Справа № 22ц-4480/2010                                     Головуючий 1-ї інстанції – Шульженко Л.Б.

Категорія - 32                                                                        Доповідач - Кондратьєва О.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

 6 травня 2010 року                                                                                            м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючої -  Кондратьєвої О.М.,  

суддів – Могутової Н.Г., Бабенко П.М.,

при секретарі – Богданові Д.І.,

      за участю – сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве на рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 3 березня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве про відшкодування моральної шкоди,-                                                  

       В С Т А Н О В И В :

Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве звернулось до апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою на рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 3 березня 2010 року, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: стягнуто з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 9000 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просив скасувати зазначене рішення, постановити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Зазначав, що підпунктом 2 пункту 44 розділу П Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” №170-VI від 28.12.2007 року внесено зміни до пункту 3 розділу XI „Прикінцеві положення” Закону України № 1105-ХIV „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” і передбачено, що відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року. Таким чином, на час звернення позивача до суду відповідальності Фонду за моральну шкоду не існувало і тому правові підстави для стягнення сум у відшкодування моральної шкоди згідно зазначеного Закону відсутні.

Крім того, Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 717-16 від 23.02.2007 року (який набрав чинності 20.03.2007 року) взагалі були скасовані положення Закону України № 1105-XIV про відшкодування моральної шкоди потерпілим, а саме в ст.ст. 1, 21, 28, 34. Таким чином, обов’язок Відділення по відшкодуванню моральної шкоди відсутній.

До того ж, ніяких доказів, підтверджуючих заподіяння моральної шкоди, які б можна було дослідити у судовому засіданні, позивач не надав. Акт розслідування професійного захворювання за формою П-4 є документом, що підтверджує факт його наявності. Довідка МСЕК є підставою для розрахунку та відшкодування матеріальної шкоди – частини втраченого заробітку і не є підтвердженням факту заподіяння моральної шкоди. Тобто документи, на які посилається позивач, ніяким чином не можуть бути доказом заподіяння моральної шкоди. Також Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві не може бути належним відповідачем за позовом ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, т.я. компенсацію  повинен сплатити власник підприємства, на якому позивач отримав ушкодження здоров’я. Безпідставно не застосовані судом і вимоги ст. 257 ЦК України стосовно строку позовної давності.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1, виходив з того, що позивач протягом майже 26 років працював на підприємствах вугільної промисловості на роботах з повним робочим днем в підземних умовах. В період з 9 до 17 вересня 2004 року знаходився на обстеженні в Донецькій клінічній лікарні профзахворювань, де в нього було виявлено профзахворювання на антрако-сілікатоз, легенева недостатність 1-П ст. і направлено до МСЕК.  04.11.2004 року висновком МСЕК ОСОБА_1 було первісно встановлено 30% втрати професійної працездатності в зв»язку з вказаною хворобою і встановлено 3-ю групу інвалідності безстроково. При переогляді на МСЕК 31 липня 2008 року ступінь втрати працездатності в зв»язку зі згаданим профзахворюванням збільшена до 50%.

Факт наявності ушкодження здоров’я позивача підтверджений актом розслідування хронічного професійного захворювання, висновком МСЕК про втрату працездатності у зв’язку із профзахворюванням, встановленням йому групи інвалідності. Ніяких додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди Закон України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” не передбачає. При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд врахував ступінь втрати професійної працездатності, обставини справи та виходячи із принципу розумності та справедливості,  стягнув на користь позивача 9000 грн.  

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд 1-ї інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційним судом встановлено, що судом при розгляді даної справи порушень зазначених норм припущено не було, тому підстави для скасування рішення відсутні.

Відповідно до п.п.„е” п.1 ст.21 Закону України „Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності” (в редакції на 2004 рік) у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві зобов’язаний у встановленому законом порядку відшкодувати потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Згідно з п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”  право на отримання потерпілим страхових виплат настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

З матеріалів справи вбачається, що стійка втрата працездатності в розмірі 30% в зв”язку з професійним захворюванням ОСОБА_1 була встановлена вперше висновком МСЕК від 4 листопада 2004 року (а.с.13-14), коли право на відшкодування моральної шкоди заподіяної нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням було передбачено відповідним Законом, зокрема частиною 3 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності”.

Таким чином, рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.

Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування судом Закону України № 717 від 23.02.2007 року „Про внесення змін до закону України „Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності” та Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року не заслуговують на увагу, оскільки частиною 2 ст.5 ЦК України передбачено, що акти цивільного законодавства не мають зворотної дії у часі.

Не ґрунтуються на законі й посилання в скарзі на ст. 237-1 КЗпП України і необхідність покладення обов”язку по відшкодуванню моральної шкоди за цей період на підприємство, на якому ОСОБА_1 отримав ушкодження здоров”я, т.я. вимогами ст.9 Закону України „Про охорону праці” передбачено, що відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров”я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.

Що ж стосується доводів апеляції про недоведеність моральної шкоди, заподіяної позивачу внаслідок професійного захворювання, то вони також не можуть бути задоволені, оскільки матеріалами справи підтверджено наявність причинного зв»язку шкідливих умов праці з втратою позивачем 30 відсотків працездатності, настання негативних наслідків у вигляді хронічного та невідновлювального розладу здоров»я, встановлення 3-ї групи інвалідності безстроково. (а.с.9-11,15-17).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що до теперішнього часу ОСОБА_1 відчуває наслідки професійного захворювання, продовжуває лікуватись з цього приводу, його стан здоров»я важкий (а.с.18-25). За таких обставин суд вірно визначив компенсаційну суму моральних страждань позивача в розмірі 9000 грн.

До того ж, згідно з вимогами п.3 ч.1 ст.268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров»я або смертю, тому доводи відповідача про пропуск ОСОБА_1 строків для звернення до суду також не можуть бути задоволеними.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Єнакієве відхилити.

Рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 3 березня 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду  України протягом двох місяців.

    Головуючий:                                                            Судді: