Постанова

Іменем України

12 січня 2021 року

м. Київ

справа № 344/7064/16-ц

провадження № 61-15204св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 січня 2018 року у складі судді Пастернак І. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що на підставі ордера від 03 квітня 1989 року та рішення Івано-Франківського обласного Виконавчого комітету від 13 жовтня 1987 року № 196 він вселився разом із сім`єю: дружиною ОСОБА_2 та синами ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до квартири АДРЕСА_1 .01 червня 2010 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано, і 28 вересня 2010 року він зареєстрував шлюб із ОСОБА_5 , з якою проживають у вказаній квартирі з моменту одруження. Син ОСОБА_4 добровільно знявся з реєстрації у зазначеній квартирі, оскільки створив сім`ю та змінив місце проживання. Водночас ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які вибули на постійне місце проживання до іншого населеного пункту, забравши усі власні речі зі спірної квартири, до сьогодні зареєстровані за вказаною вище адресою та добровільно знятися з реєстрації не бажають.

Посилаючись на викладене, позивач просив на підставі статті 107 ЖК Української РСР визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 , оскільки вибули на постійне місце проживання до іншого населеного пункту.

Заперечуючи проти первісного позову, у жовтні 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання його таким, що втратив право користування вказаною квартирою.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що з квітня 2015 року ОСОБА_1 у спірній квартирі не проживає, його особистих речей у квартирі немає, витрати з утримання житла не несе, а його реєстрація за вказаною адресою зумовлює додаткові витрати на оплату житлову-комунальних послуг й позбавляє можливості оформити субсидію.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .

Суди неодноразово розглядали цю справу.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 січня 2018 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено. Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .

Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 , з 2010 року не проживає, не несе витрати з її утримання. Жодних належних та допустимих доказів на спростування тверджень ОСОБА_2 , ОСОБА_3 суду не представив. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають у вказаній квартирі, несуть витрати з утримання квартири, реєстрація ОСОБА_6 у квартирі, створює перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права вільного користування і розпорядження вказаною квартирою, а тому необхідно визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням.

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 січня 2018 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована відсутністю належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 вибув зі спірної квартири на інше постійне місце проживання та у зв`язку із цим втратив право користування нею.

Постановою Верховного Суду від 10 червня 2020 року постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2018 року в частині вирішення зустрічних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічного позову, суд касаційної інстанції виходив із того, що відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд послався на відсутність доказів вибуття ОСОБА_1 зі спірної квартири до іншого постійного місця проживання, що відповідно до статті 107 ЖК України є підставою для визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, при цьому, не врахував того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звертаючись до суду, просили визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірною квартирою на підставі статей 71-72 ЖК Української РСР - у зв`язку з не проживанням у ній понад встановлені законом строки та неприйняттям участі в утриманні житла, взагалі не з`ясувавши при цьому, ні терміну відсутності ОСОБА_1 у спірній квартирі, ні поважності причин такої відсутності, та, відповідно, дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову. Отже, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів сторін, фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не дослідив зібраних у справі доказів, вирішуючи позов, застосував положення статті 107 ЖК Української РСР, тоді як позов обґрунтовувався вимогами статей 71-72 ЖК Української РСР, тому оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості судового рішення (стаття 263 ЦПК України).

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновком про те, що ОСОБА_1 у спірній квартирі не проживає понад строки, встановлені законодавством, та не несе витрат на її утримання, у зв`язку з чим втратив право користування цим житловим приміщенням. Зазначені обставини підтверджуються, копіями свідоцтв про розірвання шлюбу та реєстрацією повторного шлюбу, квитанціями ОСОБА_2 про оплату коштів за комунальні послуги понад шість місяців, починаючи з квітня 2015 року, показаннями свідків: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_4 , яким суд першої інстанції у сукупності дав правильну оцінку. У судовому засідання апеляційного суду ОСОБА_1 пояснив, що проживає з новою дружиною в іншому населеному пункті та здійсню догляд за матір`ю похилого віку. Вказує, якщо відповідачі сплатять йому кошти за належну частку у спірній квартирі, він не буде мати до них претензій щодо користування цією квартирою.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 січня 2018 рокута постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України). Суд не дослідив квитанцій про сплату комунальних платежів із 2010 року і до цього часу, доказів укладення договорів про встановлення інтернету, його проживання в спірному житлі та наявності майна у житлі, відсутність іншого житла.

У грудні 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що жодних клопотань про долучення квитанцій про сплату ним комунальних платежів як і самих квитанцій за період із 2010 року по травень 2016 року ОСОБА_1 суду не подавав, бо він їх не має, всі оригінали квитанцій суду надали вони.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив, згідно з яким після того, як шлюб розірвано, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишилися бути зареєстрованими за вказаною адресою. Однокімнатна квартира, загальною площею 41,7 кв. м на АДРЕСА_1 , поділена на дві частини, в одній із частин проживає він, там і його речі, в іншій частині проживають відповідачі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

08 грудня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

Згідно з ордером від 03 квітня 1989 року серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 та членам його сім'ї: дружині ОСОБА_2 , синам: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , надано право на зайняття кімнати АДРЕСА_1 .

14 липня 2010 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

28 вересня 2010 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб із ОСОБА_11 .

Відповідно до довідки-виписки № 02-02/851 із будинкової книги про реєстрацію та склад сім'ї від 31 березня 2016 року, виданої Комунальним підприємством «Муніципальна інвестиційна управляюча компанія», у квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Витрати з утримання вказаної квартири несе ОСОБА_2 , на підтвердження чого вона надала належні докази оплати житлово-комунальних послуг.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 47 Конституції Українивстановлено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК Української РСРніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Також жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, зокрема, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСРвизнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК Української РСР).

Частина перша статті 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Оскільки при відсутності у спірному житлі понад встановлений законом строк, цей строк може бути продовжений за заявою відсутнього та з поважних причин лише у передбачених випадках, тому звернення із заявою про продовження такого строку, а також доведення наявності підстав для продовження такого строку, є правом відповідної особи.

Суди встановили, що з квітня 2015 року, тобто понад шість місяців ОСОБА_1 не проживає у кімнаті АДРЕСА_1 без поважних причин і не несе витрат на утримання спірної квартири, так як 28 вересня 2010 року зареєстрував повторний шлюб із ОСОБА_11 із якою проживає в іншому житловому приміщенні, що підтверджується копіями свідоцтв про розірвання шлюбу та реєстрацією повторного шлюбу, квитанціями ОСОБА_2 про оплату коштів за комунальні послуги понад шість місяців, починаючи з квітня 2015 року, показаннями свідків: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_4 .

При цьому, ОСОБА_1 не надано суду жодного доказу, який би підтверджував фактичне користування ним спірною квартирою, а саме: що у спірній квартирі є його речі, що у спірній квартирі є кімната, якою він користується, що він несе витрати на утримання спірної квартири як користувач. Навпаки, за встановленими обставинами, відповідач протягом тривалого часу не проживає у спірній квартирі, квартирою не цікавиться, не несе жодних витрат на її утримання.

Крім того, відповідач не спростував факт відсутності перешкод зі сторони ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо вселення та проживання у спірній квартирі.

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення зустрічного позовуОСОБА_2 , ОСОБА_3 , оскільки вони довели факт непроживання більше шести місяців ОСОБА_1 у спірній квартирі без поважних причин, а отже, наявність підстав для визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірною квартирою. ОСОБА_1 не довів наявність поважних причин відсутності у спірній квартирі понад шість місяців, чи наявність обставин, які б об`єктивно свідчили про те, що сторона позивачів за зустрічним позовом чинила перешкоди відповідачу у користуванні квартирою.

Доводи заявника про те, що суд не дослідив квитанцій про сплату комунальних платежів із 2010 року і до цього часу, доказів укладення договорів про встановлення інтернету, його проживання в спірному житлі та наявності майна у житлі, відсутність іншого житла - є безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні на сторінці 5 наведено оцінку доказів, які подано ОСОБА_1 одночасно із апеляційною скаргою (т. 1 а. с. 195-199 (конверт з квитанціями)), відповідно ці докази оцінювались судом.

Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду та встановлення нових обставин, які не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 січня 2018 рокута постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик