Єдиний унікальний номер судової справи: 225/4513/20

Номер провадження: 2/225/36/2021

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

20 січня 2020 року м. Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Довженко О.В.,

за участю секретаря судового засідання Петрової С.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Дзержинського міського суду Донецької області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що на підставі договору купівлі-продажу від 22.04.1998 року та реєстраційного посвідчення Дзержинського бюро технічної інвентаризації від 05.11.1998 року, їй належить на праві власності будинок АДРЕСА_1 .

За вказаною адресою також зареєстровані її чоловік - ОСОБА_3 , дочка - ОСОБА_4 , та син - ОСОБА_2 (відповідач у справі), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З липня 2014 року за згаданою вище адресою відповідач не проживає, про житло останній не піклується, комунальні платежі не сплачує, поточні ремонти не здійснює, особистих речей відповідача в будинку немає. Відповідач виїхав проживати за межі України, при цьому не знявшись з реєстрації в будинку.

Наведене вище стало приводом для звернення позивача до суду за захистом порушеного права шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав зазначених у позові, наполягав на їх задоволенні, проти заочного розгляду справи на підставі ст. 280-282 ЦПК України не заперечував. Окрім того, в судовому засіданні уточнив позовні вимоги та зазначив, що у разі задоволення позову, судові витрати з відповідача на його користь не стягувати.

Відповідач в судове засідання не з`явився з невідомих причин, про дату час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений шляхом направлення поштової кореспонденції за адресою офіційної реєстрації, а також, шляхом публікації оголошення про час та місце розгляду справи на сайті суду. Заяви про розгляд справи за його відсутністю суду не надала, про причини неявки не інформувала. Відзив на позов не поданий.

Приймаючи до уваги відсутність з боку позивача заперечень проти ухвалення заочного рішення, судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів, згідно вимог ст.ст. 280-283 ЦПК України.

Вислухавши позивача, свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судом встановлено наступне:

будинок АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 22.04.1998 року, серія АА №000331, зареєстрованого на Товарній біржі «Город» та згідно реєстраційного запису Дзержинського бюро технічної інвентаризації від 05.11.1998 року (записано у реєстрову книгу за №12, реєстровий №509 стор.128), на праві приватної власності належить ОСОБА_1 (позивач у справі) (а.с. 8,9).

За даними довідки про склад сім`ї №1765 від 13.07.2020 року, виданої Новгородською селищною Радою м. Торецька Донецької області, в будинку АДРЕСА_1 , зареєстрований позивач - ОСОБА_1 , та її родина: чоловік - ОСОБА_3 , дочка - ОСОБА_4 , та син - ОСОБА_2 (відповідач по справі), ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.10).

Факт того, що відповідач з липня 2014 року у вказаному житловому приміщенні не проживає, власних речей не зберігає, обов`язки з утримання житла не виконує, підтверджується також довідкою, виданою головою вуличного комітету Шкуропат Н.М., що підписана в присутності двох свідків (сусідів) ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , актом вуличного комітету, засвідченого головою вуличного комітету ОСОБА_7 та підписаним в присутності двох свідків (сусідів) ОСОБА_5 та ОСОБА_8 (а.с. 11, 25).

Окрім того, свідок ОСОБА_3 , який є чоловіком позивача, в судовому засіданні під присягою повністю підтвердив викладені в позовній заяві факти. Додатково зазначив, що ОСОБА_2 є членом сім`ї позивача, їх спільним рідним сином. З липня 2014 року в будинку АДРЕСА_1 не проживає, оскільки виїхав на постійне місце проживання за межі України.

Свідок ОСОБА_5 , яка є сусідкою позивачки та знайома з нею з 1996 року, в судовому засіданні під присягою також повністю підтвердила викладені в позовній заяві факти, а саме, що відповідач є повнолітнім сином позивача, з 2014 року за адресою: АДРЕСА_1 не проживає, спільне господарство з ним не веде, фінансово не допомагає.

Свідок ОСОБА_9 , яка є подругою сім`ї позивача, в судовому засіданні під присягою також повністю підтвердила викладені в позовній заяві факти. Покази даного свідка повністю співпадають з показами іншого свідка - сусідки позивача, а саме з приводу того, що відповідач з 2014 року за адресою: АДРЕСА_1 не проживає, спільне господарство з ним не веде, фінансово не допомагає.

Вирішуючи питання наявності правових підстав для задоволення позову, суд виходив з наступного:

відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

В свою чергу, за змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 47 Конституції України проголошує, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. При цьому, реалізуючи право на житло, людина може користуватись тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло з правочину або на підставі закону.

Відповідно до законодавства, таке право виникає у власника житла (глава 28 ЦК України, членів його сім`ї (ст. 405 ЦК, ст. 156 Житлового кодексу (ЖК) Української РСР, орендаря (наймача) житла (ст. 810 ЦК, 61 ЖК), членів його сім`ї (ст. 816 ЦК, ст. ст. 64, 160 ЖК) тощо.

Отже, з урахуванням того, що будинок АДРЕСА_1 є власністю позивача, суд приходить висновку, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ст.ст. 383,405 ЦК України, ст.ст.64,150,156 ЖК Української РСР.

Частиною першою ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР, члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також ст. 405 ЦК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України, до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм, правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім`ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла чи законом.

Отже, положення ст. 405 ЦК України, ст.ст.150,156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Слід зазначити при цьому, що Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року зазначав, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було в законному порядку встановлене, а залежить від фактичних обставин, а саме - існування достатніх і тривалих зв`язків із конкретним місцем. Утрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання в право на житло.

Разом з цим, згідно з положеннями ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

Отже, як встановлено судом під час розгляду справи, відсутність повнолітнього сина позивачки (відповідач) за адресою АДРЕСА_1 понад один рік, відсутність доказів ведення спільного господарства з позивачем, приймання фінансової участі у видатках на утримання будинку шляхом оплати комунальних послуг тощо, спричинена його виїздом на постійне місце проживання до іншої держави, що, на думку суду, не можна вважати поважною причиною його відсутності. Тоді як реєстрація відповідача за згаданою вище адресою порушує права позивача, що є власницею будинку, зокрема, на отримання житлової субсидії, що створює на неї додаткове фінасове навантаження.

На підставі викладеного, суд приходить висновку, що позовні вимоги про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи, що позивачем в судовому засіданні уточнено позовні вимоги в частині розподілу судових витрат, а саме, шляхом покладення витрат на оплату судового збору на позивача, вимоги п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України до спірних правовідносин не застосовуються.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263, 280 -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, строк апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Донецького апеляційного суду з урахуванням вимог п. 15.5 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 21.01.2021 року.

Суддя О.В. Довженко