Справа №2-1723/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

07 травня 2010 року  Сніжнянський міський суд Донецької області в складі:

головуючого - судді                           Кучми В.В.,

при секретарі -                               Сіденко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сніжне справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 до Міністерства оборони України про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення,

В С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулися до суду з позовами до Міністерства оборони України, в якому просять стягнути недоплачене грошове забезпечення, починаючи з березня 2000 року по вересень 2009 року, та провести виплату грошової компенсації замість компенсації продовольчого пайка.

    Свої позовні вимоги обґрунтовують тим, що вони проходили дійсну військову службу у Збройних Силах України, в зв’язку з чим мають право на отримання грошової компенсації за продовольче забезпечення згідно постанови №316 від 12.03.1996 року "Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України і інших військових формувань". Відповідно до вищезгаданої Постанови до 10.03.2000 року позивач забезпечувався продовольчим пайком по нормі №7 (згідно посади), а з 11.03.2000 року Законом України „ Про деякі  заходи  щодо економії бюджетних засобів" від 17.02.2000 року була призупинена дія ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий  захист  військовослужбовців" в частині отримання військовослужбовцями продовольчих пайків і речового майна або за їх бажанням грошової компенсації. На протязі визначеного періоду позивачі компенсацію замість пайка не отримували, що суперечить вимогам ст.ст. 2 та 9 Закону України „Про соціальний і правовий  захист військовослужбовців га членів їх сімей", у зв’язку з чим змушенні звернутися до суду за захистом свого права, яке вважають порушеним.

    До початку судового засідання від позивачів надійшли письмові заяви, згідно яких заявлені позовні вимоги підтримують у повному обсязі, справу просять розглядати без їх участі.

Відповідач позовну заяву не визнає в повному обсязі, згідно письмових заперечень вимоги спростовує тим, що відповідно до Закону України  «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» було призупинено дію ч. 2 ст. 9 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.                                    

Відповідач позовну заяву не визнає в повному обсязі, згідно письмових заперечень вимоги спростовує тим, що відповідно до Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» було призупинено дію ч. 2 ст. 9 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.                            

Вивчив письмові пояснення сторін, дослідив матеріали справи і надані сторонами докази на обґрунтування і спростування заявлених позовних вимог, суд вважає позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.                                         Як вбачається з матеріалів справи, позивачі проходили дійсну військову службу у Збройних Силах України у період з березня 2000 року, що підтверджується послужними списками з особової справи військовослужбовця (а.с. 9-12, 21, 27 зв-29, 34-36, 42, 50-52, 60-65, 71-72, 73-75, 82-83, 90-91).                    

Згідно викладених пояснень і наданих розрахунків позивачі у відповідності до постанови №316 від 12.03.1996 року "Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України і інших військових формувань" у період до 10 03.2000 р забезпечувались продовольчим пайком по нормі №7 (згідно посади), а з березня 2000 року по вересень 2009 року харчуванням та пайком не забезпечувались, також не проведено остаточного розрахунку за продовольче забезпечення, яке підлягало видачі згідно з нормами забезпечення. З приводу видачі речового майна, не отриманого під час проходження служби, позивачі неодноразово звертались до командування військової частини, але їм було відмовлено у зв’язку з відсутністю на складі необхідної кількості і різноманітності речового майна. Позивачам також відмовлено у видачі продовольчого пайка та виплаті грошової компенсації замість речового майна.             При цьому військова частина посилається на те, що Законом України „Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року була призупинена дія ч. 2 ст. 9 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна, що порушує права, що гарантовані Конституцією та законами України.                                             Так, відповідно до положень, закріплених у ч. 5 ст. 17 Конституції України, ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону України „Про Збройні Сили України” держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Військовослужбовцям гарантується одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.                     Відповідно до положень частини другої статті 9 Закону України „ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно та продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця - грошову компенсацію замість них. Крім того, с таттею 9-1 цього Закону, що регулює питання  продовольчого, речового та іншого забезпечення військовослужбовців, визначено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Статтею другою Закону України від 17 лютого 2000 року №1459-III «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» частина друга статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна призупинена з 11 березня 2000 року.

Пункт 2 статті 9-1 Закону України „ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” був виключений на підставі Закону України від 28.12.2007р № 107-VI „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і ці зміни визнані не неконституційними згідно з Рішенням Конституційного Суду України 10-рп/2008 від 22.05.2008 року. При цьому Конституційний Суд України зазначив, що положеннями Закону України «Про Державний бюджет України… ” не можуть скасовуватися чи змінюватися обсяги прав і обов”язків, пільг, компенсацій і гарантій громадян, передбачених іншими законами України, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

Крім того, правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та правоохоронніх органів була висловлена і полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення їх соціального захисту та їхніх сімей (у тому числі забезпечення форменим одягом, речовим майном та інш.) зумовлений не втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування, а особливістю професійних обов’язків, пов’язаних з ризиком для життя та здоров’я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім’ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум (Рішення Конституційного Суду України від 06.07.99 р № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги; від 20.03.02 р № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій; від 17.03.04 р № 7-рп/2004 у справі про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронніх органів).

Відповідно до положень, закріплених у ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином, з моменту визнання норми про призупинення неконституційною вона втрачає чинність і тим самим відновлюється дія статті Закону України, що діяла до її скасування чи призупинення. Рішення Конституційного Суду має преюдиціальне значення для суддів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв»язку з правовідносинами, які виникли у наслідок дій положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними, є обов»язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.                                             Конституція України не встановлює пріорітету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Втім, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року №4-зп у справі про набуття чинності Конституції України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайно, є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скаксування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового атку, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, якій діяв у часі раніше». Отже за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріорітету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Таким чином, на момент утворення спірних правовідносин, коли позивачам було відмовлено в отриманні грошової компенсації за продовольче забезпечення, діючою регулюючою нормою є відновлена норма спеціального закону, тобто ст. 9-1 Закону України „ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, а відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, на виконання зазначеної норми Закону з метою приведення у відповідність нормативно-правових актів замість постанови №316 від 12.03.1996 року "Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України і інших військових формувань" була прийнята і діє постанова Кабінету Міністрів України №426 від 29.03.02 р «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації». Також згідно п. 27 Положення «Про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року №1444, військовослужбовці, звільнені в запас або відставку із правом носіння військової форми одягу, за їхнім бажанням мають право на одержання речового майна, не отриманого ними під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про їх звільнення.

    Разом з тим слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах» військова частина як суб’єкт господарської діяльності за своїми зобов’язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов’язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.

    Частиною 3 статті 9 Закону України „ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна та продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України і підлягає індексації відповідно до закону з урахуванням коефіцієнта інфляції грошових доходів. Доданим розрахунком підтверджується ціна позову заборгованості грошової компенсації за продовольче забезпечення за вказаний період з врахуванням індексації.

    За таких обставин вимоги слід вважати обгрунтованими, право позивачів, що проходять дійсну військову службу, на своєчасне отримання продовольчого забезпечення або за їх бажанням грошової компенсації є порушеним і таким, що підлягає відновленню шляхом стягнення висунутих сум заборгованості.

    Втім, суд вважає вимоги у частині стягнення заборгованості компенсації за продовольче забезпечення на користь позивачів ОСОБА_9 та ОСОБА_11, які згідно послужного списку проходили дійсну військову службу перший по 04.03.09 р, а другий - по 05.08.09 р, задовольнити частково в межах завершеного до оплати місяцем фактичного періоду проходження ними військової служби, а саме ОСОБА_9 з березня 2000 року по лютий 2009 року в сумі 70456,97 грн (82061-(780,89+801,90+813,75+703,39+734,39+755,70+828,63)-(896,46+920,58+934,19+807,49+

843,08+857,02+940,50)= 70456,97) та ОСОБА_11 за період з березня 2000 року по липень 2009 року включно в сумі 82061 грн-(755,70+828,63)-(857,72+940,50)= 78678,45 грн.

Керуючись ст.ст. 3, 8, 17, 19 Конституції України, ст. 16 Закону України „Про Збройні Сили України”, ст.ст. 1-2, 9, 9-1 Закону України „Про соціальний і правовий  захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою Кабінету Міністрів України №426 від 29.03.02 р «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації», ст.ст. 10, 11, 60, 212-215, 294 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 до Міністерства оборони України про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства оборони України грошову компенсацію за продовольче забезпечення на користь ОСОБА_1 – 82061 гривні, ОСОБА_2 – 82061 гривні, ОСОБА_3 – 39522 гривні, ОСОБА_4 – 82061 гривні, ОСОБА_5 – 82061 гривні, ОСОБА_6 – 82061 гривні, ОСОБА_7 – 82061 гривні, ОСОБА_8 – 82061 гривні, ОСОБА_9 – 70456 гривен 97 копійок, ОСОБА_10 – 82061 гривні, ОСОБА_11 – 78678 гривен 45 копійок. В іншій частині позов залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено учасниками процесу шляхом подання заяви про апеляційне оскарження на протязі десяти днів з моменту його проголошення та подання апеляційної скарги на протязі двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду Донецької області через Сніжнянський міський суд.

                 Головуючий: