Справа № 761/20935/19

Провадження № 2/761/1336/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Мальцева Д.О.,

за участю секретаря Венгерчук В.В.

позивач ОСОБА_1

представник позивача ОСОБА_2

представники відповідача-1 Воробйов В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва, в залі судових засідань, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської місцевої прокуратури № 10 , Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Київської місцевої прокуратури № 10 (далі по тексту - відповідач 1), Державної казначейської служби України (далі по тексту - відповідач 2), відповідно до якого просив стягнути з Державної казначейської служби України відшкодування моральної шкоди у розмірі 6 009 120, 00 грн. за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку на користь позивача, а також судові витрати, понесені позивачем за проведення психологічного дослідження для встановлення факту спричинення психологічних (моральних) страждань в сумі 15 500, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування, яке виразилось у незаконному порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 , незаконному пред`явленні обвинувачення останньому, незаконному взятті і триманні під вартою з 16.02.2006 по 17.10.2013, довготривалому розгляді справи з 06.02.2006 по 03.10.2018 позивачу була завдана моральна шкода. За таких обставин та на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 23, 1167, 1176 ЦК України позивач просив стягнути на свою користь моральну шкоду, розмір якої останнім визначено на підставі висновку експерта № 14780 від 20.05.2019, згідно з яким можливий розмір грошової компенсації завданих страждань позивачу може становити 1440 МЗП. З огляду на вище викладене, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Представник відповідача 1 в своєму відзиві заперечував проти позову, просив відмовити в його задоволенні. Зазначив, що позивачем не вказано в чому саме полягає завдана шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві. Крім того, вважає необґрунтованим визначений позивачем розмір завданої шкоди таким, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Позивач перебував під слідством та судом 137 місяців та 14 днів, а отже мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 577 821, 40 грн.

Представник відповідача 1 в своєму відзиві заперечував проти позову, просив відмовити в його задоволенні. Вказав, що Казначейство є окремим учасником цивільних відносин та не несе відповідальності за дії органів державної влади, держави або інших суб`єктів. При цьому відповідач 2 жодних прав та інтересів позивача не порушував, шкоди позивачу не завдавав, а тому з останнього не може бути стягнута моральна шкода та судові витрати. Крім того зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що моральну шкоду позивачу було завдано саме посадовими особами державних органів, не зазначено, в чому саме полягала шкода, не обґрунтовано визначений позивачем розмір завданої моральної шкоди.

24.05.2019 ухвалою суду позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

25.06.2019 ухвалою суду відкрито провадження по справі, справу призначено до розгляду в загальному позовному провадженні з проведенням підготовчого засідання, сторонам встановлено строки для надання заяв по суті справи.

04.10.2019 від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву.

10.10.2019 від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву.

18.10.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 1.

21.01.2020 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач, представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Положеннями ч. 1 ст. 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судом встановлено, що 14.12.2005 відділом дізнання Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві була порушена кримінальна справа №10-9778 за фактом пошкодження чужого майна за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.

16.12.2005 кримінальна справа №10-9778 з відділу дізнання Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві була передана до слідчого відділу Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

30.12.2005 відділом дізнання Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві була порушена кримінальна справа №10-9947 за фактом хуліганства за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.

24.01.2006 злочин по кримінальній справі №10-9947 перекваліфіковано з ч. 1 ст. 296 КК України на ч. 4 ст. 296 КК України, кримінальну справу №10-9947 з відділу дізнання Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві передано до слідчого відділу Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

06.02.2006 постановою Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за злісну непокору працівникам міліції та призначено покарання у виді 15 діб адміністративного арешту починаючи з 04.02.2006 до 19.02.2006.

06.02.2006 відділом дізнання Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві щодо ОСОБА_1 порушено кримінальну справу в рамках кримінальної справи №10-9778 та обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

14.02.2006 щодо ОСОБА_1 порушено кримінальну справу в рамках кримінальної справи №10-9947, кримінальну справу №10-9947 об`єднано в одне провадження з кримінальною справою №10-9778, порушену кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 296 КК України перекваліфіковано на ч. 1 ст. 121 КК України.

16.02.2006 постановою Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з підписки про невиїзд на тримання під вартою.

13.04.2006 постановою Шевченківського районного суду м. Києва строк тримання під вартою продовжений до 3 місяців.

11.05.2006 постановою Шевченківського районного суду м. Києва строк тримання під вартою ОСОБА_1 продовжений.

16.06.2006 постановою Апеляційного суду м. Києва строк тримання під вартою ОСОБА_1 продовжений.

11.08.2006 постановою Апеляційного суду м. Києва строк тримання під вартою ОСОБА_1 продовжений.

23.11.2006 постановою Шевченківського районного суду м. Києва кримінальна справа повернута у СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві на додаткове розслідування.

27.04.2007 постановою Шевченківського районного суду м. Києва кримінальна справа повернута у СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві на додаткове розслідування.

21.05.2007 прокуратурою Шевченківського району м. Києва ОСОБА_1 відмовлено у порушенні кримінальної справи щодо працівників карного розшуку Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

25.07.2007 постановою Шевченківського районного суду м. Києва кримінальна справа повернута у СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві на додаткове розслідування.

19.11.2008 постановою Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 відмовлено у зміні запобіжного заходу.

23.09.2010 вироком Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на одинадцять років.

07.11.2011 ухвалою Апеляційного суду м. Києва вирок та постанова Шевченківського районного суду м. Києва скасовані, кримінальна справа направлена у прокуратуру Шевченківського району м. Києва для проведення додаткового розслідування.

04.05.2012 постановою Шевченківського районного суду м. Києва кримінальна справа повернута у СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві на додаткове розслідування.

07.09.2012 постановою Шевченківського районного суду м. Києва кримінальна справа повернута у СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України на додаткове розслідування.

27.06.2013 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 продовжений строк тримання під вартою.

17.10.2013 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання.

06.02.2015 вироком Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 був визнаний невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 121, ч.2 ст.194 КК України,

22.08.2017 ухвалою Апеляційного суду м. Києва вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 6 лютого 2015 року був залишений без змін.

03.10.2018 постановою Верховного суду вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 06.02.2015 та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 22.08.2017 залишені без змін, ОСОБА_1 виправдано у інкримінованих злочинах та встановлено порушення статей 3, 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначає, що внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування, яке виразилось у незаконному порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 , незаконному пред`явленні обвинувачення останньому, незаконному взятті і триманні під вартою з 16.02.2006 по 17.10.2013, тобто 7 (сім) років 8 (вісім) місяців, довготривалому розгляду справи з 06.02.2006 по 03.10.2018, тобто 12 (дванадцять) років та 8 (вісім) місяців позивачу завдана моральна шкода, яку останній визначив у розмірі 6 009 120, 00 грн.

Відповідно до Висновку експерта № 14780 за результатами психологічного дослідження від 20.05.2019, складеного експертом ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» на підставі заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про проведення психологічного дослідження та надання висновку експерта з питань щодо запобігання особі страждань (моральної шкоди) внаслідок неправомірного притягнення до кримінальної відповідальності, неправомірне притягнення позивача до кримінальної відповідальності, що включало отримання його показів «…в результаті психологічного тиску …та порушення …права на свободу й особисту недоторканість…» (катування з боку працівників правоохоронного органу), неправомірне тримання під вартою (що включало відсутність побачень з рідними і близькими), подальше винесення вироку, необхідність багаторічного відстоювання своїх прав, що загалом, тривало з лютого 2006 року по жовтень 2018 року, є психотравмуючими обставинами життя (психотравмуючою ситуацією) для нього. Вказаними обставинами позивачу завдано страждань (заподіяно моральну шкоду). Можливий розмір грошової компенсації завданих страждань (заподіяної моральної шкоди) може становити 1440 МЗП.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

За загальним правилом, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При цьому, до істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Крім цього, відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому обов`язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру збитків покладається на позивача.

З огляду на вищевикладене, закон пов`язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, довести наявність яких має саме позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1176 ЦК України.

Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок , зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає , зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується , зокрема, моральна шкода.

Згідно ч. 5, 6 ст. 4 Закону, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно ч. 1, 2 ст. 13 Закону, питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону, розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до суду, що розглядав справу у першій інстанції, із заявою про відшкодування моральної шкоди у порядку, визначеному ст. 12, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Також позивачем не надано доказів і того, які саме дії Київської місцевої прокуратури № 10 та Державної казначейської служби України завдали моральної шкоди позивачу у розумінні до положень ст. 23, 1167, 1176 ЦК України.

Крім того, позивачем також не надано до матеріалів справи належного та допустимого доказу на підтвердження розміру завданої шкоди.

При цьому, наданий позивачем Висновок суд не бере до уваги, оскільки перш за все з вказаного Висновку не вбачається за можливе встановити хто саме та якими саме діями завдав позивачу моральної шкоди.

Крім того, Висновок не визначає чіткого розміру завданої моральної шкоди, а містить лише припущення щодо можливого розміру грошової компенсації завданих страждань.

За таких обставин, вказаний Висновок не відповідає вимогам щодо належності, допустимості та достовірності доказів, встановлених положеннями ст. 77-79 ЦПК України.

Враховуючи вище викладене, позивачем, всупереч вимог ст. 12, 81 ЦПК України, не надано доказів на підтвердження протиправності дій відповідачів, відповідного обґрунтування розміру завданої моральної шкоди та наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та шкодою, на яку посилається позивач.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. 2, 4, 10-13, 17-19, 76-81, 133, 137, 141, 258-259, 263-268, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Київської місцевої прокуратури № 10 , Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури, - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Шевченківський районний суд м. Києва.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного тексту рішення - 28.12.2020.

Суддя: