ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2010 р. Справа № 2-а-1146/10/0270 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича,
при секретарі судового засідання: Ваталінській Марині Анатоліївні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1
відповідача : Балховського С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до: територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області
про: скасування постанови про застосування фінансових санкцій
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася фізична особа – підприємець ОСОБА_1 (далі – позивач) з позовом до територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області (далі – відповідач) про визнання нечинною та скасування постанови № 088068 від 07.09.2009 р. про застосування фінансових санкцій.
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає наступне.
13.08.2009 року посадовими особами територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в АРК Крим за результатами проведеної перевірки щодо дотримання позивачем вимог законодавства про автомобільний транспорт складено відповідний акт, в якому зафіксовано порушення вимог ст. 39 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
07.09.2009 року начальником територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області було винесено постанову № 088068 про застосування до позивача фінансових санкцій в розмірі 1700 грн. за допущення порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
Позивач вважає, що вказана постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на відсутність обставин, які слугували підставою для її винесення. Так, позивач вказав на те, що державними інспекторами територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в АРК Крим безпідставно складено акт про вчинене порушення, адже позивачем дотримано вимоги ст. 39 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та надані у справу докази, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та залишити в силі оскаржувану постанову. Вважає, що під час перевірки державними інспекторами цілком правомірно встановлено порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання нерегулярних пасажирських перевезень автомобільним транспортом, який належить позивачу.
Заслухавши пояснення учасників процесу по суті заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи та надані у справу докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 як фізична особа – підприємець зареєстрована Калинівською районною державною адміністрацією Вінницької області 05.02.2007 року та здійснює свою діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом (а.с.15).
13 серпня 2009 року державними інспекторами територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в АРК Крим Возрудом О.А. та Бадановим Р.У. проведено перевірку транспортного засобу NEOPLAN – 21211 номерний знак НОМЕР_1 (водій ОСОБА_2.), що на праві власності належить ФОП ОСОБА_1
Під час перевірки, як зафіксовано в акті від 13.08.2009 р. (а.с.12), виявлено наступні порушення, а саме: надання послуг з нерегулярних пасажирських перевезень без оформлення ліцензійної картки.
Як встановлено в судовому засіданні, підставою винесення оскаржуваної постанови була відсутність ліцензійної картки.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач з’явився на розгляд справи щодо порушення ним законодавства про автомобільний транспорт, яке відбулось 07.09.2009 року в приміщенні територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області (а.с.11).
Постановою начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області Ратовського А.С. № 088068 від 07.09.2009 р. до позивача застосовано фінансові санкції в сумі 1700 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” (а.с.9).
Судом встановлено, що дана постанова про накладення фінансових санкцій направлена позивачу супровідним листом за вих. № 02-3/3767 від 10.09.2009 року (а.с.8), що підтверджується реєстром № 2 згрупованих внутрішніх поштових відправлень від 11.09.2009 року (а.с.13).
Позивач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суб’єкта владних повноважень, звернувся до суду з позовом про визнання його нечинним та скасування.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень представника відповідача та наданих у справу доказів, суд виходить з того, що відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт встановлена Законом України “Про автомобільний транспорт”.
Пункт 17 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про автомобільний транспорт” визначає поняття автомобільного перевізника, як фізичну або юридичну особу, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідно до ст. 39 Закону України “Про автомобільний транспорт” автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред’являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Документами для нерегулярних пасажирських перевезень є: для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.
Абзацом 3 ч. 1 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” передбачено відповідальність у вигляді штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 1 вищевказаного Закону послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 р.
Згідно з п. 2 цього Порядку державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб’єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Як встановлено в судовому засіданні, основною підставою складення акту перевірки, та, як наслідок, винесення оскаржуваної постанови, була відсутність ліцензійної картки, яка необхідна для фізичної особи - підприємця, що здійснює нерегулярні пасажирські перевезення. Наявність зазначеного порушення підтверджується викладеним в акті перевірки письмовим поясненням водія автомобіля, згідно з яким він погоджується із зафіксованим в акті порушенням.
Крім того, судом досліджувались наявні у справі копії ліцензійних карток на транспортний засіб, який на праві власності належить позивачу (а.с.17,18). З досліджених доказів встановлено, що після реєстрації транспортного засобу в територіальному управлінні Головавтотрансінспекції у Вінницькій області позивачу був виданий тимчасовий реєстраційний талон серії НОМЕР_3.
Відповідно до п. 3.2 Положення про ліцензійну картку, яка додається до ліцензії з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) та до ліцензії з надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 24.11.2005 р. №803 (далі – Положення), на бланку ліцензійної картки, у разі оформлення ліцензійної картки згідно з тимчасовим реєстраційним талоном, вказується дата, до якої дозволяється використовувати транспортний засіб, із зазначенням числа, місяця та року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу видано ліцензійну картку, яка згідно тимчасового реєстраційного талону була дійсна до 14.07.2008 року.
Відповідно до п. 4.4 Положення при змінах у реєстраційних документах власних або орендованих транспортних засобів оформлюються нові ліцензійні картки, а попередні втрачають чинність з унесенням до них відповідного запису.
Позивачем було отримано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 лише 18.08.2009 року. Таким чином, судом вважає, що позивач за період з 15.07.2008 року по 17.08.2009 року надавав послуги з перевезення пасажирів без ліцензійної картки, адже строк дії тимчасового реєстраційного талону на момент перевірки (13.08.2009 року) закінчився, а нового свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу позивач ще не отримав.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач надавав послуги з перевезення вантажу без належно оформлених документів, перелік яких визначений ст. 39 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а тому позивач повинен нести відповідальність передбачену ч. 1 абз. 3 ст. 60 вищевказаного Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами, які проводили перевірку транспортного засобу, що належить позивачу, встановлено всі обставини, які б свідчили про здійснення останнім перевезень пасажирів без додержання вимог спеціального законодавства. За таких обставин відсутні підстави для скасування постанови про застосування фінансових санкцій.
Відповідно до ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не відповідають дійсним обставинам справи, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони – суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Однак, оскільки в матеріалах справи відсутні докази понесених відповідачем витрат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для такої компенсації.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволені адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ід. код НОМЕР_2) до територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області про визнання нечинною та скасування постанови № 088068 від 07.09.2009 р. про застосування фінансової санкції в сумі 1700 грн. відмовити повністю.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 27.04.10
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович