Справа №2-92/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

14 травня  2010р.                 Вільногірський міський суд Дніпропетровської обл.

у складі:

головуючого                                               судді Болоніної М.Б.

при секретарі                                                        Шараповій О.О.

за участю позивача                                               ОСОБА_1

                  представника позивача     адвоката  ОСОБА_2

                  відповідача                                          ОСОБА_3

                  представника відповідача                  ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вільногірську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку в спільному майні власників жилого будинку,

В С Т А Н О В И В:

До суду звернувся  ОСОБА_1 з позовом до своєї сестри ОСОБА_3 про припинення права власності на частку в спільному майні власників жилого будинку, який розташовано у АДРЕСА_1 (ар.с.2-3), а в подальшому – з уточненими позовними заявами (ар.с.17-19, 74), де зазначає наступне.

Позивач є власником ? домоволодіння, розташованого за зазначеною адресою, відповідач є власником ? цього ж домоволодіння, яке було ними набуто в порядку спадкування після смерті їх матері – ОСОБА_5.

 У відповідності до положень ст.365 ЦК України позивач  вважає за можливе позбавити відповідача права власності на її частку у спільному майні, оскільки  частка є незначною і не може бути виділена в натурі, спірне домоволодіння, яке складається з жилого будинку та надвірних пристроїв,  розташоване на земельній ділянці площею 702кв.м і є неподільним, спільне володіння і користування майном неможливе, вирішити це питання мирним шляхом відповідач відмовляється. Крім того, відповідач маю свою сім’ю і мешкає поза межами спірного домоволодіння, тому припинення права власності на її частку не завдасть істотної шкоди її інтересам.  

З урахуванням вартості спірного домоволодіння та частки відповідача у спільному майні, яка була визначена експертною оцінкою, позивач просить визнати частку відповідача його приватною власністю і перерахувати відповідачу компенсацію у сумі 27 870грн., яку він вніс на депозитний рахунок суду.

 У судовому засіданні позивач повністю  підтримав свій позов, суду пояснив, що спірний будинок належав його та відповідача покійним батькам, мати заповідала майно йому, але відповідач отримала свою обов’язкову частку у спадщині. Він кілька разів пропонував відповідачу продати будинок, від чого вона відмовилась, висловила намір користуватись кімнатою  матері, влітку саджає на земельній ділянці біля будинку овочі. Поділити будинок неможливо, згоди щодо спільного користування будинком, господарчими будівлями та земельною ділянкою сторони не доходять.  Частку відповідача у спадковому майні позивач вважає незначною, згоден сплатити їй вартість її частки. Від відшкодування за рахунок відповідача судових витрат по оплаті судового збору, витрат на ІТЗ розгляду справи та послуг адвоката позивач відмовився, просив стягнути на його користь половину суми, яку він сплатив за проведення будівельно-технічної експертизи.

Представник позивача висловився за те, що існують всі умови для позбавлення відповідача її частки у спільному майні, оскільки частка відповідача набагато менша, ніж  частка позивача, спільне користування сторонами домоволодінням неможливе, тому єдиним вирішенням проблеми є оплатне вилучення частки відповідача.

Відповідач позов не визнала, суду пояснила, що вона та її чоловік будували спірний жилий будинок  і господарські пристрої, тому вона не згодна на продаж домоволодіння, має намір ним користуватись як дачею, вирощує на присадибній ділянці фруктові дерева та овочі, збирає врожай. Інших земельних ділянок вона не має, тому позбавлення частки у домоволодінні завдасть їй шкоду.  

    Представник відповідача заперечував проти позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими, оскільки ? частка домоволодіння не може  вважатися незначною, можливе встановлення порядку користування будинком та присадибною ділянкою, відповідач ОСОБА_3 згідна на те, щоб спільно з братом користуватися домоволодінням.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та оцінивши у сукупності надані по справі докази,  суд  знаходить позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають з наступних підстав.  

Згідно ст.ст.10,11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається  як на підставу своїх вимог.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_1 надав свідоцтво про право на спадщину за  заповітом (ар.с.6) і витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно (ар.с.10,11), згідно яких йому належить ? частки жилого будинку та господарських пристроїв, відповідачу ОСОБА_3 – ? частка; технічний паспорт на жилий будинок (ар.с.7-9); платіжні квитанції, які підтверджують перерахування ним на депозитний рахунок суду суми 27 870грн. (ар.с.12,75). Крім того, за клопотанням представника позивача було проведено судову будівельно-технічну експертизу, згідно її висновків (ар.с.56-62) середньоринкова вартість спірного домоволодіння складає 111 480грн., вартість ? частки складає 27 870грн., розділ жилого будинку з виділом в натурі ? частки неможливий.

