КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2021 року м. Київ

Унікальний номер справи № 756/10524/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1182/2021

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Диби О.В., до якої включено заперечення на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 03 вересня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -

в с т а н о в и в :

У серпні 2020 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що у шлюбі з відповідачем перебуває з 04 червня 2019 року. Шлюб було зареєстровано в Оболонському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 616. Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначала, що сімейне життя з відповідачем не склалося, з грудня 2019 року з відповідачем проживають окремо, спільного господарства не ведуть, а дитина проживає з позивачем.

За такихобставин просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Також просила стягнути з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на її утримання в розмірі ј частини заробітку (доходу) відповідача (т. 1 а.с. 1-3).

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 03 вересня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та призначено справу до розгляду в судовому засіданні (т. 1 а.с. 16).

24 вересня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву, на обґрунтування якого зазначив, що позивачем подано позов без обґрунтування вимог щодо предмета спору. Вказував, що позивач не надала доказів, що їхній син ОСОБА_3 проживає разом з нею. Зазначав, що відповідач за свої кошти купував товари першої необхідності до вагітності, під час вагітності та після народження сина ОСОБА_3 . Відповідач добровільно перераховував позивачу кошти на забезпечення потреб дитини на банківський рахунок позивача, а позивач приховала дані обставини та не зазначила їх у позові. Звертав увагу на те, що змушений доглядати та утримувати свою стару хвору матір ОСОБА_4 , 1945 року народження, яка у зв`язку з запровадженням карантину з березня 2020 року знаходиться на самоізоляції (т. 1 а.с. 31-35).

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 25 серпня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_2 в розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 щомісячно починаючи з 25 серпня 2020 року та до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 трьох років. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення платежу (аліментів) за один місяць. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 840, 80 грн. (т. 1 а.с. 144-146).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 03 вересня 2020 року про відкриття провадження у справі та скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року.

На обґрунтування скарги зазначив, що позивач при зверненні до суду з позовом не зазначила реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) апелянта, не надала будь-яких доказів стосовно місця проживання дитини, в обґрунтування своїх позовних вимог надала суду суперечливі пояснення, що нібито спільного господарства з апелянтом не веде, які в свою чергу спростовуються доказами апелянта. При цьому, наразі питання щодо того, з ким з батьків буде проживати дитина вирішується у службі у справах дітей та сім'ї. Отже, жодного об`єктивного предметного доказу про викладені обставини у справі позивач не надала, тому суд не в повній мірі дослідив обставини справи та ухвалив необґрунтоване рішення. Також вказував, що позивач не просила звільнити її від сплати судового збору та не надала доказів сплати судового збору. Вважає, що позовна заява не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України та повинна була бути повернута позивачу для усунення недоліків.

Зазначав, що він є фізичною особою-підприємцем та здійснює діяльність з надання інформаційних послуг та комп`ютерного програмування з метою отримання прибутку на його банківський рахунок, який є єдиним джерелом доходу. Звертав увагу на те, що він є одним годувальником в сім'ї, на його утриманні перебувають його мати (пенсіонерка), малолітній син та безробітна дружина (т. 1 а.с. 154-156, 166, 197-200).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, про розгляд справи апеляційним судом, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), сторони були сповіщені належним чином, про що у справі є докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.

Згідноз ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вказане, розгляд справи здійснювався без виклику сторін у порядку письмового провадження.

18 грудня 2020 року до суду надійшло клопотання від ОСОБА_1 про залучення до участі у справі Оболонську районну в м. Києві державну адміністрацію у якості третьої особи.

Суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання виходячи з положень ст. 19 СК України, якою не передбачена обов`язкова участь органу опіки та піклування при розгляді судом спору щодо стягнення аліментів.

З огляду на положення ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхилив посилання апелянта на додані ним до апеляційної скарги та пояснень (клопотань) документи, у т.ч. створені після ухвалення оскаржуваного судового рішення, з огляду на те, що відповідач ОСОБА_1 брав участь в розгляді справи в суді та мав можливість надати докази в суді першої інстанції, а документи датовані після ухвалення оскаржуваного рішення, є новими доказами, які не могли бути надані для оцінки районного суду (т. 1 а.с. 201-207, 215-217, 230-232, 235-237)

Розглянувши матеріали позовної заяви, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, заперечення на ухвалу районного суду про відкриття провадження у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою на рішення суду, апелянт включив до апеляційної скарги заперечення на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 03 вересня 2020 року про відкриття провадження у справі з тих підстав, що позовна заява не відповідає вимогам ЦПК України щодо форми та змісту.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, було внесено зміни до ЦПК України, зокрема, у ч. 1 ст. 353 виключено п. 8, за яким окремо від рішення суду можна було оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності.

Згідно з ч. 2 ст. 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

У відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, ухвала суду про відкриття провадження у справі підлягає оскарженню в апеляційному порядку лише з підстав порушення правил підсудності.

Враховуючи вказане, вимога апелянта щодо скасування ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 03 вересня 2020 року про відкриття провадження задоволенню не підлягає, оскільки невідповідність позовної заяви вимогам ЦПК України не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що малолітня дитина сторін проживає разом з позивачем, тому зважаючи на матеріальний стан відповідача, який має можливість надавати кошти на утримання, суд вважав за можливе стягнути з відповідача ј частину доходу на дитину та 1/6 частину доходу на дружину.

Колегія суддів погодилася з таким висновком суду виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 04 червня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, який зареєстровано Оболонським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 616 (т. 1 а.с. 7).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Подільським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1143 (т. 1 а.с. 8).

У позові зазначено, що дитина проживає разом із позивачем та знаходиться на її утриманні.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка є частиною національного законодавства України, батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною 1 ст. 182 СК України визначені обставини, які суд враховує при визначенні розміру аліментів: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 2 ст. 182 СК Українирозмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен враховувати, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу (ч. 4 ст. 84 СК України).

Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу(ч. 6 ст. 84 СК України).

За змістом ч. 1 ст. 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану (ч. 3 ст. 80 СК України).

Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 2 ст. 70 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості у разі стягнення аліментів - 50% заробітної плати боржника.

Згідно з ч. 3 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Порядок стягнення аліментів визначено у ст. 71 цього Закону та ст. ст. 194 - 197, 274 СК України.

Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Позивач просила стягнути з відповідача аліменти на утримання сина в розмірі ј доходу відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та аліменти на свою користь у розмірі ј доходу відповідача.

Відповідач посилався на своє незадовільне фінансове становище та необхідність утримувати свою непрацездатну мати, яка є хворою пенсіонеркою.

Доводи апелянта з посиланням на незаконні дії (бездіяльність) державного виконавця державної виконавчої служби Подільського району м. Києва суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки такі обставини виходять за межі предмету доказування по цій справі, а відповідач ОСОБА_1 не позбавлений можливості оскаржувати дії виконавчої служби в іншому провадженні.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції дослідив та надав оцінку доказам, наданим відповідачем, зокрема, податкову декларацію ФОП ОСОБА_1 за І квартал 2020 року, докази направлення коштів на рахунок позивача, докази інших витрат та виписки по рахункам відповідача (т. 1 а.с. 48-52, 57, 59-133).

Встановлено, що відповідач є фізичною особою-підприємцем, є працездатною особою, розмір його доходу становить близько 10 000,00 грн. на місяць, при цьому доказів понесення значних витрат та перебування матері відповідача на його утриманні до суду не надано.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач немає змоги надавати кошти на утримання дитини та дружини, до досягнення дитиною трьох років.

Відповідач ОСОБА_1 перераховував кошти на користь ОСОБА_2 , за наданими відповідачем фінансовими документами 17 серпня 2020 року ним здійснено платіж в сумі 2000 грн. із зазначення призначення платежу - поповнення картки ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 57, 59-133).

До суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 надав фотокопію квитанції від 28 листопада 2020 року та від 14 грудня 2020 року про сплату аліментів на утримання сина ОСОБА_3 та на утримання ОСОБА_2 , які як і інші докази сплати аліментів можуть бути враховані, у випадку підтвердження перерахування грошей, на стадії виконання судового рішення (т. 1 а.с. 215-217, 244).

Із зазначеним позовом про стягнення аліментів позивачка ОСОБА_2 звернулась 25 серпня 2020 року. Доводи апелянта про переказ ним грошей позивачці до 17 серпня 2020 року не можуть бути визнані підставою для відмови в позові про стягнення аліментів.

При цьому, районний суд обґрунтовано відхилив клопотання відповідача про виклик та допит як свідків представника АТ «Універсал банк», головного виконавця Подільського РВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полінського Б.А., представників органів опіки та піклування Оболонського району м. Києва. Підставними є висновки районного суду про відмову у витребуванні довідок про стан банківських рахунків відповідача в АТ «Універсал банк» та інформації щодо відкритих рахунків відповідача та позивача в усіх інших банківських установах, оскільки вказана інформація відносно відповідача могла бути отримана відповідачем самостійно із наданням її до суду. Витребування з управління патрульної поліції доказів звернення відповідача відносно позивача, як і збір інформації про наявність (відсутність) банківських рахунків позивачки не стосується предмету доказування по справі про стягнення аліментів. Оскільки правовідносини, які виникли між сторонами щодо наявності обов`язку сплати аліментів, не дають підстав для висновку про залучення Подільського РВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), відсутні і підстави залучати останнього як третю особу за клопотанням відповідача в суді першої інстанції (т. 1 а.с. 31-35).

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідач має фінансову спроможність сплачувати на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 25 серпня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття та на утримання ОСОБА_2 в розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 щомісячно починаючи з 25 серпня 2020 року та до досягнення ОСОБА_3 трьох років.

Визначивши такий розмір стягуваних аліментів, районний суд врахував положення ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якою установлено у 2020 році прожитковий мінімум в розрахунку на місяць дітей віком до 6 років: з 1 січня 2020 року - 1779 гривень, з 1 липня - 1859 гривень, з 1 грудня - 1921 гривня, гарантований мінімальний розмір аліментів на одну дитину та передбачений законодавством обов`язок обох батьків утримувати дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд апеляційної інстанції врахував, що відповідач є працездатною особою, до суду не надано доказів погіршення стану його здоров`я, наявності у платника аліментів непрацездатних батьків, які б перебували на його утриманні та мали б бути враховані при визначенні розміру стягуваних аліментів.

Доводи апелянта, що суддя, який розглянув справу в суді першої інстанції підлягав відводу із заявлених відповідачем підстав, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними та відхилив, врахувавши наступне.

Як вбачається з матеріалів справи,у судовому засіданні 12 жовтня 2020 року відповідач ОСОБА_1 заявив усний відвід головуючому по справі (судді Дибі О.В.) з підстав того, що судом було відкрито провадження у справі з порушенням (на думку заявника) вимог процесуального законодавства, оскільки позовна заява ОСОБА_2 , за твердженням відповідача, не відповідала вимогам ст. 175 ЦПК України. Крім того, заявник вказав, що 2 - 3 вересня йому не надали матеріали справи для ознайомлення, право відповідача на ознайомлення із матеріалами справи внаслідок дій суду було відтерміновано у часі, що створило штучні перешкоди для реалізації ОСОБА_6 своїх прав. Окрім того заявник вказував на те, що 08 вересня при зверненні до суду із заявою про ознайомлення із матеріалами справи ним було виявлено відсутність його відзиву станом на 23 вересня 2020 року, який 21 вересня 2020 року було надіслано засобами електронного зв`язку, що свідчить (на думку апелянта) про необхідність задоволення заяви про відвід головуючого судді.

Крім того, 01 жовтня 2020 року на заявника було вчинено напад невідомих осіб і відповідач не мав змоги раніше звернутися до суду із заявою про відвід судді (т. 1 а.с. 136-137).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Визначення судді-доповідача та колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється у порядку ст. 33 ЦПК України.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи № 756/10524/20 між суддями від 25 серпня 2020 року визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) - Диба О.В.(т. 1 а.с. 9).

Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені статями 36-37 ЦПК України, проте таких підстав подана відповідачем заява не містила.

Відповідно до положень частини 4 ст. 36 ЦПК України, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 вересня 2020 року ОСОБА_1 отримав копію ухвали суду від 03 вересня 2020 року про відкриття провадження у справі та примірник позовної заяви з додатками до неї по вказаній справі про що склав письмову розписку та в цей же день (08 вересня 2020 року) під письмову розписку був повідомлений про розгляд справи районним судом 12 жовтня 2020 року(а.с. 29-29а).

23 вересня 2020 року ОСОБА_1 ознайомився із матеріалами справи та зафіксував відсутність у справі поданого ним відзиву на позовну заяву (а.с. 19).

21 вересня 2020 ОСОБА_1 датував підготовлений ним відзив на позовну заяву та 24 вересня 2020 року вказаний відзив надійшов до районного суду, про що свідчить штемпель реєстрації вхідної кореспонденції (а.с. 31-135).

Доводи заявника стосовно неможливості брати участь в судовому засіданні 12 жовтня 2020 року за станом здоров`я медичними документами не підтверджені. Інші доводи заявника щодо порушення судом першої інстанції права відповідача на ознайомлення з матеріалами справи, відсутність його відзиву на позовну заяву у справі, відкриття провадження у справі з порушенням вимог процесуального закону, відмова суду у задоволенні усіх його клопотань, що призвело (на думку заявника) до не дослідження належним чином доказів та ухвалення незаконного рішення, за наслідками розгляду справи, свідчать про незгоду сторони з процесуальними рішеннями суду, що відповідно до ч. 4 ст. 36 ЦПК України не може бути підставою для відводу.

Відповідно пункту 2 частини 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Таких, передбачених процесуальним законом обставин і доказів наявності процесуальних порушень, які б могли бути визнані обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення, апелянтом не наведено і судом не встановлено.

Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне вирішення справи по суті спору, а стосуються переоцінки доказів, яким районним судом надана правильна і належна оцінка.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року було відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року у розмірі 1 261,20 грн. до ухвалення судового рішення у справі (т. 1 а.с. 219-221).

Таким чином, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 1 261,20 грн. за розгляд справи апеляційним судом.

З огляду на положення частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, судова колегія, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року- залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь держави 1 261 грн. 20 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова