Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 159/1159/19

провадження № 61-15776св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 травня 2019 року у складі судді Панасюка С. Л., та постанову Волинського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Киці С. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним договору про відкриття

та обслуговування банківського рахунку.

Позовна заява обґрунтована тим, що між нею та ПАТ КБ «Приват Банк» укладено кредитний договір № VOKVGA0000001674 від 04 вересня 2008 року, згідно якого відповідач зобов`язався надати позивачу кредитні кошти на строк з 04 вересня 2008 року до 04 вересня 2018 року включно у вигляді непоновлюваної лінії

у розмірі 23 426,12 дол. США зі сплатою за користування кредитом відсотків

у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % різних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 7.2 договору. Пунктом 8.2 кредитного договору передбачено,

що для виконання договору банк відкриває позичальнику рахунок

№ НОМЕР_1 для зарахування спрямованих на погашення заборгованості за кредитом, відсотків, винагород та інших платежів.

Позивач вважає, що відповідач взявши на себе зобов`язання відкрити вказаний рахунок, взяв тим самим зобов`язання укласти з ним договір на відкриття

та обслуговування такого рахунку. Оскільки такий договір позивачу на сьогодні не вручений, його номер, дата, місяць та рік укладання невідомі, а тому, просить суд визнати недійсним договір про відкриття та обслуговування банківського рахунку № НОМЕР_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду

від 24 липня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність укладеного між сторонами договору на відкриття

та обслуговування рахунку № НОМЕР_1 дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позову.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу до Верховного Суду,

у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив порядок розгляду справи та права позивача, зокрема, на подання відповіді на відзив. Суд першої інстанції частково задовольнив клопотання про витребування доказів,

а суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні такого клопотання.

Суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права не допустивши до участі у справі ОСОБА_3 на підставі довіреності в якості представника позивача чим скасував право на отримання правової допомоги. Суди

не перевірили повноваження адвоката Кузіна Є. В., який діяв за відсутності належно засвідченої довіреності. При видачі кредитних коштів банком порушено Інструкцію про порядок відкриття, використання і закриття рахунку

у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України 02 листопада 2003 року № 492.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду відзив

на касаційну скаргу у якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, зазначило, що оскільки оскаржуваний договір між позивачем та відповідачем

не укладався, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду пояснення у яких просила задовольнити касаційну скаргу.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 159/1159/19, витребувано її з Ковельського міськрайонного суду Волинської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 04 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № VOKVGA0000001674 за умовами якого відповідач надав позивачеві кредитні кошти у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 23 426,12 дол. США, з яких кошти в сумі 20 856,92 дол. США

на споживчі цілі, з них: 20 000,00 дол. США на споживчі цілі шляхом видачі готівки через касу та 600,00 дол. США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 154,15 дол. США - для сплати страхового платежу страхування майна за договором страхування майна на перший рік дії кредиту, 102,77 дол. США - для сплати особистого страхування за договором особистого страхування на перший рік дії кредиту, а також

у розмірі 2 569,20 дол. США на сплату страхових платежів у випадках

та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору зі сплатою

за користування кредитом відсотків в розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту

в розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 7.2 договору.

Пунктом 8.2 кредитного договору передбачено, що для виконання договору банк відкриває позичальнику рахунок № НОМЕР_1 для зарахування коштів спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді

та інших платежів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін

до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України

в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних

на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Принцип свободи договору, закріплений пунктом 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтями 6, 627 ЦК України, проявляється у двох основних формах: а) свобода у прийнятті рішення про укладення договору та виборі партнера (включаючи свободу волі від примусу

до укладення договору) і б) свобода у визначенні змісту договору,

що укладається (включаючи право на укладення непоіменованих і змішаних договорів).

Кваліфікація договору відбувається не на підставі назви договору, яку вибрали сторони, а на підставі аналізу змісту укладеного договору. Така кваліфікація здійснюється за допомогою зіставлення предмета укладеного договору

з кваліфікуючими ознаками існуючих поіменованих договірних типів. Кожен

із поіменованих договірних типів характеризується унікальним набором кваліфікуючих ознак, який відрізняє цей договірний тип від інших договорів. Виведення таких кваліфікуючих ознак поіменованих договірних типів здійснюється на основі буквального прочитання відповідних спеціальних норм закону (особливо норм-дефініцій, що визначають поняття відповідного поіменованого типу договору), а також тлумачення їхнього змісту.

Частина друга статті 628 ЦК України дозволяє сторонам укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін

у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Під елементами поіменованих договорів, комбінація яких конституює змішаний договір, слід розуміти ті кваліфікуючі ознаки поіменованих договорів, які визначають зобов`язання, що має вирішальне значення для кваліфікації відповідних поіменованих договірних типів і відрізняє їх від близьких договірних конструкцій.

З матеріалів справи відомо, що сторони 04 вересня 2008 року уклали кредитний договір № VOKVGA0000001674 за умовами якого відповідач надав позивачеві кредитні кошти у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 23 426,12 дол. США,

з яких кошти в сумі 20 856,92 дол. США на споживчі цілі, з них:

20 000,00 дол. США на споживчі цілі шляхом видачі готівки через касу, а іншу частину перерахував на рахунок, відкритий в цьому банку на покриття витрат

за цим договором.

Пунктом 8.2 кредитного договору передбачено, що для виконання договору банк відкриває позичальнику рахунок № НОМЕР_1 для зарахування коштів спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді

та інших платежів. Позичальник доручає, без додаткових узгоджень, перерахувати кредитні кошти: винагороду за надання фінансового інструменту банку у розмірі 600,00 дол. США, на оплату страхових платежів у розмірі 256,92 дол. США

на поточний рахунок Страхової компанії «Інгострах». Позичальник доручає Банку проводити погашення заборгованості по даному кредитному договору

в передбачені даним договором строки за рахунок коштів, розміщених на рахунку, що відповідає платіжній картці, емітованій ПриватБанком. Зазначене доручення позичальника не підлягає виконанню банком у випадку пред`явлення позичальником документа, що підтверджує сплату заборгованості іншим способом.

Більш того, відповідно до пункту 2.1.2 договору банк зобов`язується з метою надання й обслуговування кредиту відкрити рахунок, зазначений в пункті 8.2 договору. Відповідно до пункту 2.1.5 договору банк зобов`язується направляти на погашення заборгованості позичальника кошти, що надійшли на рахунок відповідно до пункту 8.2 договору для зарахування, відповідно до пунктів 3.2, 8.1 договору.

Оскільки відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум

з рахунка та проведення інших операцій за рахунком, то з аналізу змісту наведених умов договору, вбачається, що укладений сторонами кредитний договір

№ VOKVGA0000001674 є змішаним договором, який містить елементи договору кредиту та елементи договору банківського рахунку. Оскільки договір банківського рахунку вважаються укладеним з моменту досягнення сторонами угоди з усіх істотних умов договору у письмовій формі і не передбачає, здійснення фактичних дій для його укладення, то відповідно до статті 1067 ЦК України такий договір є консенсуальним.

Позивач, звертаючись до суду просила визнати недійсним договір про відкриття та обслуговування банківського рахунку № НОМЕР_1 , укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Статтями 215, 217 ЦК України передбачена можливість оспорювати дійсність окремої частини правочину.

Тлумачення статей 16, 203, 215, 217 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: 1) пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; 2) наявність підстав для оспорення правочину; 3) встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася

до суду.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Зі змісту зазначеної норми вбачається, що заперечувати дійсність правочину в судовому порядку вправі одна із сторін договору або інша заінтересована особа.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу ОСОБА_1 вказувала, що правовою підставою для визнання пункту 8.2 кредитного договору недійсним є те, що вона такий договір не укладала.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Установивши, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» договір про відкриття та обслуговування банківського рахунку № НОМЕР_1 як окремий договір-документ не укладався, оскільки пунктом 8.2 кредитного договору

№ VOKVGA0000001674 передбачено відкриття позичальникові рахунку

№ НОМЕР_1 , на який фактично погашався кредит позивачем

та зараховувались кошти та призначений виключно для погашення заборгованості за кредитним договором і при укладенні такого змішаного договору сторони дотримались вимог законодавства, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним пункту 8.2 кредитного договору, що містить у собі елементи договору банківського рахунку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували норми матеріального права, повно і всебічно дослідили матеріали справи та дали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним

у справі доказам, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове рішення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку

з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 травня

2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 24 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун