Постанова

Іменем України

14 січня 2021 року

м. Київ

справа № 127/27257/19

провадження № 51-3074км20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Огурецького В.П.,

суддів Короля В.В., Маринича В.К.,

при секретарі Батку Є.І.,

за участю прокурора Гошовської Ю.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 24 березня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019020020001735, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1, неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Апеляційного суду Вінницької області від 4 лютого 2015 року за ч. 1 ст. 155, ч. 2 ст. 190, ст. 70, ст. 71 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого у зв`язку з відбуттям покарання 11 жовтня 2016 року,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 263 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вирокомВінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за ч. 2 ст. 263 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК ухвалено зарахувати ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з моменту затримання, тобто з 7 вересня 2019 року до набуття вироком суду законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у відкритому викраденні чужого майна(грабежі), вчиненому повторно, та носінні кастетів без передбаченого законом дозволу.

Так, ОСОБА_1 14 травня 2019 року близько 23:00, діючи повторно, підбіг до ОСОБА_2 , яка стояла на зупинці громадського транспорту на вул. Жуковського у м. Вінниці, вихопив з її рук мобільний телефон марки «Xiaomi» моделі «Redmi 4 X» в корпусі біло-рожевого кольору вартістю 1639,44 грн і втік.

Крім того, ОСОБА_1 за невстановлених обставин у невстановленому місці у невстановлені дату та час придбав кастет, який незаконно носив при собі та який у нього вилучили працівники поліції 2 серпня 2019 року близько 19:50 неподалік будинку АДРЕСА_2 . Відповідно до висновку експерта № 276 від 11 вересня 2019 року металевий предмет, який було вилучено в ОСОБА_1 , є кастетом, який відноситься до контактної не клинкової холодної зброї ударно-дробильної дії, виготовлений саморобним способом.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 березня 2020 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг і узгоджені доводи осіб, які їх подали

Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі зі змінами до неї, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає вирок суду незаконним, необ`єктивним і невмотивованим, оскільки суд усупереч вимогам статей 370 і 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ухвалив його на підставі необ`єктивно з`ясованих даних, а викладені у вироку обставини не були підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду. Стверджує, що потерпіла наполягала на примиренні та відмовилася від обвинувачення, проте суд не взяв до уваги такої позиції потерпілої і розглянув справу у спрощеному порядку за правилами ч. 3 ст. 349 КПК. Також вказує, що під час судового розгляду було порушено його право на захист, оскільки судом не було надано стороні захисту достатнього часу для підготовки до судових дебатів. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на його доводи щодо незаконності судового розгляду справи та ненадання стороні захисту достатнього часу для підготовки до судових дебатів і залишив апеляційну скаргу без задоволення, належним чином не мотивувавши свого рішення.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Гошовська Ю.М. вважала, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню, просила вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 24 березня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У мотивувальній частині обвинувального вироку відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК мають бути зазначені: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Частиною 3 ст. 349 КПК передбачено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Наведених вимог закону суд першої інстанції дотримався.

Суд першої інстанції згідно з вимогами ст. 374 КПК навів у вироку формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із зазначенням місця, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК суд обґрунтував вирок на тих доказах, які було розглянуто в судовому засіданні.

Із матеріалів справи вбачається, що після оголошення в судовому засіданні прокурором обвинувального акта ОСОБА_1 підтвердив зрозумілість пред`явленого обвинувачення. І саме від такого обвинувачення вінзахищався в суді.

Так, у судовому засіданні ОСОБА_1 повністю визнав свою вину в пред`явленому обвинуваченні у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненому повторно, та носінні кастетів без передбаченого законом дозволу та підтвердив обставини вчинених ним правопорушень, які викладено в обвинувальному акті, вказавши, що всі обставини було встановлено правильно. ОСОБА_1 визнав, що дійсно на зупинці громадського транспорту підбіг до жінки, вирвав з її рук мобільний телефон і втік, а також, що без передбаченого законом дозволу носив при собі кастет.

Як видно з матеріалів провадження, суд також допитав потерпілу ОСОБА_2 . Остання суду показала, що 14 травня 2019 року, коли вона стояла на зупинці громадського транспорту, засуджений безшумно наблизився до неї, вихопив із рук мобільний телефон і втік. Потерпіла також стверджувала про те, що не має до обвинуваченого жодних претензій морального або матеріального характеру і просила суд призначити йому умовне покарання.

