Постанова

Іменем України

13 січня 2021 року

м. Київ

справа № 428/4882/13-ц

провадження № 61-18514св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів : Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Борівська селищна ради Луганської області, Одеська міська рада,

третя особа - Житлово-будівельний кооператив «Вимпел-7»,

особа, яка подавала апеляційну скаргу - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 на постанову Луганського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Єрмакова Ю. В., Луганської В. М., Назарової М.В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Борівської селищної ради Луганської області та Одеської міської ради, третя особа: Житлово-будівельний кооператив «Вимпел - 7», про визнання права власності у порядку спадкування.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат ОСОБА_4 , з яким вона мала одного батька, але різних матерів. Батько позивача не перебував у шлюбі з матір`ю ОСОБА_4 , тому ОСОБА_4 носив прізвище своєї матері і по-батькові був ОСОБА_5 .

У 1971 році ОСОБА_4 придбав домоволодіння в АДРЕСА_1 . Спірний будинок він передав у користування позивача, де вона почала жити. В 1998 році ОСОБА_4 приїхав жити у належний йому будинок у с. Боброве. Позивач та ОСОБА_4 стали проживати однією сім`єю, мали спільний бюджет і вели спільне господарство. За час спільного проживання вони покращили домоволодіння, збудували нові господарські будівлі, здійснили перебудову житлового будинку.

20 січня 2013 року ОСОБА_4 поїхав до м. Одеси отримати пенсію. ІНФОРМАЦІЯ_1 брат раптово помер, не залишивши після себе заповіту, хоча в бесідах заповідав усе майно на випадок своєї смерті позивачу. Вона поховала ОСОБА_4 , отримала належні для поховання гроші. Інших спадкоємців у померлого немає.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, яка складається з домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , земельної ділянки розміром 0,15 га, яка розташована в АДРЕСА_2 , об`єктів сільського господарства, які знаходяться за цією ж адресою, однокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 та грошових вкладів.

Оскільки позивач протягом 15 років мешкала разом з ОСОБА_4 однією сім`єю, то вважає, що фактично прийняла спадщину після померлого, проте за відсутності правовстановлюючих документів на вказане майно не може оформити право власності.

Просила визнати за нею право власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:

домоволодіння, яке складається з житлового будинку, господарських будівель та земельної ділянки, яке розташоване у АДРЕСА_2 ,

земельну ділянку, розміром 0,15 га, яка розташована у АДРЕСА_2 ,

однокімнатну квартиру, розміром 32 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 31 січня 2014 року клопотання представника позивача про залишення без розгляду частини позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку задоволено.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Борівської селищної ради м. Сєвєродонецька Луганської області та Одеської міської ради, третя особа: Житлово-будівельний кооператив «Вимпел-7», в частині позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку залишено без розгляду.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 31 січня 2014 року, з урахуванням додаткового рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 січня 2015 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Борівської селищної ради м. Сєвєродонецька Луганської області та Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування, за участю третьої особи Житлово-будівельного кооперативу «Вимпел-7», задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_5 .

Вирішено питання щодо судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Первомайського міського суду Луганської області від 02 липня 2013 року встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю з 1998 року, тобто більше п`яти років, у АДРЕСА_2 , до дня смерті ОСОБА_4 ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем належного ОСОБА_4 майна. Оскільки ОСОБА_4 був членом житлово-будівельного кооперативу, станом на 01 січня 1991 року повністю сплатив пайовий внесок, але належним чином не оформив своє право власності та не отримав правовстановлюючі документи, вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_5 , є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. ОСОБА_4 був власником домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . Вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за нею права власності в порядку спадкування на домоволодіння є обґрунтованими та такими, що відповідають закону.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 січня 2015 рокуклопотання ОСОБА_1 про залишення без розгляду частини позовних вимог задоволено.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Борівської селищної ради Луганської області та Одеської міської ради, за участю третьої особи - Житлово-будівельного кооперативу «Вимпел-7» в частині позовних вимог про визнання права власності на об`єкти селянського господарства, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: пасіка, домашні тварини, сільськогосподарський інвентар, який складається з механізмів, які не підлягають обов`язковій державній реєстрації, але мають грошову цінність, грошових вкладів у відділеннях Ощадного банку України в м. Сєвєродонецьку та м. Одесі залишено без розгляду.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної та касаційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 31 січня 2014 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Борівської селищної ради Луганської області та Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та на квартиру АДРЕСА_5 -відмовлено.

Вирішено питання про стягнення судового збору.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки розглядаючи справу у відсутності співвласника спірної квартири ОСОБА_2 суд порушив її права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2015 року скасовано ухвалу апеляційного суду Харківської області від 03 листопада 2014 року про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження та рішення апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2015 року, справу передано до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Скасовуючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_2 реалізувала своє право на спадкування після смерті ОСОБА_4 і звернулася до нотаріальної контори у строки, встановлені статтею 1270 ЦК України, із заявою про прийняття спадщини, чи до суду у порядку, встановленому частиною третьою статті 1272 ЦК України, для надання додаткового строку для подання заяви до нотаріуса для прийняття спадщини. Будь-які висновки з цього приводу в рішенні апеляційного суду відсутні. Від з`ясування обставин щодо прийняття ОСОБА_2 спадщини у встановленому законом порядку залежить її право на оскарження рішення суду першої інстанції та звернення до апеляційного суду із апеляційною скаргою. Крім того, суд апеляційної інстанції не навів будь-яких мотивів з приводу поважності причин пропуску строку ОСОБА_2 .

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 08 лютого 2016 року повернуто апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 31 січня 2014 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 , як особою, що не брала участі у справі, не доведено, що судом першої інстанції по цій справі було вирішено питання про її охоронювані законом права та обов`язки.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_6 , задоволено.

Ухвалу апеляційного суду Луганської області від 08 лютого 2016 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_2 , як особою, що не брала участі у справі, не доведено, що судом першої інстанції було вирішено питання про її права та інтереси, оскільки остання не надала доказів на підтвердження прийняття спадщини у встановлений законом строк, правового значення для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження не має, так як заявник, при подачі апеляційної скарги, вказувала, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , на момент його смерті, та спірна квартира є спільним майном подружжя. Обґрунтовуючи право на апеляційне оскарження, ОСОБА_2 посилалася на те, що вона на момент смерті ОСОБА_4 перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу ними було повністю сплачено пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_5 , на яку визнано право власності за позивачем у даній справі.Повертаючи апеляційну скаргу, суддя апеляційної інстанції зазначених доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив та дійшов передчасного висновку про відсутність у заявника права на апеляційне оскарження, що призвело до обмеження реалізації права заявника на апеляційне оскарження судового рішення.

Короткий зміст оскарженого судового рішення

Постановою Луганського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 31 січня 2014 року відмовлено.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 31 січня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, звертаючись до суду з зазначеною позовною заявою про визнання права власності в порядку спадкування, позивач звернулася не до всіх належних відповідачів, які мають бути залучені по справі, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких просять скасувати постанову Луганського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року, рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 31 січня 2014 року залишити без змін.

Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що постанова апеляційного суду є незаконною та такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням та порушенням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд не спростував висновків суду першої інстанції щодо відсутності, крім позивача, осіб, які прийняли спадщину, але при цьому, скасував рішення, зазначивши наявність інших спадкоємців. ОСОБА_2 не підтвердила своє право на спадщину, а тому не мала процесуального права оскаржувати рішення щодо спадщини. ОСОБА_2 не надала доказів на підтвердження того, що квартира у м. Одесі була придбана у період шлюбу з ОСОБА_4 та за сумісні кошти подружжя. Ще до шлюбу з ОСОБА_2 . ОСОБА_4 був членом ЖБК «Вимпел-7», вніс необхідні кошти та придбав спірну квартиру. Апеляційний суд не перевірив доводи ОСОБА_2 щодо виплати пайових внесків за спільні кошти подружжя. ОСОБА_4 був одноособовим власником спірної квартири. На розгляді у Сєвєродонецькому міському суді Луганської області знаходиться окремий позов ОСОБА_2 про визнання права власності на спірну квартиру. Суд апеляційної інстанції неправильно виклав позовні вимоги та допустився помилки у зазначені по-батькові позивача.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 обґрунтована тим, що апеляційний суд прийняв апеляційну скаргу, яка не відповідала вимогам закону. Суд апеляційної інстанції не спростував висновок суду першої інстанції щодо відсутності інших спадкоємців, апелянтом не було доведено, що квартира є сумісною власністю подружжя, не врахував, що на розгляді в Малиновському районному суді м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 про визнання права власності на частку спільного майна.

Аргументи учасників справи

Відзиви на касаційні скарги учасниками справи не подані.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 428/4882/13-ц, витребувано справу з суду першої інстанції.

У лютому 2020 року матеріали цивільної справи № 428/4882/13-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги з таких підстав.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Одеса помер ОСОБА_4 .

Рішенням Первомайського міського суду Луганської області від 02 липня 2013 року у цивільній справі № 421/2496/13-ц за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, яке не оскаржувалось та набуло законної сили 13 липня 2013 року, встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю з 1998 року, тобто більше п`яти років, у АДРЕСА_2 , до дня смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що звертаючись з апеляційною скаргою ОСОБА_2 вказала на те, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 11 листопада 1976 року. Під час шлюбу вона з ОСОБА_4 за сумісні кошти в січні 1991 року повністю сплатили пайовий внесок за квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_3 та жили в цій квартирі сім`єю, а тому відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про власність» та статті 22 КпШС УССР, які діяли на той час вказана квартира є сумісною власністю подружжя в рівних частинах.

ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік раптово помер в м. Одесі. Вона у той час знаходилась у м. Коломна Московської області, і є єдиним спадкоємцем першої черги, оскільки син ОСОБА_8 відмовився від спадщини на її користь.

Факт знаходження ОСОБА_2 з ОСОБА_4 у шлюбі підтверджено копією свідоцтва про шлюб та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказане майно було придбане у період шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 33 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції) суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Враховуючи, що ОСОБА_2 обґрунтувала свої вимоги тим, що спірна квартира є спільним майном подружжя, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову в частині визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_5 , оскільки до участі у справі не були залучені особи, права, свободи чи інтереси яких можуть бути порушені внаслідок розгляду справи по суті. Клопотання про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідача до суду позивачем не надано.

Водночас, суд апеляційної інстанції не з`ясував, яким чином порушені права ОСОБА_2 щодо домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 412/1277/2012 (провадження № 61-3704св19) зроблено висновок, що:

«у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».

Переглядаючи рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у справі, суд апеляційної інстанції не з`ясував, які права та інтереси ОСОБА_2 вирішені судом першої інстанції щодо домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та дійшов передчасного висновку про скасування судового рішення суду першої інстанції в цій частині та відмови в задоволенні позову.

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання права власності на домоволодінняухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання права власності на домоволодіннянаправити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 410, 411 ЦПК (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Луганського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання права власності на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , скасувати.

Справу № 428/4882/13-ц в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання права власності на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову Луганського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання права власності на однокімнатну квартиру, розміром 32 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , залишити без змін.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Луганського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов