Справа № 645/935/20

Провадження № 2/645/158/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2021 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Сілантьєвої Е.Є.

за участю секретаря судових засідань Ятлової Ю.В.

учасники справи:

представник позивача - адвокат Бієнко Світлана Миколаївна, діє на підставі свідоцтва Харківської кваліфікаційно -дисциплінарної комісії адвокатури № 88 від 1 липня 1993 року

відповідач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - адвокат Браславська Ольга Анатоліївна, діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1235 від 13.10.2004,

розглянувши у відкритому судому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Оксана Євгенівна про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернулася з позовом до суду, яким просить визнати частково недійсним, в частині покупця ОСОБА_2 , договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальної площі 26,8 м2, житлової площі 17,8 м2, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Руденко О.Є., р. № 167; перевести права покупця за договором, купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , загальної площі 26,8 м2, житлової площі 17,8 м2, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Руденко О.Є., р. № 167, на позивача - ОСОБА_3 ; скасувати державну реєстрацію на продажу квартири АДРЕСА_1 , загальної площі 26,8 м2, житлової площі 17,8 м2, на ім`я ОСОБА_2 . В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачі по справі- це донька та колишній зять позивачки, які перебували у шлюбі з 01 грудня 2009 року. Від шлюбу вони мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з ОСОБА_1 та знаходиться на її повному утриманні, і на користь якої з батька дитини стягнуті аліменти за постановою Апеляційного суду Харківської області від 15 березня 2018 року. Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю. 30 січня 2014 року на ім`я ОСОБА_2 була зареєстрована квартира АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Руденко О.Є., р.№ 167. Позивач зазначила, що маючи фінансову можливість, маючи депозитні рахунки у банківській установі АТ «МЕГАБАНК», вона мала намір придбати житло онуці ОСОБА_5 з оформленням угоди саме на її ім`я. Напередодні укладення угоди, нею було знято з рахунку відсотки від укладених депозитних договорів - 12 грудня 2013 року 62371,29 грн. та 5000 грн. до повної вартості квартирі та для оформлення договору, які було передано доньці. При укладенні угоди позивач особисто не була присутня. ОСОБА_1 приховала від неї, що угода на ім`я дитини не була оформлена, оскільки не було отримано дозвіл органу опіки та піклування. На укладенні договору були батьки дитини, обидва відповідача, нотаріуса обирав відповідач ОСОБА_2 . Під час укладення угоди, приватний нотаріус ХМНО Руденко О.Є. запевнила доньку позивача, що оскільки чекати дозволу органу опіки потрібно більш ніж місяця чотири, можна оформити договір купівлі-продажу на одного з батьків, при умові, що інший відмовиться у вигляді заяви про особисті кошти, а той з батьків, на чиє ім`я буде оформлено договір, одночасно складає заповіт на дитину. ОСОБА_1 оформила заяву, що гроші належать чоловіку, що не було дійсністю, а ОСОБА_2 оформив заповіт на онуку ОСОБА_6 . Згодом позивач дізналася, що після розірвання шлюбу, заповіт був анульований. Оскільки ціна квартири була прийнятна, і на неї були інші бажаючі, відповідач ОСОБА_1 дозволила, на той час чоловіку ОСОБА_2 оформити квартиру на його ім`я, за наявністю заповіту. Позивач вказала, що про те, що квартира оформлена на ОСОБА_2 , а не на онуку, ОСОБА_1 її повідомила під час слухання у Фрунзенському районному суді м. Харкова цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Руденко О.Є. , про визнання заяви- недійсною, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його подія, за зустрічним позовом* ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю. ОСОБА_3 була залучена до слухання справи в якості свідка, і повідомила суд про те, що квартира була придбана саме за її кошти, що також підтвердила ОСОБА_1 в судовому засіданні. Рішення Фрунзенським районним судом м. Харкова було прийняте 16 січня 2018 року, набрало чинності після слухання у Апеляційному районному суді Харківської області,2 квітня 2018 року. Ніякого відношення до предмету договору купівлі-продажу ОСОБА_2 не має, квартиру оглядала позивач, дала згоду на її придбання. ОСОБА_2 ніколи не вселявся до квартири, не реєстрував в ній місце проживання, не проводив ремонтні роботи та не сплачував витрати на її утримання. ОСОБА_3 зазначила, що доказом того, що квартира дійсно була придбана за її особисті кошти є виписка з АТ «МЕГАБАНК», з якої вбачається, що позивачем були отримані відсотки за депозити, що знаходилися на її особистих рахунках напередодні оформлення договору купівлі-продажу. Відповідач по справі ОСОБА_2 на час оформлення договору квартири не мав особистих коштів. Враховуючи відсутність доказів щодо сплати ОСОБА_2 особисто власних коштів продавцю, з посиланням на наявність грошей отриманих у борг, договір купівлі-продажу є удаваним в частині покупця. Крім того доказом того, що договір купівлі-продажу від 30 січня 2014 року був удаваний, свідчать також і маніпуляції, які відбулися при його оформленні, зокрема, так названа, відмова дочки шляхом заяви та оформлення заповіту на користь ОСОБА_4. Таким чином позивач змушена звернутись до суду.

