Постанова

Іменем України

15 січня 2021 року

м. Київ

справа № 569/1757/19

провадження № 61-3352св20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Рівненської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Рівненської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Бондаренко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Рівненської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_2 з червня 2012 року та по даний час ухиляється від виконання своїх обов`язків з виховання дітей, свідомо не спілкується з ними та не бачить їх, не цікавиться їх розвитком, фізичним та психічним здоров`ям та не виявляє жодного інтересу до їх внутрішнього світу.

Просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та з врахуванням змінених вимог, стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей в розмірі 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку щомісячно і до досягнення дітьми повноліття.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 травня 2019 року позов задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 28 січня 2019 року і до досягнення дітьми повноліття.

Рішення допущено до негайного виконання у межах платежу за один місяць.

Вирішено питання про судові витрати.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дітей, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

ПостановоюРівненського апеляційногосуду від 16 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 травня 2019 року в частині позбавлення батьківських прав скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню і утриманню дітей та покладено на орган опіки та піклування в особі Рівненської міської ради контроль за виконанням батьківських обов`язків відповідачем ОСОБА_2 .

Постанова мотивована тим, що ухвалюючи рішення про позбавлення відповідачів батьківських прав, місцевий суд не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачем не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного суду від 16 січня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13 серпня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу з Рівненського міського суду Рівненської області.

13 жовтня 2020 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначала, що суд апеляційної інстанції в своїй постанові зазначив, що відповідач хоче піклуватися про дітей та бажає їх виховувати, в добровільному порядку щомісячно надсилає кошти на утримання дітей. Однак, такий висновок суду апеляційної інстанції не базується на доказах, наявних в матеріалах справи та свідчить про те, що суд дійшов до такого висновку на підставі недопустимих доказів, а також неповно з`ясував всі обставини справи.

Висновок суду апеляційної інстанції відносно щомісячного надсилання коштів для позивача не базується на належних та допустимих доказах, свідчить про не повне з`ясування обставин справи та про порушення норм процесуального права.

Також, висновок суду щодо бажання відповідача піклуватися про дітей є помилковим та незрозумілим, оскільки сам відповідач на розгляд справи в суді апеляційної інстанції не з`явився, доказом чого є звукозапис судового засідання від 16 січня 2020 року.

Окремо слід зазначити, що сам факт подання відповідачем апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції не може трактуватися як його бажання піклуватися про дітей без сукупності дій, направлених на забезпечення виконання батьківських обов`язків передбачених як нормами Сімейного кодексу України, так і нормами моралі.

Не зрозумілою є резолютивна частина постанови суду відносно покладення контролю на орган опіки та піклування в особі Рівненської міської ради за виконанням відповідачем своїх батьківських обов`язків.

Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 214/1048/15-ц.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданого 24 лютого 2006 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ленінського районного управління юстиції в м. Донецьк та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданого 10 червня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції (а. с. 11, 13).

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 травня 2016 року по справі № 569/3779/16-ц шлюб між сторонами розірвано (а. с. 26).

Діти проживають з матір`ю.

Згідно висновку Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Рівненської міської ради, Орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав стосовно його синів, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 73 - 74).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Верховний Суд виходить з того, що судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав батька щодо неповнолітньої дитини є крайнім заходом впливу.

З урахуванням установлених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо неповнолітніх дітей.

Верховний Суд бере до уваги, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки батька дітей, Верховний Суд зауважує, що відсутні підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Суд апеляційної інстанції встановив відсутність подання позивачем доказів, ухилення відповідачем від виховання дітей за умови його винної поведінки та свідомого нехтування ним своїми обов`язками.

Враховуючи наведене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що позбавлення відповідача батьківських прав є передчасним, апеляційним судом враховано і ставлення відповідача до виниклої ситуації, і його бажання змінитися, займатися вихованням дітей. При цьому, апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність попередити відповідача про зміну ставлення до виховання дітей, з урахуванням того, що він заперечує проти позбавлення його батьківських прав, має бажання спілкуватися з дітьми та виховувати їх.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність достатніх причин для позбавлення відповідача батьківських прав як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у демократичному суспільстві і суд апеляційної інстанції діяв у межах своєї дискреції.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Також є помилковим посилання касаційної скарги на не врахування судом апеляційної інстанції постанови Верховного від 03 травня 2018 року у справі № 214/1048/15-ц, оскільки обставини вказаної справи та обставини справи, яка розглядається, є різними, також є різним і предмет розгляду та доказування у цих справах.

Доводи касаційної скарги щодо неоднозначного тлумачення постанови суду апеляційної інстанції, то слід зазначити, що ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 30 січня 2020 року відмовлено в роз`ясненні з підстав викладення судового рішення чітко і зрозуміло, що не допускає подвійного тлумачення.

Верховний Суд бере до уваги, що Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (справа «Мамчур проти України» (CASE OF MAMCHUR v. UKRAINE) від 16 липня 2015 року).

Судом апеляційної інстанції не встановлено, що сім`я батька є особливо непридатною або явно неблагополучною для виховання дітей, тому Верховний Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення у вказаній справі з урахуванням основних інтересів дітей, зокрема з умовою збереження їх зв`язку із рідним батьком.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції належним чином дослідив й оцінив подані сторонами докази, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав щодо дітей.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 16 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

О. С. Ткачук