КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/49329/18 Головуючий в суді першої інстанції Циктіч В.М.

Провадження № 11-кп/824/1638/2021

Категорія: 331 КПК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Павленко О.П.

суддів Гладія С.В., Тютюн Т.М.

за участю секретаря Педенко К.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника Тігішвілі Георгія Гочаєвича на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22 грудня 2020 року у кримінальному провадженні №12018100100010895 стосовно обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України,

ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Драбів Черкаської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 грудня 2020 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, окрім іншого, продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою до 14 лютого 2021 року включно.

На обґрунтування такого рішення, оцінюючи реальність існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме переховування від суду, незаконного впливу на свідків та вчинення інших кримінальних правопорушень, суд першої інстанції зазначив про те, що ОСОБА_1 раніше судимий, має не зняту та непогашену судимість, отже належних висновків із попереднього засудження для себе не зробив і на шлях виправлення не став. Взяв до уваги суд також те, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні тяжкого корисливого злочину із застосуванням насильства, вчиненого групою осіб і таке обвинувачення є підставою для критичної оцінки моральних якостей останнього. При цьому характер інкримінованого обвинуваченим злочину та його суспільні наслідки підтверджують, що у цьому кримінальному провадженні обґрунтовано існує суспільна небезпека. Крім того, суд врахував розмір покарання, що загрожує ОСОБА_1 у разі визнання його винуватим.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про існування таких ризиків, ступінь яких не зменшився та вважав, що менш суворий запобіжний захід ніж позбавлення волі об`єктивно неспроможний їм запобігти.

В апеляційній скарзі захисник Тігішвілі Г.Г., посилаючись на незаконність ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 22 грудня 2020 року, просить її скасувати в частині продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 .

За доводами захисника обвинувачення ОСОБА_1 ґрунтується виключно на недопустимих доказах, разом із цим прокурором в суді не було доведено недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів відносно неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_1 та існування ризиків: невиконання неповнолітнім ОСОБА_1 процесуальних обов`язків; переховування від суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином або вчинення іншого кримінального правопорушення.

Захисник вважає, що поза увагою суду залишилося те, що обвинувачений ОСОБА_1 є неповнолітнім; має постійне місце проживання, де і проживає разом з матір`ю, яка є його законним представником; він бажає продовжити навчання, отримати освіту та працевлаштуватись.

Захисник звертає увагу на те, що ОСОБА_1 тримається під вартою вже більше 2 років 2 місяців та судом досліджено майже всі докази сторони обвинувачення, не допитано лише одного свідка, до якого застосовано привід.

Крім того, як зазначає захисник, судом незаконно не визначено застави при постановленні ухвали про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, тому у разі відмови у задоволенні апеляційної скарги, просить визначити розмір застави згідно з порядком, передбаченим ч. 3 ст. 183 КПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.

З огляду на вказані вимоги закону апеляційний розгляд здійснено без участі сторін судового провадження, оскільки відсутні клопотання про розгляд апеляційної скарги за їх участю.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга захисника Тігішвілі Г.Г. не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України суд першої інстанції зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Згідно з абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов`язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

За змістом ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Таким чином, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Як убачається з матеріалів провадження, Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

Суд першої інстанції при вирішенні питання доцільності продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою, з урахуванням стадії судового розгляду, тяжкості злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 та даних про його особу, дійшов висновку, що продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, ступінь яких не зменшився та інші більш м`які запобіжні заходи не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків.

З таким висновком суду погоджується і колегія суддів, оскільки вважає, що судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 , об`єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.

З огляду на те, що в суді першої інстанції триває судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 та інших осіб у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, встановлення на даному етапі доведеності обвинувачення, зокрема ОСОБА_1 у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення відноситься до виключної компетенції суду першої інстанції. Тому колегія суддів вважає, що обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, на даній стадії, при розгляді провадження в порядку апеляційної процедури на ухвалу суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не перевіряється і всі доводи захисника щодо недопустимості доказів не можуть бути предметом окремої апеляційної перевірки.

Разом із цим, як убачається із судового рішення, судом були враховані обставини справи в сукупності з особою обвинуваченого та тяжкістю кримінального правопорушення, які вказують на можливість ОСОБА_1 вчиняти дії, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, у зв`язку з чим відносно нього продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який, на думку колегії суддів, в сукупності з існуючими ризиками, особою обвинуваченого, тяжкістю кримінального правопорушення та його наслідками, є обґрунтованим, а тому підстав вважати його занадто суворим - немає.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Враховуючи, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, тобто тяжкого злочину проти власності, який поєднаний із застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я потерпілої особи і має підвищений ступінь суспільної небезпеки, за вчинення якого в разі доведеності під час розгляду кримінального провадження винуватості обвинуваченого, з урахуванням вимог ст. 102 КК України передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до семи років, наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик того, що обвинувачений з огляду на тяжкість покарання, що йому загрожує у разі встановлення його винуватості, може вдатися спроб переховуватися від суду.

Також з метою уникнення кримінальної відповідальності за тяжке кримінальне правопорушення обвинувачений може незаконно впливати на свідків з метою зміни ними показань, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Крім того, з урахуванням того, що ОСОБА_1 раніше судимий, наявним є і ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Такі обставини у своїй сукупності, на переконання колегії суддів, свідчать про те, що до теперішнього часу не зменшилися ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були встановлені судом першої інстанції.

З огляду на це, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що жоден із ризиків, наведених прокурором, не підтверджений та недоведений. Водночас матеріали провадження свідчать, що суд першої інстанції при вирішенні питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою дотримав вимоги ст. 22 КПК України і сторона захисту не була позбавлена можливості надати свої аргументи з приводу порушеного судом питання.

Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , навіть з огляду на те, що він обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення будучи неповнолітнім, більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, оскільки в даному випадку виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Що стосується доводів захисника про те, що ОСОБА_1 має постійне місце проживання, проживає разом із матір`ю, яка є його законним представником, має бажання навчатися тощо, то з огляду на попередню судимість ОСОБА_1 та характер висунутого йому обвинувачення в цьому провадженні батьки не мають на нього значного позитивного впливу, водночас під час перебування в умовах ізоляції від суспільства перешкод у навчанні при бажанні у ОСОБА_1 немає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою, як і підстав для зміни запобіжного заходу на більш м`який, принаймні на цій стадії судового розгляду, колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та скасування ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року.

Що стосується прохання захисника в апеляційній скарзі про визначення розміру застави, то воно також не підлягає задоволенню, оскільки в даному випадку судом першої інстанції обґрунтовано, виходячи з вимог п. 1 ст. 4 ст. 183 КПК України розмір застави не визначався.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 404, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу захисника Тігішвілі Георгія Гочаєвича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22 грудня 2020 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою до 14 лютого 2021 року включно - без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня оголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

_________________ __________________ __________________

Павленко О.П. Гладій С.В. Тютюн Т.М.