Даних про те, що потерпіла зверталася до суду із заявою, в якій просила суд закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 у зв`язку з їх примиренням, як про це зазначає засуджений у касаційній скарзі, у матеріалах кримінального провадження немає.

Як випливає з аудіозапису судового провадження, суд на виконання вимог ч. 3 ст. 349 КПК з`ясував у ОСОБА_1 , чи правильно той розуміє суть пред`явленого обвинувачення, з`ясував думку учасників судового провадження стосовно недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися, переконався у добровільності такої позиції учасників судового провадження і правильності розуміння ними змісту цих обставин та роз`яснив їм про позбавлення права на оскарження цих обставин в апеляційному порядку. На спрощений порядок розгляду кримінального провадження погодилися як сторона обвинувачення, так і сам обвинувачений.

Отже, доводи, наведені в касаційній скарзізасудженого, про те, що суд ухвалив спрощений порядок розгляду кримінального провадження без з`ясування думки учасників судового провадження, не знайшли свого підтвердження.

Також є безпідставними доводи касаційної скарги щодо порушення права засудженого на захист у зв`язку з ненаданням стороні захисту часу на підготовку до судових дебатів. Як видно з журналу судового засідання від 10 грудня 2019 року, суддя після закінчення з`ясування обставин і перевірки їх доказами ухвалив рішення про перехід до судових дебатів. Сторони не заперечували проти проведення судових дебатів, будь-яких клопотань не заявляли. Судові дебати було проведено з дотриманням вимог ст. 364 КПК. У судових дебатах виступали як сам обвинувачений, так і його захисник без будь-яких обмежень у часі. Після закінчення промов на пропозицію суду учасники судових дебатів не висловили бажання обмінятися репліками (т. 2, а. с. 79-80).

Суд не має підстав вважати, що судом першої інстанції було допущено істотне порушення вимог КПК. Крім того, сторона захисту в апеляційному порядку не оскаржувала вирок суду першої інстанції на підставах порушення права обвинуваченого ОСОБА_1 на захист через ненадання стороні захисту достатнього часу для підготовки до судових дебатів.

При призначенні покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції дотримався вимог статей 50, 65 КК, а також принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Що стосується апеляційного розгляду, то його також проведено з дотриманням положень кримінального процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Зазначених вимог закону апеляційний суд дотримався.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, до суду апеляційної інстанції з апеляційними скаргами звернулися прокурор і захисник Засипкін В.А. в інтересах ОСОБА_1 .

Прокурор вважав призначене ОСОБА_1 покарання надмірно м`яким, просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким призначити засудженому покарання: за ч. 2 ст. 186 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 2 ст. 263 КК - у виді позбавлення волі на строк 1 рік, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Захисник Засипкін В.А. у своїй апеляційній скарзі, не заперечуючи правильності встановлення судом фактичних обставин справи та правильності юридичної оцінки судом неправомірних дій ОСОБА_1 ,стверджував про суворість призначеного засудженому покарання та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (незастосування ст. 75 КК). Захисник звертав увагу апеляційного суду на те, що в судових дебатах у суді першої інстанції він просив суд застосувати до ОСОБА_1 положення ст. 75 КК і свої доводи належним чином обґрунтовував, проте суд призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі і свого рішення про відмову у звільненні засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК належним чином не мотивував. Захисник просив апеляційний суд застосувати до його підзахисного вказану норму закону. Доводів щодо істотного порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону апеляційна скарга сторони захисту не містила.

У суді апеляційної інстанції прокурор відмовився від своєї апеляційної скарги.

Апеляційний суд, ретельно перевіривши твердження адвоката Засипкіна В.А. про суворість призначеного ОСОБА_1 покарання та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (незастосування ст. 75 КК), дав мотивовану відповідь на всі доводи апеляційної скарги, при цьому зазначив, на яких підставах її визнано необґрунтованою. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Суд не має підстав вважати рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що суперечать нормам процесуального права щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення. З урахуванням наведеного касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 24 березня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.П. Огурецький В.В. Король В.К. Маринич