Відповідач у своїх запереченнях проти позову посилалась на рішення Вільногірського міського суду від 14.07.2009р. по справі за її позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю та стягнення моральної шкоди (ар.с.69-70), згідно якого дії ОСОБА_1, направлені на перешкоджання його сестрі ОСОБА_3 користуватися спірним домоволодінням, визнані протиправними, він зобов’язаний надати ОСОБА_3 ключі від воріт, вхідних дверей будинку, гаража та сараю.

Аналізуючи конкретні обставини справи та надані сторонами докази, суд доходить висновку, що позивачем помилково трактуються норми ст.365 ЦК України, на підставі якої ним заявлено позовні вимоги.

Згідно ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним, тобто лише сам власник може вирішувати питання про припинення свого права на майно.

У відповідності до ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1.   частка є незначною і не може бути виділена в натурі:

2.   річ є неподільною;

3.   спільне володіння і користування майном є неможливим;

4.   таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

За змістом цієї статті  припинення права особи на частку в спільному майні можливе лише за наявності всіх чотирьох зазначених у ній обставин.

Під час судового розгляду справи відповідач неодноразово висловлювалась, що не згодна на припинення її права власності на ? частку у домоволодінні її батьків, вона користувалася раніше і в подальшому бажає користуватись батьківською хатою як дачним будинком,  вирощувати на земельній ділянці дерева і городину, припинення її права власності завдасть їй істотної шкоди.

Представник позивача наголошував на тому, що частка  відповідача є меншою, ніж частка позивача, однак ст.365 ЦК України вимагає, щоб частка була не меншою, а незначною,  ? частку домоволодіння, вартість якої згідно експертної оцінки становить 27 870грн., не можна вважати незначною.

 Рішенням Вільногірського міського суду від 14.07.2009р., що вже згадувалось,  затверджено право ОСОБА_3 користуватись спірним домоволодінням і визнані протиправними дії позивача щодо перешкоджання здійсненню такого права.

 У відповідності до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, тобто  факт можливості спільного володіння і користування майном сторонами є преюдиційним і не підлягає доказуванню.

  Таким чином, в наявності лише одна умова для припинення права на частку у спільному майні, на якій наголошує позивач, а саме те, що згідно висновку експерта розділ жилого будинку з виділом в натурі ? частки неможливий.

Однак, у відповідності до ч.6 ст.147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов’язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст.212 ЦПК., тобто суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.  

У своєму висновку щодо неможливості поділу домоволодіння (ар.с.61) експерт посилається на нормативну літературу, згідно якої для влаштування окремої ізольованої однокімнатної квартири необхідна мінімальна корисна площа 22 кв.м (15 кв.м – для житлової кімнати і 7 кв.м – для кухні), тому з урахуванням невідповідності ідеальної ? частки площі (14,2 кв.м)  вимогам нормативної літератури розділ будинку з виділом в натурі ? частки є неможливим. Проте, з показань обох сторін під час судового розгляду справи було встановлено, що спірне домоволодіння не є місцем постійного проживання ані позивача, ані відповідача, відповідач ОСОБА_3 використовує його як дачний будинок, тому, на думку суду, не має необхідності для обладнання кухні і можливо знайти варіанти для користування кожною зі сторін  окремою часткою спірного домоволодіння.

З огляду на вищенаведене позовні вимоги позивача суд доведеними не вважає.

Судові витрати позивача, понесені ним при розгляді справи, у відповідності до ст.88 ЦПК України відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Крім того, суд  приймає до уваги те, що при подачі позову позивач сплатив судовий збір (державне мито) у сумі 51грн., виходячи з вартості спірного домоволодіння, визначеного при реєстрації права власності на нерухоме майно, дійсна вартість частки майна відповідача, встановлена під час експертної оцінки, становить 27 870грн., тому розмір ставки судового збору, що підлягає сплаті, становить 278грн.70коп., і з урахуванням вже сплаченої суми 51грн. з позивача підлягає стягненню додатково сума 227грн.70коп.

 Керуючись ст.ст.10,11,60,88,209,212,213,215,218 ЦПК України,  суд

В И Р І Ш И В:

      У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку в спільному майні власників жилого будинку відмовити.

    Зобов’язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській обл. повернути ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю м.Дніпродзержинська Дніпропетровської обл., який мешкає у АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, грошові кошти у сумі 27 870грн. з депозитного рахунку, зараховані для Вільногірського міського суду Дніпропетровської обл. згідно квитанцій №6870.333.1 від 18.08.2008р. на суму 10 238грн.48коп., №7656.181.1 від 16.03.2010р. на суму 7 300грн., №7656.182.1 від 16.903.2010р. на суму 10 331грн.52коп.

Стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір (державне мито) у сумі 227грн.70коп.  

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня його проголошення, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Дніпропетровської обл. через Вільногірський міський суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.    

 Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення суду набирає законної сили  після закінчення цього строку.

 У разі подання апеляційної скарги рішення, що його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ                                                     М.Б. БОЛОНІНА