ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
"04" серпня 2006 р. | Справа № 34/212-06-5502А |
04.08.2006р. в 10год.51хв. господарський суд Одеської області
у складі судді Фаєр Ю.Г.
при секретарі судового засідання Артемєвій В.В.,
за участю представників від позивача: Тимошенко Т.Ф.–представника ВАТ „Українське Дунайське пароплавство”, діючої на підставі довіреності від 20.02.2005р. №ЮС/Д-07; від відповідача: Прокопишиної Н.Ю. –державного податкового інспектора юридичного відділу Ізмаїльської об’єднаної державної податкової інспекції, діючої на підставі довіреності від 14.09.2005р. №13048/10; Савіної В.І. –завідуючого сектором він формаційно-аналітичного забезпечення відділу контрольно-перевірочної роботи Ізмаїльської об’єднаної державної податкової інспекції, діючої на підставі довіреності від 06.07.2006р. №18975/10;
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань господарського суду Одеської області №7 адміністративну справу №34/212-06-5502А
за позовом ВАТ „Українське Дунайське пароплавство”
до Ізмаїльської об’єднаної державної податкової інспекції
про скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого Ізмаїльської об’єднаної державної податкової інспекції за №1026/01125821/8059 від 18.07.2003р. на суму 186707грн.
ВСТАНОВИВ:
ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” звернулося до суду з позовною заявою, в якій просить скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Ізмаїльською об’єднаною державною податковою інспекцією за №1026/01125821/8059 від 18.07.2003р. на суму 186707грн., посилаючись на неправомірність зменшення відповідачем суми бюджетного відшкодування по ПДВ по податковій декларації з ПДВ за квітень 2003р. на суму 186707грн. внаслідок відсутності порушення позивачем вимог п.6.1 ст.6 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (із змінами та доп.).
Ізмаїльська об’єднана державна податкова інспекція проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у запереченні на адміністративний позов, стверджуючи про правомірність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування по ПДВ по податковій декларації з ПДВ за квітень 2003р. на суму 186707грн. внаслідок порушення позивачем вимог п.6.1 ст.6 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (із змінами та доп.).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд встановив.
16.07.2003р. Ізмаїльською об’єднаною державною податковою інспекцією здійснена попередня документальна перевірка позивача з питання достовірності даних податкових декларацій з ПДВ за квітень 2003р., за результатами якої склала акт перевірки №1435/23-4.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.4.1 ст.4 та п.п.6.1.1 п.6.1 ст.6 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (із змінами та доп.), що зумовило заниження податкових зобов’язань по ПДВ у розмірі 186707грн., оскільки відповідно до контракту купівлі-продажу №0119 СТЄФ від 12.02.2003р. (м. Ізмаїл) між продавцем-позивачем та фірмою „Каргомут” (Швейцарія) на продаж 5 ліхтерів загальною вартістю 175000дол. США (933537,5грн. за курсом НБУ) позивач отримав кошти у березні 2003р. (13.03.2003р.) в повному обсязі. Залишкова вартість ліхтерів становить 183299,45грн. Передача транспортних засобів у відповідності до п.3.1 даного контракту здійснена у порту м.Ізмаїл, що підтверджується актом прийому-передачі від 04.07.2003р., а наказом позивача від 04.07.2003р. №49 зазначені ліхтери зняті з балансу позивача, з відображенням у бухгалтерському обліку позивача проводкою Дебет 68.1 –Кредит 74.2.16 на суму 933537,5грн.
В акті перевірки зазначено, що відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1. ст.3 названого закону дана операція підпадає під об’єкт оподаткування як продаж товарів на митній території України, що свідчить, на думку відповідача, про неправомірне невідображення в І розділі податкової декларації з ПДВ за квітень 2003р. податкових зобов’язань по ПДВ у розмірі 20% вартості контракту купівлі-продажу (933537,5грн.*20%) на суму 186707грн.
На підставі цього акту перевірки Ізмаїльська об’єднана державна податкова інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення №1026/01125821/8059 від 18.07.2003р. про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування по ПДВ по податковій декларації з ПДВ за квітень 2003р. на суму 186707грн.
Здійснене відповідачем зменшення ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” суми бюджетного відшкодування по ПДВ по податковій декларації з ПДВ за квітень 2003р. на суму 186707грн. є правомірним з наступних підстав.
12.02.2003р. між позивачем-продавцем та фірмою „Сargomut AG”- покупцем був укладений контракт №0119 СТЄФ, згідно якого продавець продає, а покупець придбає несамохідні ліхтери: УДП-ДМ-2071, УДП-ДМ-2134, УДП-ДМ-2283, УДП-ДМ-2221 та УДП-ДМ-2276 на умовах ФОБ порт Ізмаїл в технічному стані (як є) на момент Інспекції. В обмін на оплату вартості, продавець повинен надати покупцю наступні супровідні документи: копію дозволу на продаж, виданого відповідними державними органами, оригінал рахунку, інші документи, необхідні для переоформлення власності на ліхтери.
Згідно розділу 2 даного контракту повна вартість продаваємих ліхтерів становить 175000дол. США, яка є невід’ємною на весь строк дії цього контракту.
Розділом 3 цього контракту встановлені строки та умови поставки, відповідно до яких продавець передає покупцю продаваємі ліхтери на місці стоянки в порту Ізмаїл протягом 10 днів з моменту надходження платежу на розрахунковий рахунок в банку продавця.
На виконання зазначених зобов’язань 12.03.2003р. покупцем здійснено оплату вартості 5 ліхтерів на суму 934871,13грн. (еквівалент 175000дол.США), що підтверджується випискою банку від 12.03.2003р. меморіальним ордером від 13.03.2003р. (а.с.24-26).
07.04.2003р. між покупцем та продавцем складено акт приймання-передачі ліхтерів.
Відповідно до п.п.3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.97р. (із змінами та доп.), об’єктом оподаткування ПДВ є, зокрема, операції платника податків за ставкою товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.
Згідно п. 6.1. зазначеного Закону, об’єкти оподаткування, визначені ст. 3 Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування та операцій, до яких застосовується нульова ставка, що оподатковується за ставкою 20 %. Податок становить 20 % бази оподаткування, визначеної ст. 4 Закону та додається до ціни товарів (робіт, послуг).
Згідно п.п.6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. (із змінами та доп.) податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України.
Надані позивачем на розгляд суду документи (контракт №0119 СТЄФ від 12.02.2003р., укладений з фірмою „Сargomut AG”, акт приймання-передачі) не є доказом споживання та використання здійснених позивачем операцій за межами митної території України.
Місцем передачі ліхтерів є митна територія України, тому є правомірним нараховування відповідачем ПДВ на вартість зазначених у контракті за ставкою 20%.
Крім того, відповідно до ст.1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91р. (із змінами та доп.) експорт (експорт товарів) - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.
Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, якщо їх вивезення (експортування) засвідчено належно оформленою митною вантажною декларацією, що передбачено п.п.6.2.1 п.6.2 ст.6 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (із змінами та доп.).
З метою підтвердження факту перетину товарами митного кордону України відповідно до постанови КМУ "Про вдосконалення механізму відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за операціями з експорту продукції" платник податку, який здійснив операцію з вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України (експорт), повинен мати оригінал п'ятого основного аркуша ("примірник для декларанта") вантажної митної декларації форми МД-2 (МД-3), на якому митним органом за зверненням платника податку вчинено напис про фактичне вивезення експортованих товарів за межі митної території України та засвідчено гербовою печаткою митного органу і підписом відповідальної особи, який разом із розрахунком експортного відшкодування подається до податкового органу.
Посилання позивача на ВМД від 06.11.2003р. №50600/3/101521, №50600/3/101520 та №50600/3/101522 (а.с.29-31), в графі 44 яких зазначений зовнішньоекономічний контракт №0119 СТЄФ судом не приймаються до уваги, оскільки вищевикладені відповідачем підстави відповідно до п.п.6.2.2 п.6.2 ст.6 названого закону не засвідчують факт перетину митного території України несамохідних ліхтерів для їх оподаткування за нульовою ставкою, а, навпаки, засвідчують факт перетину через митний кордон України продукції (барж), виготовленої внаслідок переробки Кілійський суднобудівельно-судноремонтним заводом давальницької сировини для нерезидента фірми „Сargomut AG”.
Не заслуговують й на увагу посилання позивача в позовній заяві на продаж ліхтерів нерезиденту як давальницької сировини для будівництва барж за контрактом №0119 СТЄФ від 12.02.2003р. в обґрунтування правомірності застосування по експортний операції податку на додану вартість за нульовою ставкою з посиланням на лист ДПА України №5843/6/15-2415-6 від 16.07.2004р. з наступних підстав.
Відповідно до ст.1 Закону України „Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” від 15.09.1995р. (із змінами та доп.) давальницька сировина –це сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, ввезені на митну територію України іноземним замовником (чи закуплені іноземним замовником за іноземну валюту в Україні) або вивезені за її межі українським замовником для використання у виробленні готової продукції. Давальницька сировина не може бути придбана іноземним замовником на митній території України за національну валюту України або отримана ним в результаті проведення інших операцій, у тому числі товарообмінних. Право власності на давальницьку сировину на кожному етапі її переробки, а також на вироблену з неї готову продукцію належить замовнику.
Відповідно до ст.1 вищезазначеного закону операція з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах - операція з перероблення (оброблення, збагачення чи використання) давальницької сировини в результаті технологічного процесу із зміною коду по ТН ЗЕД (незалежно від кількості виконавців), а також етапів (операцій з перероблення цієї сировини) з метою отримання готової продукції за відповідну плату. До операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах належать операції, в яких сировина замовника на конкретному етапі переробки, а також на заключному, є основним матеріалом та її вартість становить не менш як 20 відсотків загальної вартості готової продукції, при цьому обов'язковим є попереднє здійснення поставки виконавцю давальницької сировини відносно повернення виготовленої з неї готової продукції замовнику. При розрахунку вартості давальницької сировини у вартості готової продукції враховуються вартість всієї вивезеної (ввезеної) давальницької сировини та витрати по доставці цієї сировини до виконавця.
З аналізу вищезазначених приписів Закону України „Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” від 15.09.1995р. (із змінами та доп.) вбачається, що операція з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах є зобов’язанням щодо надання послуг з перероблення (оброблення, збагачення чи використання) давальницької сировини в результаті технологічного процесу із зміною коду по ТН ЗЕД, а також операцій з перероблення цієї сировини з метою отримання готової продукції, а не як зобов’язання купівлі-продажу, відповідно до ч.1 ст.224 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 року (чинного у момент виконання договірних зобов’язань) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму, тобто за контрактом №0119 СТЄФ від 12.02.2003р. позивачем були продані нерезиденту ліхтери як майно у розумінні ЦК УРСР, що також підтверджується самим контрактом, а не як послуги як передбачено Законом України „Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” від 15.09.1995р. (із змінами та доп.).
Враховуючи викладене, вивезення товару –ліхтерів за межі митної території України в квітні 2003р. не відбулося, у зв’язку з чим відповідачем правомірно зменшена сума бюджетного відшкодування по ПДВ по податковій декларації з ПДВ за квітень 2003р. на суму 186707грн.
За таких обставин, слід відмовити ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” у задоволенні позовних вимог повністю.
Керуючись ст.ст.71, 72, 94, 158-163 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволені позовних вимог ВАТ „Українське Дунайське пароплавство” відмовити повністю.
Постанова господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАС України, якщо таку заяву не було подано, якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Про апеляційне оскарження рішення суду (постанови) першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Фаєр Ю.Г.