Справа №2 – 8/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

16 квітня 2010 року                                                      м. Галич

Галицький районний суд  Івано – Франківської області в складі:    

                        головуючого                            судді   Клюби В. В.

секретарів                                             Борисевич Н. В., Целюпи А. Б.

з участю:       позивача (відповідача)                       ОСОБА_2                        

                        представників позивача                     ОСОБА_3, ОСОБА_4  

                        відповідача (позивача)                       ОСОБА_5

                        представників відповідача                  ОСОБА_6, ОСОБА_7                                                    

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Галичі справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_8, Галицької міської ради про визнання незаконними рішення міської ради, недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку та стягнення моральної шкоди, зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання незаконними дій і намірів, -

установив:

              ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом і просив визнати недійсними рішення Галицької міської ради від 27 грудня 1993 року та від 18 квітня 2008 року в частині надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_8; визнати недійсними Державні акти на право приватної власності на землю: Серія ЯЖ №166278 на право власності ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,10 гектара АДРЕСА_1 та Серії ЯЖ №166716 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,0478 гектара АДРЕСА_1, видані 20 червня 2008 року; зобов ’язати ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_8 не чинити йому та членам його сім’ї перешкоду в користуванні заїздом до належної йому квартири АДРЕСА_1, а також  знести споруджену на шляху проїзду до квартири АДРЕСА_1 огорожу.

              В процесі розгляду справи ОСОБА_2 у відповідності до ст. 31 ЦПК України збільшив позовні вимоги, пред’явивши вимогу про стягнення з відповідачів в солідарному порядку 10 000 гривень моральної шкоди.

               Позивач посилається на ті обставини, що він є власником квартири АДРЕСА_1, а квартира №1 у цьому ж будинку належить відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_5. Будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,2655 гектара, яка раніше перебувала у користуванні всіх мешканців будинку, який до приватизації був комунальним. Відповідачам було передано у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства, проте без погодження з ним та ОСОБА_9, як сусідами.

              Внаслідок передачі відповідачам у власність земельних ділянок, межу було встановлено так, що його земельна ділянка на 1,335 метра вужча ніж та, яка належить відповідачам, а також із загальної площі, яка була під будинковолодінням, у його користуванні залишилося 0,1177 гектара.  

              До моменту приватизації весь двір був комунальним і всі мешканці будинку користувалися спільним заїздом. В даний час земельна ділянка, яка використовувалася як заїзд, перебуває у власності відповідачів, які обгородили належну їм земельну ділянку і у такий спосіб позбавили його можливості вільно користуватися квартирою.

              Рішенням міської ради від 18 листопада 2008 року відповідачам було заборонено споруджувати огорожу і  зобов’язано не чинити йому перешкод у користуванні земельною ділянкою.

               Виходячи із положень ст. ст. 118, 120, 152 Земельного кодексу України, він має право на приватизацію земельної ділянки пропорційно до його частки у будинку і з цих же підстав рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність відповідачів земельної ділянки та Державні акти на право власності на земельні ділянки слід визнати недійсними.

              В зв’язку з діями відповідачів у нього сталися значні емоційні, нервові зрушення, спричинено порушення психічної рівноваги, а також він переніс душевні страждання, чим в свою чергу йому заподіяно моральну шкоду. Просить задовольнити позовні вимоги.  

              В судовому засіданні позивач (відповідач за зустрічними позовними вимогами) та його представники позовні вимоги підтримали з викладених у позовній заяві підстав, позовних вимог ОСОБА_5 не визнали і пояснили, що позивач отримав квартиру у власність в порядку спадкування після смерті батьків, які набули право власності на квартиру шляхом приватизації державного житлового фонду. В зв’язку з набуттям права власності на квартиру, до нього перейшло право користування земельною ділянкою. При цьому частина земельної ділянки, яка використовувалася мешканцями будинку, як комунальний двір, не може бути приватизована і повинна перебувати у спільному користуванні з врахуванням також і тієї обставини, що влаштування іншого заїзду до квартир будинку неможливо. З протилежного боку будинку, з боку сусіда ОСОБА_10 відстань від межі до стіни житлового будинку становить менше двох метрів, тому використовувати цю частину земельної ділянки під заїзд неможливо. Позивач має право на приватизацію земельної ділянки у однаковому із відповідачами розмірі. Відповідачі зобов’язані розібрати огорожу, яка споруджена ними на земельній ділянці, що повинна перебувати у спільному користуванні власників квартир і перешкоджає заїзду до квартири  позивача. Вважають, що в ході з’ясування обставин справи і дослідження доказів позовні вимоги повністю доведені і підлягають задоволенню.

               Відповідачі, ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_8 не визнали позову і відповідно до ст. 27 ЦПК України подали письмові пояснення з посиланням на те, що проживають у займаному житлі з 1964 року і огорожа стояла ще до приватизації земельної ділянки. Земельні ділянки передали їм у власність без погодження сусідів, так як вони на момент приватизації не проживали. При цьому позивач перебував за межами України. В даний час позивач самовільно розібрав огорожу, возить вантажними автомобілями через належну їм земельну ділянку будівельні матеріали, в зв’язку з чим будинок просів і у приміщеннях з’явилися тріщини.

               Крім цього відповідач ОСОБА_5 звернулася із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_2 про заборону користуватися приватизованим подвір’ям та зобов’язання відновити огорожу з підстав, зазначених у письмовому поясненні,  а також посилається на те, що огорожа була встановлена орієнтовно у 1960 році і у ОСОБА_2 ніколи не було заїзду до квартири через земельну ділянку, яка в даний час приватизована. Він має прохід до своєї квартири з іншого боку і у цьому ж місці може влаштувати заїзд. Крім цього ОСОБА_2 має можливість приватизувати земельну ділянку 0,10 гектара для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд і отримати у міської ради на умовах оренди земельну ділянку для  ведення особистого селянського господарства.  

               Відповідач ОСОБА_5 (позивач за зустрічним позовом) та її представники позовних вимог не визнали, позов ОСОБА_5 підтримали  і пояснили в судовому засіданні, що відповідачам передано у власність земельні ділянки у відповідності до закону і без погодження із сусідами, зокрема із ОСОБА_2, який на той час перебував за межами України. Цією земельною ділянкою відповідачі користувалися з часу отримання займаного ними житла і тому міською радою законно було передано її у власність відповідачів. Проте, незважаючи на це, ОСОБА_2 через належну відповідачам земельну ділянку вантажними автомобілями перевозить будівельні матеріали в безпосередній близькості від будинку, і заподіює відповідачам шкоду, так як будинок псується. Позивач має можливість влаштувати заїзд до своєї квартири з боку сусіда ОСОБА_10 і не створювати відповідачам перешкод та не порушувати їхні права, як землевласників. Тому просять позовні вимоги задовольнити і  вважають, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 немає.

              Галицька міська рада подала заперечення проти позову, посилаючись на ті обставини, що відповідно до записів у земельно – кадастровій книзі у користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_12 АДРЕСА_1 були земельні ділянки площею 0,10 гектара за кожним. Тобто станом на 1992 рік земельна ділянка була розділена пропорційно між користувачами. Відносини між власниками квартир вказаного будинку  не відповідають положенням ст. 89 Земельного кодексу України тому і земельна ділянка не може перебувати у спільній власності. На час приватизації відповідачами земельних ділянок від ОСОБА_2 не надходило жодних заяв і приватизацію було проведено без погодження сусідів в зв’язку з відсутністю даних про місце фактичного проживання. Крім цього рішенням міської ради зобов’язано відповідачів не споруджувати огорожу на шляху проїзду до квартир  ОСОБА_2.  

              Представник Галицької міської ради в судовому засіданні позовні вимоги визнала частково, підтвердила обставини та доводи, викладені у письмових запереченням, а також пояснила, що передачею відповідачам у власність земельних ділянок права ОСОБА_2 не порушені, оскільки в даний час у фактичному його користуванні перебуває земельна ділянка площею 0,1177 гектара, яку він може приватизувати і це відповідатиме нормам, визначеним ст. 121 Земельного кодексу України. Згідно записів у земельно – кадастровій книзі власники квартир вказаного будинку мали у користування по 0,10 гектара землі за кожним, тому не можна вважати земельну ділянку, як комунальний двір. В даному випадку доцільним і єдиним можливим варіантом вирішення проблеми позивача щодо заїзду було б встановлення земельного сервітуту на право проїзду по земельній ділянці відповідачів і, зокрема на частину земельної ділянки, площею 106 квадратних метрів. Крім цього в подальшому в зв’язку із запланованим спорудженням дороги виникне потреба у вилученні частини земельних ділянок у осіб, що проживають АДРЕСА_1, в тому числі і земельних ділянок, що перебувають у власності та користуванні сторін по справі. Тому тільки з цієї підстави погоджується з позовними вимогами в частині визнання недійсними рішення міської ради та Державного акту на право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.  

              ОСОБА_8 та ОСОБА_1 не з’явилися в судове засідання, хоча були у встановленому законом порядку повідомленими про час та місце розгляду справи. При цьому ОСОБА_13 в ході виконання доручення компетентного суду Республіки Молдова в судовому засіданні не визнав позову ОСОБА_2 і погодився на розгляд справи без його участі.

              Вислухавши в судовому засіданні доводи сторін та представників сторін, показання свідків та дослідивши письмові докази по справі, представлені сторонами на обґрунтування своїх доводів та заперечень, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а в задоволенні позову ОСОБА_5 слід відмовити.

              Судом встановлено, що позивач та відповідачі, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_8, є власниками квартир відповідно №2 та №1 житлового будинку АДРЕСА_1, який належав до державного житлового будинку. При цьому відповідачі та батько позивача, ОСОБА_14, набули права власності на вказане житло на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а позивач успадкував квартиру після смерті матері, ОСОБА_12. Приміщення, які перебувають у власності сторін є однаковими по площі та конфігурації. На підставі рішень Галицької міської ради відповідачам передано у спільну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,10 гектара, а також крім цього ОСОБА_1 передано у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 0,0478 гектара. При цьому межі із сусідніми землекористувачами, ОСОБА_9 та ОСОБА_2, не були погоджені.

               Наведені факти підтверджуються поясненням сторін в судовому засіданні; витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08 вересня 2006 року; повідомленням Івано – Франківського обласного бюро технічної інвентаризації від 16 квітня 2010 року №841/01 – 18; копією будинкової книги; Технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_1; Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 05 вересня 2006 року; рішеннями Галицької міської ради від 27 грудня 1993 року та від 18 квітня 2008 року в частині надання у приватну власність земельних ділянок ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_8; Державними актами на право приватної власності на землю: Серія ЯЖ №166278 про право власності ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,10 гектара АДРЕСА_1 та Серії ЯЖ №166716 про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,0478 гектара АДРЕСА_1, виданими 20 червня 2008 року; матеріалами Технічних документацій по землеустрою з інвентаризації земельної ділянки та підготовці матеріалів до видачі державних актів на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 ОСОБА_1, а також у спільну власність ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_8.

                 Як вбачається із Плану присадибної ділянки, станом на 06 квітня 1965 року за будинком рахувалася земельна ділянка площею 1898, 70 метра квадратного в тому числі під будівлями 92,50 метра квадратного та 255 метрів квадратних прибудинкової території.

              Згідно із складеною позивачем з участю спеціаліста ОСОБА_15 схемою земельної ділянки у фактичному користуванні ОСОБА_2 перебуває земельна ділянка площею 0,1177 метра квадратного і межа між земельними ділянками визначена так, що ширина земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2 на 2,67 метра менша ніж земельна ділянка, власником якої є відповідачі.

              В ході розгляду звернення  щодо порушення вимог використання спільного заїзду ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спеціалістами Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель в Івано – Франківській області встановлено, що окремого заїзду до земельної ділянки ОСОБА_2  немає, тому він користується існуючим заїздом по земельній ділянці, яка є власністю відповідачів. Про це свідчить лист начальника інспекції від 12 листопада 2009 року.

              Крім цього рішенням Галицької міської ради від 19 листопада 2008 року  відповідачів, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зобов’язано дотримуватися добросусідства і не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні спільним заїздом до земельної ділянки.  

             Свідок ОСОБА_16 дав показання в судовому засіданні, що поблизу земельних ділянок сторін заплановано спорудження дороги і тоді ОСОБА_2 буде мати заїзд до своєї земельної ділянки. Тому немає потреби у визнанні недійними державних актів на землю.

               Відповідно до показань свідка ОСОБА_11 в зв’язку з виконанням ним своїх службових обов’язків йому відомо, що ОСОБА_2 на земельній ділянці спорудив гараж без технічної документації.

               Згідно з показаннями свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18, жильці будинку АДРЕСА_1 постійно користувалися спільним заїздом, а з боку господарства ОСОБА_17 між будинком і огорожею є тільки прохід, по якому влаштувати заїзд неможливо.

               Слід зазначити, що статтями 12, 40 Земельного кодексу України передбачено передачу безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення та земель житлової забудови громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, а також для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель у межах норми, визначених Земельним Кодексом України. Повноваження по наданню земельних ділянок у власність відповідно до ст. ст. 12, 116 Земельного кодексу України належить зокрема міським радам.

               Разом з тим згідно із ст. 42 Земельного кодексу України  у разі приватизації громадянами багатоквартирного житлового будинку, відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або у користування. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки та прибудинкові території визначається співвласниками.

              Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Також згідно із ст. 393 ЦК України правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним і власник майна, право якого порушено внаслідок видання правового акта, має право вимагати відновлення того становища яке існувало до видання цього акта.  

              Тобто в судовому засіданні встановлено факт створення позивачу перешкод у користуванні належним йому майном (квартирою), а також порушення його прав користування земельною ділянкою і передбаченого ст. ст. 118, 120 Земельного кодексу України права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки внаслідок прийняття міською радою рішень про безоплатну передачу відповідачам у приватну власність земельних ділянок та видачі їм Державних актів на право приватної власної на земельні ділянки. Крім цього передача земельної ділянки у власність здійснювалася за рахунок земель при будинкової території і межі з іншими землекористувачами, в тому числі і з позивачем, погоджені не були. Також досліджені докази підтверджують відсутність у позивача ОСОБА_2 можливості влаштування заїзду до власної квартири у інший спосіб і зокрема у запропонований відповідачами. В зв’язку з цим підлягає знесенню огорожа, яка встановлена відповідачами на шляху проїзду до квартири позивача.  

              Способи захисту прав громадян на земельні ділянки визначені ст. 152 Земельного кодексу України і передбачають рівні умови захисту прав на землю, право вимагати усунення порушень свого права шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади.

              Тому вимоги позивача є обґрунтованими і в зв'язку з вищевикладеним та із наведених у позовній заяві підстав підлягають до задоволення.

              Суд вважає безпідставними посилання представника відповідача (Галицької міської ради)  на записи у земельно – кадастровій книзі щодо обліку прав користування земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_12, оскільки в судовому засідання не представлено акта, прийнятого повноважним органом, який би підтверджував набуття такого права і представник Галицької міської ради в судовому засіданні ствердила, що  рішення про надання власникам квартир земельних ділянок у користування не приймалося.

              Разом з тим вимоги позивача ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню, так як позивачем в судовому засіданні на обґрунтування своїх доводів щодо втрат немайнового характеру, не наведено переконливих доказів понесення ним таких втрат внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних йому незаконними діями інших осіб.

              Так як судом встановлено обґрунтованість вимог позивача ОСОБА_2 щодо його права на користування заїздом по земельній ділянці, що передана відповідачам у приватну власність та неправомірного встановлення відповідачами огорожі, яка перешкоджає ОСОБА_2 заїжджати до належної йому квартири, зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню.      

              Судові витрати по сплаті судового збору, витрат з інформаційно – технічного забезпечення розгляду цивільних справ в сумі 7 гривень 50 коп., а також витрати на оплату правової допомоги адвоката в сумі 200 гривень, які підтверджені банківськими квитанціями та квитанцією до прибуткового касового ордеру, слід стягнути з відповідачів у рівних частинах. При цьому витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідачів пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, що становить 25 гривень 50 коп..

              Крім цього із ОСОБА_5 підлягають стягненню в доход держави судовий збір та витрати з інформаційно – технічного забезпечення розгляду цивільних справ, які не були сплачені нею при пред’явленні зустрічних позовних вимог.

              На підставі вищевикладеного, ст. ст. 23, 386, 391, 393 ЦК України ст. ст. 12, 22, 40, 42, 116, 118, 120, 152 Земельного кодексу  України, керуючись ст. ст. 88, 209, 213 – 215, 223 ЦПК України суд, -

вирішив:

               Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

              Визнати недійсним рішення Галицької міської ради від 27 грудня 1993 року та від 18 квітня 2008 року в частині надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_8.

              Державні акти на право приватної власності на землю: Серія ЯЖ №166278 про право власності ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,10 гектара АДРЕСА_1 та Серії ЯЖ №166716 про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,0478 гектара АДРЕСА_1, видані 20 червня 2008 року визнати недійсними .

              Зобов’язати ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_8 не чинити перешкод ОСОБА_2 та членам його сім’ї в користуванні заїздом до належної йому квартири АДРЕСА_1 та знести споруджену на шляху проїзду до квартири АДРЕСА_1 огорожу.

              В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_8, Галицької міської ради в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про заборону користування приватизованим подвір’ям і відновлення огорожі відмовити.

               Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_8, Галицької міської ради на користь ОСОБА_2 по 58 гривень 25 коп. витрат по сплаті судового збору, витрат з інформаційно – технічного забезпечення розгляду цивільних справ та витрат на оплату правової допомоги з кожного.

                 Стягнути з ОСОБА_5 в доход держави 17 гривень судового збору та 37 гривень витрат з інформаційно – технічного забезпечення розгляду цивільних справ

              Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

              У разі подання заяви про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення суду набуває законної сили після закінчення цього строку.

              Заяву про апеляційне оскарження рішення суду  може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

              Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Апеляційного суду Івано – Франківської області  через Галицький районний суд.

              Головуючий: