КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/47571/19 Головуючий у І інстанції Осаулова А.А.

Провадження №22-ц/824/2402/2021 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 січня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Ігнатченко Н.В.,

за участі секретаря Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про стягнення недоплаченої заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

у грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, недоплаченої заробітної плати в розмірі 920,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 1996 року працював у відповідача на посадах техніка І категорії, чергового слюсаря 6 р. (0,5 ст.) сантехнічної служби Інституту міжнародних відносин.

03.11.2014 р. на підставі наказу №1610-04 позивача було звільнено з посади з 07.11.2014 р.

На підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20.11.2015 р. позивача поновлено на займаній посаді в червні 2016 р.

25.01.2017р. позивача було повторно звільнено з посади, в зв`язку з скасуванням рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20.11.2015 р.

Згідно табелю доповнення обліку використання робочого часу позивач в січні 2017 року відпрацював 138 год. при нормі тривалості робочого часу - 127 год. Позивач вважає, що 11 год. він працював понаднормово, за що має бути здійснена оплата згідно ст. 106 КЗпП України і подвійному розмірі годинної ставки.

Крім того, листом Міністерства соцполітики України визначено норма тривалості робочого часу у 2017 році, відповідно до якої у січні 2017 року така норма становила 159 робочих годин. Виходячи з посадового окладу в розмірі 4928,00 грн.на місяць, на думку позивача оплата за одну годину його роботи повинна складати30,99 грн, в той час, як відповідач визначив оплату однієї години роботи в розмірі 27,307 грн.

Внаслідок невірного визначення вартості однієї години роботи, в січні 2017 р. позивачу виплачено 3768,47 грн. замість 4 277,13 грн. посадового окладу, та 524,31 грн. замість 595,00 грн. за роботу в нічний час.

Крім того, за понаднормовий час позивачу має бути виплачено 340,89 грн., а всього позивач вважає, що в січні 2017 рокуйому не доплатили 920,24 грн. заробітної плати, які просив стягнути з відповідача.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, просить рішення скасувати та постановити нове, яким стягнути з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату в розмірі 920, 24 гривень.

Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції не дав належної оцінки наказу №048-138 від 09.04.1999 року та наказу №204-32 від 16.03.2010 року, не з`ясував їх правову природу та невідповідність умовам колективного договору КНУ. Зазначає, що оскільки Колективним договором університету не визначено іншого облікового періоду робочого часу,то він мав би відповідати пунктам 4, 7 наказу Міністерства праці і соціальної політики України від 19 квітня 2006 року № 138 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу».

Крім того, звертає увагу апеляційного суду на неналежність такого доказу, як графік помісячної змінної роботи працівників служби ІМВ на 2017 рік, який суперечить нормам Кодексу законів про працю, положенням Колективного договору КНУ ім. Т. Шевченка, Правилам внутрішнього розпорядку КНУ, належним чином не затверджений та не узгоджений із профспілкою КНУ.

У зв`язку із зазначеними порушеннями, суд першої інстанції невірно визначив норми тривалості робочого часу позивача, не врахував доводи та розрахунки позивача, неправильно визначив розмір годинної ставки, у зв`язку із чим дійшов необґрунтованого висновку про відмову у позові.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - Київського національного університету ім. Тараса Шевченка - Мельник Т.М. не погоджується із доводами скарги, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Зокрема, представник відповідача оцінює як безпідставні твердження позивача про ліквідацію Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т.Шевченка. Вказує, що з 1990 року і до цього часу Інститут міжнародних відносин діє в структурі університету. Внаслідок проведення внутрішніх штатних переміщень в Інституті позивач переводився зі штату Інституту до штату сантехнічної служби корпусу по вул. Мельникова, 36/1 та до штату сантехнічної служби корпусу Інституту. При цьому, сантехнічна служба і позивач в тому числі завжди перебували в підпорядкуванні директора Інституту міжнародних відносин. Із самого початку своєї роботи в Інституті позивач працював за графіком: доба роботи три доби відпочинку. Такий же режим роботи був у позивача у січні 2017 року. З графіком помісячної змінної роботи на 2017 рік позивач був завчасно ознайомлений.

Щодо відповідності наказу №204-32 від 16.03.2010 року умовам Колективного договору університету, представник відповідача зазначив, що керуючись положеннями статті 61 КЗпП України та враховуючи виробничу необхідність і прогалину в колективному договорі, за погодженням з Первинною профспілковою організацією було прийнято рішення про запровадження в університеті підсумованого обліку робочого часу для працівників, які працюють по змінах. При цьому, з прийняттям наказу №204-32 від 16.03.2010 року та запровадженням підсумованого обліку робочого часу тривалістю один календарний рік режим роботи працівників (у тому числі позмінних) не змінювався.

Відповідно до річного навантаження обслуговуючого персоналу чергових сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин на 2017 рік, складеного щодо ОСОБА_1 та Графіку помісячної змінної роботи працівників сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин на 2017 рік щодо ОСОБА_1 , норма тривалості робочого часу на рік для позивача встановлена 1932 години, що менше норми, визначеної Мінсоцполітики України - 1986,0 годин, з оплатою повного окладу. На січень 2017 року для позивача заплановано 176 робочих годин. Таким чином, твердження позивача про те, що норма тривалості робочого часу у січні 2017 року для нього мала становити 127 годин не відповідає дійсності.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач - Київський національний університет ім. Т. Шевченка свого представника для участі у судовому засіданні не направив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У відповідності до положень частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача, який належним чином повідомлений.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, з`ясувавши обставини справи та доводи скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем ОСОБА_1 у даній справі не було доведено належними та допустимими доказами, в розумінні положень ЦПК України, обставин, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Так, судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу проректора Київського Національного університету ім. Т. Шевченка № 08-1993-04 від 09.12.2009 р. ОСОБА_1 - техніка 1 кат корпусу по вул. Мельникова 36/1 сантехнічної служби з 12.11.2009 р. переведено на посаду техніка 1 кат. сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин з посадовим окладом 1468,00 грн. (а.с. 24)

25.01.2017 р. позивача звільнено з посади техніка І категорії сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин згідно п. 3 ст. 40 КЗпП України, із виплатою компенсації за 14к.д. щорічної відпустки, що підтверджується витягом з наказу №08-55-04 від 25.01.2017 р. (а.с. 4)

З табелю обліку використання робочого часу за січень 2017 року вбачається, що у вказаному періоді позивачем відпрацьовано 138 год., в тому числі 48 год. нічних.(а.с. 5)

Відповідно до довідки про заробітну плату позивачу за січень 2017 р. нараховано 524,31 грн доплати за роботу у нічний час (48 год.), 2561,93 грн компенсації відпустки при звільненні (за 14 календарних днів), 3768,47 грн оплати за окладом (за 25 календарних днів) (а.с. 6)

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених вимог зазначав, що відповідачем не в повному обсязі здійснено йому оплату за виконану роботу за січень 2017 року, зокрема: невірно визначено розмір годинного заробітку, не в повному обсязі проведено оплату за роботу в нічні години, не оплачено 11 понаднормових годин праці.

Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду керується наступними положеннями чинного законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

За приписами ст. 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Частиною 1 ст. 50 КЗпП України визначено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Відповідно до статті 57 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності із законодавством.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил ( частина 2 статті 142 КЗпП України).

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

З матеріалів справи вбачається, що пунктом 5.13, 5.14Колективного договору Київського національного університету імені Тараса Шевченка передбачено, що при регулюванні режиму робочого часу в університеті сторони виходять з того, що нормальна тривалість роботи не може перевищувати 40 год. на тиждень. Початок роботи та її закінчення, тривалість обідньої перерви встановлюється Правилами внутрішнього розпорядку університету (а.с. 26)

Згідно пункту 4 Наказу директора Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка №048-138 від 09.04.1999 р. «Про режим роботи підрозділів Інституту», режим роботи працівників адміністративно-господарського персоналу, які працюють позмінно, встановлюється за окремим графіком. (а.с. 27)

Згідно витягу зі статуту Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тара Шевченка, затвердженого 07.04.1999 р., Інститут є структурним автономним підрозділом університету з правами юридичної особи (п. 1.2) Керівництво Інститутом в межах компетенції здійснює проректор-директор Інституту, який видає накази та розпорядження, які стосуються діяльності Інституту.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив наявність у директора Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка повноваженьвидавати накази, що стосуються діяльності Інститут, в тому числі наказ №048-138 від 09.04.1999 р.

Наказом ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка №204-32 від 16.03.2010 р. запроваджено підсумований облік робочого часу для працівників, які працюють по змінах, встановлено обліковий період для обліку робочого часу - календарний рік. (п. 1,2 а.с. 28)

Згідно з положеннями статті 61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також на окремих виробництвах, у цехах, на дільницях, у відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержано встановленої для такої категорії працівників щоденної чи щотижневої тривалості робочого часу, допускається за погодженням із профспілковим комітетом підприємства, установи, організації запровадження робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (ст. 50, 51 КЗпП України).

При цьому, час, відпрацьований понад нормальну тривалість робочого часу, тобто в надурочний час, визначається як різниця між фактично відпрацьованим часом роботи згідно табелю обліку робочого часу та нормою тривалості робочого часу за обліковий період.

Обліковим періодом при підсумованому обліку робочого часу, як правило, є місяць. В окремих випадках застосовуються інші облікові періоди - декада, квартал, півріччя, рік тощо.

При підсумованому обліку робочого часу робота працівників регулюється графіками роботи (змінності), які розробляються роботодавцем і погоджуються з профспілками, а в разі їх відсутності можуть бути передбачені в колективному договорі.

Міністерство соціальної політики України в роз`ясненнях щодо застосування Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» зазначило, що для підприємств, на яких встановлено підсумований облік робочого часу, з метою зменшення годин надурочної роботи та навантаження на фонд оплати праці, рекомендується застосовувати такі облікові періоди як півріччя, рік.

Слід зазначити, що підсумований облік робочого часу передбачає, що тривалість роботи протягом доби може відхилятися у певних межах від робочого дня нормальної тривалості, однак, установлена законом норма робочого часу має бути дотримана в середньому за повний обліковий період: тиждень, місяць, квартал, рік.

Підсумований облік робочого часу за наявності підстав його застосування може запроваджуватися лише за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (ст. 61 КЗпП України). При відсутності профспілкової організації питання про запровадження та умови застосування підсумованого обліку робочого часу доцільно було б вирішувати в колективному договорі за погодженням з органом, уповноваженим представляти інтереси трудового колективу.

У п. 2 Методичнихрекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу від 19.04.2006 № 138, затверджених Міністерством праці та соціальної політики України, вказано, щопідсумований облік робочого часу запроваджується на підприємстві роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації, а у разі його відсутності це питання відповідно до ст. 7 Закону України "Про колективні договори і угоди" може бути врегульовано колективним договором.

Згідно з п. 7 Методичних рекомендацій, при підсумованому обліку робочого часу графіки роботи (змінності) мають розроблятися таким чином, щоб тривалість перерви в роботі між змінами була не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи перерву на обід) (частина перша ст. 59 КЗпП, тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не меншою, як сорок дві години (ст. 70 КЗпП). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється (частина друга ст. 59 КЗпП).

При підсумованому обліку робочого часу графіки роботи (змінності) мають розроблятися таким чином, щоб тривалість перерви в роботі між змінами була не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи перерву на обід) (ч.1 ст. 59 КЗпП України), тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не меншою, як сорок дві години (ст. 70 КЗпП України).

Використання підсумованого обліку робочого часу не звільняє роботодавця від дотримання вимог ст.ст. 59 і 70 КЗпП України.

Аналізуючи зміст вищевказаних норм трудового законодавства, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо невідповідності наказів №048-138 від 09.04.1999 року та наказу №204-32 від 16.03.2010 року умовам колективного договору КНУ ім. Т. Шевченка.

З урахуванням погодження первинною профспілковою організацією університету встановлення підсумованого обліку робочого часу, відсутні підстави для обов`язкового вирішення цього питання у колективному договорі.

Відповідно до Графіку помісячної змінної роботи працівників сантехнічної служби Інституту міжнародних відносин на 2017 рік, ОСОБА_1 заплановано 1932 год. на рік, в січні - 176 год. (а.с. 34-35)

Судом першої інстанції вірно взято до уваги зазначений доказ, як належний, оскільки він відповідним чином затверджений директором ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка та погоджений головою профбюро.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції вірно встановив, що з урахуванням встановленого в університеті підсумованого обліку робочого часу в один календарний рік, доводи позивача про виконання ним надурочної роботи є необґрунтованими, оскільки підрахунок надурочних годин, у разі їх наявності, повинен проводитись за підсумками облікового річного періоду, який у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка становить календарний рік.

Крім цього, з урахуванням фактично відпрацьованих 138 годин роботи в січні 2017 року, виходячи із розміру окладу (4928,00 грн.) та визначеної графіком помісячної змінної роботи норми тривалості робочого часу у січні 2017 року щодо ОСОБА_1 (176 год.), годинний заробіток позивача у січні 2017 року становить 27,307 грн. Таким чином, позивачу вірно було нараховано заробітну плату за січень 2017 року в розмірі 3768,47 грн. за 138 фактично відпрацьованих годин, а також 524,31 грн. зароботу в нічний час.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 січня 2021 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: С.А. Голуб

Н.В. Ігнатченко