Ухвалою суду від 31.03.2020 року провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа -приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Оксана Євгенівна про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу відкрито, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

08.05.2020 від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 23 червня 2020 року підготовче провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа -приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Оксана Євгенівна про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу, закрито та витребувано у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Руденко Оксани Євгенівни: належним чином посвідчену копію договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 30 січня 2014 року, р.№ 167, належним чином посвідчену копію заповіту ОСОБА_2 від 30 січня 2014 року.

06.08.2020 надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Бієнко С.М. про витребування доказів з Харківського обласного державного нотаріального архіву, а саме: - копію договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 30 січня 2014 року, р.№ 167, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Руденко О.Є., та копії документів, які слугували оформленню цього договору, завірені належним чином; - копію заповіту ОСОБА_2 від 30 січня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Руденко О.Є., та копії документів, які слугували його оформленню, завірені належним чином.

Ухвалою суду від 8 вересня 2020 року клопотання представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Бієнко С.М. про витребування доказів - задоволено та витребувано з Харківського обласного державного нотаріального архівуналежним чином посвідчені копій матеріалів.

22.09.2020з Харківського обласного державного нотаріального архівунадійшли належним чином посвідчені копій матеріалів.

Позивач до судового засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином. У судовому засіданні представник позивача адвокат Бієнко С.М., позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надала пояснення стосовно викладеного та просила їх задовольнити. Крім того пояснила, що ОСОБА_3 мала намір придбати квартиру для своєї онуки та про свій намір повідомляла доньку та її чоловіка. Для цього вона зняла з депозиту кошти, що підтверджується відповідною випискою з банку. Після зняття коштів, вона передала їх доньці, ніякого договору складено не було, оскільки була повна довіра між сторонами та вказані дії були направлені на поліпшення житлових умов онуки. Проконтролювати дії доньки та зятя особисто ОСОБА_3 не мала змоги, оскільки дуже хворіла та на цей час хворіє та не має можливості приймати участь у судових засіданнях. Кошти з депозиту були зняті приблизно 12-13 грудня 2013 року та згодом їх передала своїй доньці ОСОБА_1 . Також представник вказала, що всі обставини укладення договору купівлі - продажу їй відомі з матеріалів справи 2017 року, наявності заповіту та зі слів ОСОБА_1 . Про факт укладення договору купівлі - продажу стало відомо під час розгляду справи у Зміївському райсуді Харківської області, під час розгляду справи про розподіл майна подружжя. В судовому засіданні було допитано ОСОБА_3 в якості свідка, яка зазначила, що вона допомагала купувати квартиру але скільки коштів давала не пам*ятала. З позовом позивач звернулася в 2020 р. оскільки вона дуже хворіє та її чоловік дуже хворий, тому не мала можливості раніше звернутися до суду через стан здоров*я. Окрім того просила суд застосувати до виниклих відносин положення статті 235 ЦК України, удаваного правочину, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, врахувавши, що під час укладення договору було порушено положення ст. 203-205 ЦК України, а саме волевиявлення сторін під час укладення угоди.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення позовних вимог та пояснила, що позивач є її матір`ю, яка дійсно для купівлі квартири її доньці, своїй онуці, в грудня 2013 року зняла депозитні кошти та передала їх їй. Квартиру шукали з колишнім чоловіком разом через мережу Інтернет. Коли знайшли квартиру, яка їх влаштовувала, ОСОБА_1 захворіла, а на квартиру було декілька покупців, тому вирішили прискорити угоду. При оформленні договору, відповідач була у лікарні, та її на той час чоловік приїхав та привіз на оформлення договору. За роз`ясненнями нотаріуса, вони вирішили оформити квартиру на колишнього чоловіка, тому що на той час перебували в родинних відносинах та робили все для своєї дитини. ОСОБА_1 зазначила, що вона написала заяву щодо належності грошових коштів для придбання квартири виключно чоловіку, оскільки повірила нотаріусу, якій запевнив її, що у разі складання заповіту на імя доньки, квартира буде належати останній.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, надав відзив на позовну заяву, який підтримав у судовому засіданні повністю. Згідно відзиву на позов відповідач ОСОБА_2 вказав, що квартира АДРЕСА_1 була придбана ним за особисті кошти, що підтверджується рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2018 року, ухваленого у справі № 645/5462/16-ц, яке набрало законної сили і в якому зокрема встановлені фактичні обставини придбання квартири. Він та ОСОБА_1 (донька ОСОБА_3 ) знаходилися в зареєстрованому шлюбі з 01.12.2009 року. Під час зареєстрованого шлюбу він придбав квартиру АДРЕСА_1 . Продаж квартири здійснено за 65000 грн. В договорі купівлі - продажу квартири зазначено, що купівля квартири здійснюється за рахунок коштів, що належать покупцю - йому на праві приватної особистої власності (справжність підпису на відповідній заяві дружини покупця засвідчено приватним нотаріусом ХМНО, 30.01.2014 року). Факт належності йому коштів, за які була придбана квартира, був доведений допустимими та належними доказами, а саме розпискою про отримання коштів в борг у ОСОБА_7 та свідчення свідка ОСОБА_7 рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2018 року ухваленого у справі № 645/5462/16-ц в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено в повному обсязі, а зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання квартири особистою власністю задоволений. Постановою апеляційного суду Харківської області від 02 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без 'задоволення. Постановою Верховного суду від 26 грудня 2019 року касаційна скарга ОСОБА_1 залишено без задоволення. Відповідач зазначив, що таким чином судовим рішенням, яке набрало законної сили встановлений факт належності йому на праві особистої власності квартири, а позовні вимоги ОСОБА_1 щодо розподілу цієї квартири в порядку поділу спільного майна подружжя залишені без задоволення та це є встановленим фактом та не підлягає доказуванню. Також відповідач зазначив, що в його присутності, ОСОБА_3 не передавала ні йому, ні його колишній дружині, а своїй доньці ОСОБА_1 , жодних грошових коштів на придбання квартири. Факт зняття позивачкою грошових коштів з банківських рахунків не є належним та допустимим доказом того, що саме ці кошти були витрачені на придбання квартири. Можливо ОСОБА_3 давала (позичала) своїй доньці гроші на придбання квартири, але іншої квартири АДРЕСА_2 , про що до речі вказував свідок ОСОБА_8 , допитаний за заявою ОСОБА_1 Фрунзенським районним судом м. Харкова 27 липня 2017 року, який зокрема вказав, що ОСОБА_1 йому повідомляла, що бажають придбати доньці квартиру та збирають на квартиру гроші, що її мама давала гроші на квартиру і вони її придбали в новобудові. Спірна квартира не знаходиться в новозбудованому будинку, а квартира. АДРЕСА_2 дійсно знаходиться в новозбудованому будинку. Ці свідчення не були спростовані ОСОБА_1 . Квартиру в новозбудованому будинку він з ОСОБА_1 придбали під час зареєстрованого шлюбу, але після того, як 25 квітня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Зміївського районного суду Харківської області з позовною заявою про розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , остання 23 червня 2016 року уклала з ОСОБА_3 договір дарування зазначеної квартири. Крім того в позовній заяві позивачка вказує, що нотаріуса, який посвідчував договір купівлі-продажу квартири начебто обирав ОСОБА_2 ОСОБА_3 не була присутня при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири. Звідки у неї такі відомості відповідачу не відомою, натомість він особисто приймав участь у нотаріальному посвідченні договору купівлі- продажу квартири і нотаріус не вмовляла ОСОБА_1 погодитися на оформлення прав на квартиру на його ім`я. Оформлення квартири на його ім`я мало місце з добровільною згодою моєї на той час дружини, оскільки квартира купувалась за його особисті кошти, які позичив не в інтересах сім`ї, а на власні цілі - з метою придбання цієї квартири. Про це достовірно було відомо ОСОБА_1 на той час дружині і саме тому вона без усяких вагань та претензій погодилась не тільки на оформлення прав на квартиру на моє ім`я , а ще й письмовою заявою підтвердила, що квартира купується за мої особисті кошти і на неї не розповсюджується режим спільного майна подружжя. Заповіт на ім`я доньки робив з власної ініціативи, але в подальшому його відмінив за власним бажанням. Наявність заповіту та його подальше скасування жодним чином не підтверджує тверджень позивачки, якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги. Також відповідач вважає, що твердження позивачки про те, що він не маю ніякого відношення до квартири, оскільки ніколи не вселявся в квартиру, не реєстрував в ній своє місце проживання, не проводив ремонті роботи - не заслуговують на увагу, оскільки це його право, а не обов`язок. В зв*язку з зазначеним просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та стягнути з позивача на його користь понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Оксана Євгенівна у судове засідання не з`явилась. Про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Суд, заслухавши думку учасників справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., зокрема, в ст.1 Першого протоколу до неї (ратифіковано законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР), яка є складовою правової системи відповідно до ст.9 Конституції України, а також у вітчизняному законодавстві.

Судовим розглядом встановлено, шо згідно договору купівлі - продажу від 30.01.2014 року ОСОБА_2 придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за суму у розмірі 65000 грн

Згідно п. 4 вказаного Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 вказано, що купівля квартири здійснюється за рахунок коштів, що належать покупцю ( ОСОБА_2 ) на праві приватної особистої власності (справжність підпису на відповідній заяві дружини покупця засвідчено Руденко О.Є. приватним нотаріусом ХМНО, 30.01.2014 року).

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 2009 року до 2016 року.

Згідно заяви ОСОБА_1 від 30.01.2014 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Руденко О. Є., ОСОБА_1 повідомила, що її чоловік, ОСОБА_2 , набуває квартиру номер АДРЕСА_1 , за рахунок коштів, що належать йому на праві приватної особистої власності. Таким чином, права спільної сумісної власності на цю квартиру ОСОБА_1 не набуває. Також у заяві зазначено, що ОСОБА_1 розуміє правові наслідки подачі цієї заяви нотаріусу.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Разом із цим, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Адже одночасно із регламентацією правого інституту спільного сумісного майна подружжя чинне законодавство України закріплює як правові підстави набуття одним з подружжя майна під час шлюбу у особисту приватну власність.

Зокрема, у відповідності до вимог п.п.1-3 ч.1 ст.57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, у тому числі, речі (майно), придбані нею (ним) за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Таким чином, якщо один із подружжя під час шлюбу набуває певне майно за рахунок особистих коштів, то таке майно не може визнаватися спільним майном подружжя. В цьому випадку об`єкт роздільної власності подружжя лише змінює свою форму, тому що кошти, за рахунок яких майно було набуто, і сама річ мають однаковий правовий режим - режим роздільності. Це правило стосується як грошей, які були набуті одним із подружжя до шлюбу, так і тих, які були отримані одним із подружжя під час шлюбу - за договором дарування, внаслідок спадкування тощо. Тобто, у цьому разі виникає право роздільної приватної власності подружжя, тобто має місце трансформація одного об`єкта цієї власності в інший.

Таким чином, хоча конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, однак зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Аналогійний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Судом досліджувалось рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2018 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Руденко Оксана Євгенівна, про визнання заяви недійсною, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Руденко Оксана Євгенівна, про визнання заяви недійсною, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ було відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю - задоволено та визнано квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_2 . Зазначене рішення суду було залишено без змін Постановою апеляційного суду Харківської області від 02 квітня 2018 року та Постановою Верховного суду від 26 грудня 2019 року.

Враховуючи зазначене, на час розгляду даної справи судом визнано квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій, і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У позовній заяви ОСОБА_3 на підтвердження обставин спростування сторони договору купівлі - продажу від 30.01.2014 квартири АДРЕСА_1 , позивач посилається на той факт, що у грудні місяці 2013 року нею були знято з рахунку відсотки від укладених депозитних договорів.

Судом досліджувалась довідка АТ «МЕГАБАНК» № 31-568 від 28.01.2020 року згідно якої 12.12.2013 року ОСОБА_3 були отримані відсотки по депозитним договорам у сумі 62371 грн 29 коп.

В той час , матеріали справи свідчать, що договір купівлі - продажу спірної квартири відбувся 30.01.2014 року.

Позивачем не надано будь яких належних та допустимих доказів того факту, що зазначені грошові кошти були передані відповідачу ОСОБА_1 для придбання квартири на ім`я доньки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .

Суд критично оцінює доводи сторони позивача та відповідача ОСОБА_1 щодо того, що вищезазначені кошти, які були отримані ОСОБА_3 як відсотки, були витрачені на придбання спірної квартири. Суд звертає увагу і на ту обставину, що ОСОБА_1 позивач власноручним підписом засвідчив той факт, що квартира АДРЕСА_1 була набута відповідачем ОСОБА_2 за рахунок коштів, що належать йому на праві приватної власності.

