна клінічна лікарня №4», медична карта амбулаторного хворого КУ «Дніпропетровська міська поліклініка №1».

При цьому, згідно дослідницької частини висновку вбачається, що висновки експертів щодо психічного стану ОСОБА_4 та можливості останнього розуміти значення своїх та керувати ними на момент складання заповіту 04.09.2015 року, фактично грунтуються виключно на даних медичної карти амбулаторного хворого КУ «Дніпропетровська міська поліклініка №1», згідно яких ОСОБА_4 в період 1975-1978 років перебував на лікуванні в психіатричному відділенні та йому було встановлено діагноз «шизофренія».

Поряд з цим, суд враховує, що медична документація щодо стану здоров`я ОСОБА_4 станом на 1975-1978 роки не містить висновків про абсолютну неспроможність останнього на той час розуміти значення свої дій та керувати ними, а тим більше про таку неспроможність на час складання заповіту більше ніж через 30 років після проходження лікування та встановлення діагнозу в 70-х роках.

Ані наявна медична документація, ані висновок експертизи №18 від 26.08.2016 року не містять відомостей про те, що після 1978 року стан ОСОБА_4 не змінився, він продовжував перебувати на обліку у психіатра, проходив лікування в психіатричних закладах з підтвердженням раніше встановленого йому діагнозу «шизофренія».

Також суд зазначає, що у висновку експертизи №18 від 26.08.2016 року не враховано та не надано оцінки тим фактам, що в 1984 році ОСОБА_4 був засуджений судом до позбавлення волі за вчинення злочинів; що останній займався активною громадською діяльністю, з 1994 року був головою Дніпропетровської Руської громади; в 2014 році особисто звертався до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом та приймав участь в судових засіданнях по цій справі, що вбачається з рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17.02.2015 року (справа №203/7249/14-ц).

В зв`язку з призначеною експертизою експертами було заявлено клопотання про допит свідків щодо стану ОСОБА_4 у час, максимально близький до складання заповіту. Проте, жодний із показів допитаних судом свідків, а також пояснення відповідачки та нотаріуса, що посвідчував заповіт, при проведенні експертизи та складанні висновку враховано не було та оцінки цим показам не надано.

В той час, як покази свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 свідчать про те, що на момент складання заповіту ОСОБА_4 не виявляв ознак психічного розладу, його поведінка була нормальною та адекватною, він всіх впізнавав, орієнтувався в просторі. Свідок ОСОБА_5 також пояснювала, що була присутня при телефонній розмові ОСОБА_4 з його двоюрідним братом, під час якої вони обговорювали укладений правочин. При цьому, ОСОБА_4 був впевнений в своїх діях.

З урахуванням наведеного, оцінюючи висновок посмертної судово-психіатричної експертизи №18 від 26.08.2016 року в сукупності з іншими доказами, суд вважає, що останній не містить чітких, обгрунтованих та однозначних висновків про абсолютну неспроможність ОСОБА_4 в момент складання та посвідчення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними; складений без врахування та оцінки всіх даних щодо особи ОСОБА_4 , без врахування показів свідків, не узгоджується з їх показами та іншими доказами по справі, а тому не визнається судом належним, достатнім та допустимим доказом по справі.

Згідно висновку повторної комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи №14 від 08.10.2020 року вбачається, що останній складено на підставі матеріали цивільної справи, даних медичної документації - медичної карти №16048 стаціонарного хворого КУ «Дніпропетровська міська багатопрофільна клінічна лікарня №4», з урахуванням пояснень сторін, приватного нотаріуса, показань свідків, на підставі чого зроблено висновок, що ОСОБА_4 за своїм психічним станом міг повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час складання заповіту 04.09.2015 року.

Суд враховує, що при проведенні повторної експертизи експертами не досліджувалась медична карта амбулаторного хворого КУ «Дніпропетровська міська поліклініка №1», даними якої керувались експерти при складенні висновку №18 від 26.08.2016 року.

Під час проведення повторної експертизи експертом було заявлено клопотання про надання оригіналу медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_4 з КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка №1», а також довідки від лікаря-психіатра з психоневрологічного диспансеру за місцем проживання підекспертного щодо його перебування на психіатричному обліку та за наявності медичної психіатричної документації.

Згідно отриманої відповіді на запит суду КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка №1» було повідомлено, що ОСОБА_4 , не перебував під наглядом лікаря-психіатра у вказаному закладі.

В подальшому сторонами будь-яких клопотань з цього приводу щодо витребування додаткової інформації та доказів, призначення додаткової експертизи та інш., не заявлялось.

Таким чином, оскільки висновок посмертної судово-психіатричної експертизи №18 від 26.08.2016 року з урахуванням вищенаведених обставин не визнається судом належним, достатнім та допустимим доказом, не може бути покладено в основу судового рішення, а інші зібрані та досліджені судом під час розгляду справи докази в своїй сукупності не містять беззаперечних даних про абсолютну неспроможність ОСОБА_4 на момент складання та посвідчення заповіту 04.09.2015 року розуміти значення своїх дій та керувати ними, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову в повному обсязі за необгрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

Оскільки позивачку в силу п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнено від сплати судового збору, судові витрати по справі відповідно до ч.7 ст.141 ЦПК України підлягають компенсації за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43-45,54 Закону України «Про нотаріат», ст.ст.203,215, 225,1217,1223,1233,1234,1235,1248,1257 ЦК України, ст.ст.2,4,5,10,11,12,76-81,141,211,223,258,259,263-268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 в особі її законного представника ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Арсеньєва Анастасія Анатоліївна, Перша Дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 04 лютого 2021 року.

Суддя С.Ю.Казак