ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/15387/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Парінова А.Б.,

суддів: Земляної Г.В.,

Ключковича В.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищого господарського суду України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста звернулась Києва ОСОБА_1 з позовом до Вищого господарського суду України, в якому просила суд:

- визнати протиправними дії Вищого господарського суду України щодо не нарахування і виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди згідно з нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII з 28 липня 2017 року;

- зобов`язати Вищий господарський суд України нарахувати і виплатити судді ОСОБА_1 суддівську винагороду відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII з розрахунку посадового окладу у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту - 1,25, щомісячних доплат: за вислугу років - 50 відсотків за період до 30 жовтня 2017 року та 60% відсотків з 31 жовтня 2017 року, за науковий ступінь - 15%, за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 5%, з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 28 липня 2017 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у встановленому Законом порядку ОСОБА_1 набула статусу судді касаційної інстанції, питання про переведення до іншого суду на даний час не вирішено, проте вона обіймає посаду судді касаційної інстанції, пройшла кваліфікаційне оцінювання, як суддя касаційної інстанції, а тому має право на отримання суддівської винагороди, передбаченої Законом України "Про судоустрій і статус суддів" для суддів касаційної інстанції. Разом з цим, позивач зазначає, що не переведення її до відповідного суду зумовлює не здійснення нею правосуддя та відповідно призводить до невиправданого звуження обсягу гарантій незалежності судді у виді зниження матеріального забезпечення. Враховуючи наведене, на переконання позивача, починаючи з 28 липня 2017 року суддівська винагорода мала розраховуватись з посадового окладу у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2017 року, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1, 25 щомісячних виплат: за вислугу років - 50%, а з 31 жовтня 2017 року - 60%, за науковий ступінь - 15%, за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 5%.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернулась до суду з апеляційною скаргою, та посилаючись на обставини аналогічні викладеним у позовній заяві, неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, а також не правильне застосування судом до спірних правовідносин норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує, зокрема тим, що судом першої інстанції було не правильно застосовано при вирішенні даного спору норми матеріального права, а також норми процесуального права, оскільки відсутні підстави для застосування правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 14 травня 2020 року у справі № 826/12993/17 у зв`язку з тим, що висновки у зазначеній справі зроблені Верховним Судом за інших обставин.

За наведених обставин, позивач вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим та відповідно до приписів ст. 317 КАС України підлягає скасуванню.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року та на підставі ч. 2 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Відповідачем, у свою чергу, було подано до суду відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого останній зазначає, що вимоги апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а викладені у апеляційній скарзі доводи - такими, що суперечать нормам чинного законодавства. Разом з цим, відповідач стверджує, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору було правильно встановлено обставини справи та надано їм належну правову оцінку з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

З огляду на викладені у відзиві обставини, відповідач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на строк, що не перевищує п`ятнадцяти днів.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено було судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 відповідно до постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів Вищого господарського суду» від 06 січня 2001 року № 2874-ІІІ була обрана на посаду судді Вищого господарського суду України безстроково.

07 листопада 2016 року Вищою кваліфікаційною комісією суддів України оголошено конкурс на зайняття 120 вакантних посад судців касаційних судів у складі Верховного Суду у зв`язку із реорганізацією вищих судових органів.

ОСОБА_1 як суддя Вищого господарського суду України взяла участь у конкурсі на зайняття посади судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 27 липня 2017 року №ЗП/вс-17 ОСОБА_1 визнано такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду. За результатами кваліфікаційного оцінювання сформовано рейтинг учасників конкурсу, в якому позивачка зайняла 53 місце, тобто за межами необхідної кількості претендентів до вказаного суду.

Заявою від 10 червня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача щодо нарахування заробітної плати у новому розмірі, встановленому Законом №1402.

Листом від 13 червня 2019 року № 01-22/167/114/19 за підписом голови ліквідаційної комісії з припинення діяльності Вищого господарського суду України ОСОБА_1 повідомлено про відмову у здійсненні перерахунку заробітної плати з тих підстав, що суддя набуває право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених Законом № 1402, лише після зарахування до штату Верховного Суду, спеціалізованого суду та здійснення правосуддя у відповідному суді. Оскільки Вищий господарський суд України не входить до системи судоустрою і порядок його роботи не регулюється Законом № 1402, підстави для нарахування і виплати суддівської винагороди у розмірі, визначеному Законом № 1402, відсутні.

Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача щодо здійснення нарахування та виплати суддівської винагороди згідно з нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII з 28 липня 2017 року, звернулась за захистом порушених прав та інтересів до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, а також правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі №826/12993/17, виходив з того, що наявність у позивача лише рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 27 липня 2017 року №ЗП/вс-17 про визнання її такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, не надає їй права на отримання суддівської винагороди із розрахунку діючого судді Верховного Суду з доплатами, у розмірах зазначених в Законі України від 02.06.2016 №1402-VIII, оскільки остання правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду не здійснює.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

На час виникнення спірних правовідносин питання суддівської винагороди регулювалися Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, який набрав чинності з 30 вересня 2016 року.

Так, у відповідності до ч. 2 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з ч. 3 вказаної норми базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

За правилами ч. 4 цієї норми до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Водночас п.п. 22, 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

У свою чергу ч.ч. 3, 4 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI на час виникнення спірних правовідносин передбачали, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом: 1) судді апеляційного суду - 1,1; 2) судді вищого спеціалізованого суду - 1,2; 3) судді Верховного Суду України, судді Конституційного Суду України - 1,3.

ОСОБА_1 здійснюються нарахування і виплата суддівської винагороди як судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за правилами, що встановлені ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI, що підтверджується наявною у справі довідкою Вищого господарського суду України від 03 червня 2019 року № 09.01-27/258.

Позивач вважає, що у зв`язку з проходження кваліфікаційного оцінювання для участі в конкурсі на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та визнанням його таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у вказаному суді набув право на отримання суддівської винагороди у розмірі, передбаченому Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII для суддів Верховного Суду.

Під час розгляду і вирішення справи суд першої інстанції правильно врахував, що питання щодо застосування п. 22 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII вже були предметом розгляду у Верховному Суді (Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду).

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої виходячи із аналізу положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, право на отримання суддівської винагороди за правилами ч. 2 ст. 135 цього Закону, виникає у судді за наявної сукупності таких умов:

- проходження кваліфікаційного оцінювання, за результатами якого складено висновок про підтвердження здатності кандидата здійснювати судочинство у відповідному суді, створеному на підставі ч. 1 ст. 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII та ст. 125 Конституції України;

- зайняття вакантної посади судді згідно з рейтингом суддів до відповідного суду, створеного на підставі ч. 1 ст. 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII та ст. 125 Конституції України;

- зарахування судді до штату відповідного суду, створеного на підставі ч. 1 ст. 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII та ст. 125 Конституції України;

- фактичне виконання своїх обов`язків, тобто здійснення правосуддя у відповідному суді, створеному на підставі ч. 1 ст. 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII та ст. 125 Конституції України;

- законодавче закріплення розміру посадового окладу суддівської винагороди для судді суду, створеного на підставі ч. 1 ст. 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII та ст. 125 Конституції України.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 826/13355/17, від 14 травня 2020 року у справі № 826/12993/17, від 03 червня 2020 року у справі № 826/14879/17, від 14 липня 2020 року у справі № 826/13405/17.

Учасниками справи не заперечується відсутність у позивача сукупності умов, що визначені Верховним Судом для виникнення права на виплату суддівської винагороди відповідно до ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.

Проте, позивач вважає, що вказаний правовий висновок не може бути застосований під час вирішення цієї справи, адже у справі № 826/12993/17 відмовляючи у задоволенні позову Верховний Суд, виходив серед іншого з того, що суддя не зарахований до штату вищого спеціалізованого суду, передбаченого Законом № 1402: Вищого антикорупційного суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

Разом з тим зазначені відмінності у фактичних обставинах справи не є такими, що виключають можливість застосування правових висновків Верховного Суду, адже Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Вищий адміністративний суд України одночасно та з однакової підстави припинили здійснювати правосуддя.

Так, згідно з п. 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України діяли у межах їх повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

Також Верховним Судом у межах раніше зазначених справ вирішувалося питання про можливість виплати суддівської винагороди відповідно до ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII в цілому, а не відповідно до окремого пункту ч. 3 ст. 135 вказаного Закону.

Крім того, ОСОБА_1 наполягає на неправильному застосуванні судами п. 22 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.

Позивач зазначає, що вона підтвердила здатність здійснювати правосуддя Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, який є судом того ж рівня та спеціалізації, що і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Надаючи оцінку зазначеному доводу, колегія суддів враховує, що згідно з п. 22 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді у двох окремих та самостійних випадках, а саме:

- суддя за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді);

- суддя призначений на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності вказаним Законом.

Як раніше зазначалося, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII набув чинності 30 вересня 2016 року. Після набрання чинності вказаним Законом ОСОБА_1 приймала участь у конкурсі на посаду судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, проте не була призначена на зазначену посаду.

Разом з тим у межах вказаного конкурсу позивач проходив кваліфікаційне оцінювання та згідно з рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 27 липня 2017 року № 351/вс-17 визнана такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду.

Стосовно визначених у п. 22 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII умов щодо "підтвердження відповідності займаній посаді" або "здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді" колегія суддів зазначає наступне.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", що набрав чинності 30 вересня 2016 року, були викладені у новій редакції ст.ст. 124-129, 130, 131, 147-148, 149, 151, 153 Конституції України. Вказаний Закон передбачає зміну, зокрема судоустрою України, порядку утворення, реорганізації і ліквідації судів.

Відповідно до пп. 4 п. 161 розділу XV Конституції України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

У свою чергу п.п. 20, 21 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII передбачають, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (Закон N 1401-VIII), оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України завершує процедури кваліфікаційного оцінювання, розпочаті до набрання чинності цим Законом, за правилами, які діяли на день початку такого кваліфікаційного оцінювання. Судді, які за результатами цих процедур підтвердили свою здатність правосуддя у відповідному суді, не проходять процедуру кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності займаній посаді.

Згідно з ч. 1 ст. 83 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Зазначені норми права вказують на те, що суддя підтверджує відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) саме шляхом кваліфікаційного оцінювання.

За результатами кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, проте фактично обіймає іншу посаду - судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Позивач наполягає на тому, що посада, яку вона обіймає, є відповідною по відношенню до посади судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на місце вказаних судів у систему судоустрою України, їх функції та повноваження.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII не містить визначення поняття "відповідний суд". Разом з тим системний аналіз зазначеного Закону вказує на те, що під відповідним судом слід розуміти суд, у якому працює суддя або суд, за зайняття вакантної посади в якому було оголошено конкурс.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 27 липня 2017 року № 311/вс-17 ОСОБА_1 визнано такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду.

Відомостей про підтвердження ОСОБА_1 відповідності займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у Вищому господарському суді України) у порядку, встановленому Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII або Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI у матеріалах справи відсутні.

Також колегія суддів враховує, що статус Вищого господарського суду України був визначений ст. 31 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 31 вказаного Закону у системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ. Вищими спеціалізованими судами є: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.

Отже, Вищий господарський суд України мав статус вищого спеціалізованого суду.

З набранням чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII у якості вищих спеціалізованих судів були визначені Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд.

У свою чергу Вищий господарський суд України діяв у межах визначених процесуальним законом повноважень лише до дня початку роботи Верховного Суду згідно з п.п. 6, 7 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 30 листопада 2017 року № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" таким днем є 15 грудня 2017 року.

Також колегія суддів враховує, що випадки, які виключають необхідність проходження процедури кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності займаній посаді, визначені лише у п. 21 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.

Положення вказаного Закону не передбачають як можливості проходження кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя суддями судів, діяльність яких припиняється з дня початку роботи Верховного Суду, так і визнання відповідних суддів такими, що підтвердили відповідність займаній посаді навіть у разі підтвердження ними здатності здійснювати правосуддя у суді, до повноважень якого перейшли функції касаційної інстанції з розгляду справ за відповідною спеціалізацією.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 27 липня 2017 року № 311/вс-17 не є таким, що підтверджує відповідність ОСОБА_1 займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) у розумінні спеціального закону та дає право на отримання суддівської винагороди у розмірах, що передбачені ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що положення п. 22 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII пов`язують виникнення права на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, саме із підтвердженням відповідності займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), а не з самим лише фактичним здійсненням правосуддя.

Натомість Верховний Суд у своїх рішеннях визначив фактичне виконання суддею своїх обов`язків, тобто здійснення правосуддя, як одну з умов, яка у сукупності з іншими надає судді право на виплату суддівської винагороди у передбаченому ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII розмірі.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наявність рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 27 липня 2017 року №311/вс-17 про визнання позивача такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, не надає їй права на отримання суддівської винагороди із розрахунку діючого судді Верховного Суду.

Отже, з огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позову.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, враховуючи принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем не звільняє позивача від обов`язку доказування протилежного.

Натомість, доводи позивача викладені у позовній заяві та апеляційній скарзі не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, не підтверджені жодними доказами, а тому є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на зазначене, та враховуючи, що колегією суддів не встановлено порушень судом першої інстанції під час вирішення даної справи, які відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для його скасування, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді Г.В. Земляна

В.Ю. Ключкович