Також суд зазначає, що складання заповіту 30.01.2014 року ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_4, своєї доньки, не доводить факту придбання квартири за кошти позивача.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, на момент вчинення правочину. Відповідно до ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей

Обґрунтовуючи позов, позивач посилався на вимоги статті 217 ЦК України про правові наслідки недійсності окремих частин правочину.

Відповідно до п. 9 Постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року згідно зі статтею 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з`ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

Із матеріалів справи вбачається, що спірний договір було укладено в письмовій формі та посвідчено нотаріально, окрім того, сторони дійшли згоди щодо всіх його істотних умов.

Позивачем не доведено, що оскаржуваний правочин не відповідає вимогам встановленим ст. 203 ЦК України, іншим вимогам закону або порушує його законні права та інтереси.

Згідно із ч.4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу.

За положеннями п. 9 договору купівлі-продажу квартири сторони підвердили, що у них відсутні жодні заперечення щодо кожної з умов цього договору, а також, що вони однаково розуміють значення, умови договору та його правові наслідки для кожного з них, про що свідчать їх особисті підписи у договорі.

Крім того, у судовому засіданні представник позивача посилався на удаваність укладеного правочину - договору купівлі-продажу квартири.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 657 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Враховуючи викладене, а також проаналізувавши умови укладеного договору купівлі-продажу, суд приходить до переконання про те, що визнання договору недійсним в частині покупця не узгоджується з іншими умовами договору.

Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

На переконання суду, позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту передачі грошових коштів відповідачу ОСОБА_1 для придбання квартири для своєї онуки ОСОБА_4 , 2009 року народження, як і не підтверджено відсутності можливості у відповідачка ОСОБА_2 придбати зазначену квартиру.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 08 травня 2020 року разом з відзивом на позовну заяву від відповідача надійшло клопотання про стягнення судових витрат, в якому просив суд стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 3 статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Доказами того, що особа є адвокатом, виходячи з положень частини 1 статті 12, частини 1 статті 6 та статті 17 Закону № 5076 є свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в поєднанні з витягом з Єдиного реєстру адвокатів України (що може бути сформований і в електронному виді) на момент подання клопотання про відшкодування правової допомоги.

Згідно пунктів 1, 2, 6 частини 1 та частини 2 статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 01 жовтня 1999 р. (далі Правила адвокатської етики), єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Статтею 34 Правил адвокатської етики передбачено, що адвокат має право, окрім гонорару, стягувати з клієнта кошти, необхідні для покриття фактичних витрат, пов`язаних з виконанням доручення, якщо обов`язок клієнта з погашення цих витрат визначено угодою. В угоді про надання правової допомоги мають бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, пов`язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов тощо), порядок їх погашення (авансування, оплата по факту в певний строк і т. ін.) та може бути визначений їх обсяг.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати, та їх сплата повинна бути підтверджена відповідними фінансовими документами.

Таким чином, на підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу, які поніс відповідач достовірно підтверджується Договором про надання правової допомоги № 38 від 04.05.2020 року, у зв`язку з чим з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Крім того, відповідно до вимогст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Таким чином, судові витрати сплачені стороною позивача, суд залишає за позивачем.

Керуючись ст.ст. 235, 321, 328, 526, 655, 657 ЦК України, ст.ст. 41, 76, 77, 81, 133,141, 264, 265 ЦПК України, ст. 129 Конституцією України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст. 57, 60 СК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Оксана Євгенівна про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу- відмовити в повному обсязі.

Судові витрати сплачені стороною позивача залишити за позивачем.

Стягнути з ОСОБА_3 (Рнокпп - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 , (Рнокпп - НОМЕР_2 ) сплачені витрати на правову допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач - ОСОБА_3 , Рнокпп - НОМЕР_1 , зареєстрована та мешкає за адресою АДРЕСА_3 ,

відповідач - ОСОБА_1 , Рнокпп - НОМЕР_3 , зареєстрована та мешкає за адресою АДРЕСА_4 ,

відповідач - ОСОБА_2 , Рнокпп - НОМЕР_2 , зареєстрований АДРЕСА_5 , мешкає за адресою АДРЕСА_6

третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Руденко Оксана Євгенівна, адреса листування АДРЕСА_7 .

Повний текст судового рішення складено 22.01.2021 року.

Головуючий суддя -