Дата документу 21.01.2021 Справа № 336/4443/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/4443/20

Провадження №22-ц/807/193/21

Головуючий в 1-й інстанції - Дмитрюк О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 вересня 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 02 жовтня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та коштів на утримання,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним вище позовом, в якому зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась їх спільна з відповідачем дитина - ОСОБА_3 . Шлюб між нею та ОСОБА_1 не реєструвався. Відповідач проживає окремо, домовленості з питання утримання між сторонами не досягнуто. За позовом ОСОБА_2 посилаючись на ст.ст. 91, 180, 181, 191 СК України, просила стягнути з відповідача кошти на своє утримання в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходів до досягнення донькою ОСОБА_3 трирічного віку, а також стягнути аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) ОСОБА_1 , але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду і до повноліття дитини.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 вересня 2020 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та коштів на утримання - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17.08.2020 року і до повноліття дитини.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , кошти на її утримання в розмірі 1/6 частини від заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 17.08.2020 року і до досягнення донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 840,80 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині стягнення коштів на утримання позивачки та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зазначених вимог відмовити.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем у справі не доведено факту проживання однією сім`єю з відповідачем та доказів можливості надання відповідачем допомогу у заявленому розмірі, а за відсутності доведення вказаних обставин не має законних підстав для стягнення коштів на утримання позивачки.

В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про народження позивач і відповідач мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з позивачем (а.с.4, 5, 7).

Задовольняючи частково вимоги позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів на її утримання до досягненню їх спільною дитиною трирічного віку, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, в силу вимог ст. 84, ч.2 ст. 91 СК України, має право на утримання від батька дитини, оскільки разом з нею проживає донька, якій не виповнилось трьох років. Визначаючи розмір аліментів на утримання ОСОБА_2 , суд зазначив, що відповідач є працездатною особою, тому спроможній платити аліменти на утримання матері, з якою проживає спільна дитина, і враховуючи відсутність в неї самостійного доходу, батько має їй компенсувати втрату можливості повноцінно себе реалізувати у громадському житті. Достатнім та необхідним розміром утримання є 1/6 частина від заробітку (доходу) відповідача.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного.

Конституцією України проголошено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.

Згідно із ч.ч. 2,6 ст.84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.

Частиною 2 ст. 91 СК України передбачено, що жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої - четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.

Судом встановлено, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, у них народилася спільна дитина, батьком якої є відповідач.

Обов`язки з утримання дитини виконує позивачка, так як з нею проживає дитина, що також не спростовано відповідачем.

В силу того, що дитині на час розгляду справи виповнився один рік, відповідачка не має можливості працювати та забезпечувати себе та дитину.

Відповідач, в совою чергу, є особою працездатною, має можливість надавати допомогу дочці та матері, які на теперішній час в силу обставин не можуть забезпечити себе всім необхідним.

Зважаючи на те, що у відповідача відсутні на утриманні інші особи, він є фізично здоровим, працездатного віку, належних і допустимих доказів неможливості надання утримання позивачці не надав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що він має змогу надавати утримання матері своєї доньки, однак у меншому розміру, ніж визначено позивачкою.

Наявність у відповідача заборгованості по ЄСВ жодним чином не позбавляють його обов`язку утримувати матір його малолітньої доньки.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 вересня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 21 січня 2021 року.

Головуючий, суддя-доповідач С.В. Кухар

Судді: О.В. Крилова

О.З. Поляков