5 травня 2010 року                                               справа №2 - а - 29/10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі

головуючого судді Тіслюка І.І.

секретар Циліцька Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Борзни адміністративний позов ОСОБА_3 до інспектора ДПС Прилуцького взводу ДПС Макарійчука М.С. про визнання нечинним рішення суб`єкта владних повноважень,-

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора ДПС Прилуцького взводу ДПС Макарійчука М.С. про визнання нечинним рішення суб`єкта владних повноважень в якому просить визнати нечинною постанову про адміністративне правопорушення серії СВ №067355 від 12.03.2010 року про визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.122 ч.1 КУпАП.

В судовому засіданні позивач, підтримавши позов, пояснив, що 12.03.2010 року близько 12 47  год. під час керування ним автомобілем НОМЕР_1 неподалік від м.Прилуки після переїзду через перехрестя його зупинив співробітник ДАІ Макарійчук М.С. і повідомивши йому про порушення ним правил дорожнього руху в частині п.81, виніс постанову серії СВ №067355 про визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.122 ч.1 КУпАП. Підставою співробітник ДАІ вказав недотримання ним вимоги дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонений». Спілкуючись з Макарійчуком М.С. він роз`яснював, що зупинку здійснив біля знаку. Розмітки дороги не було видно, оскільки на дорозі лежав товстим шаром сніг. Надалі, з причини поганої видимості дороги на перехресті із – за наметених сугробів він здійснював додаткову зупинку щоб пересвідчитись у відсутності інших автомобілів і безаварійно перетнути перехрестя. За перехрестям його зупинив відповідач і звинуватив у порушенні правил дорожнього руху. Безпідставність такої оцінки можуть підтвердити два свідки, які разом з ним знаходились в автомобілі поряд з ним – ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Свідок ОСОБА_5, зазначивши аналогічні за змістом обставини, що передували притягненню ОСОБА_8 до відповідальності, також зазначила, що вона знаходилась в автомобілі на першому ряді поряд з водіем. В момент зупинки біля знаку автомобіль співробітників міліції на іншому боці перехрестя не було видно. Вони побачили наряд коли наблизились до перехрестя і позивач зупиняв автомобіль щоб подивитись на дорогу по боках від автомобіля. Проїжджаючи мимо автомобіля ДАІ їх зупинив співробітник ДАІ і обвинуватив позивача в порушенні правил дорожнього руху. Однак це не відповідає дійсності.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні дала аналогічні за змістом пояснення про обставини зупинення автомобіля співробітником ДАІ, зазначивши що автомобіль ОСОБА_3 здійснював зупинку і біля дорожнього знаку і безпосередньо перед перехрестям.  

Відповідач, повідомлений про час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явився.

Заслухавши позивача, дослідивши письмові докази, що долучені позивачем до позову на підтвердження вимог, суд з`ясував обгрунтованість міркувань позивача щодо безпідставності притягнення його до адміністративної відповідальності.

Відповідно до положень ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Проте, заперечень проти адміністративного позову від нього до суду не надходило.

Одночасно, в судовому засіданні встановлено, що позивач не вчиняв правопорушення, передбаченого ст.122 ч.1 КУпАП і його доводи відповідачем не спростовані.

Всупереч положенням ст.71 ч.4 КАС України, якою передбачено що, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі, відповідач таких доказів суду не надав.

Також, згідно з положеннями зазначеної статті, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Положеннями ст.71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивач надав суду докази якими спростовуються факти, вказані в протоколі про адміністративне правопорушення та у вказаній постанові.  

Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Проаналізувавши матеріали справи, з`ясувавши доводи позивача щодо відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122 ч.1 КУпАП, суд дійшов висновку про правомірність вимоги позивача.

Згідно з ст.162 КАС України - при вирішенні справи по суті суд у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.122 ч.1, 268, 279, 280, 284 КУпАП ст.ст. 2,18, 23, 71, 158, 162, 163  КАС України, суд –

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до інспектора ДПС Прилуцького взводу ДПС Макарійчука М.С. про визнання нечинним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень - задовольнити.

Постанову серії СВ №067355 від 12.03.2010 року про визнання винним ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.122 ч.1 КУпАП, визнати нечинною.  

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Борзнянський районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня винесення постанови і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

                          Суддя

     Борзнянського районного суду                                       Тіслюк І.І.