Зіньківський районний суд Полтавської області

_________________________________________________________________________________

38100, м. Зіньків, вул. Соборності, 2. Тел.3-24-41/факс 3-11-95

Справа № 530/905/20

Номер провадження 1-кп/530/15/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.01.2021 р. м. Зіньків

Зіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого судді Ситник О.В., за участю секретаря Стрілець Л.Г., прокурора Чубенка А.І., обвинуваченого ОСОБА_1 , захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Зінченка Г.В. розглянувши в судовому засіданні в залі суду міста Зіньків, Полтавської області клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого у вчиненні злочинів передбачених ч.2 ст.307 КК України ОСОБА_1 ,-

В С Т А Н О В И В:

20.01.2021 року до Зіньківського районного суду Полтавської області надійшло клопотання прокурора Зіньківського відділу Миргородської місцевої прокуратури Чубенка А.І. про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого у вчиненні злочинів передбачених ч.2 ст.307 КК України ОСОБА_1 по кримінальному провадженні №12020170170000061 від 13.02.2020. Обвинувальний акт по кримінальному провадженні №12020170170000061 від 13.02.2020 перебуває на розгляді в судді Зіньківського районного суду Полтавської області Дем`янченка С.М. Головуючий суддя Дем`янченко С.М. через перебування на лікарняному не може вирішити клопотання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу, а тому клопотання має розглядатися згідно положень Закону України «Про внесення змін до пункту 20-5 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, щодо особливостей судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та розгляду окремих питань під час судового провадження на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 13.04.2020 №558-ІХ, а саме відповідно до пункту 20-5 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України- шляхом передачі клопотання на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу, у зв`язку з чим дане клопотання та матеріали кримінального провадження №12020170170000061 від 13.02.2020 відповідно до розпорядження керівника апарату суду та протоколу автоматизованого розподілу справ від 21.01.2021 були передані на розгляд судді Зіньківського районного суду Полтавської області Ситник О.В.

Суд, заслухавши думку обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника адвоката Зінченка Г.В., які заперечували стосовно задоволення клопотання прокурора та просили змінити запобіжний захід на більш м`який- приходить до висновку, що клопотання прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочинів передбачених ч.2 ст.307 КК України, ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 29.07.2020 року обвинуваченому ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком 60 днів, який закінчується 26.09.2020 року. Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 10.09.2020 року обвинуваченому ОСОБА_1 було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком 60 днів, який закінчується 08 листопада 2020 року. Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 02.10.2020 року обвинуваченому ОСОБА_1 було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком 60 днів, який закінчується 30 листопада 2020 року. Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 27.11.2020 року обвинуваченому ОСОБА_1 було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком 60 днів, який закінчується 25 січня 2021 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу продовженого строку тримання обвинуваченого під вартою, суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

При вирішенні питання щодо доцільності продовження обраного ОСОБА_1 запобіжного заходу та щодо можливості його зміни на більш м`який, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування рішення ЄСПЛ «Смірнови проти Росії».

Відповідно ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого.

Так, відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії» автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а враховує, що ОСОБА_1 раніше вчиняв корисливі злочини, обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину. При цьому суд керується висновками рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ілійков проти Болгарії", що "суворість передбаченого покарання" є суттєвим елементом при оцінюванні "ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".

Разом з тим, суд враховує, що ні тяжкість обвинувачення, ні серйозність покарання не є доказом наявності цих ризиків, на що неодноразово вказує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях («Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїді проти Німеччини» тощо).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція Європейського Суду з прав людини, викладена у п. 60 рішення від 6.11.2008 у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченого, однак застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу неможливе, оскільки існують ризики того, що він, перебуваючи на свободі, може переховуватися від суду, з огляду на його матеріальні можливості та існуючу ситуацію в Україні, оскільки на даний час в зв`язку із проведенням операції об`єднаних сил та наявності непідконтрольних Україні територій та анексією Автономної Республіки Крим обвинувачений може ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування), оскільки відсутні тісні соціальні зв`язки, а саме відсутня сім`я, також відсутність дітей , нерухомого майна у власності , тобто суд приходе до висновку що «поза розумним сумнівом» - ОСОБА_1 по місцю реєстрації чи проживання нічого не тримає. Зазначене вище свідчить про наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, а саме переховування від суду. Оскільки на даний час по справі триває судовий розгляд, який потребує значного проміжку часу для його закінчення, судом вживаються всі необхідні дії для розгляду справи в розумні строки, зокрема на це вказує і періодичність та кількість проведених судових засідань по справі, та враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони загально - суспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, з метою запобігти ризикам, суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу на більш м`який, а тому вважає необхідним продовжити застосування обраного раніше запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 у виді тримання під вартою ще на 60 днів , тобто до 25 березня 2021 року, з визначенням розміру застави у вигляді 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції від 04.11.1950 року «Про захист прав людини і основоположних свобод».

Рішенням Конституційного Суду України від 13.06.2019 р. по справі №3-208/2018, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

На підставі викладеного та керуючись ст.177, 331 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю та жителю АДРЕСА_1 , українцю, громадянину України, з повною загальною середньою освітою, не працюючому, не одруженому, раніше судимому, запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням його в Державній установі «Полтавська установа виконання покарань (№ 23)» строком на шістдесят днів, який обчислювати з 11 год. 10 хв., 25 січня 2021 року, визначений розмір застави в межах 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 113 500 грн.( сто тринадцять тисяч п`ятсот ) гривень .

Кінцевим днем тримання під вартою визначити 25 березня 2021 року 11 год. 10 хв.

Копію ухвали негайно вручити прокурору, обвинуваченому ОСОБА_1 направити начальнику Державної установи «Полтавська установа виконання покарань (№ 23)»

Матеріали кримінального провадження №12020170170000061 від 13.02.2020 відносно ОСОБА_1 обвинуваченого у вчиненні злочинів передбачених ч.2 ст.307 КК України передати для розгляду по суті головуючому по справі - судді Зіньківського районного суду Полтавської області Дем`янченку С.М..

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду, через Зіньківський районний суд Полтавської області протягом 7 днів з дня її проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення їй копії ухвали.

Суддя -