Справа № 148/2418/15-ц

Провадження №2/148/109/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25 січня 2021 року Тульчинський районний суд

Вінницької області

в складі головуючого судді Ковганича С.В.

при секретарі Мрочко Т.О.

за участі позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тульчині за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третіх осіб - Тульчинської державної нотаріальної контори та реєстраційної служби Тульчинського районного управління юстиції про визнання будинку спільною власністю подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , третіх осіб - Тульчинської державної нотаріальної контори та реєстраційної служби Тульчинського районного управління юстиції про визнання будинку спільною власністю подружжя. В подальшому подала до суду заяву про збільшення позовних вимг. З врахуванняи даної заяви позивач обгрунтовує позовні вимоги тим, що вона є дочкою ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті її батьків залишилось спадкове майно, яке складається з житлового будинку з господарськими будівлями, який розташований в АДРЕСА_1 . Вказаний будинок зареєстрований на ім`я батька ОСОБА_6 , але він був придбаний під час шлюбу батьків, а тому є спільною власністю подружжя, де їх частки є рівними.

Відповідач є спадкоємцем майна померлого ОСОБА_6 за заповітом.

Після смерті її матері відкрилась спадщина на 1/2 частину житлового будинку і вона спадщину прийняла, але до цього часу свої спадкові права не оформила і свідоцтва про право на спадщину не отримала, оскільки житловий будинок, в якому 1/2 частина належала її матері, оформлено на ім`я батька.

В зв`язку з даними обставинами вона змушена звернутися до суду з даним позовом. Просить визнати житловий будинок АДРЕСА_1 , який зареєстрований на ім`я ОСОБА_6 спільною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , частки яких були рівними. Визначити, що частка померлої ОСОБА_5 в праві спільної сумісної власності на вищевказаний житловий будинок становила 1/2 частину.

Позивач та її представник підтримали позовні вимоги, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини, просять позов задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просить відмовити в задоволенні позову.

Відповідач в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи наявна заява від нього, згідно якої він просить слухати справу за його відсутності, але в присутності адвоката Григоришена О.В. Згідно наявного в матеріалах справи відзиву на позовні вимоги відповідач вказав, що ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя не була власником житлового будинку, позивач у визначений законом строк не зверталась за захистом права чи інтересу, спадщину не прийняла після смерті останньої. Ввважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, а тому в задоволенні позову просить відмовити.

Треті особи - представники Тульчинської державної нотаріальної контори та реєстраційної служби Тульчинського районного управління юстиції в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи і відомостей про причину їх неявки до суду не надійшло.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність нез`явившихся учасників справи, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази по справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрована в АДРЕСА_1 з 28.02.1983, про що свідчить копія її паспорта серія НОМЕР_1 , виданого 06.10.2005 Тульчинським РВ УМВС України у Вінницькій області (а.с.5 т.1).

Згідно копії свідоцтва про шлюб від 27.09.1977 серія НОМЕР_2 (а.с.12 т.1) 27.09.1977 позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 та змінила своє дошлюбне прізвище ОСОБА_8 на ОСОБА_9 .

Згідно копії повторного свідоцтва про народження від 19.10.2015 серія НОМЕР_3 (а.с.9 т.1) батьками позивача є ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Згідно копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого подружжя від 19.10.2015№00015911040 (а.с.11 т.1) 06.11.1953 ОСОБА_6 та ОСОБА_10 зареєстрували шлюб та після його реєстрації ОСОБА_10 зміна своє дошлюбне прізвище на ОСОБА_8 .

Відповідно до копії свідоцтва про смерть від 12.12.2006 серія НОМЕР_4 (а.с.1 т.15) ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Тульчині, Вінницької області померла ОСОБА_5 .

Відповідно до копії свідоцтва про смерть від 22.06.2012 серія НОМЕР_5 (а.с.16 т.1) ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Тульчині, Вінницької області помер ОСОБА_6 .

Відповідно до копії заповіту від 21.12.2006, посвідченого приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального окруру Ковганич А.В. ( а.с.14 т.1) та копії витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 21.12.2006 №7831658 (а.с.22 т.1) ОСОБА_6 заповів ОСОБА_4 все його майно, що буде належати йому на день його смерті, де б воно не знаходилось і з чого не складалось, а також все те, на що він за законом буде мати право.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 06.08.1965, посвідченого державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори Самоєнко Н.П. за реєстром №2631 та зареєстрованого в КП "Тульчинське міжнародне бюро інвентаризації" 15.10.1965 в книзі №109 (а.с.17-18 т.1), ОСОБА_11 продав, а ОСОБА_6 купив житловий будинок, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що в свою чергу також підтверджується оригіналом даного договору, наявного в інвентаризаційній справі №526 на житдловий будинок по АДРЕСА_1 , оглянутої в судовому засіданні.

Згідно копії довідки Тульчинської міської ради Вінницької області від 24.09.2012№2990 (а.с.13 т.1) ОСОБА_1 за власний рахунок похоронила ОСОБА_6 та на день смерті проживала разом із ним та вела спільне господарство.

Надану позивачем копію довідки виконавчого комітету Тульчинської міської ради Вінницької області від 24.09.2012№2990 (а.с.13 т.1) суд до уваги не бере, так як дана довідка не містить дату її видачі, а тому є неналежним доказом.

Згідно копії спадкової справи №830/2015 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 (а.с.97-105 т.2) вбачається, що 19.11.2015 ОСОБА_1 звернулася до Тульчинської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Державним нотаріусом було перевірено факт прийняття спадщини на підставі довідки Тульчинської міької ради від 19.11.2015 №2950, згідно якої ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно була зареєстрована та проживала до дня смерті в АДРЕСА_1 , разом з нею на день смерті проживала та вела спільне домашнє господарство її донька ОСОБА_1 . Того ж дня відбулася реєстрація спадкової справи спадкодавця ОСОБА_5 .

Згідно копії спадкової справи №835/2012 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 (а.с.190-250 т.1, а.с.1-28 т.2) вбачається, що 19.10.2012 на адресу Тульчинської державної нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_4 про те, що він є спадкоємцем усього майна ОСОБА_6 за заповітом, проте від прийняття належної йому спадщини він відмовляється та на неї не претендує, і претензій до того, щоб свідоцтво про право на спадщину за законом було видано на ім`я дочки померлого, ОСОБА_1 він не має. Того ж дня на на адресу нотаріальної контори також надійшла заява від ОСОБА_1 про те, що вона бажає прийняти спадщину за законом на усе майно, яке залишилося після смерті її батька ОСОБА_6 , в зв`язку з чим відбулася реєстрація спадкової справи спадкодавця ОСОБА_6

27.10.2012 на адресу нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_4 про те, що він є спадкоємцем усього майна ОСОБА_6 за заповітом і це майно він приймає.

Відповідно до наявної в матеріалах спадкової справи копії довідки виконавчого комітету Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області від 29.11.2016 №3995 (а.с.250 т.1), згідно адресної книги м.Тульчина житловий будинок ОСОБА_6 розташований за адресою: АДРЕСА_2 ).

02.10.2016 державним нотаріусом Тимчик Н.Ф. на підставі заповіту, посвідченого 21.12.2006 приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального окруру Ковганич А.В. та зареєстрованого в реєстрі за р.№2980, було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_4 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_2 .

Відповідно до копії постанови Апеляційного суду Вінницької області від 25.07.2018 (а.с.139-141 т.2) рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 05.04.2018 у справі №148/680/17 скасовано та ухванено нове. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Тульчинської державної нотаріальної контори про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним відмовлено.Постановю Верховного суду від 11.06.2020 (а.с.142-146 т.2) постанову Апеляційного суду Вінницької області від 25.07.2018 залишено без змін.

При цьому судом враховано, що підставами вищевказаного позову для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 02.12.2016 на ім`я ОСОБА_4 , було те, що ОСОБА_1 вважала, що прибудова «а1», веранда «а2», навіс «а3», гараж «Б2, сарай «Г», убиральна «Д» належать їй, оскільки були збудовані нею та її чоловіком в період 1985-1988 років; а також, що дані приміщення, оскільки не були введені в експлуатацію є самочинними будівлями й безпідставно були внесені до свідоцтва про право на спадщину.

Підставою для звернення позивача до суду стало те, що за життя спадкодавців ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договір про поділ майна, набутого ними під час шлюбу не був укладений, тому на даний час визначити частку, яка належала на праві спільної сумісної власності за померлою ОСОБА_5 неможливо, в зв`язку з чим позивач як спадкоємиця останньої змушена звернутися до суду з даним позовом.

На підставі наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що між сторонами існує спір з приводу спадкового майно, що залишилось після смерті подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Відповідно до ч1, 3 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Оскільки ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_6 22.06.2012, тому до правовідносин, що виникли після відкриття спадщини у зв`язку з їх смертю підлягають застосуванню норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК України та СК України ( в редакції станом на 08.12.2006).

У відповідності до п.22, 23 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Частиною 3 ст. 368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 372 ЦК України майно що є в спільній сумісній власності, може бути поділено між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є в спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Главою 8 Сімейного кодексу України (надані СК України) регулюється право спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч.1 ст.61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно із ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Враховуючи доведеність обставин придбання житлового будинку в АДРЕСА_2 ) в період перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в шлюбі, даний житловий будинок є об`єктом права спільної сумісної власності.

Судом встановлено, що за час життя питання виділення частки в спільному майні подружжя у житловому будинку в АДРЕСА_2 ) подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не вирішували. Відтак, суд приходить до висновку, що частки кожного із співвласників у цьому житловому будинку є рівними та становлять по 1/2 частці за кожним.

Проаналізувавши обставини справи та відповідні норми законодавства, які регулюють ці відносини, суд дійшов до висновку, що у зв`язку зі смертю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , позивач не може реалізувати своє право на прийняття спадщини за законом без виділення (визначення) частки померлого у спільному майні.

Фізична особа, яка в силу ст. 12 ЦК України є вільною у здійсненні своїх прав, вправі прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.3, 5 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1, 2, 5 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

За змістом норм статей 1268 - 1269 ЦК України слід прийти до висновку, що порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих же спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу.

Згідно ч.1 ст.1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Пунктом 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що частка суб`єкта права спільної сумісної власності визначається зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

В інформаціному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 зазначено, що «...зі змісту ст. 357 ЦК вбачається, що під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.

Враховуючи той факт, що позивач є спадкоємцем першої черги, відповідно до норми ч.3 ст.1268 ЦК України є такою, що прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_5 , оскільки нею не було подано нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини, тому суд приходить до висновку, що вона має право на все належне майно, що належало її матері на момент смерті. А відтак, вона може претендувати на частину спадкового майна, а саме, житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_2 ), 1/2 частина якого належала померлій на праві спільної сумісної власності.

З огляду на встановлене, з метою захисту спадкових прав позивача та забезпечення їх подальшої реалізації, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Беручи до уваги письмову заяву відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові ( ст. 267 ч. 4 ЦК України).

Згідно вимог 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Судом враховано, що ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а з позовом до суду позивач звернулася лише у 20.10.2015.

Однак, беручи до уваги той факт, що з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 позивач звернулась з 19.11.2015, а з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_12 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , тому саме з 19.10.2012 слід вираховувати початок перебігу позовної давності, а не з 08.12.2006, як важає відповідач, бо саме тоді вона могла довідатися про порушення свого права. Оскільки правом на захист своїх спадкових прав позивачскористалась 20.10.2015, тому трирічний строк позовної давності нею не пропущено.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Представник відповідача зі своєї сторони доводи позивача та його представника хоч і заперечив, однак належних та допустимих доказів протилежного суду не надав та не спростував обгрунтованість позовних вимог.

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в заявлених нею межах та про існування правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню понесені позивачем судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 519,10 грн (243,60+275,50=519,10) ( а.с.1, 61 т.1).

На підставі викладеного, керуючись ст. 60, 61, 70 СК України, ст. ст. 15, 253, 256, 257, 261, 368, 372, 1216-1218, 1220, 1226, 1261, 1268, 12690 ЦК України, ст. ст. 4, 13, 19, 76-81, 141, 263- 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третіх осіб - Тульчинської державної нотаріальної контори та реєстраційної служби Тульчинського районного управління юстиції про визнання будинку спільною власністю подружжя задовольнити.

Визнати житловий будинок АДРЕСА_1 , який зареєстрований на ім`я ОСОБА_6 , спільною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , частки яких були рівними.

Визначити, що частка померлої ОСОБА_5 в праві спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , становила 1/2 частину.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_7 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 , судові витрати з оплати судового збору в сумі 519,10 грн. (п`ятсот дев`ятнадцять гривень 10 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, шляхом подачі апеляційної скарги через Тульчинський районний суд Вінницької області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 02.02.2021.

Суддя: