ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4951/20 Справа № 206/532/18 Головуючий у першій інстанції: Румянцев О.П. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2020 року        колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого –                        Красвітної Т.П.,

суддів:                                Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,

при секретарі                        Догоновій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційним скаргам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Управління-служба у справах дітей Соборної у місті Дніпрі ради, Управління-служба у справах дітей Самарської у місті Дніпрі ради, про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Управління-служба у справах дітей Соборної у місті Дніпрі ради, Управління-служба у справах дітей Самарської у місті Дніпрі ради, про визначення місця проживання дитини, –

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, посилаючись на те, що з 14 червня 2014 року і до цього часу вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , однак через непорозуміння сім`я фактично перестала існувати. Від шлюбу сторони мають сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач винаймає квартиру, в якій проживає разом зі своїм сином. Позивач посилається на ті обставини, що проживання сина з батьком не відповідає інтересам сина, оскільки йому менше трьох років і батько не зможе в повній мірі, на даному етапі, забезпечити нормальний розвиток дитини, його здорове харчування та належний медичний огляд. Уточнивши позовні вимоги, позивач зазначила, що відповідач забирав сина та не повертав його, а також не повідомляв про місце його перебування, після чого позивачка була змушена звертатися до поліції. Тому позивач просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його матір`ю та відібрати у відповідача та будь-яких інших осіб малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повернути його матері (а.с. 2-4, 143-144 т.1).

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , обґрунтувавши його тим, що ОСОБА_2 за власним бажанням покинула родину з метою влаштування особистого життя. Наразі дитина фактично проживає із батьком. Крім того, увесь час родина перебувала на його забезпеченні. ОСОБА_2 , виходячи із її доходів, не може самостійно утримувати дитину. Також вона не зверталась до органу опіки та піклування щодо вирішення питання про місце проживання дитини. Тому позивач за зустрічним позовом просив визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом з батьком (а.с. 179-181 т.1).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його матір`ю – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У задоволенні вимоги про відібрання дитини відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с. 105-109, 213-220 т.2).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2018 року залишено без змін (а.с. 99-105 т.3).

Постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2019 року скасовано. Передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с. 199-202 т.3).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення в частині залишеної без задоволення первісної позовної вимоги про відібрання дитини та ухвалення у цій частині нового судового рішення про задоволення даної частини її позову (а.с. 119-123, 213-220 т.2).

З таким рішенням не погодився також ОСОБА_1 та звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_2 , задовольнивши зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 (а.с. 127-134 т.2).

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується, зокрема, письмовою розпискою ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_4 , представника Управління-служби у справах дітей Самарської у місті Дніпрі ради - Воднєвої Н.В. від 17.11.2020 року (а.с. 237 т.4); а також рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки Управлінню-службі у справах дітей Соборної у місті Дніпрі ради (а.с.8 т.5). У зв`язку з неотриманням ОСОБА_1 поштової кореспонденції за зареєстрованим місцем проживання (а.с. 187-188 т.4), повідомлення вказаного апелянта здійснено шляхом направлення йому копії ухвали про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції на його адресу електронної пошти, вказану у його заяві від 22.10.2020 року (а.с. 147-148, 242 т.4). Клопотання ОСОБА_1 від 22.12.2020 року про відкладення розгляду справи, у зв`язку з мнеможливістю підключитися до Системи відеоконференц-прийому “EasyCon”, є необгрунтованим, оскільки згідно частини 5 статті 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву. Особисту явку ОСОБА_1 було визнано обов`язковою в судове засідання, призначене на 27.10.2020 року (а.с. 125 т.4). В подальшому 29.10.2020 року ОСОБА_1 особисто приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (“EasyCon”), надав пояснення та відповів на запитання суду і учасників справи (а.с. 179-180 т.4). Також ОСОБА_1 не обґрунтував неможливість явки в судове засідання його представника ОСОБА_5 (а.с. 160, 161-164 т.4).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скаргі заявлених первісних та зустрічних позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , часткової зміни та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними в справі доказами, що з 14 червня 2014 року сторони перебувають у шлюбі, від якого мають сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Індустріальним районним у м. Дніпрі відділом ДРАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській області (а.с. 6, 7 т.1).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2018 року у цивільній справі №206/658/18 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір в сумі 704,80 гривні (а.с. 89-91 т.2). Судом апеляційної інстанції оглянуто вказану цивільну справу №206/658/18 в судовому засіданні; рішення від 17 липня 2018 року не оскаржувалось та набрало законної сили.

Судове рішення про стягнення аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_6 , яке б набрало законної сили, на час розгляду справи апеляційним судом відсутнє.

Встановлено, що у грудні 2018 року, після конфлікту між сторонами, відповідач ОСОБА_1 , без погодження з позивачкою, залишив малолітнього ОСОБА_3 за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 . Між сторонами виник спір щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В матеріалах справи наявна копія акту від 21.02.2018 року, складеного комісією у складі начальника управління-служби у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради, члена комісії з питань захисту прав дитини ОСОБА_7 , інспектора ювенальної превенції сектору превенції Самарського ВП ДВП ГУ НП у Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції, члена комісії з питань захисту прав дитини ОСОБА_8 , начальника відділу профілактики негативних проявів життя управління-служби у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради Тищенко О.М, відповідно до якого здійснено виїзд за адресою по АДРЕСА_1 на підставі заяви ОСОБА_2 щодо неможливості побачитися з малолітнім сином; під час виїзду комісією у присутності матері встановлено, що ОСОБА_1 дійсно перешкоджає матері бачитися з сином; ОСОБА_1 категорично відмовився дозволити ОСОБА_2 зайти на подвір`я та до приміщення, де в цей час перебував хлопчик; поважних причин для відмови батько не надав, мотивуючи його небажанням спілкування матері з сином; відмовився передати дитині іграшки та фрукти, які мати привезла для хлопчика (а.с. 74, 96 т. 1).

За результатами обстеження у 2018 році умов проживання дитини за місцем мешкання батька ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 - для проживання сина з батьком створені всі належні умови для проживання та розвитку дитини, що підтверджується актом обстеження умов проживання від 24 січня 2018 року.

У 2018 році ОСОБА_1 за місцем проживання характеризувався позитивно; в характеристиці зазначено, що відносини із сусідами та жителями хороші, часто допомагає людям; приймає активну участь у громадському житті регіону, балотувався в депутати по району; надає практичну допомогу у вирішенні проблем району; часто спілкується з жителями. Відносини в сім`ї теплі та душевні, основані на повазі та турботі один про одного всією сім`єю; приділяється велика увага в питаннях виховання малолітнього сина, що підтверджується копією характеристики квартального комітету №11 Самарської районної у м. Дніпрі ради від 04.02.2018 року (а.с. 10 т.2).

За результатами обстеження умов проживання дитини за місцем мешкання матері ОСОБА_2 , за адресою по АДРЕСА_2 , для проживання сина з матір`ю створені комфортні умови, що підтверджується актом обстеження умов проживання від 27 березня 2018 року (а.с. 126 т.1).

Згідно з висновком Органу опіки та піклування виконкому Самарської районної у м.Дніпрі ради від 15 травня 2018 року №2-17/789 доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 201-203 т.1). Даний висновок не містить належного обгрунтування, прийнятий без надання оцінки діям відповідача щодо перешкоджання позивачці за первісним позовом у спілкуванні із сином, тому не може бути прийнятий судом до уваги при вирішенні даного спору.

Відповідачем надано суду висновок практикуючого психолога по даним психологічного обстеження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який складений 26.01.2018 року за запитом ОСОБА_1 . Відповідно до висновку, в системі сімейних відносин відмічається: рівний ступінь прихильності дитини як до батька, так і до матері; наявність психотравмуючої ситуації - батьківський конфлікт. В результаті дослідження батьківського та особистого потенціалу батька відмічається: психотип “сучасний батько”, для якого спілкування з дитиною, турбота про нього — речі нормальні і природні, він багато часу приділяє дитині, грає з ним, створює необхідні умови для його повноцінного розвитку; наявність таких рис характеру, як комунікабельність, оптимістичність, честолюбство, відчуття справедливості, чутливість, прагнення уникнення конфліктів, прив”язаність до рідних та близьких людей. Психологом надано рекомендацію, зокрема, забезпечити щоденне спілкування дитини з батьком та не допускати періодів тривалої розлуки (а.с. 199 — 201 т. 4).

Наведений вище висновок практикуючого психолога від 26.01.2018 року колегія не приймає у якості належного та допустимого доказу, оскільки він є однобічним, необ”єктивним, заангажованим; проведений без дослідження особистих характеристик матері дитини, що свідчить про відсутність повної картини досліджуваних питань. Крім того, висновок психолога складений на замовлення відповідача ОСОБА_1 , який безпосередньо заінтересований у результатах розгляду даної цивільної справи.

Відповідно до висновку за результатами психологічного дослідження ОСОБА_6  від 01.11.2018 року, який складений психологом Медичного центру “Здорова родина”, на прийомі перебували дитина  ОСОБА_9  з батьком  ОСОБА_1 .  Психологом, зокрема, надані наступні рекомендації: індивідуальна психокорекційна програма для дитини, дотримання режиму дитини, перебування у звичному для хлопчика середовищі; відмова від втягування дитини у відносини батьків та інших дорослих між собою (а.с. 202 - 215 т. 4).

Також встановлено, що згідно інформації Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 30.09.2020 року №0.184-25992/0/15-20, 28 листопада 2019 року малолітній  ОСОБА_9 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснив перетин (виїзд) державного кордону України у пункті пропуску КПВВ Чонгар (Салькове), тобто в напрямку окупованої території АР Крим за згодою матері. Іншої інформації щодо перетину державного кордону  малолітнім  ОСОБА_10  за період з 03.11.2019 року по 29.09.2020 року не виявлено (а.с. 155 т.4).

Згідно пояснень матері ОСОБА_2 в судовому засіданні, вона не надавала згоди батькові на вивезення сина ОСОБА_11 за межі України.

Відповідно до листа Південно-Східного межрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Дніпро) від 17.11.2020 року за №25052/06.1-64,3041, на підставі рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату №6 від 26.11.2019 року та наказу Міністерства юстиції України “Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого ОСОБА_12 від 10.12.2019 року №3951/5, наказом Головного територіального управління у Дніпропетровській області від 20.12.2019 року №1015/7 припинено нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Дніпровського МНО ОСОБА_12 з 20 грудня 2019 року (а.с. 23 т. 5).

Згідно листа Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області від 14.08.2020 року за №1383/01-21, надати копії документів посвідчених при вчиненні нотаріальних дій гр. ОСОБА_2 (щодо оформлення дозволу на вивезення дитини ОСОБА_6 за кордон) не вбачається можливим; нотаріальні документи на зберігання приватний нотаріус Дніпровського МНО Павловська (Андрєєва) Г.О. не здала (а.с. 156 т. 4).

За заявою ОСОБА_2 розпочато кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 14.01.2020 року за №12020040650000116 за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України за фактом того, що невідома особа підробила нотаріальну згоду від імені ОСОБА_2 про дозвіл на вивіз за межі України її малолітнього сина ОСОБА_11 (а.с. 250 т. 3).

Також встановлено, що сектором дізнання Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області проводиться досудове розслідування наступних кримінальних проваджень, розпочатих за заявами ОСОБА_2 :

- №12020040650000116 від 14.01.2020 за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України;

- №12020040650000311 від 07.02.2020 за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України;

- №12020040650000367 від 14.02.2020 за ознаками кримінального проступку, передбаченого ст. 356 КК України. Під час проведення досудового розслідування, згідно інформації наданої Прикордонною службою України стало відомо, що ОСОБА_13 перетнув державний кордон за згодою матері (серія НОМЕР_2 ). У зв`язку з чим, органом досудового розслідування проводились слідчі дії та вживались заходи забезпечення кримінального провадження, проте, через невстановлене місце знаходження ОСОБА_1 , який вивіз за межі України малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також припинення нотаріальної діяльності нотаріусом, отримати оригінал або копію дозволу не виявилось можливим. Крім того, станом на 13.11.2020 рішення у кримінальних провадженнях №12020040650000116, №12020040650000311, №12020040650000367 не прийнято (а.с. 235 т.4).

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 29.10.2020 року ОСОБА_1 пояснив, що через свого адвоката (прізвища якого не пам”ятає) він отримав дозвіл позивачки (у письмовій формі) на вивезення сина ОСОБА_11 за межі України. Однак, ні місцевому, ні апеляційному, ні касаційному судам, ні органам досудового слідства у вищевказаному кримінальному провадженні відповідачем відповідний письмовий дозвіл не наданий; протокольну ухвалу апеляційного суду від 29.10.2020 року про витребування у відповідача копії письмового дозволу позивачки на вивезення малолітнього сина ОСОБА_11 за межі України - не виконано без поважних причин.

Відповідно до актів комісії управління-служби у справах дітей Самарської у м. Дніпрі ради від 24.06.2020 року, актів державного виконавця Самарського ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 13.04.2020 року, 17.04.2020 року, 24.04.2020 року, 28.04.2020 року, 08.05.2020 року, 15.05.2020 року, 28.05.2020 року, 12.06.2020 року, 26.06.2020 року, 03.07.2020 року - по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та його батько ОСОБА_1 не перебувають (а.с. 43 — 53, 77 т. 4).

Згідно ухвали Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12.05.2020 року у справі №206/3361/19, в частині, що залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08.12.2020 року, оголошено розшук ОСОБА_1 ; копія постанови апеляційного суду долучена до матеріалів справи.

Відповідно до особистих пояснень ОСОБА_1 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 29.10.2020 року, яке проводилось в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів за допомогою Системи відеоконференц-прийому “EasyCon”, він (відповідач) проживає разом із дружиною (прізвище ім”я по-батькові дружини відповідач повідомити відмовився) та сином ОСОБА_11 на півострові Крим. Відповідач за первісним позовом категорично відмовився повідомити суду адресу свого фактичного проживання та адресу місця проживання малолітнього сина ОСОБА_11 .

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що повернення разом із сином ОСОБА_11 на територію підконтрольну Україні, зокрема, за місцем колишнього проживання по АДРЕСА_1 , - планує лише після завершення кримінальних проваджень, які стосуються його, відповідача.

Згідно особистих пояснень ОСОБА_1 , він відмовляється, навіть за умови відсутності карантинних обмежень щодо перетину кордону, забезпечити присутність сина ОСОБА_11 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції з метою з`ясування прихильності ОСОБА_11 до кожного з батьків (із залученням до участі у справі фахівців в галузі психології, призначення судової психологічної експертизи щодо дитини, тощо).

Відповідно до особистих пояснень ОСОБА_1 , він не планує надавати можливість позивачці спілкуватись із сином ОСОБА_11 (навіть за умови відсутності карантинних обмежень щодо перетину кордону), вважає, що спілкування сина з позивачкою не є необхідним та корисним для дитини; обґрунтовує таку позицію необхідністю збереження спокою його (відповідача) сім”ї.

Зміст наведених вище пояснень відповідача підтверджується протоколом та звукозаписом судового засідання суду апеляційної інстанції від 29.10.2020 року (а.с. 178 - 180 т. 4).

Відповідачем не виконано протокольну ухвалу апеляційного суду від 29.10.2020 року щодо надання доказів про місце проживання малолітнього  ОСОБА_6 , про умови його побуту, про стан здоров”я та  особливості розвитку дитини, щодо відвідування дитиною дошкільких дитячих закладів, відвідування гуртків, розвиваючих заходів для дітей, щодо оточення дитини та наявності і характеристик зв”язків дитини, які сформувались станом на час розгляду справи апеляційним судом; про розмір доходів відповідача; доказів обстеження умов проживання дитини тощо.

Про постановлення апеляційним судом 29.10.2020 року вказаної протокольної ухвали та про її зміст відповідачу достеменно відомо, оскільки він особисто приймав участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів за допомогою Системи відеоконференц-прийому “EasyCon” (а.с. 178 - 180 т. 4).

На виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду про витребування доказів відповідачем надано копію кількох аркушів з амбулаторної медичної картки, які не можуть бути прийняті у якості належних та допустимих доказів, оскільки зазначені копії не містять інформації про прізвище, ім”я пацієнта, дати його народження, назви та адреси медичного закладу, у якому заведено вказану медичну карту (а.с. 230, 234 т. 4 ).

Отже, ухвала апеляційного суду про витребування доказів від 29.10.2020 року відповідачем не виконана; про наявність поважних причин невиконання суд не повідомлено.

Згідно усних пояснень відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 29.10.2020 року, він має дохід від дивідендів близько 1000,00-1500,00 дол. США на місяць. Однак, на підтвердження своїх тверджень про наявність доходу будь-яких доказів відповідачем за первісним позовом не представлено.

Навпаки, згідно відповіді Державної фіскальної служби від 08.06.2018 року та копії відповіді Пенсійного фонду України від 07.06.2018 року, відсутня інформації про джерела отримання та отримання доходів ОСОБА_1 , в тому числі в зв`язку з трудовою діяльністю (а.с. 48 т. 2). Згідно відповідей №1065701182, №1065696847 від 07.10.2020 року у Пенсійному фонді України інформація про наявність у ОСОБА_1 доходів, про місце роботи - відсутня (а.с. 15 т. 5).

Відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, станом на 03.11.2020 року, у власності відповідача ОСОБА_1 нерухоме майно (в тому числі житло) не перебуває (а.с. 14 т. 5).

За результатами обстеження житлового приміщення за місцем мешкання матері ОСОБА_2 , за адресою по АДРЕСА_2 , для проживання сина з матір`ю створені комфортні умови; для проживання та розвитку дитини обладнана необхідними меблями окрема кімната, в якій знаходяться також одяг, іграшки, засоби гігієни; викладене підтверджується актами обстеження умов проживання від 27 березня 2018 року та від 24 червня 2020 року (а.с. 126 т.1, 65 т.4).

Позивачкою надано суду копію переукладеного 01.01.2020 року договору оренди вищевказаної квартири, який оформлений у простій письмовій формі, підписаний сторонами; містить умови про строк дій договору протягом 12 місяців та умови щодо пролонгації дії договору (а.с. 30 т. 4).

Також позивачкою надано копію договору про сплату пайових внесків у ОК “ЖБК “Рівер сіті” №20/12 від 11.08.2019 року, відповідно до якого ОСОБА_2 є асоційованим членом ЖБК та внесла пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 37 — 41 т. 4).

Відповідно до характеристики за місцем роботи від 11.03.2020 року №11-03/1, ОСОБА_2 з листопада 2019 року працює у Адвокатському бюро «КВО ВАДІС» помічником адвоката Лободи Іллі Олександровича. За час роботи у Адвокатському бюро проявила себе як дисциплінований працівник, надійний помічник та кваліфікований фахівець, який може проявити ініціативу і прийняти правильне рішення в питаннях, що стосуються її професійної діяльності і знаходиться в межах її компетенції. Має такі важливі для помічника риси як пунктуальність, комунікабельність та цілеспрямованість. Своєчасно і правильно виконує доручені їй завдання, тому жодних скарг від керівника не отримувала. Взаємини у колективі рівні, жодних конфліктних ситуацій за час роботи не було. Дотримується корпоративних правил і норм, що говорить про ОСОБА_14 як про відповідального працівника. ОСОБА_2 має вільний графік роботи (а.с. 73 т.4).

ОСОБА_2 з листопада 2019 року працює у Адвокатському бюро «КВО ВАДІС» та отримує заробітну плату, зокрема за період з січня по травень 2020 року в розмірі 4800,00 грн. щомісячно, що підтверджується довідкою про заробітну плату АБ «КВО ВАДІС» (а.с. 72 т.4).

Згідно листа Соборного управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 30.06.2020 року, ОСОБА_2 з 14.02.2018 року перебуває на обліку як фізична особа-підприємець та станом на 30.06.2020 року є платником єдиного податку. Загальна сума доходу за звітний (податковий) період з 01.01.2019 по 31.12.2019 року складає 232800,00 грн., а з 01.01.2020 по 16.06.2020 року складає 52800,00 грн. (а.с. 75 т.4).

ОСОБА_2 не має психіатричних та наркологічних протипоказань до піклування над неповнолітніми дітьми, на підтвердження чого надано оригінал довідки про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів від 18.06.2021 року та оригінал сертифікату про проходження профілактичного наркологічного огляду від 16.06.2020 року (а.с. 70, 71 т.4).

Згідно з мотивованим висновком Органу опіки та піклування виконкому Самарської районної у м.Дніпрі ради від 02.07.2020 року №2-17/424, вирішено визначити доцільним місце проживання малолітнього  ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю  ОСОБА_2 , за адресою по АДРЕСА_2 (а.с. 61-62 т.4). 

Частинами 1, 2 ст. 160 Сімейного кодексу України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Аналогічний висновок щодо застосування частини першої статті 161 СК України зроблений в постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі №754/5128/16-ц, від 02 серпня 2018 року у справі №459/1640/17 та від 22 серпня 2018 року у справі №539/1406/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження №14-327цс18) зроблено висновок, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону №1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до частини 1 статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі – Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

У частині 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року, заява №2091/13, у справі «М. С. проти України», суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності; керуючись інтересами малолітнього ОСОБА_6 , - місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його матір`ю ОСОБА_2 , та для відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 .

При вирішенні позовних вимог в частині визначення місця проживання дитини місцевим судом правильно враховано вік дитини, прихильність дитини до матері, що підтверджується, зокрема, долученою до матеріалів справи фототаблицею спільних світлин ОСОБА_2 із сином ОСОБА_11 (які були зроблені до вивезення відповідачем дитини за межі підконтрольної Україні території), на яких позивачка із сином ОСОБА_11 зображені у різних життєвих ситуаціях (вдома, на подвір`ї, під час вживання їжі, у автомобілі, в парку, на березі моря), щиро усміхаються, дитина перебуває у комфортних умовах, розкута (а.с. 19-25 т. 2).

Посилання апелянта ОСОБА_1 на те, що позивачка за первісним позовом ухилялася від належного виконання обов`язоку щодо виховання сина - є недоведеними, спростовуються представленими у справі доказами, що наведені вище. Апеляційним судом встановлено, що позивачка позбавлена можливості виконувати свої обов”язки щодо участі у вихованні сина у зв”язку з вивезенням дитини відповідачем за межі підконтрольної Україні території.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що доходу матері не достатньо для повноцінного виховання та утримання спільної дитини, є безпідставними. Як встановлено вище, ОСОБА_2 отримує дохід від підприємницької діяльності, а також заробітну плату, працюючи у Адвокатському бюро «КВО ВАДІС». Разом з тим, відповідач за первісним позовом не надав доказів щодо наявності у нього доходів та їх розмір.

Колегія наголошує, що за результатами обстеження житлового приміщення за місцем мешкання матері  ОСОБА_2 , за адресою по АДРЕСА_2 , для проживання сина з матір`ю створені комфортні умови, що підтверджується актами обстеження умов проживання від 27 березня 2018 року та від 24 червня 2020 року (а.с. 126 т.1, 65 т.4). Натомість відповідачем будь-яких доказів щодо побутових характеристик умов проживання неповнолітнього ОСОБА_11 за місцем переховування його батьком, про дотримання санітарних норм - суду не надано.

При вирішенні спору колегія приймає до уваги особисті якості відповідача ОСОБА_1 , який приховує місце проживання дитини як від матері, так і від суду; з неповагою ставиться до матері ОСОБА_11 - позивачки у справі, нехтує інтересами дитини та позбавляє ОСОБА_11 можливості спілкування з матір”ю, відчувати її любов та турботу.

Відповідно до особистих пояснень відповідача, малолітній ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який станом на час розгляду даної справи апеляційним судом має вік 5 років 6 місяців, дошкільний дитячий заклад (дитячий садок) не відвідує, що свідчить про обмеження батьком сина у спілкування з однолітками.

Доказів вживання батьком заходів щодо розвитку дитини; доказів гармонійного розвитку малолітнього ОСОБА_11 без участі матері у його вихованні - суду не надано. Доказів наявності у ОСОБА_11 стійких соціальних зв”язків за місцем його переховування батьком; доказів розвитку дитини у атмосфері любові, довіри, щирості - суду відповідачем не надано.

Колегія зауважує, що, відповідно до особистих пояснень відповідача, які наведені вище, він не усвідомлює важливості участі матері у вихованні малолітнього сина, відкидає навіть можливість спілкування позивачки з ОСОБА_11 , що зумовлює однобоке виховання дитини, без поваги до матері ОСОБА_2 .

Суд звертає увагу на особисті якості позивачки, яка працює, має виключно позитивні характеристики; спиртними напоями не зловживає; тривалий час вживає передбачені законодавством України заходи для захисту прав та законних інтересів малолітнього ОСОБА_11 на спілкування з матір”ю, на участь матері у вихованні дитини.

Суд приймає до уваги висновок Органу опіки та піклування виконкому Самарської районної у м.Дніпрі ради від 02.07.2020 року №2-17/424, яким вирішено визначити доцільним місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю, ОСОБА_2 (а.с. 61-62 т.4); даний висновок є обгрунтованим належним чином, прийнятий з урахуванням особистих характеристик сторін, факту переховування дитини відповідачем та перешкод, які свідомо створені відповідачем позивачці у спілкуванні із сином; вказаний висновок узгоджується з іншими доказами у справі.

Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування дитини з обома батьками, за відсутності доказів на підтвердження того, що повернення дитини за визначеним місцевим судом місцем проживання з матір`ю поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_6 з матір`ю.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції помилково посилався на положення Декларації прав дитини, заливши поза увагою, що дана Декларація не є міжнародним договором, не має в Україні виключно обов`язкового характеру, не встановлює презумпції у відносинах батьків і дітей. Тому рішення районного суду підлягає зміні в частині правового обґрунтування задоволення позовної вимоги  ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю; рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 підлягає залишенню без змін.

При вирішенні позовної вимоги щодо відібрання малолітньої дитини колегія виходить з наступного.

Згідно з частиною третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою–четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно з пунктами 2–5 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

За змістом частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2–5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам – за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Основні підстави для відібрання дитини зазначені у частині першій статті 164 СК України.

Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у вищенаведеній частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок. Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради № 789-X11 від 27 лютого 1991 року, в усіх випадках щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

При вирішенні даної справи колегія приймає до уваги, окрім наведеного вище, ненадання відповідачем письмових доказів наявності належного дозволу позивачки на вивезення дитини за кордон, враховуючи твердження ОСОБА_2 , що такого дозволу вона не надавала. При розгляді даної справи та під час проведення досудового розслідування за провадженням №12020040650000367 від 14.02.2020 за ознаками кримінального проступку, передбаченого ст. 356 КК України, отримати оригінал або копію дозволу матері на вивезення ОСОБА_6 за межі України не виявилось можливим (а.с. 235 т. 4).

При розгляді справи апеляційним судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 з січня-лютого 2018 року почав створювати позивачці перешкоди у спілкуванні із сином ОСОБА_11 та 28 листопада 2019 року здійснив перетин (виїзд) державного кордону України в напрямку окупованої території АР Крим із малолітнім сином ОСОБА_11 ; викладене підтверджується наведеними вище письмовими доказами.

З 28 листопада 2019 року по час розгляду справи апеляційним судом відповідач приховує місце перебування малолітнього ОСОБА_6 ; ні матері дитини, ні суду не надав доказів щодо стану здоров”я, розвитку, умов виховання та проживання дитини.

Відповідач, який категорично заперечує щодо забезпечення присутності дитини у судовому засіданні (навіть у разі відсутності карантинних обмежень), позбавив сина на реалізацію його права бути вислуханим при розгляді даного спору (ст. 1171 СК України).

Відповідно до особистих пояснень відповідача в суді апеляційної інстанції, дитина перебуває на тимчасово окупованій території АР Крим, що свідчить про відсутність соціального супроводу сім”ї відповідача належними органами, чиї дії перебувають у правовому полі.

Згідно змісту особистих пояснень відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 з неповагою ставиться до позивачки ОСОБА_2 , не має намірів сприяти спілкуванню дитини з матір”ю (навіть за відсутності карантинних обмежень), свідомо приховує місце проживання дитини для виключення можливості спілкування ОСОБА_11 з позивачкою, що свідчить про нехтування відповідачем правами малолітнього ОСОБА_11 на спілкування з матір”ю, виховання за участі матері, одержання дитиною відчуття материнської турботи та любові.

Відповідач позбавив сина права на розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі; змушує дитину зростати в умовах переховування та тривоги.

Відповідно до ухвали Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12.05.2020 року у справі №206/3361/19, в частині, що залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08.12.2020 року, оголошено розшук ОСОБА_1 ; копія постанови апеляційного суду долучена до матеріалів справи.

Колегія враховує факт вивезення відповідачем сина  ОСОБА_11  до АР Крим саме під час російської окупації півострова, де відсутня можливість у належному обсязі залучати дитину до вивчення української мови, національних традицій України, де нехтуються українські Закони та виправдовується російська агресія проти України.

Викладене вище свідчить про грубе порушення відповідачем положень статті 150 СК України, невиконання останнім обов`язків виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї, зокрема матері, та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про духовний, моральний розвиток дитини, поважати дитину.

Суд приймає до уваги висновок Органу опіки та піклування виконкому Самарської районної у м.Дніпрі ради від 02.07.2020 року №2-17/424, який є обгрунтованим належним чином, та пояснення представника органу опіки у судовому засіданні апеляційного суду, згідно яких позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню у повному обсязі, зокрема, щодо відібрання дитини.

Надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, враховуючи наведені вище фактичні обставини, колегія дійшла висновку, що залишення дитини з батьком є небезпечним (з високим ступенем ризику) для морального виховання ОСОБА_6 , що, відповідно до ч. 1 ст. 170 СК України, є підставою для відібрання дитини від батька та передання ОСОБА_6 матері - позивачці ОСОБА_2 .

Отже, рішення місцевого суду в частині відмови у відібранні дитини підлягає скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про відібрання малолітнього ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3 , від батька ОСОБА_1 та повернути його матері –  ОСОБА_2 (адреса зареєстрованого місця проживання:  АДРЕСА_4 ; адреса фактичного місця проживання:  АДРЕСА_2 ). 

Твердження відповідача, що вивезення сина до окупованої АР Крим та штучне створення обставин, які виключають спілкування дитини з матір”ю пов”язані з погрозами фізичного впливу, хуліганськими дія з боку громадянина ОСОБА_15 (щодо якого порушено кримінальне провадження №12018040650001903 за ознаками правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 296 КК України), а також через ніби-то відсутність у матері навичок для нормального утримання малолітньої дитини - є безпідставним та надуманими. Будь-які відносини з ОСОБА_15 позивачкою заперечуються, доказів іншого суду не надано, клопотань про витребування відповідних доказів судом не заявлено.

У даній справі відібрання дитини здійснюється без позбавлення відповідача батьківських прав. Отже,  ОСОБА_1  не позбавлений права приймати активну участь у виховані та утриманні дитини у випадку проживання сина з матір`ю. 

Відповідно до частин 1, 13 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати в розмірі 2819,20 грн., що складаються із сплаченого судового збору при подачі позовної заяви в розмірі 1409,60 (704,80 + 704,80) та при зверненні з апеляційною скаргою в розмірі 1057,20 грн. (704,80 х 150%) (а.с. 1, 127 т.1, 118, 212 т.2).

Витрати позивачки за первісним позовом на правничу правову допомогу в розмірі 1000,00 грн., які вказані в орієнтовному розрахунку суми судових витрат (а.с. 16 т.1), не підлягають стягненню, адже суду не надано актів приймання-передачі виконаних робіт, квитанцій (меморіальних ордерів, тощо) про сплату адвокату вказаної суми грошових коштів.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає частковій зміні та частковому скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_2 – задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2018 року в частині задоволеної позовної вимоги  ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір`ю  ОСОБА_2 – змінити в частині правового обґрунтування.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про відібрання дитини та в частині розподілу судових витрат – скасувати та у скасованій частині ухвалити нове судове рішення.

Відібрати малолітнього ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3 від батька ОСОБА_1 та повернути його матері – ОСОБА_2 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 ; адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 ).

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати в розмірі 2819 (дві тисячі вісімсот дев`ятнадцять) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий

Судді