УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року

м. Київ

справа №639/612/20

провадження № 51-6146ск20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого Антонюк Н. О.,

суддів: Бущенка А. П., Шевченко Т. В.,

розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 лютого 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року і

ВСТАНОВИВ:

Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 лютого 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 391 Кримінального кодексу України (далі - КК) та призначено покарання у виді 2 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного за цим вироком покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Красноградського районного суду Харківської області від 23 листопада 2017 року у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі та остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі. Вирішено початок строку відбуття покарання обчислювати з моменту постановлення вироку, тобто з 28 лютого 2020 року, а також обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» до набрання вироком законної сили.

Не погодившись із цим вироком, засуджений та його захисник подали на нього апеляційні скарги.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Не погоджуючись із постановленими щодо себе судовими рішеннями, ОСОБА_1 оскаржив їх у касаційному порядку.

Доводи та вимоги касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого як на підставу для скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду в частині призначеного покарання.

На думку ОСОБА_1 , при призначенні покарання місцевий суд не врахував тих факторів, які характеризують особу засудженого та слугують обставинами, які пом`якшують покарання, а саме: з 21 грудня 2017 року до 8 серпня 2019 року у нього не було жодних стягнень чи порушень дисципліни за місцем відбування покарання; має статус учасника бойових дій; під час виконання бойових завдань отримав травму голови, в результаті чого у нього погіршується психічно-емоційний стан, трапляється тривожно-депресивний розлад та астено-невротичний синдром, а тому не завжди може знайти спільну мову; під час судового розгляду свою вину визнав у повному обсязі; щиро розкаюється. Також засуджений стверджує, що його батько потребує допомоги, оскільки має групу інвалідності. Скаржник звертає увагу суду і на ту обставину, що вчинюваним ним злочином не завдано моральної, фізичної або майнової шкоди фізичним особам або майнової шкоди юридичним особам, цивільний позов у провадженні не заявлявся, судових витрат ніким не заявлено. ОСОБА_1 зазначає, що усвідомив свої помилки та став на шлях виправлення, всі його дисциплінарні стягнення погашені.

За твердженням засудженого неврахування місцевим судом зазначених обставин призвело до призначення покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені санкцією ст. 391 КК, але за своїм розміром є явно несправедливим через суворість.

На підставі зазначеного ОСОБА_1 просить скасувати вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Правову кваліфікацію своїх дій та їх доведеність за ст. 391 КК засуджений не оскаржує.

Мотиви Суду

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги та додані до неї судові рішення та дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, засуджений стверджує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого як підстави для скасування судових рішень у цій справі.

Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною.

Згідно зі ст. 414 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 391 КК та призначено покарання у виді 2 років позбавлення волі. Місцевим судом встановлено обставину, яка пом`якшує покарання, - щире каяття, та обставину, яка обтяжує покарання, - рецидив злочинів.

При вивченні особи засудженого місцевим судом встановлено, що він раніше судимий, на обліку у лікаря нарколога в Нововодолазькій ЦРЛ не перебуває, неодружений, малолітніх дітей та інших осіб на утриманні немає, до арешту офіційно не був працевлаштованим, має статус учасника бойових дій, за час відбування покарання в ДУ «Холодногірська виправна колонія (№18)» характеризується негативно, заохочень немає, має 8 непогашених дисциплінарних стягнень.

Аналіз вироку суду першої інстанції свідчить, що при призначенні покарання ОСОБА_1 суд виходив із положень ст. 50, 65 КК, врахував принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є злочином середньої тяжкості, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого. Таким чином твердження засудженого ОСОБА_1 про явну несправедливість призначеного йому покарання не знаходить свого підтвердження.

Місцевим судом також установлено, що станом на 28 лютого 2020 року невідбута частина покарання засудженого за вироком Красноградського районного суду Харківської області від 23 листопада 2017 року складала 3 роки 1 місяць 28 днів. А тому із врахуванням того факту, що інкримінований злочин вчинено під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, суд першої інстанції обґрунтовано визначив остаточне покарання ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Красноградського районного суду Харківської області від 23 листопада 2017 року, - покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі.

Щодо аргументів засудженого про погіршення його психічно-емоційного стану, настання тривожно-депресивних розладів та астено-невротичного синдрому, тоапеляційним судом здійснено їх належний правовий аналіз.

Крім цього, посилання на потребу у сторонній допомозі батьку засудженого не заслуговують на увагу, оскільки місцевим судом при призначенні покарання було встановлено, що на утриманні ОСОБА_1 немає ні малолітніх дітей, ні інших осіб.

Інші аргументи засудженого ОСОБА_1 належно досліджені місцевим судом, детально проаналізовані апеляційним судом. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки доводам апеляційних скарг засудженого та його захисника надано відповідну правову оцінку з належним її обґрунтуванням.

Щодо касаційної вимоги про зарахування у строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі до набрання вироком законної сили з 28 лютого 2020 року по 26 листопада 2020 року, то колегія суддів зазначає таке.

ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ст. 391 КК після втрати чинності Законом України №838-VIIIвід 26 листопада 2015 року. Підстав для застосування положень цього Закону під час визначення остаточного покарання ОСОБА_1 немає, а доводи засудженого у цій частині є необґрунтованими.

Касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 не містить переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність постановлених щодо нього у цьому кримінальному провадженні вироку та ухвали.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що у поданій скарзі не наведено обставин чи інших доводів, які б свідчили про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а тому підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 лютого 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Н. О. Антонюк А. П. Бущенко Т. В. Шевченко