Справа №2-4016/10

                                                      РІШЕННЯ

                                                     ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2010 року

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого: Дзюбановського Ю.І.

при секретарях судового засідання: Іванів М.М., Чубак С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» в особі Відділення №1 філії ВАТ КБ «Надра» Тернопільське РУ про стягнення вкладу, нарахованих відсотків, пені, фінансових витрат, інфляційних нарахувань, моральної шкоди, -

   ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, надалі позивач, звернувся до Тернопільського міськрайонного суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» в особі Відділення №1 філії ВАТ КБ «Надра» Тернопільське РУ, надалі відповідач, враховуючи уточнення позовних вимог, про стягнення 284 грн. нарахованих відсотків на суму вкладу, 249,88 грн. пені, 662 грн. інфляційних нарахувань, 300 грн. фінансових затрат, 1000 грн. моральної шкоди, обґрунтовуючи порушенням банком взятих умовами договору зобов’язань щодо повернення вкладу, виплати відсотків.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача позовні вимоги в частині неповернення нарахованих відсотків в сумі 284 грн. не заперечує, зазначає, що їх виплата буде проводитися з 10 червня 2010 року. В установленні в договорі строки виплата не здійснювалася в зв’язку з продовженням тимчасової адміністрації до 11.02.2011р. В частині позовних вимог щодо стягнення пені, фінансових витрат, моральної шкоди, інфляційних нарахувань просить суд відмовити в їх задоволенні, мотивуючи недоведеністю позивачем понесення 300 грн. таких затрат, не підтверджено понесення моральної шкоди та необгрунтовано визначення розміру, відповідальність Банку у вигляді нарахування пені умовами договору сторонами не передбачено, а інфляційні нарахування є штрафними санкціями, нарахування яких протягом дії мораторію не передбачається.

Суд, розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, встановив наступне.

05 червня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» в особі Відділення №1 Тернопільської філії та ОСОБА_1 (вкладник) були укладені договори №455679 та №455688 строкового банківського вкладу за умовами яких вкладник передає, а банк приймає грошові суми вкладів в розмірі 5000 грн. та 3000 грн. і зобов’язується виплатити вкладникові суми вкладів та проценти на умовах та в порядку, визначених цими договорами. Строки дії вкладу становлять 12 місяців.

Як вбачається із квитанцій №1711 від 05.06.2008р. та №2019 позивач вніс 8000 грн.

Згідно з укладених Додаткових угод №1 від 12.06.2009р. сторони внесли зміни в п. 2.1 Договору №455679 від 05.06.2008р., зазначивши 2500 грн. вкладу, в п. 2.1 Договору №455688, зазначивши 1500 грн. вкладу, а також встановили строк дії вкладу до 12 грудня 2009 року із процентною ставкою по укладених договорах в розмірі 14 процентів річних.

Пунктами 3.4.3, 3.4.4, 3.4.5 Договорів передбачено, що банк зобов’язується забезпечити повне збереження та повернення вкладу з нарахованими процентами, зобов’язаний повернути вкладнику вклад за його вимогою в кінці дії вкладу чи у випадку дострокового розірвання договору і сплатити вкладнику проценти шляхом перерахування коштів на рахунок в останній день строку дії вкладу.

Як підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 16.02.2010р., 11.03.2010р., 17.03.2010р. на адресу Банку були направлені заяви про поверненння вкладу в зв’язку із закінченням його дії. Однак, позивача було повідомлено, що Банком в 2010 році буде виконуватися зобов’язання перед клієнтами в рамках спеціальних програм.

За таких обставин, позивач для захисту своїх прав та інтересів звернувся до суду з позовною заявою про стягнення в примусовому порядку невиплачених коштів.

Суд, оцінивши зібрані по справі докази та дослідивши норми чинного законодавства прийшов до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

У відповідності до статті 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.  

Частина 1 статті 1060 Кодексу встановлює, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами були укладені договори банківського вкладу на умовах повернення вкладу із спливом встановленого строку, який позивачем виконаний належним чином.

В судовому засіданні судом встановлено та сторонами не заперечується виконання Банком покладених зобов’язань в частині повернення 10.05.2010р. вкладу в сумі 4000 грн.

Відповідно до ст. 1074 ЦК України, положення якої поширюється на відносини банку та вкладника за рахунком, обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджатися рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

У відповідності до ст.ст. 525, 526, 599 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, одностороння відмову від виконання зобов’язання не допускається. Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Станом на дату розгляду справи сторонами не подано та судом не здобуто доказів виконання умов договору банківського вкладу в частині повернення нарахованих на суму вкладу відсотків в розмірі 284 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задовлення.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно поданого позивачем розрахунку відповідачу нараховані інфляційні нарахування за період з 05.06.2009р. по 10.05.2010р. в сумі 662 грн.

Однак, як свідчать матеріали справи, укладенні між сторонами договори закінчили терміни своєї дії 12.12.2009р., у банку виникло відповідне зобов’язання на повернення суми вкладу та нарахованих відсотків в кінці терміну дії вкладів, що виконано не належним чином, відтак, інфляційні нарахування підлягають до нарахування і стягнення за період з 13.12.2009р. по 10.05.2010р. в сумі 227 грн.

Твердження представника відповідача про заборону під час дії мораторію нараховувати штрафні санкції, якими вважає в даному випадку нараховані позивачем інфляційні нарахування суд відхиляє, оскільки як зазначено в Інформаційному листі Верховного Суду України від 15.07.2005р. №3.2.-2005 інфляційні витрати, є витратами, пов’язаними з інфляційними процесами в державі та за своєю природною є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних – платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов’язань.

Крім цього, позивач просить суд стягнути з відповідача 1000 грн. моральної шкоди, мотивуючи тим, що своїми протиправними діями банк заподіяв сильні душевні страждання, порушився звичайний спосіб мого життя, погіршення стану здоров’я.

Суд, розглянувши матеріали справи, прийшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині до задоволення не підлягають з наступних підстав.

У відповідності до положень статей 16, 23 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Постановою Пленуму ВСУ від 31.03.1995р. №4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” надано визначення моральної шкоди, під якою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно пункту 3 Постанови визначено, що відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 Постанови Пленуму ВСУ „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні та з чого він при цьому виходить.

Однак, позивачем при подані позову, а також при розгляді справи в обгрунтування позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди належними та допустимими доказами не підтверджено факту заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, які як стверджує позивач полягають у сильних душевних стражданнях, позбавлення душевної рівноваги, порушенням звичайного способу життя, погіршення стану здоров’я.

Також, не підлягають до задоволення позовні вимоги в частині стягнення 300 грн. фінансових затрат, а саме, як зазначає позивач візити до фінансових установ, доставку додаткових документів, платні юридичні консультації, оскільки позивачем до матеріалів справи до подано доказів, які б підтверджували факт понесення вказаних затрат.

Позовні вимоги в частині стягнення з Банку 249,88 грн. пені до задоволення не підлягають, оскільки згідно за загальними умовами забезпечення виконання зобов’язання, передбаченими статею 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом, а умовами укладених між стронами по справі договорів банківського вкладу не передбачено такого виду відповідальності за невиконання зобов’язань, як нарахування пені.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають до задоволення в сумі 284 грн. нарахованих відсотків та 227 грн. інфляційних нарахувань як такі, що грунтуються на вимогах законодавства та підтвердженні матеріалами спправи.

Згідно ст. 88 ЦПК України судові витрати стягуються з відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 16, 22, 23, 525, 526, 599, 625, 1058, 1060, 1074 ЦК України, ст.ст. 60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.   Позов задовольнити частково.

2.   Стягнути з відкритого акціонерного товариства комерційний банк „Надра” (вул. Артема,15, м. Київ, код ЄДР 20025456) в особі Відділення №1 філії ВАТ КБ „Надра” Тернопільське РУ (вул. Збаразька,35, м. Тернопіль, ідент. код 25748024) на користь ОСОБА_1 – 284 грн. відсотків, 227 грн. інфляційних нарахувань.

3.   Стягнути із відкритого акціонерного товариства комерційний банк „Надра” (вул. Артема,15, м. Київ, код ЄДР 20025456) в особі Відділення №1 філії ВАТ КБ „Надра” Тернопільське РУ (вул. Збаразька,35, м. Тернопіль, ідент. код 25748024) в користь бюджету 51 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

4.   В частині позовних вимог щодо стягнення 249,88 грн. пені, 300 грн. фінансових затрат, 1000 грн. моральної шкоди та 435 грн. інфляційних нарахувань – в задоволенні відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення та апеляційної скарги - протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або шляхом подачі апеляційної скарги без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

                Суддя – підпис

                З оригіналом згідно:

                Суддя                                                                                        Ю.Дзюбановський