ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/633/20 пров. № А/857/5993/20

 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді –                                       Носа С. П.,

суддів –                                                            Іщук Л. П., Обрізка І. М.;

за участю секретаря судового засідання –   Максим Х. Б.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1   на рішення  Львівського   окружного адміністративного суду від 04 березня   2020 року у справі №  380/633/20 (головуючий суддя Качур Р. П., м. Львів, повний текст судового рішення складено 10 березня  2020 року) за позовом   ОСОБА_1  до Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – первинна професійна спілка “Правозахисники країни” про визнання протиправним та скасування наказу, -

                                                       ВСТАНОВИВ:

22 січня 2020 року Львівським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1   до Національної поліції України про  визнання протиправним та скасування наказу Національної поліції України від 05.11.2019 № 1126 “Про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції” (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог).

В обґрунтування позовних вимог вказано, що відповідачем протиправно видано Наказ № 1126 від 05.11.2019, з порушенням порядку його видачі   в частині здійснення організаційно-штатних заходів без відповідних клопотань та обґрунтувань, не проведення попереднього повідомлення про реорганізаційні заходи; також при видачі наказу не враховано положень щодо подальшого працевлаштування в реорганізованому підрозділі; наказ № 1126 від 05.11.2019 не погоджено з МВС України. Зазначено, що оскаржуваний наказ є формою прямої дискримінації як безпосередньо працівників з числа поліцейських, які проходили службу на посадах сектору правового забезпечення Головного управління Національної поліції  у Львівській області, так і поліцейських в цілому.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного  суду від 24.02.2020 допущено до участі у справі первинну професійну спілку “Правозахисники країни” у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року в задоволенні позову відмолено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивачем   –   ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване  рішення та прийняти постанову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги  вказано, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови було порушено норми матеріального та процесуального права. Зазначено, що   ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом порушеного права доступу до професії, зокрема, права будучи поліцейським мати можливість бути призначеною на посаду юрисконсульта, а прийняття оскаржуваного наказу є порушенням норм Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Звернуто увагу на порушення процедури прийняття  наказу, оскільки питання що стосуються зміни структури поліції потребують погодження з Міністерством внутрішніх справ України. Також апелянт зазначає про недотримання відповідачем ст. 22 Закону України “Про професійні спілки”, відповідно до якої останній мав обов`язок за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів. Вказано, що згідно з  положеннями статті 68 Закону України “Про національну поліцію” у разі здійснення  реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі  органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення, які також не були дотримані відповідачем. Також вказано, що розгляд справи відбувся не уповноваженим складом суду, оскільки згідно інформації АТ «Укрпошта» рекомендований лист із позовною заявою на адресу суду надійшов 17 січня 2020 року, однак автоматичний розподіл було зроблено лише 22 січня 2020 року.

Позивач – ОСОБА_1 , у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги підтримала  та просить таку задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити  адміністративний позов  в повному обсязі.

Представник відповідача – Головного управління Національної поліції у Львівській області, у судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції вимоги апеляційної скарги заперечив та просить відмовити в задоволенні такої в повному обсязі та залишити в силі рішенні суду першої інстанції.

Представник третьої особи - первинної професійної спілки “Правозахисники країни” в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, що відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності. Належне повідомлення первинної професійної спілки “Правозахисники країни” підтверджується телефонограмою, яку 21 грудня 2020 прийняв  голова первинної професійної спілки “Правозахисники країни” Джихур С. В. (а.с. 23).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін з наступних підстав.

Судом встановлено, що  начальником  Головного управління Національної поліції у Львівській області листом № 3481/112/01/13-19 від 27.09.2019 «Про надання пропозицій»  висловлено прохання  про реорганізацію сектору правового забезпечення у відділі правового забезпечення  з посадами категорії державний службовець та збільшення його штату на 1 одиницю за рахунок вакантної посади слюсаря з ремонту автомобілів автотранспортного відділення центру забезпечення Головного управління Національної поліції у Львівській області.

В додатку до вказаного листа додано пропозиції, відповідно до яких скорочуються 6 посад у секторі правового забезпечення та створюється 7 посад у відділі правового забезпечення.

В подальшому, Наказом Національної поліції України № 1126 від 05.11.2019 “Про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції” затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції  погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Встановлено, що ОСОБА_1 , з 01.10.2018 призначена на посаду старшого юрисконсульта Головного управління Національної поліції  у Львівській області, у липні 2017 року їй присвоєно спеціальне звання капітан поліції.

16.12.2019 ОСОБА_1 , старшого юрисконсульта сектора правового забезпечення Головного управління Національної поліції у Львівській області попереджено про зміни в штатах Національної поліції та можливе звільнення (а.с. 31).

Актом від 16.12.2019 зафіксовано, що  відповідно до Наказу Національної поліції  України від 05.11.2019 № 1126, ОСОБА_1 було запропоновано наступні посади: слідчий слідчого відділу Галицького ВП Головного управління Національної поліції у Львівській області, старший слідчий слідчого відділу Личаківського ВП Головного управління Національної поліції у Львівській області, старший слідчий слідчого відділу Дрогобицького ВП Головного управління Національної поліції у Львівській області. Від запропонованих посад ОСОБА_1 відмовилася (а.с. 218).

Актом від 17.01.2020 зафіксовано, що відповідно до Наказу Національної поліції України від 05.11.2019 № 1126, ОСОБА_1 запропоновано наступні посади: дільничий офіцер поліції відділу превенції Залізничного ВП ГУНП у Львівській області, інспектор сектору превенції Личаківського ВП ГУНП у Львівській області, старший інспектор з режиму таємності Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області, старший дільничий офіцер поліції сектору превенції Стрийського ВП ГУНП у Львівській області, старший інспектор-черговий СППП № 4 Жидачівського ВП Стрийського ВП ГУНП у Львівській області, старший інспектор з ювенальної превенції сектору превенції Старосамбірського ВП Самбірського ВП ГУНП у Львівській області (на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2 ), від запропонованих посад ОСОБА_1 відмовилась (а.с. 219).

ОСОБА_1  вважає Наказ Національної поліції  України від 05.11.2019 № 1126 таким, що порушує її трудові права, а також є дискримінаційним та створює для ОСОБА_3 перешкоди в доступі до професії.

Колегія суддів вважає вимоги позивачки необґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною третьою статті 15 цього Закону встановлено, що структуру територіальних органів поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України.

Відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону України «Про Національну поліцію України»  штатний розпис (штат) та кошторис територіальних органів поліції затверджує керівник поліції.

Наведені правові норми визначають право голови Національної поліції України змінювати як структуру так і штат територіальних органів поліції.

Колегія суддів наголошує, що погодження з Міністром внутрішніх справ України потребує саме зміна структури територіальних органів поліції, а не зміна їхнього штату.

Встановлено, що Наказом Національної поліції України від 06.11.2015 № 1 затверджено структуру апарату Національної поліції та структуру територіальних органів поліції, які були погоджені Міністром внутрішніх справ України (а.с. 60).

Також встановлено, що Наказом Національної поліції України № 1370 від 27.12.2016 було внесено зміни до Наказу № 1 від 06.11.2015, яким структуру територіальних органів викладено в новій редакції (а.с. 64-66), а саме – в додатку до Наказу Національної поліції України № 1370 від 27.12.2016 вказано, що до структури головних управлінь Національної поліції в областях входить відділ (сектор) правового забезпечення (а.с. 65).

Отже, колегія суддів констатує, що  до примірної структури головних управлінь входить як відділ, так і сектор правового забезпечення, а в даному конкретному випадку  реорганізація відбулася із заміни сектора на відділ, які містяться в примірному положенні, тому  погодження такої зміни   Міністром внутрішніх справ України не є обов`язковим.

Апеляційний суд зазначає, що сама структура підрозділу  не змінилася, змінилася лише його назва  та  штатна чисельність у бік збільшення.

Стосовно покликання позивачки на неврахування відповідачем при прийнятті спірного Наказу норм Методичних рекомендацій щодо здійснення організаційно-штатних заходів у Національній поліції України, суд зазначає, що такі не беруться до уваги з огляду на те, що вказані  Методичні рекомендації   не зареєстровані в Міністерстві юстиції, не набули статусу нормативно-правового акту, тому не є обов`язковими для виконання.

Також встановлено, що підставою прийняття відповідачем оскаржуваного Наказу став лист Начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області № 3481/112/01/13-19 від 27.09.2019 «Про надання пропозицій», у якому останній клопотав перед Головою Національної поліції України про реорганізацію сектору правового забезпечення у відділі правового забезпечення  з посадами категорії державний службовець та збільшення його штату на 1 одиницю за рахунок вакантної посади слюсаря з ремонту автомобілів автотранспортного відділення центру забезпечення ГУНП (а.с. 72-74).

