ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року Справа № 160/15382/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколайчук С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження позовної заяви ОСОБА_1 (представник: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати рішення, дії чи бездіяльність відповідача, щодо не виплати недоотриманої пенсії позивачки за період з 07.10.2009 по 16.03.2017 року протиправними та дискримінаційними;

- зобов`язати відповідача - головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії - виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 за період 07.10.2009 року по 16.03.2017 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20.06.2005 року остання виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Починаючи з 20.06.2005 рік і станом по 16.03.2017 рік позивач не отримувала пенсії. Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 24 травня 2018 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року в частині: Адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити дії в частині поновлення, нарахування та виплати пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 15 березня 2017 року - залишено без розгляду.

На думку позивачки, підстави на підставі яких вищезазначена частина позовних вимог залишена без розгляду усунені відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 року, відповідно до висновків якої статті 122, 123 (ст.99,100 у редакції чинній до 15.12.2017 року ) Кодеку адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку з поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.

З метою реалізації свого права на поновлення пенсії, позивач у цій справі звернулась до відповідача з особистою відповідною заявою про поновлення їй пенсії, засвідченою нотаріально в Державі Ізраїль та легалізованою печаткою апостиль у відповідності до Гаазької Конвенції. Проте, на думку позивача, відповідач незаконно відмовив в поновленні виплати пенсії. Дії щодо такої відмови вважає неправомірними і дискримінаційними та такими, що суперечать чинному законодавству, чисельній судовій практиці, у зв`язку із чим звертається до суду

Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 24 травня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити дії в частині поновлення, нарахування та виплати пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 24 квітня 2017 року - залишено без розгляду.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - задоволено частково,а саме:

- визнано протиправним рішення головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.26; ЄДРПОУ 21910427; МФО 305482; р/р НОМЕР_2 ) від 20.03.2017р. про відмову у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1

- зобов`язано головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26; ЄДРПОУ21910427; МФО 305482; р/ НОМЕР_3 ) поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 25 квітня 2017 року в розмірах відповідно до чинного законодавства.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року у справі № 205/6957/17 позовну заяву в частині позовних вимог залишено без змінв частині, а саме:

- адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити дії в частині поновлення, нарахування та виплати пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 15 березня 2017 року - залишено без розгляду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року відкрито провадження у справі № 160/15382/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 263 КАС України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною другою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно з приписами ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалося.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року від відповідача було витребувано належним чином завірену копію пенсійної справи та запропоновано у разі невизнання позову протягом 15 днів з моменту отримання ухвали суду надати відзив на позовну заяву, яка направлена останньому 03.12.2020 року засобами електронного зв`язку.

14 січня 2021 року від відповідача надійшов відзив, в якому останнім зазначено, що в переліку документів, наданих до заяви, не надано основний документ (паспорт громадянина України), який засвідчує особу, її громадянство та місце проживання, проведення подальшої роботи з призначення пенсії позивачу є неможливим, тому прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії.

З урахуванням наведеного, відповідач у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

14 січня 2021 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що заперечення відповідача викладені в його відзиві на позовну заяву жодним чином не спростовують доводів позову, а лише вказують на його обґрунтованість, на підстав чого просить позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, яка постійно проживає в Ізраїлі.

По досягненню пенсійного віку та наявності необхідного стажу позивачу призначена пенсія за віком.

З 20.06.2005р., у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, позивача знято з пенсійного обліку та припинено виплату пенсії.

До виїзду за кордон постійне місце проживання та реєстрації позивача значилось: АДРЕСА_2 .

16.03.2017р. ОСОБА_3 за дорученням ОСОБА_1 , звернулася до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в .мДніпрі із заявою, встановленого зразка, про поновлення виплати пенсії, однак в цьому було відмовлено (лист від 20.03.2017р.). Зазначений лист отримано позивачем 31.08.2017р.

Відмова мотивована тим, що норми статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на позивача не поширюються, оскільки представником всупереч Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» надання надано копію Ізраїльського посвідчення особи № НОМЕР_4 , видане органом МВС в м.Рішон Ле-Ціон 10.12.2014р., а також тим, що позивач виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю і проживає на території цієї держави.

Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 24 травня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити дії в частині поновлення, нарахування та виплати пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 24 квітня 2017 року - залишено без розгляду.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року у справі № 205/6957/17 позовну заяву в частині позовних вимог залишено без змін в частині, а саме:

- адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити дії в частині поновлення, нарахування та виплати пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 15 березня 2017 року - залишено без розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

На думку позивача, після прийняття постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 року, відповідно до висновків якої статті 122, 123 (ст.99,100 у редакції чинній до 15.12.2017 року ) Кодеку адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку з поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.

Позивач, не погодившись з відмовою у поновлені їй виплати пенсії з 07 жовтня 2009 року по 15 березня 2017 року, звернулась до суду з цим позовом.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

З 20.06.2005р., у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, позивача знято з пенсійного обліку та припинено виплату пенсії.

Пунктом 2 ч. 1ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV(далі - Закон№1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону України № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року визнано не конституційними положення п.2 ч.1 ст.49 Закону №1058-ІV та другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які втратили силу з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058- ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Водночас, у рішенні ЄСПЛ від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні по справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону №1058-ІV, виникли підстави щодо поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року (справа №523/5348/17).

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу саме з 7 жовтня 2009 року, суд зазначає наступне.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 08.11.2019 року адміністративну справу № 815/1226/18 у подібних спірних правовідносинах передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду винесла постанову від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 (провадження № 11-1206апп19)

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в даній справі, суд враховує висновки, які зроблені під час розгляду справи № 815/1226/18 (провадження № Провадження №11-1206апп19) та зазначає наступне.

Пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом усього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Пенсія стає «нарахованою» в момент призначення і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни. Водночас нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Велика Палата ВС дійшла висновку, що статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

Такий висновок Великої Палати Верховного Суду є застосовним при розгляді подібних справ і щодо статей 122, та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

З метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 8 грудня 2015 року у справі № 21-5653а15, від 12 квітня 2016 року у справі № 462/9427/13-а, від 8 червня 2016 року у справі № 505/2135/14-а та від 11 жовтня 2016 року у справі № 404/4541/15-а, про те, що виниклі спори щодо поновлення виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права - статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2015 року).

З аналізу наведених вище положень чинного законодавства вбачається, що ОСОБА_1 має право на поновлення виплати пенсії саме з 07.10.2009 року.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача перерахувати розмір та поновити позивачу виплату пенсії за вислугу років, починаючи з 07.10.2009 року, з проведенням індексацій і компенсації втрати частини доходів суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів у тому числі пенсій. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

У разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації (абзац 1 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення).

Відповідно до абзацу 6 пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, сума індексації грошових доходів, визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Отже, у разі відсутності перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, підстав для проведення індексації грошових доходів населення немає.

Тобто, в місяцях, коли величина приросту індексу споживчих цін не подолала поріг індексації, сума індексації грошових доходів залишається фіксованою.

При цьому, при підвищенні грошового доходу (пенсії) позивача необхідно керуватись нормами статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та зразком нарахування індексу споживчих цін для проведення індексації приведеному у Додатку № 1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, згідно з яким не проводиться індексація в місяці, в якому здійснено підвищення грошових доходів громадян.

Аналізуючи вищезазначені норми, суд робить висновок, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому, у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.

З огляду на наведене, позовні вимоги у цій частині є передчасними та направлені на захист ще не порушеного права, що суперечить ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, так як підлягає судовому захисту лише порушене право позивача.

Стосовно вимог про нарахування компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, слід зазначити наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Таким чином, оскільки відповідачем порушено строки виплати пенсії позивача за період з 07.10.2009р. по теперішній час, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів.

За наведених обставин суд робить висновок, що позовні вимоги ОСОБА_1 до головного управління ПФУ в Дніпропетровській області про провести поновлення виплати пенсії позивачу з 07.10.2009 року по 16.03.2017 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 40016 від 19.11. 2020 року.

Отже, оскільки задоволено основну вимогу позивача, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (представник: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задоволити частково.

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсію з 07.10.2009 року по 16.03.2017 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з компенсацією втрати частини доходів.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (представник: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук