ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 січня 2021 року

м. Харків

справа № 642/6711/19

провадження № 22ц/818/203/21

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря - Кравченко О.О.,

імена (найменування) сторін:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представник - ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року в складі судді Євтіфієва В.М.,

у с т а н о в и в:

В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 19 лютого 2009 року між нею та її донькою ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким вона дала в борг суму в розмірі 192 000,00 грн для придбання автомобіля Hyundai Tucson, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Зазначену суму ОСОБА_2 зобов`язалася повернути з урахуванням 3% річних не пізніше 31 грудня 2017 року або на першу вимогу.

25 лютого 2009 року між Відкритим акціонерним товариством «Завод ім. Фрунзе» та чоловіком доньки ОСОБА_3 укладено договір № 074-Х, відповідно до умов якого останній придбав автомобіль Hyundai Tucson, реєстраційний номер НОМЕР_1 , право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 своїх зобов`язань не виконала, до сьогоднішнього дня грошові кошти не повернула, у зв`язку з чим заборгованість ОСОБА_2 перед нею за договором позики від 19 лютого 2009 року становить 202 209,60 грн, із яких сума основного боргу - 192 000,00 грн, 3% річних від простроченої суми станом на 01 жовтня 2019 року - 10 209,60 грн.

Оскільки ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_3 , то вони є солідарними відповідачами перед нею з повернення отриманих за договором позики коштів.

Посилаючись на викладене, позивачка просила стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно суму боргу за договором позиви від 19 лютого 2009 року в сумі 202 209,60 грн, із яких сума основного боргу - 192 000,00 грн, 3% річних від простроченої суми станом на 01 жовтня 2019 року - 10 209,60 грн.

05 листопада 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, в якому просила задовольнити позов шляхом стягнення коштів за рахунок реалізації вказаного автомобіля.

Відзив мотивовано тим, що автомобіль Hyundai Tucson, реєстраційний номер НОМЕР_1 , був придбаний за кошти її матері ОСОБА_1 під час її перебування у шлюбі з ОСОБА_3 та був потрібен для її роботи, оскільки вона працювала за межами міста Харкова. З невідомих для неї причин спірний автомобіль був оформлений на колишнього чоловіка. Після розірвання рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2019 року шлюбу вони стали проживати окремо, однак переоформити автомобіль на неї відповідач відмовляється. Зазначала, що ОСОБА_3 не користується автомобілем, не надає їй матеріальної допомоги на утримання спільної дитини та 19 червня 2019 року продав автомобіль ВАЗ 211540, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який є їх сумісною власністю, без її згоди за 30 000,00 грн, про що вона дізналась з декларації про отримані ОСОБА_3 в 2019 році доходи.

26 листопада 2019 року ОСОБА_3 подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відзив мотивовано тим, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 вони придбали автомобіль ВАЗ 21091, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який був зареєстрований на колишню дружину та проданий, що підтверджується довіреністю від 07 серпня 2007 року. 01 червня 2007 року в автосалоні було придбано автомобіль ВАЗ 210994-20, реєстраційний номер НОМЕР_4 , який був зареєстрований на його ім`я, а 25 лютого 2009 року він придбав автомобіль Hyundai Tucson, реєстраційний номер НОМЕР_1 . При цьому грошей ні від тещі, ні від колишньої дружини на придбання автомобіля він не отримував і про існування розписки йому не було відомо.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в загальному розмірі 202 209,60 грн, із яких сума основного боргу - 192 000,00 грн, 3% річних від простроченої суми станом на 01 жовтня 2019 року - 10 209,60 грн та судовий збір в розмірі 2 406,20 грн. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 08 жовтня 2019 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у ОСОБА_3 відсутній обов`язок щодо повернення боргу, оскільки він не є стороною договору позики, укладеного 19 лютого 2009 року між ОСОБА_1 та її донькою ОСОБА_2 в простій письмовій формі.

23 березня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що автомобіль був придбаний в інтересах сім`ї відповідачів, хоча і був оформлений на ОСОБА_3 . Зазначають, що суд не врахував правову позицію, яка міститься в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц та в постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13, згідно з якою навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору, він вважається зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї.

03 травня 2020 року ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтвердженими наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Матеріали справ свідчать, що ОСОБА_2 позичила у своєї матері ОСОБА_1 192 000,00 грн для придбання автомобіля Hyundai Tucson, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та зобов`язалася повернути борг з урахуванням 3% річних не пізніше 31 грудня 2017 року або на першу вимогу, що підтверджується розпискою від 19 лютого 2009 року.

На час отримання коштів в позику та написання розписки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

ОСОБА_2 своїх зобов`язань не виконала, кошти не повернула, у зв`язку з чим заборгованість ОСОБА_2 перед позивачкою за договором позики від 19 лютого 2009 року становить 202 209,60 грн, із яких сума основного боргу - 192 000,00 грн, 3% річних від простроченої суми станом на 01 жовтня 2019 року - 10 209,60 грн, які ОСОБА_1 просила стягнути з відповідачів в солідарному порядку.

Тлумачення частини четвертої статті 202, частини другої статті 626, статті 1046 ЦК України дозволяє стверджувати, що договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення договору позики всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом України в постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

В розписці не вказано, що ОСОБА_3 як чоловік надавав згоду на отримання позики.

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України свідчить, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім`ї.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом України в постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.

За правилами частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Судом не встановлено, що кошти в розмірі 192 000,00 грн, одержані ОСОБА_2 за договором позики, використані в інтересах сім`ї. За таких обставин відсутні підстави для задоволення позову з огляду на те, що у ОСОБА_3 не виникло зобов`язання в інтересах сім`ї. Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову внаслідок того, що у ОСОБА_3 відсутній обов`язок щодо повернення боргу, оскільки він не є стороною договору позики, укладеного 19 лютого 2009 року між ОСОБА_1 та її донькою ОСОБА_2 в простій письмовій формі. А тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині. Проте суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

Доводи апеляційних скарг на висновок суду щодо відсутності підстав для задоволення позову не впливають, зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні в мотивувальній частині, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 4, 377 ч. 1, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 21 січня 2021 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді І.В.Бурлака

О.М.Хорошевський