У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 609/1672/17

8/609/1/2021

19 січня 2021 року Шумський районний суд Тернопільської області

в складі: головуючого судді: Ковтуновича О.В.

при секретарі: Вознюк В.І.

за участю:

представника заявника: ОСОБА_1

представника позивача: Дубового А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Шумськ заяву представника заявника ОСОБА_2 , адвоката Писаренко Наталії Олексіївни про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, -

В С Т А Н О В И В :

27 грудня 2018 року рішенням Шумського районного суду Тернопільської області позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третьої особи ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено повністю.

27 серпня 2019 року постановою Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 27 грудня 2018 року залишено без змін.

09 листопада 2020 року ухвалою Верховного суду у складі судді Касаційного цивільного суду касацінй скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Писаренко Наталія Олексіївна, на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 27.12.2018 р. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27.08.2019 р. повернуто заявнику.

17 грудня 2020 року представник заявника ОСОБА_2 , адвокат Писаренко Наталія Олексіївна звернулася до Шумського районного суду Тернопільської області із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, яку обґрунтовує наступними обставинами:

1. 12.11.2020 р. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 як суб`єктом оціночної діяльності був складений Звіт про оцінку майна, а саме квартири з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_1 . У відповідності до зазначеного Звіту, ринкова вартість квартири, що була предметом спору за заявою позивача, станом на листопад 2020 року складає 717840,00 грн., а отже заборгованість не співмірна з вартістю іпотечного майна. Про це заявнику стало відомо лише після складення Звіту про оцінку майна. Ухвалене рішення по даній справі, містить саме початкову ціну предмета іпотеки, і не містить його оцінки об`єктом оціночної діяльності на дату подачі позову до суду. У цьому випадку навіть не йдеться про співмірність іпотечного майна, оскільки сума боргу складає 177619,20 грн., а вартість майна, яке намагаються стягнути за іпотечним договором (який в силу закону є нікчемним) - вартує більш ніж втричі дорожче заборгованої суми.

2. У той же час, після отримання належної правової (правничої) допомоги (консультації з правових питань по даній справі), заявнику стало відомо про те, що її діти, як члени її сім`ї, мають право користування житловим приміщенням, яке ґрунтується на законі, а саме на праві сервітуту на підставі ст. 405 ЦК України. На час розгляду даної справи заявник про це не знала і не могла знати, а суд, беручи до уваги ситуацію, що склалася у сфері захисту прав дітей під час укладення договорів іпотеки, вирішуючи цю категорію спорів, повинен в кожному конкретному випадку перевіряти право користування житловим приміщенням дитиною, яке може ґрунтуватися на документальній підставі та на законі, проте це судом здійснено не було. Проте вище зазначені обставини для вирішення справи і є істотними для постановлення правильного рішення у даній справі, так як на їх підставі можна зробити висновок про наявність у її дітей гарантованого законодавством права, що було порушене. За таких умов визнання недійсними договорів іпотеки без згоди органів опіки та піклування навіть у випадку, коли дитина не була зареєстрована в переданому в іпотеку житловому приміщенні, продиктовані необхідністю захисту її житлових прав та інтересів. Крім того, така практика узгоджується з положеннями ст. 405 ЦК України. Дане житло є єдиним житлом як заявника, так її дітей. Як зазначено уч.2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

3. З тієї ж таки консультації з правових питань заявнику також стало відомо, що з 2014 року в Україні діє Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» №1304-VII. Оскільки її зобов`язання є валютним з вказаним гривневим еквівалентом, то до даного виду правовідносин мав би бути також застосований мораторій. Так, 10.04.2019 року Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові у справі №726/1538/16-ц прийшла до висновку, що реалізувати ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» на підставі рішення суду на момент чинності ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» - не можна.

4. Представник заявника зазначає, що ОСОБА_2 достеменно стало відомо вже у 2020 році під час вирішення справи щодо звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з цим з неї ще й стягують заборгованість за договором позики. Доказом цьому є Постанова про арешт коштів боржника від 28.01.2020 р., якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках в банківських установах у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору у розмірі 214441 грн. Проте, одночасне звернення стягнення заборгованості зі зверненням стягнення на предмет іпотеки є незаконним, оскільки веде до подвійного стягнення. Дана позиція міститься також і у п. 45 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України №5 та в роз`ясненнях ВСУ. Більше того, згідно іпотечного договору, оцінка предмету іпотеки складає 192000,00 грн. Потім за судовими рішеннями з заявника стягують кошти в рахунок погашення боргу у сумі 14380,80 грн., а потім оскаржуваним рішенням Шумського районного суду від 27.12.2018 р. ще й звертає стягнення на предмет іпотеки при цьому навіть не зважає на вартість іпотечного майна, як того вимагає закон.

