КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/17017/14-ц Головуючий у суді І інстанції Чередніченко Н.П.

Провадження № 22-ц/824/147/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ в натурі земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому з урахуванням уточнених позовних вимог остаточно просив виділити йому в натурі 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:90:100:0016, яка знаходиться по АДРЕСА_1 із цільовим призначенням - обслуговування житлового будинку і господарських будівель, частина якої перебуває у користуванні позивача і на якій розміщена частка житлового будинку, яка перебуває в користування позивача, а також припинити право спільної часткової власності з відповідачем на зазначену земельну ділянку.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17 грудня 1998 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу набув право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , а інша частина цього житлового будинку належить ОСОБА_1 . Будинок, який перебуває у спільній власності сторін, знаходиться на земельній ділянці, площею 0,1036 га, яка в 2004 році була спільно приватизована ними як співвласниками житлового будинку, про що свідчить державний акт про право власності на земельну ділянку серії КВ № 148764 від 14 грудня 2004 року. Позивач вказує, що він користується значно меншою частиною земельної ділянки, ніж належить йому на праві власності. На численні прохання та пропозиції про передачу позивачу в користування частини земельної ділянки пропорційно його частці у праві спільної часткової власності відповідач відмовляється від такого поділу та перенесення паркану. У зв`язку із неможливістю дійти згоди щодо порядку користування земельною ділянкою, а також бажаючи самостійно розпоряджатись належним майном, позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом та просить виділити його частину земельної ділянки в натурі.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23 червня 2020 року позов задоволено.

Здійснено поділ в натурі земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:90:100:0016, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , між співвласниками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за варіантом № 3 розподілу земельної ділянки, зображеним на схемі у додатку № 3 розподілу земельної ділянки до висновку судової земельно-технічної експертизи КНДІСЕ № 17689/19-41 від 28 листопада 2019 року.

Виділено в натурі ОСОБА_2 , як власнику 1/2 частини земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:90:100:0016, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , - земельну ділянку, площею 0,0518 га, яка заштрихована рожевим кольором на додатку № 3 розподілу земельної ділянки до висновку судової земельно-технічної експертизи КНДІСЕ № 17689/19-41 від 28 листопада 2019 року, та обмежена лініями розподілу, що проходять: від точки 7 довжиною 10,49 м до точки 8, від точки 8 довжиною 1,51 м до точки 9 лінія розподілу проходить по умовній межі (зовнішній межі земельної ділянки); від точки 9 довжиною 0,53 м до точки 10, від точки 10 довжиною 9,20 м до точки 11, від точки 11 довжиною 9,57 м до точки 12, від точки 12 довжиною 8,22 м до точки 13, від точки 13 довжиною 7,18 м до точки 14, від точки 14 довжиною 5,6 м до точки 35 лінія розподілу проходить по металевому паркану-сітці (зовнішній межі земельної ділянки); від точки 35 довжиною 7,18 м до точки 34 лінія розподілу проходить по умовній межі; від точки 34 довжиною 5,71 м до точки 33, від точки 33 довжиною 1,0 м до точки 32 лінія розподілу проходить по умовній межі; від точки 32 до точки 31, від точки 31 до точки 30, від точки 30 до точки 28 лінія розподілу проходить по внутрішнім стінам будинку; від точки 28 довжиною 0,39 м до точки 27, від точки 27 довжиною 0,51 м до точки 26, від точки 26 довжиною 0,46 м до точки 25, від точки 25 довжиною 2,97 м до точки 24 лінія розподілу проходить по стіні будівлі; від точки 24 довжиною 1,02 м до точки 23, від точки 23 довжиною 4,65 м до точки 22, від точки 22 довжиною 3,79 м до точки 21 лінія розподілу проходить по умовній межі; від точки 21 довжиною 11,68 м до точки 20, від точки 20 довжиною 9,72 м до точки 19 лінія розподілу проходить по умовній межі (1 м від стіни будівлі); від точки 19 (яка знаходиться на відстані 1 м від стіни будівлі) довжиною 1 м до точки 2 лінія розподілу проходить по металевому паркану; від точки 2 довжиною 10,73 м до точки 3 лінія розподілу проходить по стіні будівлі; від точки 3 довжиною 2,48 м до точки 4, від точки 4 довжиною 1,75 м до точки 5; від точки 5 довжиною 10,45 м до точки 6, від точки 6 довжиною 1,5 м до точки 7 лінія розподілу проходить по умовній межі (зовнішній межі земельної ділянки).

Каталог координат (в місцевій системі м. Києва) поворотах точок меж земельної ділянки, площею 0,0518 га, за адресою: АДРЕСА_1 , яка виділяється ОСОБА_2 наведена в таблиці 3.1 варіанту № 3 розподілу земельної ділянки до висновку судової земельно-технічної експертизи КНДІСЕ № 17689/19-41 від 28 листопада 2019 року (аркуш висновку № 30).

Припинено право спільної часткової власності на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:90:100:0016, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , між співвласниками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зв`язку з виділом ОСОБА_2 в натурі 1/2 частини зазначеної земельної ділянки.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 243,60 грн, витрати за проведення судової експертизи в сумі 11 304,00 грн та витрати, пов`язані із виконанням топографо-геодезичних та картографічних робіт в сумі 1 200,00 грн, а всього суму у розмірі 12 747,60 грн.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач через представника - адвоката Редевич О.М. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Як на підставу своїх вимог посилається на те, що суд першої інстанції мотивував оскаржуване судове рішення обставинами, які не відповідають дійсності, зокрема щодо визнання відповідачем можливості поділити спірну земельну ділянку за варіантами № 1 або № 3 висновку судової земельно-технічної експертизи. При вирішення спору судом неправильно застосовано норми статті 377 ЦК України, статті 120 ЗК України та не враховано, що без поділу житлового будинку не можливо здійснити поділ в натурі земельної ділянки, на які він розташований. За варіантом № 3 розподілу земельної ділянки, який обрав суд, позивачу виділено в натурі частину земельної ділянки, на якій знаходиться нежитлова будівля (гараж), що перебуває в користуванні відповідача, і шляхи вирішення цього майнового питання не піднімалися судом. При цьому судом порушено норми статей 76, 77, 79 ЦПК України, оскільки на переконання відповідача висновок проведеної у справі експертизи не може бути використаний в якості належного і допустимого доказу для визначення варіантів поділу майна, що перебуває у спільній частковій власності сторін, та в його основу покладена недостовірна інформація про поділ будинку в натурі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Дударець Д.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Як на підставу своїх заперечень посилається на те, що невизнання того чи іншого варіанту поділу земельної ділянки зі сторони відповідача не є тією обставиною, що потребує встановленню судом і не входить до предмету доказування у справі, а лише може бути враховано у випадку належного мотивування. Відповідач не змогла обрати будь-який із п`яти запропонованих варіантів поділу майна, запропонованих експертом КНДІСЕ, її влаштовує користування значно більшою частиною земельної ділянки, що перебуває у спільній частковій власності сторін. Можливість різних титулів приналежності будинку і земельної ділянки власникам не заборонений законом, який дозволяє поділ земельної ділянки в натурі без поділу будинку, що на ній розміщений. У своєму рішенні суд не позбавляв права власності відповідача на гараж, оскільки цей об`єкт вважається самочинним будівництвом і право власності на нього не набуто. Висновок призначеної судом експертизи є належним, достовірним і допустимим доказом у справі, він відображає реальні обставини спору щодо поділу земельної ділянки в натурі та складений з дотриманням вимог закону.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 17 грудня 1998 року є власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 8, т. 1).

ОСОБА_1 є власником іншої 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 відповідно до договору дарування житлового будинку від 1 серпня 1996 року (а.с. 134, 135, т. 1).

Зазначений будинок знаходиться на земельній ділянці, площею 0,1036 га, кадастровий номер 8000000000:90:100:0016, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ № 148764 від 14 грудня 2004 року сторони є співвласниками зазначеної земельної ділянки по 1/2 частки кожний (а.с. 19, т. 1).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року у справі № 752/3744/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , приватного нотаріуса КМНО Кударенко В.М. про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 17 грудня 1998 року було відмовлено (а.с. 136-149, т. 1).

Постановою Верховного Суду від 10 грудня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2016 року - без змін (а.с. 150-156).

Позивачем, з метою визначення можливих варіантів поділу земельної ділянки, було укладено з ДП «Центр державного земельного кадастру» договір № 192999000050-ГР на виконання топографо-геодезичних та картографічних робіт від 15 квітня 2019 року, відповідно до яких було запропоновано план розподілу земельної ділянки в трьох варіантах. Вартість замовлення склала суму в розмірі 1 200,00 грн (а.с. 74-82, 197-202, т. 1).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2 у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не можуть дійти згоди щодо порядку користування та володінняземельною ділянкою, яка належить їм на праві спільної часткової власності, тому проаналізувавши надані судовим експертом варіанти поділу земельної ділянки, а також вислухавши доводи кожної зі сторін, відповідно до яких найбільш прийнятним варіантом виділу земельної ділянки вважав варіант № 3, суд дійшов до висновку про те, що вказаний варіант розподілу земельної ділянки, запропонований висновком судової земельно-технічної експертизи відповідає розмірам частки кожного із співвласників у спільному майні, враховує фактичне розташування існуючих будівель та споруд на земельній ділянці, а також фактичне користування, яке склалося між сторонами.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна з огляду на наступне.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України.

У статтею 321 ЦК України встановлено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна слід враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним із співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, необхідно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Відповідно до частини першої статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

За змістом статті 87 ЗК України право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає, зокрема при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами.

Відповідно до частин першої, третьої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків .

Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам житловий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку у спільній власності на землю або житловий будинок, слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю та споруди, на якій вони розміщені.

Зазначені правові норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Отже, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Разом з тим право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 цього Кодексу).

Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватися до майнових прав на майно, зокрема до права користування земельною ділянкою.

Тому право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).

Отже, при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного із співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд встановить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд встановлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 1 листопада 2017 року у справі № 6-2454цс16, а також висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29 листопада 2018 року у справі № 283/1087/17.

Відповідно до частин першої-третьої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Згідно з частина першою, другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Таким чином, для виділу частки із спільного нерухомого майна повинна бути технічна можливість. Насамперед це означає, що частка яка виділяється повинна бути реально окремим об`єктом нерухомого майна. При цьому частка, яка залишається в іншого власника (власників) має також бути окремим об`єктом нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України. Якщо таку вимогу висунуть усі співвласники або якщо учасників спільної часткової власності тільки двоє, настає поділ майна, що знаходиться у спільній частковій власності. Поділ спільного майна можливий за спільною згодою між усіма співвласниками, а у випадку недосягнення спільної згоди між співвласниками про поділ спільного майна, поділ цього майна відбувається за рішенням суду. При неможливості виділу частини майна в натурі, суд вправі при пред`явленні про це позову встановити порядок користування таким майном.

Встановивши, що між сторонами не досягнуто домовленості про поділ спільної земельної ділянки, а спільне користування та володіння цим нерухомими майном є неможливим та нинішній порядок користування не відповідає часткам співвласників у праві власності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 має право на виділення в натурі 1/2 частини земельної ділянки відповідно до його частки у спільній частковій власності з метою припинення права спільної часткової власності із ОСОБА_1 на це майно.

Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

З метою вирішення питання щодо можливих варіантів поділу спірної земельної ділянки, за клопотанням позивача ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня 2019 року у справі було призначено судову земельно-технічну експертизу, за результатами проведення якої судовим експертом КНДІСЕ Салтановою В.В. було складено висновок судової земельно-технічної експертизи № 17689/19-41 від 28 листопада 2019 року, відповідно до якого на розгляд суду було запропоновано можливі п`ять варіантів розподілу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:100:0016, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розроблені відповідно до часток співвласників: 1/2 частки (0,0518 м) ОСОБА_2 та 1/2 частки (0,0518 м) ОСОБА_1 .

Всі запропоновані варіанти докладно описані експертом в дослідницькій частині висновку (а.с. 160-179, т. 1), який є належним та допустимим доказом у даній справі у розумінні положень статей 77, 78, 102, 106, 110 ЦПК України та не суперечить матеріалам справи.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір та обираючи варіант поділу земельної ділянки, що належить сторонам на праві спільної часткової власності, дійшов до переконання, що третій варіант поділу є повним, обґрунтованим та найбільш доцільним при вирішенні питання щодо виділу часток із спірного майна без втрати цільового призначення, у відповідності до ідеальних часток співвласників майна, він забезпечить необхідну ізоляцію сторін, а також забезпечить розумний баланс інтересів сторін у справі як співвласників.

З огляду на викладене, а також із врахуванням позиції сторін щодо прийнятності однією стороною та неприйнятності іншою стороною третього варіанту виділу земельної ділянки, суд вважав за доцільне обрати зазначений варіант поділу земельної ділянки та дійшов висновку про можливість виділу 1/2 частини земельної ділянки позивачу саме за цим варіантом.

Проводячи аналіз запропонованих варіантів порядку поділу спірної земельної ділянки, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано надав перевагу третьому варіанту висновку судової земельно-технічної експертизи, адже він не відповідає фактичному порядку користування земельною ділянкою сторонами, який склався протягом тривалого часу до звернення до суду, не дозволить повноцінне обслуговування і користування житловим будинком та господарськими спорудами, якими сторони володіють і користуються, а також призведе до виникнення між ними спорів з приводу майнових питань щодо збудованих на земельній ділянці будівель і споруд.

В оскаржуваному рішенні суд послався на те, що експертом зазначено, що варіант № 3 можливий за умови вирішення майнового питання, оскільки передбачає розміщення на земельній ділянці ОСОБА_2 нежитлової будівлі (гаражу), яким користується ОСОБА_1 .

З наведеного слідує, що за варіантом № 3 розподілу земельної ділянки, який обрав суд, позивачу виділяється в натурі частина земельної ділянки, на якій знаходиться нежитлова будівля (гараж), що перебуває в користуванні відповідача, однак шляхи вирішення цього майнового питання судом не з`ясовувалися і залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Таким чином, в дійсності суд не враховував фактичне розташування існуючих будівель та споруд на земельній ділянці, та фактичне користування, яке склалося між сторонами.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» у справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з`ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір`я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки. В разі неможливості перенесення співвласником господарських будівель і насаджень на надану в його користування частину ділянки суд має обговорити питання про відповідну грошову компенсацію. При пред`явленні вимог кожним з учасників спільної власності про встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою суд може залишити в спільному користуванні лише ділянки, роздільне користування якими встановити неможливо. Абзаци 1 і 2 цього пункту стосуються також випадків, коли належні особам на праві спільної власності жилий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці, яка знаходилася в їх користуванні до її приватизації або за договором оренди.

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Як вбачається з матеріалів справи, на додатках № 1, № 2, № 3, № 4 та № 5 до висновку № 17689/19-41 від 28 листопада 2019 року зображено п`ять схем відповідних варіантів розподілу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Земельну ділянку S1 - 0,0518 га, що пропонується виділити ОСОБА_2 заштриховано крапками рожевого кольору, земельну ділянку S2 - 0,0518 га, що пропонується виділити ОСОБА_1 заштриховано крапками зеленого кольору, а земельну ділянку S3 - 0,0005 га (5 кв. м), на яку запропоновано встановити сервітут для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту, зображено лініями синього кольору (а.с. 180-184, т. 1).

При цьому у всіх варіантах розподілу земельної ділянки запропоновано встановити сервітути для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту згідно п. 3.25* ДБЬН 360-92* та п. 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019, оскільки, конфігурація житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є такою, що між частиною будинку «Е», що належить ОСОБА_2 та частиною будинку «Ж», що належить ОСОБА_1 є ділянка, на якій відстань між стінами будівель становить до 1,18 м. Розмір, конфігурація та координати кутів повороту меж земельної ділянки, на яку пропонується накласти сервітут докладно описані в дослідницькій частині висновку та схематично зображені на додатках № 1, № 2, № 3, № 4 та № 5.

Оцінивши висновок проведеної у справі експертизи в сукупності з іншими доказами у справі та в розрізі фактичних обставин спірних правовідносин, з`ясувавши позицію учасників справи та проаналізувавши кожен із запропонованих варіантів поділу земельної ділянки, колегія суддів, врахувавши засади розумності, виваженості та справедливості,приходить до висновку, що найбільш зручним для сторін та, відповідно, доцільним варіантом поділу земельної ділянки є варіант № 5, який запропонований експертом КНДІСЕ у висновку судової земельно-технічної експертизи № 17689/19-41 від 28 листопада 2019 року та відображений в додатках № 5 до висновку.

Зазначений варіант розподілу земельної ділянки відповідає ідеальним часткам співвласників об`єктів нерухомості та визначений з дотриманням технічної можливості виділу частки майна, не порушує право власності кожного із сторін та спрямований на фактичне вирішення спору і захист прав як позивача так і відповідача.

Крім того, такий порядок поділу в натурі земельної ділянки є найбільш необтяжливим для обох співвласників та буде сприяти справедливому землекористуванню, він максимально відповідає в історично складеному порядку користуванню земельною ділянкою, який існував між сторонами до звернення до суду з даним позовом, розмір виділених земельних ділянок відповідатиме частці у праві власності на будинок та надасть можливість сторонам ізольовано один від одного користування об`єктами нерухомості без завдання шкоди їхнім правам та інтересам.

Колегією суддів також враховано, що належні сторонам приміщення будинку та господарських споруд будуть знаходитися на земельних ділянках, що перебувають у їхньому фактичному користуванні без втрати цільового призначення, при такому поділі не потрібно переносити будь-які об`єкти, а у разі розподілу земельної ділянки за іншими варіантами експертизи, зокрема № 1 та № 3, на яких наполягав позивач, нежитлова будівля (гараж), якою користується відповідач, у будь-якому випадку буде розташований на належній позивачу частині земельної ділянки.

В апеляційній скарзі відповідач посилалася на те, що вона не згодна із жодним із запропонованих судовим експертам варіантом поділу земельної ділянки, проте будь яких обґрунтованих заперечень з цього приводу не наведено, свого висновку експертного дослідження зі спірного питання не представлено, клопотання про призначення повторної чи додаткової земельно-технічної експертизи в судовому порядку не подавалося, а відтак підстав вважати, що спір вирішено без врахування її позиції немає.

Доводи позивача про те, що за п`ятим варіантом поділу майна він буде позбавлений можливості нормального користування виділеною земельною ділянкою не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи та спростовуються схемою розподілу земельної ділянки, яка є додатком № 5 до висновку експерта, а лише його бажання мати можливість вільного заїзду на автомобілі до всіх частин будинку, господарських будівель і споруд не може вважатися достатньою та належною підставою для застосування саме варіанту № 3 висновку судової експертизи з огляду на місце розташування та конфігурацію спірної земельної ділянки, площею 0,1036 га, кадастровий номер 8000000000:90:100:0016.

Слід врахувати, що незважаючи на те, що судовий спір між сторонами існує із жовтня 2014 року, вони так і не змогли досягнути згоди щодо поділу і користування земельною ділянкою, жоден із запропонованих п`яти варіантів наданих експертом не задовольняє ту чи іншу сторону у справі та врегулювати спір мировою угодою не представляється можливим.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 червня 2020 року відповідно до статті 376 ЦПК України - зміні шляхом викладення резолютивної частини цього рішення у редакції, що відповідає наведеним вище мотивам постанови.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).

Відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги в справі немає, оскільки рішення суду про задоволення позовних вимог щодо поділу в натурі земельної ділянки залишається без змін, а змінюється тільки варіант такого поділу.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 червня 2020 року змінити, виклавши другий, третій та четвертий абзац його резолютивної частини в наступній редакції.

Здійснити поділ в натурі земельної ділянки, площею 0,1036 га, кадастровий номер 8000000000:90:100:0016, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , між співвласниками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за варіантом № 5 розподілу земельної ділянки, який відображений на схемі у додатку № 5 розподілу земельної ділянки до висновку судової земельно-технічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 17689/19-41 від 28 листопада 2019 року.

Виділити в натурі ОСОБА_2 як власнику 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,1036 га, кадастровий номер 8000000000:90:100:0016, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , - земельну ділянку, площею 0,0518 га, яка заштрихована рожевим кольором на додатку № 5 розподілу земельної ділянки до висновку судової земельно-технічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 17689/19-41 від 28 листопада 2019 року, та обмежена лініями розподілу, що проходять: від точки 7 довжиною 10,49 м до точки 8, від точки 8 довжиною 1,52 м до точки 9 лінія розподілу проходить по умовній межі (зовнішній межі земельної ділянки); від точки 9 довжиною 0,53 м до точки 10, від точки 10 довжиною 9,20 м до точки 11, від точки 11 довжиною 9,57 м до точки 12, від точки 12 довжиною 8,22 м до точки 13, від точки 13 довжиною 7,18 м до точки 14, від точки 14 довжиною 15,3 м до точки 15 лінія розподілу проходить по металевому паркану-сітці (зовнішній межі земельної ділянки); від точки 15 довжиною 0,77 м до точки 16, від точки 16 довжиною 11,29 м до точки 21 лінія розподілу проходить по умовній межі (зовнішній межі земельної ділянки); від точки 21 довжиною 8,92 м до точки 19, від точки 19 довжиною 2,38 м до точки 20, від точки 20 довжиною 9,91 до точки 33, від точки 33 довжиною 1,0 м до точки 32 лінія розподілу проходить по умовній межі; від точки 32 до точки 31, від точки 31 до точки 30, від точки 30 до точки 28 лінія розподілу проходить по внутрішнім стінам будинку; від точки 28 довжиною 0,39 м до точки 27, від точки 27 довжиною 0,51 м до точки 26, від точки 26 довжиною 0,46 м до точки 25, від точки 25 довжиною 2,97 м до точки 24 лінія розподілу проходить стіні будівлі;від точки 24 довжиною 1,02 м до точки 23, від точки 23 довжиною 10,48 м до точки 36, від точки 36 довжиною 1,74 м до точки 35 лінія розподілу проходить по умовній межі;від точки 35 довжиною 6,35 м до точки 34, від точки 34 довжиною 9,79 м до точки 22 розподілу проходить по умовній межі (1 м від стіни будівлі); від точки 22 довжиною 1,48 м до точки 4; від точки 4 довжиною 1,75 м до точки 5, від точки 5 довжиною 10,45 м до точки 6, від точки 6 довжиною 1,5 м до точки 7 лінія розподілу проходить по умовній межі (зовнішній межі земельної ділянки).

Каталог координат (в місцевій системі міста Києва) поворотах точок меж земельної ділянки, площею 0,0518 га, за адресою: АДРЕСА_1 , яка виділяється ОСОБА_2 , наведений в таблиці 5.1 варіанту № 5 розподілу земельної ділянки до висновку судової земельно-технічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 17689/19-41 від 28 листопада 2019 року (аркуш висновку № 36).

В іншій частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: С.А. Голуб

Д.О. Таргоній