Справа № 624/619/20

№ провадження 2/624/9/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2021 року Кегичівський районний суд Харківської області в складі: головуючого - судді Крапівки Т.В., за участю секретаря Лебідь Л.В., розглянувши у порядку загального судового провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Кегичівка, Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Рояківка» про витребування земельної ділянки у зв`язку із закінченням строку договору оренди,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду з позовною заявою до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Рояківка» про витребування земельної ділянки у зв`язку із закінченням строку договору оренди, в якому просить витребувати у Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Рояківка» (ЄДРПОУ 31440805, адреса: Харківська область, Кегичівський район, с. Рояківка) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 4,63 га, з кадастровим номером 6323184800:08:005:0032, що розташована на території Рояківської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивач, ОСОБА_1 , є власником земельної ділянки площею 4,63 га, яка розташована на території Рояківської сільської ради, Кегичівського району, Харківської області, на підставі державного акту на право власності серія Р2 № 775170, та має кадастровий номер 6323184800:08:005:0032. 16 березня 2010 року, між позивачем та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством «Рояківка» був укладений договір оренди вищезазначеної земельної ділянки. Відповідно до п. 8 зазначеного договору оренди, зазначена земельна ділянка передана в оренду строком на 10 років. Дія договору припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його укладено (пункт 38 згаданого договору). У пункті 45 договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. 30 вересня 2019 року позивач направила Приватно-орендному сільськогосподарському підприємству «Рояківка» заяву, в якій повідомила, що не має наміру продовжувати надавати земельну ділянку в оренду, бажає земельну ділянку обробляти самостійно. В жовтні 2019 року позивач отримала відповідь від директора підприємства, зі змісту якої стало зрозуміло, що з урахуванням того, що договір оренди землі від 16 березня 2010 року зареєстрований в Реєстраційній службі Кегичівського районного управління юстиції Харківської області від 06 лютого 2014 року, підстав для зміни або розірвання договору оренди - не має. Позивач з цією позицією відповідача незгодна. При цьому зазначає, що на час підписання договору оренди, 16 березня 2010 року, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації (ч.2 ст.125, ч.2 ст.126 ЗК України). Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 Закону України «Про оренду землі»). Отже права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону України «Про оренду землі», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Разом з тим у ч.3 ст.631 ЦК України обумовлено, що сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства. У спеціальному Законі України «Про оренду землі» вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18). Можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства. Разом з тим якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, полію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом України «Про оренду землі», який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації. Отже, момент набрання чинності договору оренди землі сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації. З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 18 78-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182. 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому після 01 січня 2013 року відповідач не міг зареєструвати спірний правочин. Таким чином, проведення 06.02.2014 державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі вказаного договору оренди землі не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), а тому не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі, укладеним до 01 січня 2013 року. Отже, оскільки Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Рояківка» не здійснило державну реєстрацію договору оренди землі, договір між позивачем та відповідачем чинності не набрав і, відповідно вказане сільськогосподарське підприємство не набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі. За таких обставин позивач вважає, що відповідач володіє спірною земельною ділянкою за відсутності вчиненого правочину, а тому ця земельна ділянка має бути витребувана у відповідача на користь позивача. В своїх судженнях позивач послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у Постанові від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц.

Ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 08 вересня 2020 року провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, сторонам надано час для подання заяв по суті.

17 вересня 2020 року позивач подала до суду заяву про забезпечення позову. Ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 18 вересня 2020 року заява задоволена частково, Приватно-орендному сільськогосподарському підприємству «Рояківка» заборонено, після збирання врожаю восени 2020 року вчиняти дії щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 6323184800:08:005:0032, площею 4,63 га, розташованій в адміністративних межах Рояківської сільської ради Кегичівського району Харківської області, призначеній для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належній ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності серії Р2 №775170.

Ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 02 листопада 2020 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено її до судового розгляду.

Відповідачем Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством «Рояківка» 22 вересня 2020 року подано до суду відзив на позовну заяву та 11 січня 2021 року письмові пояснення. Згідно з якими відповідач вважає доводи та аргументи покладені в обґрунтування позовних вимог безпідставними, помилковими та такими, що суперечать діючому законодавству, а позов відповідно таким, що не підлягає задоволенню. Зазначає, що відповідно пункту 45 укладеного сторонами договору оренди землі 16 березня 2010 року, сторони погодили, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Цей договір було зареєстровано 06 лютого 2014 року, відповідно строк дії договору закінчується 06 лютого 2024 року, а тому підстави для зміни або розірвання договору оренди відсутні. Звертаючись до суду з вищезазначеним позовом, позивач, посилаючись на Закон України від 11.02.2010 року «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зазначає, що після 01 січня 2013 року відповідач не мав права зареєструвати зазначений договір, а тому державна реєстрація речового права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 06 лютого 2014 року, не може впивати на момент набрання чинності договором оренди землі, укладеним до 01 січня 2013 року. Такі висновки позивача суперечать вимогам законодавства. Стаття 125 ЗК України за якою право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, зокрема щодо права оренди земельної ділянки. Набрання договором чинності є момент у часі, коли починають діяти права та обв`язки за договором. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 07.06.2017 року у справі № 872цс17. Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 18 січня 2017 року та 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17. У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початок перебігу строку та його закінчення. Відповідно ст.640 ЦК України, моментом укладення договору є досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотримання певних вимог, якими є передача майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства. Сторони в договорі оренди землі мають право зазначити про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства. Так, відповідно п.45 договору оренди земельної ділянки, сторони дійшли згоди, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Строк дії договору оренди землі на момент пред`явлення позову не припинений. На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач та її представник в судове засідання не з`явились, представник позивача ОСОБА_2 подала заяву про розгляд справи без її та позивача участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Від відповідача надійшла заява, згідно з якою просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі з урахуванням викладених раніше аргументів. Також просить зняти заборону встановлену ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 18 вересня 2020 року, оскільки вжиті заходи забезпечення позову перешкоджають господарській діяльності підприємства, у зв`язку з чим порушено право підприємства. Розгляд справи провести без участі представника.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши матеріали справи, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Пунктом 2 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року передбачено, що відповідно до ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що ст. 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Так, судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р2 №775170 виданого Кегичівською райдержадміністрацією 17 грудня 2002 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №189, є власником земельної ділянки площею 4,63 га в межах згідно з планом, розташованої на території Рояківської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 6323184800:08:005:0032.

16 березня 2010 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством «Рояківка» в особі директора ОСОБА_3 , який діє на підставі статуту, зареєстрованого Кегичівською РДА від 11 лютого 2002 року підписано договір оренди землі. За цим договором в оренду передана земельна ділянка загальною площею 4,63 га, у тому числі ріллі 4,63 га, на підставі державного акту серії Р2 №775170 та має кадастровий номер 6323184800:08:005:0032.

Відповідно до п. 8 договору оренду землі від 16 березня 2010 року, договір укладено на десять років.

Згідно п. 21 Договору після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку в стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Пунктом 45 Договору передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Відповідно до копії акту передачі-прийому земельної ділянки згідно з договором від 16 березня 2010 року орендодавець ОСОБА_1 передала, а орендар ПОСП «Рояківка» прийняв земельну ділянку сільськогосподарського призначення на території Рояківської сільської ради, загальною площею 4,6243 га (згідно державного акту серії Р2 №775170, кадастровий номер 6323184800:08:005:0032.

Позивачем ОСОБА_1 було подано до ПОСП «Рояківка» заяву датовану 30 вересня 2019 року, в якій ОСОБА_1 інформує підприємство про відсутність в неї наміру продовжувати надавати земельну ділянку в оренду, бажає обробляти її самостійно. Заяву отримано 07 жовтня 2019 року за вх №46.

Відповідно до копії листа ПОСП «Рояківка» адресованого ОСОБА_1 , підприємство на поданий нею лист повідомляє, що договір оренди землі від 16 березня 2010 року, зареєстрований в Реєстраційній службі Кегичівського районного управління юстиції Харківської області 06 лютого 2014 року, номер запису про інше речове право 4585711. Відповідно до ст.ст.18,20 Закону України «Про оренду землі» укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Згідно з копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, в Державному реєстрі 06 лютого 2014 року було зареєстровано право оренди земельної ділянки, об`єкт нерухомого майна земельна ділянка площею 4,63 га, кадастровий номер 6323184800:08:005:0032. Орендар Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Рояківка», орендодавець ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України та ст. 1 Закону України "Про оренду землі", право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 та ч. 3 ст. 640 ЦК України (в редакції чинній до 01.01.2013 року, тобто на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди земельної ділянки вважається укладеним з моменту його державної реєстрації.

Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

На час підписання вказаного договору оренди частина четверта статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. При цьому, у статті 125 ЗК України було визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Крім того, частиною п`ятою статті 126 ЗК України було передбачено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон № 161-XIV.

Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 Закону № 161-XIV).

Згідно зі статтею 18 названого Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Як встановлено в судовому засіданні на підставі договору оренди землі від 16 березня 2010 року позивач передала спірну земельну ділянку в оренду Приватно-орендному сільськогосподарському підприємству «Рояківка» строком на 10 років. Цим договором оренди передбачено, що він набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Отже, момент набрання чинності договору оренди землі сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації.

Такі умови договору відповідають статті 18 Закону № 161-XIV, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому після 01 січня 2013 року відповідач не міг зареєструвати спірний правочин.

На час укладання Договору та його державної реєстрації положення ст. 17 Закону України «Про оренду землі» була викладена у такому змісті, згідно якого передача об`єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди земної, за актом приймання-передачі.

На час державної реєстрації іншого речового права по вказаному вище Договору від 16 березня 2010 року дані норми про обов`язковість проведення державної реєстрації втратили чинність, а сама державна реєстрація була проведена по спливу значного строку після підписання Договору сторонами.

За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

За загальним правилом і з урахуванням ст. 641 та 642 ЦК України моментом, з якого договір вважається укладеним, є момент досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору, тобто повного і безумовного прийняття однією стороною пропозиції другої сторони укласти договір на визначених і добровільно погоджених ними умовах.

У ст.ст. 206-210, 639, 640 ЦК України, зокрема у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, передбачені певні винятки з такого загального правила й зазначено, що моментом укладення договору може бути також надання йому письмової форми, передання майна чи вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору, його державна реєстрація.

За таких обставин, укладення договору є певним процесом (від направлення оферти до моменту надання договору юридичної сили), а не моментальною, одноактною дією, та фактично складається з кількох стадій, що слідують послідовно одна за одною, а саме: подання однією стороною пропозиції щодо укладення договору, прийняття погодженої пропозиції другою стороною, надання договору необхідної форми (з урахуванням законодавчих вимог), а за необхідності нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору.

Відповідно до ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, установлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

На час проведення державної реєстрації вищевказаного Договору від 16 березня 2010 року не діяло законодавче положення щодо обов`язкової державної реєстрації договору оренди землі, а також положення, що така реєстрація визначається моментом набуття Договором юридичної чинності.

Суд приймає до уваги, що на час укладання Договору від 16 березня 2010 року діяло законодавство, яке встановлювало, що договір оренди землі є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Разом з тим, проведення 06 лютого 2014 року державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі вказаного договору оренди землі не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), а тому не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі, укладеним до 01 січня 2013 року.

Отже, оскільки Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Рояківка» не здійснило державну реєстрацію договору оренди землі, договір між позивачем та відповідачем чинності не набрав і, відповідно вказане сільськогосподарське підприємство не набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі.

Згідно із частиною другою статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Враховуючи, що відповідач володіє спірною земельною ділянкою за відсутності вчиненого правочину, позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме належить витребувати спірну земельну ділянку у відповідача на користь позивача.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-727цс19).

Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) зазначає, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Суд надаючи оцінку запереченням відповідача, який у своїй позиції посилався на правові позиції Верховного суду України викладені у постановах від 07 червня 2017 року у справі №872 цс17, від 18 січня 2017 року у справі №6-2777цс16, від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) та інші, зазначає, що обставини, встановлені у цих справах не є подібними до обставин справи, яка є предметом цього розгляду. Зокрема, у справі № 322/1178/17 спірний договір оренди землі був зареєстрований до 01 січня 2013 року, а тому відповідно до норм чинного законодавства на час виникнення правовідносин був вчинений на відміну від договору оренди землі, який є предметом розгляду цієї справи.

Відповідачем заявлено про зняття заборони встановленої ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 18 вересня 2020 року, розглядаючи це клопотання суд не вбачає підстав для їх скасування, оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню. Відповідно до ч.7, ч.8 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачем не заявлено про розподіл судових витрат, тому суд при ухваленні рішення не вирішує це питання.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 12, 76, 78, 81, 95, 263-268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Рояківка» про витребування земельної ділянки у зв`язку із закінченням строку договору оренди – задовольнити.

Витребувати у Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Рояківка» (ЄДРПОУ 31440805, адреса: Харківська область, Кегичівський район, с. Рояківка) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 4,63 га, з кадастровим номером 6323184800:08:005:0032, що розташована на території Рояківської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Кегичівський районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повний текст судового рішення виготовлений 04 лютого 2021 року.

Повне найменування (ім`я) сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с. Гутирівка, Кегичівського району, Харківської області, громадянка України, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Кегичівським РВ УМВС України в Харківській області 07.10.1996 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Представник позивача: Адвокат Петренко Олена Миколаївна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 747 від 04.02.2012, виданого Миколаївською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури, адреса: 61023, м. Харків, вул. Мироносицька, 97

Відповідач: Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Рояківка», місце знаходження: 64030, Харківська область, Кегичівський район, с. Рояківка, код ЄДРПОУ 31440805.

Суддя                                                                        Т.В. Крапівка