Враховуючи наведене, представник заявника просить скасувати рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 27.12.2018 року по справі №609/1672/17 за позовом ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , Реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) НОМЕР_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з нововиявленими обставинами.

19 січня 2021 року на адресу Шумського районного суду Тернопільської області надійшов відзив від представника позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , в якому останній вказує, що обгрунтовуючи подану заяву представник ОСОБА_2 фактично вказує, що рішення від 27.12.2018 р. слід переглянути за нововиявленими обставинами із підстав, зазначених у п. 1 ч. 2 ст. 423 ЦПК України. При цьому, аналіз поданої заяви дозволяє зробити висновок про те, що ОСОБА_2 та її представник вважають, що підставами для скасування рішення від 27.12.2018 р. може бути те, що:

- станом на 12.11.2020 р. вартість предмета іпотеки відповідно до висновку суб`єкта оціночної діяльності становить 717840,00 грн., що перевищує суму боргу;

- після отримання належної правничої допомоги ОСОБА_2 стало відомо про те, що її діти мають право користування житловим приміщенням, що свідчить про нікчемність укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору іпотеки;

- у зв`язку із дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що унеможливлює звернення стягнення на предмет іпотеки;

- в ході виконання рішення від 27.12.2018 р. ОСОБА_2 стало відомо про те, що державним виконавцем було накладено арешт на її кошти в межах суми стягнення, що свідчить про подвійне стягнення заборгованості.

Позивач і його представник, вважають, що кожна із наведених підстав не може слугувати підставою для перегляду за нововиявленими обставинами рішення від 27.12.2018 р., а тому просять відмовити у задоволенні даної заяви.

Третя особа, ОСОБА_5 у судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про день, час та місце розгляду справи.

Представник заявника у судовому засіданні просила заяву про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами задоволити з підстав викладених у даній заяві.

У судовому засіданні представник позивача просив у задоволенні заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами відмовити з підстав викладених у їх відзиві на дану заяву.

Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 04.12.2020 р. відкрито провадження за заявою про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами та призначено судове засідання на 29.12.2020 р.

Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 29.12.2020 р. судове засідання відкладено на 19.01.2020 р.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно п.1 ч.2 ст. 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 424 ЦПК України заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 423 цього Кодексу, - учасниками справи протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про існування обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення.

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику.

Законодавцем встановлено критерії, за наявності яких обставини можуть вважатися нововиявленими, а саме: 1) обставини існували на час розгляду справи; 2) обставини не були відомі заявнику (позивачу); 3) обставини входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до абз.4 п.3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 4 "Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами", нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Згідно абз. 1 п. 4 даної постанови обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.

За приписами ст. 429 ЦПК України, за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення.

Що стосується обставини № 1 викладеної заявником у даній заяві, суд зазначає, що той факт, що станом на 12.11.2020 р. вартість квартири становить 717840 грн. 00 коп., що перевищує суму боргу не може бути новоявленою обставиною з огляду на те, що така вартість предмета іпотеки не існувала на момент розгляду справи № 609/1672/17, а сама вартість нерухомості є характеристикою динамічною, яка змінюється під впливом різних факторів.

Також у поданій заяві заявник вказує на те, що рішення від 27.12.2018

р. не містить відомостей про оцінку предмету іпотеки станом на дату подання позову. Насамперед, суд зауважує, що Закон України «Про іпотеку», ЦК України, ЦПК України, не містять жодної вказівки на необхідність визначення вартості предмета іпотеки станом на дату подання позову.

Згідно із ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 р. у справі № 235/3619/15-ц висловлено такий висновок щодо застосування ст. 39 Закону України «Про іпотеку» в частині зазначення у рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації: «Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

З урахуванням наведеного, Велика Палата Верхового Суду дійшла висновку про те, що у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.»

Разом з тим, суд зауважує, що перевищення вартості предмета іпотеки над розміром заборгованості не може свідчити про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, адже ч. 6 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що стягнуті з боржника кошти, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, перераховуються боржнику (крім випадків повернення коштів іншим особам). В будь-якому випадку, якщо заявник вважає, що рішення від 27.12.2018 р. не відповідає вимогам Закону України «Про іпотеку» в частині визначення ціни предмету іпотеки, то це є підставою для апеляційного та касаційного оскарження відповідного судового рішення, а не для перегляду його за нововиявленими обставинами.

Що стосується обставини № 2 викладеної заявником у даній заяві, суд зазначає, що така обставина не можє слугувати підставою для перегляду рішення від 27.12.2018 р. за нововиявленими обставинами. На факт відповідної обізнаності не може впливати зміст правових консультацій, які надаються адвокатами при наданні правової допомоги.

До того ж, як вбачається із змісту Рішення від 27.12.2018 р. та Постанови від 27.08.2019 р., при розгляді справи № 609/1672/17 інтереси ОСОБА_2 представляла ОСОБА_8 , тобто ОСОБА_2 було реалізоване право на отримання професійної правничої допомоги відповідно до вимог Конституції України та ЦПК України.

Також суд зауважує, що доводи ОСОБА_2 щодо нікчемності Договору іпотеки є абсолютно необгрунтованими з огляду на те, що відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом. Чинне законодавство не містить жодних вказівок на те, що правочин, який вчиняється батьками (усиновлювачами), і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей є нікчемним. Аналізуючи норми ЦК України, Верховний Суд приходить до висновку, що такий правочин є оспорюваним. Відповідна позиція відображена у постанові Верховного Суду від 20.11.2019 р. у справі № 520/15250/15-ц

Окрім того, суд звертає увагу на те, що в п. 10 договору іпотеки від 05.03.2012 р. вказано, що ОСОБА_2 , як іпотекодавець, гарантує, що діти (малолітні та/або

неповнолітні) не мають права користування предметом іпотеки.

ОСОБА_2 , порушуючи питання про здійснення реєстрації неповнолітньої особи в квартирі, що передана нею в іпотеку, не могла не розуміти можливих наслідків (звернення стягнення на предмет іпотеки) у разі неналежного виконання обов`язків за кредитним договором, враховуючи при цьому також положення статей 6, 627 ЦК України щодо свободи договору.

З огляду на викладене, та з урахуванням змісту ст. 204 ЦК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, абсолютно недоречно стверджувати про нікчемність укладеного між сторонами договору іпотеки.

Що стосується обставини № 3 викладеної заявником у даній заяві, суд зазначає, що такі доводи також є недоречними з огляду на ряд обставин.

Відповідно до пп. 1 п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершенного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Із змісту наведеної правової норми вбачається, що мораторій застосовується якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.

Із змісту договорів, що стали підставою для виникнення зобов`язань, порушення яких стало підставою для звернення до суду вбачається, що вони укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є фізичними особами відповідно до ст. 24 ЦК України. Окрім того, укладений договір позики є договором безпроцентної позики, що вказує на неможливість його кваліфікації як кредитного договору.

Разом з тим, аналіз змісту п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» свідчить, що дія цього закону лише обмежує в часі примусове стягнення майна до моменту втрати ним чинності, натомість не є підставою для відмови у задоволенні позову. Верховний Суд України у постанові від 09 вересня 2015 року у справі № 6-483цс15 виклав правовий висновок, відповідно до якого поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України).

Таким чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Що стосується обставини № 4 викладеної заявником у даній заяві, суд зазначає, що вона також не є обгрунтованою та не свідчать про наявність підстав для перегляду за ново виявленими обставинами рішення від 27.12.2018 р.

Зокрема, наявність таких обставин заявник пов`язує із постановою Головного державного виконавця Шумського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано Франківськ) від 28.01.2020 р. у зведеному виконавчому провадженні № 60048749 (далі «Постанова від 28.01.2020 р.»).

Суд зауважує, що такої обставини не існувало на момент прийняття рішення від 27.12.2018 р.

Окрім того, дії органу, уповноваженого на виконання рішення суду не можуть

бути підставою для перегляду рішення за нововиявленими обставинами. Якщо ОСОБА_2 вважає, що Постановою від 28.01.2020 р. порушуються її права, то вона має право звернутися до Шумського районного суду Тернопільської області із відповідною скаргою відповідно до положень ст.ст. 447-449 ЦПК України.

Окремо суд звертає увагу на те, що доводи про «подвійне» стягнення заборгованості можуть слугувати підставою для апеляційного та касаційного оскарження судового рішення але аж ніяк не підставою для перегляду рішення за нововиявленими обставинами.

Суд вважає, що обставини зазначені у заяві поданій представником заявника свідчать, що її доводи, в основному, стосуються щодо неправильності застосування у рішенні від 27.12.2018 р. норм матеріального права, а не перегляду його за нововиявленими обставинами. Крім того, заявником не враховано, що Шумський районний суд Тернопільської області не може переглядати власне рішення з питань правильності застосування норм матеріального права. Такі повноваження наявні виключно в судів апеляційної та касаційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заява представника ОСОБА_2 про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами не підлягає до задоволення.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 423-429 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити у задоволенні заяви представника заявника ОСОБА_2 , адвоката Писаренко Наталії Олексіївни про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду через Шумський районний суд Тернопільської області протягом 15 днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом пятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: О. В. Ковтунович