В додатку до вказаного листа висловлено пропозиції, відповідно до яких скорочуються 6 посад у секторі правового забезпечення, а створюється 7 посад у відділі правового забезпечення.

Вказаний лист зареєстрований у ДДЗ Національної поліції України за вх. № 32149 від 02.10.2019 (а.с. 72-74).

Голова Національної поліції України, генерал поліції третього рангу Ігор Клименко Наказом № 1126 від 05.11.2019 року відповідно до статей 14, 15 Закону України “Про національну поліцію” затвердив Перелік змін у штатах Національної поліції, зокрема у Головному управлінні  Національної поліції у Львівській області

З огляду на наведене,  колегія суддів відхиляє твердження ОСОБА_4 про те, що оскаржуваний наказ видано без відповідних клопотань чи обґрунтувань, оскільки лист Начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області № 3481/112/01/13-19 від 27.09.2019 «Про надання пропозицій» є достатньою і обґрунтованою підставою для розгляду таких пропозицій про реорганізацію сектору правового забезпечення у відділ правового забезпечення.

Відповідно до ч. 1 статті 68 Закону України “Про Національну поліцію” у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Встановлено і підтверджено матеріалами справи, що оскаржуваним Наказом № 1126 від 05.11.2019 затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції.

Суд наголошує, що зі змісту цього наказу неможливо встановити, у який строк ці зміни будуть реалізовуватися та яким чином. Більше того,  в додатку до наказу передбачено, що  у штат відділу правового забезпечення вводиться  додаткова штатна одиниця. Відтак, на підставі оскаржуваного наказу посади в органі не скорочувалися, а позивачку попереджено про зміни в штатах Національної поліції та можливе звільнення 26.12.2019 (а.с. 31), тому твердження ОСОБА_1 про недотримання вимог  ч. 1 ст. 68 Закону України “Про Національну поліцію” є необґрунтованими.

Щодо тверджень позивачки про не дотримання відповідачем положень ч. 3 ст. 22 Закону України “Про професійні спілки” і завчасне, не пізніше як за три місяці до запланованих звільнень, надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно положень частини другої статті 3 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії” особливості застосування цього Закону у Збройних Силах України (для військовослужбовців), Національній поліції, Державній кримінально-виконавчій службі України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України встановлюються відповідними законами.

Відповідно до ч. 3 до статті 22 цього Закону у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно зі статті 43 Кодексу законів про працю України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2, 5-7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41цього кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Отже, попередня згода виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації не   передбачена законодавством у випадках, коли розірвання трудового договору із підстав, визначених п. 1 ст. 40 КЗпП України здійснюється з поліцейським і працівником Національної поліції.

Суд також зазначає, що оскаржуваним Наказом № 1126 від 05.11.2019 лише затверджено перелік змін у штатах Національної поліції в межах типової структури, не встановлено строку виконання, не зазначено про планове звільнення. Крім того, кількість посад в результаті реорганізації збільшилася на одну посаду, тобто прийнятий Наказ не свідчив про автоматичне  та обов`язкове звільнення працівників сектору правового забезпечення.

Також встановлено, що ОСОБА_1 вважає, що її піддано дискримінації за ознакою професії, так як вона перебуває в статусі  поліцейського. Позивачка зазначає, що затвердженими змінами у структурі територіального управління Національної поліції їй обмежено доступ до посади юрисконсульта із збереженням статусу поліцейського, у зв`язку з чим порушено її право доступу до професії.

Звертає увагу на те, що подані до Головного управління Національної поліції пропозиції у листі від 27.09.2019 р № 3481/112/01/13-19 є підбурюванням до дискримінації поліцейських, а оскаржуваний наказ - формою прямої дискримінації як безпосередньо працівників, з числа поліцейських, які проходили службу на посадах СПЗ ГУНП у Львівській області,  так і поліцейських в цілому.

При цьому позивачка покликається на Закон України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”, практику Європейського суду, відповідно до якої дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

З цих же мотивів,  у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 було заявлено клопотання про звернення суду до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини для отримання мотивованого висновку щодо дотримання вимог Конституції України та Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» під час прийняття Наказу Національної поліції України № 1126 від 05.11.2019 та з`ясування питання чи було допущено дискримінацію щодо доступу до посад поліцейським.

В ході судового розгляду 12 січня 2021 року судом апеляційної інстанції відмовлено в задоволенні даного  клопотання, так як листом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 05.03.2020 ОСОБА_3 було надано відповідь на її особисте аналогічне звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та роз`яснено, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду, тобто Уповноважений не може втручатися в процесуальні діяльність суду або давати вказівки суддям при здійсненні ними правосуддя.

Колегія суддів вважає доводи ОСОБА_1 про допущення дискримінації щодо неї як поліцейського безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 1 до Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 цього Закону непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 цього Закону пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Відтак, для встановлення факту дискримінації необхідні порівнювані ознаки, які ставлять особу в менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами, які перебувають в аналогічному становищі.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 не може порівнювати себе з працівниками поліції інших областей, оскільки вони не перебувають у аналогічному становищі і нею не наведено критеріїв чи порівнюваних ознак, властивих їй та іншим особам, що перебувають в аналогічній ситуації.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Поліцейський має службове посвідчення та спеціальний жетон, зразки та порядок видання службових посвідчень та спеціальних жетонів затверджує Міністр внутрішніх справ України.

Встановлено, що позивачка мала можливість взяти участь у конкурсі на посаду юрисконсульта, також  їй було  запропоновано рівнозначні  посади поліцейського. Від запропонованих посад поліцейського ОСОБА_1 відмовилася, участі у конкурсі на посаду юрисконсульта не взяла, тому  немає підстав вважати, що їй було створено будь-які обмеження  у доступі до професії.

Суд апеляційної інстанції в цьому контексті також звертає на увагу на те, що Кодекс законів про працю України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначає способи захисту прав працівників.

Так, Кодекс визначає можливість працівника оскаржити наказ про його звільнення, а з позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує Наказ про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції, а не наказ про її звільнення.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що не є належним способом захисту оскарження Наказу “Про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції”, оскільки прийняття такого рішення є компетенцією органу та є складовою його права на управління своєю діяльністю. При цьому правом працівника залишається оспорювати власне правомірність його звільнення.

Аналогічна правова позиція викладена   у постанові Верховного Суду у справі № 755/3495/16-ц від 28.03.2019.

Також, щодо твердження ОСОБА_1 про те, що  розгляд справи відбувся не уповноваженим складом суду, оскільки згідно інформації АТ «Укрпошта» рекомендований лист із позовною заявою на адресу суду надійшов 17 січня 2020 року, однак автоматичний розподіл було зроблено лише 22 січня 2020 року, колегія суддів вказує, що таке є безпідставним, оскільки в матеріалах справи міститься Витяг з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 січня 2020 року, яким визначено головуючого суддю по справі № 380/633/20 – Качур Р.П., якою й було розглянуто справу та винесено рішення по суті позовних вимог. Доказів втручання в автоматичний розподіл справ чи підстав для розгляду справи будь-яким іншим складом суду матеріали справи не містять.

В ході розгляду справи ОСОБА_1 було подано заяву про винесення окремої ухвали щодо зобов`язання Територіального управління  ДБР у м. Києві внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 4001 КК України працівником правового Департаменту Національної поліції України Ігорем Скригонюком, оскільки вказаний працівник не мав належним чином оформлених повноважень на представництво інтересів Національної поліції України.

Колегія суддів вважає, що підстави для винесення окремої ухвали в даному випадку відсутні, так як згідно п. 2 Посадових (функціональних) обов`язків старшого інспектора з особливих доручень відділу забезпечення підготовки нормативно-правових актів управління забезпечення законопроектної та нормативної роботи Правового департаменту Національної поліції України підполковника поліції   ОСОБА_5 він, від імені Національної поліції України, без окремого доручення Голови, бере участь у судових справах у порядку самопредставництва (том 1, а.с. 106), тобто твердження ОСОБА_1 про відсутність повноважень Скригонюка І. В. на представництво інтересів Національної поліції України є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності.

Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про     задоволення   позовних вимог, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                                                      ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1    – залишити без задоволення, а рішення  Львівського   окружного адміністративного суду від 04 березня    2020 року у справі №  380/633/20  – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених  п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С. П. Нос

судді Л. П. Іщук

І. М. Обрізко

Повне судове рішення складено 18 січня 2021 року.