Постанова

Іменем України

18 січня 2021 року

м. Київ

справа № 381/135/20

провадження № 61-16937св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Філія «Рефрижераторна вагонна компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шульга Андрій В`ячеславович, на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2020 року в складі судді Осаулової Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня

2020 року в складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М.,

Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Філії «Рефрижераторна вагонна компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»), АТ «Укрзалізниця» про поновлення на роботі.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з вересня 1972 року працювала у Рефрижераторному вагонному депо станції Фастів «Укррефтрансу» на різних посадах, а з 2004 року - на посаді інженера

з нормування праці І категорії планово-економічного відділу центру «Укррефтранс» Філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця».

Вказувала, що 18 жовтня 2019 року її було повідомлено про те, що посада, на якій вона працювала, підлягає скороченню відповідно до штатного розпису апарату управління Філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська залізниця» від 07 червня 2019 року. Наказом відповідача від 24 грудня

2019 року позивача звільнено з посади інженера з нормування

праці І категорії у зв`язку із скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки їй були запропоновані посади для подальшого працевлаштування, жодна з яких не відповідає рівню її кваліфікації та досвіду роботи. При цьому позивачу не були запропоновані всі вакантні посади на підприємстві відповідача, зокрема роботу, яку вона могла виконувати відповідно до рівня її кваліфікації та досвіду роботи.

Зазначала, що фактично скорочення штату не відбулося, оскільки вона працювала інженером з нормування праці І категорії в планово-економічному відділі, в якому відповідно до штатного розпису було 8 штатних одиниць та в якому інженер з організації і нормування праці І категорії була 1 штатна одиниця.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила поновити її на роботі у Філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця» на посаді інженера

з нормування праці І категорії з дати звільнення, а саме з 24 грудня 2019 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при звільненні у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідачем були дотримані вимоги трудового законодавства щодо порядку та процедури звільнення позивача.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що зібраними у справі доказами встановлено наявність змін

в організації виробництва та зміни чисельності і штату працівників відповідача. Позивач була попереджена про заплановане вивільнення (звільнення) у зв`язку зі скороченням штату та чисельності працівників

у передбачений законом двомісячний строк, їй були запропоновані усі наявні вакантні посади, відповідач звернувся до профспілкового органу

з відповідною заявою, проте останній не висловив згоди чи обґрунтованої незгоди щодо звільнення. ОСОБА_1 не довела обставин, які б давали їй переважне право залишення на роботі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шульга А. В., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили матеріали справи щодо наявності у роботодавця вакантних посад, зокрема інженера та інженера-технолога, які не були запропоновані позивачу, хоча вона мала необхідну кваліфікацію та досвід роботи. Суди не встановили всі наявні

у роботодавця вакантні посади та кваліфікаційні вимоги до них, незважаючи на неодноразово подані позивачем клопотання про витребування доказів

у відповідачів.

Позивачу була запропонована вакантна посада, яка знаходилася в іншому населеному пункті, та не було запропоновано інші вакантні посади за місцем її проживання. Суди не дослідили та не з`ясували кваліфікацію позивача та не оцінили відповідність її освіти та стажу роботи існуючим у роботодавця посадам. Позивачу не були запропоновані всі вакантні посади.

Позивач неодноразово заявляла клопотання про витребування доказів

у відповідачів, проте суди безпідставно відмовили у їх задоволенні. Вирішити заявлений у справі спір можливо було виключно шляхом порівняння посад, які дійсно були запропоновані позивачу, та загалом всіх вакантних посад на підприємстві, а також шляхом дослідження посадових інструкцій цих посад та кваліфікації працівника, проте суди безпідставно відмовили

у витребуванні цих доказів.

Суди не врахували висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі

№ 487/2191/17-ц, від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 та постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15.

Позиція інших учасників справи

АТ «Укрзалізниця» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вини є законними та обґрунтованими.

Вказувало, що позивачу було запропоновано всі наявні вакантні

в АТ «Укрзалізниця» посади за відповідною професією та спеціальністю (рівнем кваліфікації працівника). Звільнення позивача відбулось

з дотриманням вимог трудового законодавства щодо порядку вивільнення працівників, оскільки у філії «Рефрижераторна вагонна компанія»

АТ «Укрзалізниця» відбулись зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату, що призвели до вивільнення працівників, зокрема ОСОБА_1 , на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, тому підстав для поновлення позивача на роботі немає. Суди правильно відмовили у задоволенні клопотань позивача про витребування доказів, оскільки вони подані з порушенням строків, визначених нормами ЦПК України.

Філія «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони

є законними та обґрунтованими.

Зазначала, що безпідставними є доводи позивача щодо незапропонування їй посади інженера-технолога, оскільки ця посада відповідно до кваліфікаційних вимог передбачає наявність спеціальної освіти та відповідних знань, які у позивача відсутні. Позивачу двічі були запропоновані вакантні посади, які відповідали її рівню кваліфікації, проте вона відмовилася від цих посад. Подаючи клопотання про отримання доказів поза межами встановлених процесуальним законом строків, позивач не зазначила про поважність причин неподання нею цих доказів у встановлений законом строк та не просила суд встановити додатковий строк для їх подання.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шульга А. В., 13 листопада 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах

з Філією «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця». Зокрема

з 29 вересня 1972 року позивач працювала у Рефрижераторному вагонному депо станції Фастів «Укррефтрансу», з 01 березня 2002 року у зв`язку

з створенням планово-економічного відділу була призначена на посаду інженера з нормування праці ІІ категорії, а з 01 березня 2004 року була переведена на посаду інженера з нормування праці ІІ категорії планово-економічного відділу Центру «Укррефтранс». 01 серпня 2004 року

ОСОБА_1 встановлено І категорію інженера з нормування праці планово-економічного відділу Центру «Укррефтранс».

Рішенням правління АТ «Українська залізниця» (протокол від 25 квітня

2019 року) затверджено організаційну структуру Філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця».

Наказом від 31 травня 2019 року введено в дію організаційну структуру Філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця» та затверджено граничну чисельність філії «Рефрижераторна вагонна компанія»

АТ «Укрзалізниця» у кількості 1 065 штатних осіб.

Відповідно до штатного розпису апарату управління Філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця», затвердженого 07 червня 2019 року

АТ «Укрзалізниця», посада інженера з нормування праці І категорії планово-економічного відділу, яку займала позивачка, вилучена.

Згідно з наданим до суду штатним розписом Філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця» з 07 червня 2019 року затверджено штат

у кількості 127 одиниць, з місячним фондом оплати праці 988 935 грн, до складу якого серед інших входять до планово-економічного відділу п`ять штатних одиниць, а саме - начальник відділу, провідний економіст, економіст І категорії (2 одиниці), економіст 2 категорії.

У зв`язку з введенням в дію організаційної структури Філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця» та прийняттям до виконання штатного розпису апарату управління, затвердженого АТ «Укрзалізниця» був виданий наказ від 12 червня 2019 року про скорочення штату та чисельності працівників Філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця».

ОСОБА_1 18 жовтня 2019 року попереджено про скорочення займаної нею посади інженера з нормування праці І категорії планово-економічного відділу Філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця»

у зв`язку з вилученням цієї посади зі штатного розпису та запропоновано посади для подальшого працевлаштування. Позивач відмовилася отримувати попередження та ставити підпис про ознайомлення, про що було складено відповідний акт про відмову від ознайомлення.

Філією «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця» 19 листопада 2019 року направлено лист голові Первинної профспілкової організації Вільної профспілки машиністів України Філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська залізниця» про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 на підставі частини першої

статті 40 КЗпП України.

04 грудня 2019 року на адресу Філії «Рефрижераторна вагонна компанія»

АТ «Укрзалізниця» вищевказана профспілка направила лист, в якому не висловила згоди чи обґрунтованої незгоди щодо звільнення позивача. На виконання листа вказаної профспілки АТ «Укрзалізниця» направлено копію повідомлення ОСОБА_1 із запропонованими їй посадами для подальшого працевлаштування (том 1 а. с. 156).

Крім того, 23 грудня 2019 року ОСОБА_1 знову було запропоновано посади для подальшого працевлаштування, однак остання від запропонованих посад відмовилася, про що складено акт про відмову.

Наказом від 24 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнена із займаної посади у зв`язку із скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої

статті 40 КЗпП України. Позивач відмовилася ознайомлюватися з наказом про звільнення та отримувати свою трудову книжку, про що складено відповідний акт та направлено на її поштову адресу повідомлення про необхідність одержання трудової книжки від 24 грудня 2019 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 вказувала, що при звільненні їй не були запропоновані всі вакантні посади на підприємстві, які відповідали її кваліфікації, та фактично скорочення штату не відбулося.

Заперечуючи проти заявлених вимог відповідачі вказували, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, оскільки їй були запропоновані всі вакантні посади, які відповідали її кваліфікації, вона була вчасно попереджена про наступне звільнення, а роботодавець

з дотриманням вимог закону звернувся до профспілкового органу

з відповідною заявою.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений

у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови

у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння

у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно

з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Разом з тим, суди не наділені повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Суди встановили, що у відповідача дійсно мало місце скорочення штату та чисельності працівників Філії «Рефрижераторна вагонна компанія»

АТ «Укрзалізниця», а позивач була попереджена за два місяці про наступне вивільнення.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Суди встановили, що позивачу були запропоновані посади для подальшого працевлаштування, які вона могла виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації та досвіду, проте остання від запропонованих посад відмовилася.

Встановивши, що у Філії «Рефрижераторна вагонна компанія»

АТ «Укрзалізниця» мало місце скорочення чисельності працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, внаслідок чого було скорочено посаду, яку обіймала ОСОБА_1 , дотримання роботодавцем порядку попередження позивача про наступне вивільнення та обов`язку працевлаштування, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача з роботи відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди не дослідили та не оцінили матеріали справи щодо наявності у роботодавця вакантних посад, зокрема інженера та інженера-технолога, які не були запропоновані позивачу, хоча вона мала необхідну кваліфікацію та досвід роботи, оскільки судами встановлено, що вищевказані посади відповідно до кваліфікаційних вимог передбачають наявність спеціальної освіти та відповідних знань, які

у позивача відсутні. Разом з тим, в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди помилково відмовили

у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, оскільки остання всупереч статей 83, 175 ЦПК України не повідомила у позовній заяві суд про намір їх отримати, а також про об`єктивні причини, з яких ці докази не можуть бути нею подані, а вона здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаних доказів.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди не врахували висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі

№ 487/2191/17-ц, від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 та постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, враховуючи наступне.

Так, під час розгляду справ № 487/2191/17-ц та № 800/538/17 встановлено, що роботодавець не виконав обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися протягом двох місяців і які існували на день звільнення працівника, а профспілкова організація надала обґрунтовану відмову у звільненні. Разом з тим, під час розгляду цієї справи встановлено, що позивачу були запропоновані всі вакантні посади, які відповідали її кваліфікації, а профспілкова організація не надала обґрунтованої відмови у звільненні ОСОБА_1 .

За результатом розгляду Верховним Судом України справи № 6-40цс15 у задоволенні позову працівника про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено з тих підстав, що у відповідача були відсутні вакантні посади, які могли бути запропоновані позивачу при звільненні.

При цьому, в оскаржуваних судових рішеннях та у постановах суду касаційної інстанції, на які містяться посилання у касаційній скарзі, однаково застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява

№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення

з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шульга Андрій В`ячеславович, залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук