Постанова

Іменем України

02 лютого 2021 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/921/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,

за участю секретаряРатушного А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Баришівського районного суду Київської області про оскарження дій та рішення державного виконавця

від 02 листопада 2020 року

в складі судді Коваленка К.В.

у справі №355/1598/19 Баришівського районного суду Київської області

за скаргою ОСОБА_1

на дії та рішення державного виконавця Баришівського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Беднарської Юлії Петрівни,

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати неправомірними дії державного виконавця Баришівського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Баришівський РВ ДВС, Відділ) Беднарської Ю.П. щодо винесення постанови про накладення штрафу від 25.06.2020 за невиконання ухвали суду без поважних причин на користь держави в розмірі 1 700,00 грн; щодо винесення постанови про накладення штрафу від 02.07.2020 за невиконання ухвали суду без поважних причин на користь держави у розмірі 3400,00 грн; щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 07.07.2020 з боржника ОСОБА_1 у розмірі 9 446,00 грн та скасувати дані постанови як незаконні.

Скаргу обґрунтовував тим, що 19.06.2020 державним виконавцем Баришівського РВ ДВС відкрито виконавче провадження №62387727 з примусового виконання ухвали суду від 16.06.2020 у справі №2-з/355/16/20, яка скасована ухвалою Київського апеляційного суду від 31.08.2020. В ході цього виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанови про накладення штрафів за невиконання ухвали суду від 16.06.2020 без поважних причин та постанову про стягнення виконавчого збору.

Заявник зазначив, що постанови державного виконавця про накладення штрафів та накладення виконавчого збору є незаконними та такими, що грубо порушують його права, так як окрім постановлення ухвали від 16.06.2020 йому не було відомо про відкриття виконавчого провадження, про виплату загальної суми виконавчого збору, про виплати загальних сум штрафів за нібито невиконання ухвали суду. Державним виконавцем з цього приводу жодних документів не вручалося, не роз'яснювалися права та порядок оскарження процесуальних документів на підставі яких накладено штрафи, чим допущено порушення ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження".

Також зазначив, що державним виконавцем не було взято до уваги обставини оскарження ухвали суду від 16.06.2020 в апеляційному порядку і яка до того ж не набрала законної сили.

Вважав, що за таких обставин дії державного виконавця Баришівського РВ ДВС Беднарської Ю.П. слід визнати неправомірними, а винесені постанови про накладення штрафів та стягнення виконавчого збору скасувати.

Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 02 листопада 2020 року в задоволенні скарги відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в обґрунтування якої вказав, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення питання.

В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції повністю проігнорував той факт, що заявник просив визнати неправомірними дії державного виконавця Беднарської Ю.П. з приводу винесення постанов про накладення штрафів, стягнення виконавчого збору та скасувати дані постанови як незаконні, оскільки вони прийняті державним виконавцем на підставі незаконної ухвали Баришівського районного суду Київської області від 16.06.2020, яка скасована як незаконна ухвалою Київського апеляційного суду від 31.08.2020.

Зазначив, що про оскаржувані постанови державного виконавця він дізнався 16.10.2020 під час ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження та особисто отримав копії постанов, що підтверджується особистим підписом на заяві від 13.10.2020, наявною в матеріалах справи, яку при розгляді суд не взяв до уваги та не надав цьому факту належної правової оцінки.

Також, як на підставу скасування ухвали суду зазначив у апеляційній скарзі обставини, на які посилався у скарзі на дії та рішення державного виконавця.

За вказаних обставин просив скасувати ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 02.11.2020 та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, Баришівський РВ ДВС подав відзив, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заявник ОСОБА_1 , належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду заяву, в якій просив відкласти розгляд справи у зв`язку зі складними сімейними обставинами і неможливістю з цієї причини бути присутнім при розгляді справи.

Колегія суддів вважає, що зазначені представником скаржника причини неявки в судове засідання є неповажними. Більш того, колегія суддів враховує, що неявка представника ОСОБА_1 , за умови, що останній належним чином повідомлений про розгляд справи та не звертався до суду з клопотанням про неможливість з'явитися в судове засідання з поважних причин, не перешкоджає розгляду справи.

Державний виконавець Баришівського РВ ДВС Беднарська Ю.П., належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився. Направив до суду лист, в якому просив проводити розгляд справи без участі представника Баришівського РВ ДВС.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності заявника ОСОБА_1 та представника Баришівського РВ ДВС.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що в діях державного виконавця відсутні порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його неправильним, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що постановою державного виконавця Баришівського РВ ДВС Беднарської Ю.П. від 19 червня 2020 року відкрито виконавче провадження ВП№62387727 з виконання ухвали Баришівського районного суду Київської області №2-з/355/16/20 від 16 червня 2020 року (а.с. 8).

25 червня 2020 року та 02 липня 2020 року у ВП державним виконавцем Баришівського РВ ДВС Беднарською Ю.П. винесено постанови про накладення штрафу на ОСОБА_1 , у зв'язку з невиконанням ухвали без поважних причин, у розмірі 1 700,00 грн та у розмірі 3 400,00 грн на користь держави (а.с. 9-10).

07 липня 2020 року державним виконавцем Баришівського РВ ДВС Беднарською Ю.П. винесено постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 викоанвчого збору в сумі 9446,00 грн (а.с. 11).

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий онтроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» ( далі - Закон №1404-VІІІ), у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка діяла на момент звернення ОСОБА_1 зі скаргою до суду першої інстанції, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому Законом.

Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Крім того, слід враховувати, що за вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).

Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Саме така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19.05.2020 у справі №754/2223/15-ц.

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93 гс 18) та у справі № 127/9870/16- ц (провадження № 14-166 цс 18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425 цс 18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639 цс 18).

За приписами частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однак, суд першої інстанції, розглянувши по суті скаргу ОСОБА_1 щодо оскарження дій та рішень державного виконавця пов`язаних із накладенням штрафу та стягненням виконавчого збору, не звернув уваги на те, що скарга з такими вимогами не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, у зв`язку з чим припустився порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 ЦПК України.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у разі відкриття провадження у справі таке провадження підлягає закриттю, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому, за приписами частини 2 статті 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду скасуванню із закриттям провадження.

На підставі викладеного та керуючись ст. 255, 268, 377, 383, 384, 389, 447, 451 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 02 листопада 2020 року - скасувати.

Провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Баришівського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Беднарської Юлії Петрівни - закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий О.Ф. Мазурик

Судді В.А. Кравець

Л.Д. Махлай