Постанова

Іменем України

13 січня 2021 року

м. Київ

справа № 127/21758/19

провадження № 61-8560св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, у складі судді Сичук М. М., від 14 січня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., Стадника І. М., від 28 квітня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Ленінського районного суду

м. Вінниці від 09 жовтня 2007 року було розірвано шлюб між сторонами та ухвалою цього ж суду від 09 жовтня 2007 року затверджено мирову угоду згідно якої ОСОБА_1 зобов`язався придбати та передати у власність дочки сторін - ОСОБА_3 однокімнатну квартиру.

Умови мирової угоди ним виконано повністю, а саме передано у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 за договором дарування від 18 грудня 2008 року.

Крім того 27 грудня 2016 року ОСОБА_2 отримала від нього 20 000 доларів США, які зобов`язалась використати на придбання для дочки ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_2 або АДРЕСА_3 , про що склала відповідну розписку.

Посилаючись на те, що відповідач свої зобов`язання із придбання житла для дочки не виконала, а його запитання з приводу переданих коштів ігнорує, позивач просив суд стягнути на свою користь із ОСОБА_2 20 000 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 06 серпня 2019 року еквівалентно 514 800 грн та судові витрати в сумі 5 532, 20 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня

2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 28 квітня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на положеннях статей 526, 530, 610, 612 ЦК України. Розписка про отримання ОСОБА_2 коштів у сумі 20 000 доларів США не містить зобов`язання про їх повернення, а отже не є доказом укладення між сторонами договору позики. Крім того, суд вважав, що відповідач не є такою, що відповідно до вимог статей 610, 612 ЦК України порушила чи прострочила виконання зобов`язання, що випливає з розписки від 27 грудня 2016 року, оскільки в ній не визначено строк укладення відповідного договору купівлі-продажу.

Колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що правовідносини сторін не є борговими, з наданої позивачем розписки не вбачається обов`язок ОСОБА_2 вчинити на користь ОСОБА_1 певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а відтак, не встановлено, що позивач є кредитором відповідача у зобов`язанні. Судом також враховано, що відповідач, з відома ОСОБА_1 , придбала іншу квартиру (в м. Ірпінь), ніж ті, які були визначені у розписці, право власності на яку зареєструвала за собою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27 травня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду

від 28 квітня 2020 року у справі № 127/21758/19, в якій просив оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У серпні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року продовжено строк на подання відповідачем відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення при неповному з`ясуванні обставин справи та без застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Заявник вважає, що за своєю юридичною природою розписка від 27 грудня

2016 року є договором доручення із зазначенням конкретних цілей та предмету домовленості. Посилаючись на те, що відповідач не виконала умов укладеного між сторонами договору, стверджує, що

ОСОБА_2 зобов`язана повернути одержані грошові кошти, або повідомити про неможливість виконання взятих на себе зобов`язань. Набуття відповідачем у свою власність нерухомого майна за рахунок коштів, отриманих виключно на придбання житла для дочки сторін суперечить меті з якою передавались кошти. Обставини, на які посилається відповідач у своїх запереченнях на позовну заяву є недоведеними.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

В поданому у вересні 2020 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Пунько І. В., посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 квітня 2020 року залишити без змін. Крім того, просила стягнути із позивача на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000 грн.

Стверджує, що квартиру в м. Ірпінь відповідач придбала та зареєструвала за собою право власності з відома ОСОБА_1 , який наразі ухиляється від надання згоди на дарування відповідачем цієї квартири дочці ОСОБА_3 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Ленінського районного суду

м. Вінниці від 09 жовтня 2007 року в справі № 2-5311/07.

Сторони є батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 09 жовтня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, - визнано мирову угоду, укладену між сторонами, пунктом 3 якої на відповідача покладено обов`язок у строк до 31 грудня 2008 року придбати та передати у власність дочки ОСОБА_3 однокімнатну квартиру в належному житловому стані у межах міста Вінниці.

Відповідно до договору дарування, укладеного 18 грудня 2008 року посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Ткачук М. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 6058, - ОСОБА_1 , передав безоплатно у власність (подарував) ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .

27 грудня 2016 року ОСОБА_2 склала розписку про те, що отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США з метою придбання частки квартири, що розташована за адресою:

АДРЕСА_2 або АДРЕСА_3 , шляхом укладення попереднього договору та подальшого оформлення права власності в інтересах дочки ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи як опікун. Зазначені грошові кошти зобов`язується використати виключно за вказаним цільовим призначенням. Отримані кошти не в якості позички, а є спільним бажанням батька:

ОСОБА_1 та матері: ОСОБА_2 придбати житло для їх дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 11 жовтня

2018 року за ОСОБА_2 19 жовтня 2018 року зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 57, 1 кв. м.

Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власниками квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідно.

Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_7 пояснив, що відповідач (його дочка) мала намір придбати квартиру в селі Крюківщина Києво-Святошинського району, однак з відома ОСОБА_1 придбала квартиру в місті Ірпінь. У зв`язку з необхідністю збирання документів для процедури погодження зі Службою у справах дітей та відсутністю додаткових коштів, право власності на придбану квартиру було оформлено на ОСОБА_2 , а не на ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_3 пояснила суду, що їй відомо про те, що батько давав гроші на придбання квартири. На даний час вона проживає разом з дідом в місті Старокостянтинів Хмельницької області. В квартирі у

АДРЕСА_5 вона була та допомагала матері виконувати ремонтні роботи.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору, а незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, (провадження

№ 14-473цс18) та від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

Позивач звернувся до суду, посилаючись, зокрема на те, що ним були передані відповідачу грошові кошти на придбання частини однієї із чітко визначених квартир для дочки - ОСОБА_3 . Оскільки взяті на себе зобов`язання ОСОБА_2 не виконала, отримані грошові кошти за цільовим призначення не використала, ОСОБА_1 на підставі статей 205, 526, 530, 610 та 611 ЦК України, просив стягнути ці кошти з відповідача на свою користь в судовому порядку.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги (статті 527 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

У справі, яка переглядається, підставою для відмови в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив недоведеність позивачем факту виникнення між сторонами відповідно до положень статей 526, 530 та 610 ЦК України боргових зобов`язань, в тому числі укладення між сторонами договору позики (статті 1046, 1048 ЦК України), з огляду на відсутність в тексті розписки від 27 грудня 2016 року обов`язку ОСОБА_2 повернути отримані від позивача грошові кошти в сумі 20 000 доларів США.

Разом із тим умовами виданої 27 грудня 2016 року ОСОБА_2 розписки передбачений обов`язок відповідача використати грошові кошти в сумі 20 000 доларів США, отримані від ОСОБА_1 , за цільовим призначенням - придбання для ОСОБА_3 частини однієї з двох визначених сторонами квартир.

Дійсність розписки від 27 грудня 2016 року відповідач не оспорює та не заперечує факт отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у вказаному в ній розмірі.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що за своєю правовою природою розписка від 27 грудня 2016 року не є договором позики.

Проаналізувавши зміст розписки від 27 грудня 2016 року Верховний Суд дійшов висновку, що виконання та припинення зобов`язань, які випливають з неї, повинно здійснюватися виходячи із вищенаведених загальних положень про зобов`язання, а також справедливості та добросовісності, якзагальних засад цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження

№ 61-22315сво18) вказав що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Очевидно, що ОСОБА_1 за розпискою від 27 грудня 2016 року передав відповідачу грошові кошти в розмірі 20 000 доларів США для придбання житла саме у власність дочки - ОСОБА_3 , а не у власність колишньої дружини, шлюб із якою розірвано за рішенням суду від 09 жовтня 2007 року.

Відповідач, отримуючи грошові кошти за розпискою від 27 грудня

2016 року, повинна була усвідомлювати їх цільове призначення (придбання житла для спільної дитини), а у разі неможливості використання цих коштів за призначенням, повернути їх ОСОБА_1 або належним чином узгодити із ним подальше розпорядження цими коштами.

Натомість в матеріалах справи відсутні як докази повернення коштів позивачу так і докази придбання відповідачем за кошти отримані від

ОСОБА_1 частини однієї із квартир в селі Крюківщина, зазначених в розписці, або будь-якого іншого житла у власність дочки ОСОБА_3 .

Сторонами належним чином не оформлено внесення змін до зобов`язань, зафіксованих у розписці від 27 грудня 2016 року, у тому числі в частині визначення цільового призначення одержаних ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 20 000 доларів США.

При цьому, ОСОБА_1 категорично заперечує факт надання згоди на придбання за належні йому кошти квартири у власність відповідача.

Направлення повідомлення (вимоги) про повернення коштів стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів.

У розглядуваній справі не направлення ОСОБА_1 письмового повідомлення (вимоги) ОСОБА_2 , в розумінні статей 526, 527, 530 ЦК України, не свідчить про те, що він в судовому порядку не може вимагати повернення відповідачем грошових коштів, переданих за розпискою від 27 грудня 2016 року.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 20 000 доларів США, отриманих за розпискою

від 27 грудня 2016 року, які протягом більш ніж трьох років не були використані за цільовим призначенням та неповернуті в добровільному порядку.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, оскаржені судові рішення необхідно скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом сплачено 5 532, 20грн судового збору (5 148 грн за подання позовної заяви та 384, 20 грн за подання заяви про забезпечення позову), а за подання апеляційної та касаційної скарги 8 298, 30 грн та 11 064, 40 грн відповідно.

Враховуючи задоволення вимог касаційної скарги ОСОБА_1 понесені ним витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню із ОСОБА_2 в загальному розмірі 23 550, 20 грн, з яких 5 148грн в рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання позову,

384, 20 грн - за подання заяви про забезпечення позову, 7 722 грн - за подання апеляційної скарги та 10 296 грн - за подання касаційної скарги.

Питання повернення надмірно сплаченого ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг може бути вирішено в порядку, передбаченому статтею 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2020 року і постанову Вінницького апеляційного суду від 28 квітня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення у справі.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви, заяви про забезпечення позову, апеляційної та касаційної скарг в загальному розмірі

23 550 (двадцять три тисячі п`ятсот п`ятдесят) гривень 20 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович