Справа № 343/1341/20

Провадження № 22-ц/4808/83/21

Головуючий у 1 інстанції Тураш В. А.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Горейко М.Д., Фединяка В.Д.,

секретаря Єлісевич О.М.,

з участю: представника апелянта ОСОБА_1 та позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання права на завершення приватизації земельної ділянки в порядку спадкування, за апеляційною скаргою представника Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Турашем В.А. 05 жовтня 2020 року у м. Долина Івано-Франківської області, повний текст якого складено 15 жовтня 2020 року,

в с т а н о в и в :

У липні 2020 року ОСОБА_3 і ОСОБА_2 звернулися із позовом до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання права на завершення приватизації земельної ділянки в порядку спадкування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно рішення дванадцятої сесії п`ятого скликання Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області від 24 квітня 2008 року № 510-12/2008 їх матері, ОСОБА_4 , передано у приватну власність земельні ділянки загальною площею 2,10 га, а саме: ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,25 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, ділянку № НОМЕР_2 площею 0,35 га для ведення особистого селянського господарства та ділянку № НОМЕР_3 площею 1,5 га для ведення особистого селянського господарства. Зазначені ділянки знаходяться позаду житлового будинку АДРЕСА_1 , власником якого була їх мати.

ІНФОРМАЦІЯ_1 їх мати, ОСОБА_4 , померла. Після смерті матері вони звернулися до нотаріуса для оформлення права на спадщину, однак їм відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 1,5 га у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа з тих мотивів, що спадкодавець за життя не встигла оформити державний акт на землю. Зазначена земельна ділянка входить в проінвентаризовану земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 72,2912 га кадастровий номер 2622084500:02:001:0104, що розташована за межами населеного пункту села Оболоня Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області. Розпорядником землі є Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просили визнати за ОСОБА_3 право на завершення приватизації в порядку спадкування за законом 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 1,5 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами с. Оболоня, та за ОСОБА_2 - право на завершення приватизації в порядку спадкування за законом 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 1,5 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 . Визнати за ними право на державну реєстрацію права власності по 1/2 частці земельної ділянки площею 1,5 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами с. Оболоня шляхом внесення відповідного запису в органах реєстрації згідно рішення № 510-12/2008 сесії Оболонської сільської ради від 24.04.2008 року та оформлення права власності на дані земельні ділянки (а.с. 1-2, 49).

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2020 року позов задоволено. Визнано за позивачами ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , як спадкоємцями, в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_4 , право на завершення приватизації земельної ділянки згідно рішення № 510-12/2008 сесії Облонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області від 24.04.2008, а саме: визнано за ОСОБА_3 право на завершення приватизації в порядку спадкування за законом 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 1,5 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами с. Оболоня Долинського району Івано-Франківської області та визнано за ОСОБА_2 право на завершення приватизації в порядку спадкування за законом 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 1,5 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами с. Оболоня Долинського району Івано-Франківської області. Визнано за ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , право на державну реєстрацію права власності по 1/2 частці земельної ділянки площею 1,5 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами с. Оболоня Долинського району Івано-Франківської області, шляхом внесення відповідного запису в органах реєстрації згідно рішення № 510-12/2008 сесії Оболонської сільської ради Долинського району, Івано-Франківської області від 24.04.2008 та оформлення права власності на дані земельні ділянки (а.с.61, 64-66).

Не погодившись з вказаним рішенням представник Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області подав апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення.

Вказує на те, що земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. У той же час, земельна ділянка, яка була передана ОСОБА_4 у приватну власність, не проінвентаризована та не сформована, що підтверджується відомостями з Публічної кадастрової карти, згідно яких земельну ділянку з кадастровим номером 2622084500:02:001:0104 не знайдено. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази перебування спірної земельної ділянки у державній власності, за межами населеного пункту, а також докази, які би підтверджували межі с. Оболоня.

Звертає увагу на те, що рішенням суду визнано за позивачами право на завершення приватизації земельної ділянки в порядку спадкування за законом шляхом внесення відповідного запису в органах реєстрації, при цьому реєстрація речових прав на земельні ділянки не належить до повноважень Головного управління Держгеокадастру. Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з 01 січня 2013 року державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється органами державної реєстрації прав Міністерства юстиції України. Відповідно до статті 6 зазначеного Закону організаційну систему державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України та його територіальні органи; суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори). Таким чином, вирішуючи спір суд першої інстанції не вирішив питання про склад осіб, які мають брати участь у справі, що призвело до ухвалення рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, а саме органів державної реєстрації прав.

З урахуванням викладеного, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі; судові витрати залишити за позивачем (а.с.72-79).

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зазначили про те, що апеляційна скарга підписана не повноважною особою, а саме першим заступником керівника, який не може вчиняти зазначені дії від імені юридичної особи. З приводу ухваленого рішення суду першої інстанції доводи позивачів є аналогічними тим, які зазначені ними у позовній заяві та зводяться до того, що ними заявлено позов саме про визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельних ділянок, а не визнання права власності, що не є тотожним і помилково сприймається відповідачем.

Просили залишити апеляційну скаргу без розгляду (а.с. 104-106).

Вислухавши пояснення представника апелянта ОСОБА_1 та позивача ОСОБА_2 яка одночасно є представником позивача ОСОБА_3 , доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її обґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Відповідно до частин 1-3 та частини 5 статті 263, статті 264 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом частин 1-4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що згідно рішення дванадцятої сесії п`ятого скликання Оболонської сільської ради від 14 квітня 2008 року № 510-12/2008 передано ОСОБА_4 у власність земельні ділянки загальною площею 2,10 га, а саме: ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,25 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 площею 0,35 га для ведення особистого господарства, біля хати та ділянку № НОМЕР_3 площею 1,50 га для ведення особистого селянського господарства. Надано дозвіл ОСОБА_4 на виготовлення проекту відведення на вказані земельні ділянки в ліцензованій проектній організації, який слід подати на розгляд сесії сільської ради для затвердження у встановлений законодавством порядку (а.с.9).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 06 квітня 2016 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Долинського районного управління юстиції в Івано-Франківській області, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.22).

Її спадкоємцями згідно свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих Барабаш Р.С., приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу, є дочка, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.10, 13, 16, 19).

Спадкоємцям після смерті ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом в рівних частках на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (а.с.10, 13), а також на земельну ділянку площею 0,2304 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: Івано-Франківська область, Долинський район, село Оболоня, вулиця Одиниця, кадастровий номер земельної ділянки 2622084501:01:004:0218 (а.с. 16, 19).

Право власності на житловий будинок та земельну ділянку, на які видано свідоцтва про право на спадщину, зареєстровано за спадкоємцями ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.12, 15, 18, 21).

Згідно листа Барабаш Р.С. , приватного нотаріуса Долинського районного нотаріального округу, від 05 травня 2020 року № 68/01-16, адресованого ОСОБА_2 , останній рекомендовано звернутись в суд для визнання права власності на спадкове майно у випадку відсутності документів, що посвідчують право власності на спадкове майно, що залишилось після смерті мати, ОСОБА_4 (а.с.8).

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з положень статті 81, частини 3 статті 152 Земельного кодексу України, статті 1216, частини 1 статті 1218, частини 1 статті 1225 Цивільного кодексу України, встановивши, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , за свого життя розпочала процедуру приватизації земельних ділянок, переданих їй на підставі рішення № 510-12/2008 Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області від 24 квітня 2008 року, проте померла, не завершивши приватизацію та не отримавши правовстановлюючих документів на зазначену земельну ділянку, а тому до її спадкоємців, в порядку спадкування перейшло право на завершення приватизації.

З такими висновками суду першої інстанції не в повній мірі погоджується апеляційний суд з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України в редакції Закону чинного як на час прийняття рішення Оболонською сільською радою від 24.04.2008 року, так і на час розгляду справи, встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

За змістом частин 1, 2 та 6 і 7 статті 118 Земельного кодексу України в редакції Закону на час передачі земельної ділянки ОСОБА_4 у власність громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України в редакції Закону на час розгляду справи визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів (частина 2 статті Підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних ділянок є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради в межах населених пунктів, а за межами населених пунктів - відповідних органів виконавчої влади (райдержадміністрацій).

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання прав, як передбачено пунктом 1 частини третьої статті 152 ЗК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17 (провадження № 61-26091св18) викладено правовий висновок про можливість визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельної ділянки.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

В силу ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частина 1 ст.48 ЦПК України визначає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Статтею 51 ЦПК України врегульовано питання про залучення до участі у справі співвідповідача та заміна неналежного відповідача.

Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведеде, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Наведене не суперечить правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №910/856/17, провадження №12-128гс18.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

На час прийняття рішення сільською радою про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_4 і до 01.01.2013 року був чинним Закон України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», який визначав правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин. А розмежування земель державної та комунальної власності полягало у здійсненні організаційно-правових заходів щодо розподілу земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а також щодо визначення і встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок державної та комунальної власності.

При цьому, суб`єктом права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади. А суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (стаття 5 зазначеного Закону).

З 01.01.2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», яким врегульовувались питання розмежування земель.

Пунктом 6 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» визначено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади щодо передачі у власність або користування земельних ділянок за межами та в межах населеного пункту, а саме:сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб; районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

У відповідності до прийнятих змін Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи передають у власність або у користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності.

Виходячи із аналізу зазначених нормативно-правових актів слід дійти висновку, що у будь-який час розпорядником земель в мажах населених пунктів є органи місцевого самоврядування (у цьому спорі сільська рада), а за межами населених пунктів - органи державної влади (розпорядником є територіальний орган Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру)

Звертаючись з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання права на завершення приватизації земельної ділянки, позивачами не враховано, що земельною ділянкою на користь ОСОБА_4 розпорядилась сільська рада. При тому, у своїй заяві про уточнення позовних вимог від 10 вересня 2020 року (а.с.49) позивач ОСОБА_3 просив визнати за ним право на завершення приватизації частки земельної ділянки, що знаходиться за межами с.Оболоня, а позивачка ОСОБА_2 просила визнати за нею право на завершення приватизації частки земельної ділянки в АДРЕСА_1 , тобто в межах населеного пункту.

Слід зауважити, що землі та земельні ділянки державної власності, включені у межі населеного пункту, переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Суд, ухвалюючи рішення, на ці обставини уваги не звернув, не залучивши у якості відповідача Оболонську сільську раду, вирішив спір щодо земельної ділянки, якою розпорядився орган місцевого самоврядування при відсутності доказів, що така земельна ділянка вибула із розпорядження органу місцевого самоврядування.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували межі с. Оболоня та вказували на місцезнаходження спірної земельної ділянки.

Такими чином, оскільки сільська рада не була притягнута до участі у справі судом першої інстанції, а зміст матеріально-правових вимог позивачів зводиться до повноважень розпорядника земель, це призвело до ухвалення незаконного та помилкового рішення.

Апеляційний суд не має повноважень залучати до участі у справі належного відповідача , а на стадії перегляду судового рішення по справі в апеляційному порядку можливе лише вирішення спору з неналежним відповідачем відмовою у позові до останнього.

Однак це рішення не перешкоджає позивачам звернутися із позовом до відповідачів, які мають відповідати за позовом, оскільки суд апеляційної інстанції у цій постанові висновки по суті спору не висловлює.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні вимог з вищевказаних підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області задовольнити.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2020 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання права на завершення приватизації земельної ділянки в порядку спадкування відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: І.О. Максюта

М.Д. Горейко

В.Д. Фединяк

Повний текст постанови складено 29 січня 2021 року.