ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2021 року                                                                                          м.Дніпро         Справа №  908/3479/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)  

суддів Кузнецова В.О., Чередка А.Є.

при секретарі судового засідання: Уперєвій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" на рішення Господарського суду Запорізької області від 08.07.2020 (прийняте суддею Проскуряковим К.В., повне рішення складено 20.07.2020) у справі № 908/3479/19

за  позовом  Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд"

до Бердянської міської ради Запорізької області

про визнання незаконним та скасування пунктів 6, 7, 8 рішення №3 Бердянської міської ради Запорізької області від 22.12.2017

ВСТАНОВИВ:

1.          Короткий зміст заявлених  вимог.

16.12.2019 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" до Бердянської міської ради Запорізької області про визнання незаконним та скасування пунктів 6, 7, 8 рішення №3 Бердянської міської ради Запорізької області від 22.12.2017.

2.          Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.07.2020 у цій справі в задоволенні позову відмовлено.

Бердянська міська рада, прийнявши оскаржуване рішення, вживала необхідні заходи  в порядку, визначеному Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Оскаржуване рішення Бердянської міської ради прийнято згідно чинного законодавства та має соціальну значимість, оскільки спрямоване на захист інтересів мешканців гуртожитку. Крім того, вказане рішення само по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов`язки, а отже і не виникає й передумови для здійснення захисту права або законного інтересу позивача.

3.          Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Бердянськбуд"  подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" до Бердянської міської ради в повному обсязі.

4.          Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що гуртожитки, які є власністю позивача, безпідставно, неправомірно включені відповідачем до переліку об`єктів, як такі, що підлягають передачі до комунальної власності територіальної громади м. Бердянськ.

Скаржник зазначає, що гуртожитки фактично не були включені до статутних капіталів (фондів) господарського товариства та інших організацій створених в процесі приватизації чи (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств (організацій) у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб передбачений законом. На підставу наведеного позивач посилався на факти до яких належать:

-          правомірність продажу державою гуртожитків в складі цілісного майнового комплексу, створення закритого акціонерного товариства внаслідок приватизації, відсутність державної частки в статутному капіталу; у зв`язку з чим, за висновком суду у справі № 2/5009/5276/11, сфера дії Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" не розповсюдження на спірні гуртожитки;

-          наказ від 25.05.2011 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області "Про передачу у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська гуртожитків, що знаходяться на балансі ЗАТ "Бердянськбуд", яким наказано передати безоплатно у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська гуртожитки, які не увійшли до статутного капіталу ЗАТ "Бердянськбуд" в процесі приватизації, але перебувають на його балансі (разом з інженерною інфраструктурою, що їх обслуговує, та з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями), а саме: гуртожитки по вул. Червоній, 16, вул. Кірова, 72, в розмірі 1923/3500 частки, вул. Кірова, 74 в розмірі 8999/15200 частки, вул. Свободи, 60 в розмірі 289/600 частки, вул. Дюміна, 102, в розмірі 499/2600 частки в м. Бердянську.

Апелянт посилається на приюдіційність судових рішення по справі № 2/5009/5276/11, та від 26.01.2010 по справі № 8/25д/09, у зв`язку з чим позивачу не потрібно було доводити встановлену обставину, що в процесі приватизації державної частки ЦМК державою були правомірно продані в складі ЦМК гуртожитки. Тому, в процесі приватизації в подальшому наведена нерухомість не могла бути включена до статутного капіталу (фонду). Не потрібно було доводити і відсутність долі держави в створеному фізичними особами ЗАТ "Бердянськбуд". Виходячи із приписів Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку" вбачається, що дії закону не розповсюджуються на власність позивача.

На думку скаржника, відповідач не інформував позивача щодо проведення відповідачем дій відносно власності позивача (гуртожитків). Скаржник вважає, що оскаржуване рішення ради фактично направлене на зміну власника майна шляхом зловживання відповідача, оскільки на підставі оскарженого рішення відповідач створив умови для незаконного звернення до суду.

Позивач звертає увагу колегії апеляційного суду, що до звернення відповідача до суду по господарській справі № 908/2257/19 з вимогою про передачу на безкомпенсаційній основі гуртожитку у комунальну власність територіальної громади м. Бердянськ, між сторонами по справі не існувало спірних правовідносин, проте після звернення з позовом у справі № 908/2257/19 порушення прав позивача стало наявним.

За доводами скаржника, він не міг належно висловити свою позиції та доводи у судових засіданнях, оскільки суд не надавав такої можливості.

Скаржник вважає, що обраний ним спосіб захисту у даній справі обумовлений не тільки порушенням, а і загрозою порушення приватного права та інтересу майнового характеру суб`єктом владних повноважень.

Вимоги позивача у даній справі зводяться не тільки для встановлення факту невідповідності прийнятого відповідачем рішення, а і фактів наявності неправомірних дії, які спрямовані на зміну власника майна.

Також скаржник звертає увагу на нормативне обґрунтування оспореного рішення ради з посиланням на ст.ст. 25,26, ч.5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Апелянт вважає. що при прийнятті оспорюваного рішення відповідачем незаконно застосовані вимоги ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", та порушено вимоги Конституції України". Для прийняття такого оскаржуваного рішення за Бердянською міською радою повинні бути вже зареєстровані права комунальної власності на спірні гуртожитки в закріпленому у законодавстві способі.

Крім того, скаржник звертає увагу суду, щодо того, що має місце і порушення Позивачем приписів ст.18 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" якою регулюються відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.

За доводами скаржника, органи місцевого самоврядування наділені правом від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснювати правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. При прийнятті актів як нормативного так і ненормативного (індивідуального характеру) орган повинен бути на це уповноважений, діяти в межах наданої йому компетенції. В зв`язку з чим позивач стверджує, що оспорюване рішення є таким, що неправомірно прийняте відповідачем, а саме з виходом за межі власних повноважень та є порушенням законодавства України. Рішення прийняте не на підставі, не в межах та не у спосіб, що передбачений законом та з порушенням повноважень, не обґрунтовано, не добросовісно та не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, не пропорційності, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Також скаржник звертає особливу увагу на наступні встановлені фактичні обставини які мають значення по справі та які судом першої інстанції не враховані:

-          Приватизація Державної частки у вигляді ЦМК здійснювалась з 28.12.1993 на підставі Наказу № 4-Д ФДМ України, відповідно діючого на час приватизації (з 28.12.1993 по 23.06.1993) законодавства;

-          Спірні гуртожитки не були і не могли бути включені ФДМУ в процесі приватизації ЦМК, в зв`язку з тим, що були правомірно викуплені ОО ОП "Бердянськбуд", де держава не є засновником товариства;

-          ЗАО "Бердянськбуд" був створений в наслідок приватизації його засновниками - фізичними особами які приймали участь в приватизації ЦМК та які внесли свої частки в обмін на акції;

-          Сфера дії Закону України "Про забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків" не розповсюджується на спірні гуртожитки.

Наведені обставини були предметом розгляду та досліджувались по справі № 8/25д/09 та справі № 2/5009/5276/11. Рішення набрали законної сили та мають преюдиційну силу в даному випадку, як такі, що спірний гуртожиток не був включений до статутного фонду (капіталу) в процесі приватизації чи (корпоратизації), що товариство створено внаслідок приватизації шляхом викупу, встановлено правовий статус спірного гуртожитку, як і те що відповідач набув його законним шляхом відповідно до Законів України "Про господарські товариства".

Крім того, скаржник зазначає, що матеріали справи не містять пропозицій відповідача щодо способу передачі спірного гуртожитку до комунальної власності, в тому числі на компенсаційній основі. Також, відсутні пропозиції щодо способу передачі спірного гуртожитку до комунальної власності і в протоколі розширеного засідання Наглядової ради ПрАТ "Бердянськбуд" від 07.11.2019.

5.          Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав. У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та зазначив, що його доводи викладені у відзиві на позовну заяву. Відповідач зазначає, що оскаржуване рішення не є юридично значеними для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, отже самі по собі не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов`язки.

6.          Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" на рішення Господарського суду Запорізької області від 08.07.2020 у справі № 908/3479/19;  розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 21.09.2020 о 16:30 год.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.09.2020 постановлено провести судове засідання у справі, призначене на 21.09.2020 о 16:30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для представника Бердянської міської ради Запорізької області з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon".

У судовому засіданні 21.09.2020 розгляд апеляційної скарги у справі відкладено в судове засідання до 02.11.2020 о 16:30 год, про що постановлено ухвалу.  

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.10.2020 постановлено провести судове засідання у справі, призначене на 02.11.2020 о 16:30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для представника Бердянської міської ради Запорізької області з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon".

Судове засідання, призначене на 02.11.2020 о 16:30 год. не відбулося у зв`язку з незапланованою відпусткою члена колегії у справі головуючого судді Коваль Л.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.11.2020 розгляд апеляційної скарги у справі призначено в судове засідання на 30.11.2020 о 14:00 год.

У судовому засіданні 30.11.2020 оголошено перерву до 12.01.2021 о 15:00 год

У судовому засіданні 12.01.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

7.          Встановлені судом обставини справи.

За положеннями ч. 4. ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з рішення Господарського суду Запорізької області від 26.01.2010 у справі № 8/25д/09 за позовом Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Фонду державного майна України до Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд", третя особа - Бердянська міська рада про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.06.1993 року № КП-119 в частині приватизації 7 гуртожитків, які розташовані за адресами: вул. Свободи, 60, вул. Червона, 16, вул. Червона, 20, вул. Кірова, 72, вул. Кірова, 74, вул. Франка, 14, вул. Дюміна, 102 в м. Бердянську та виключення їх вартості зі статутного фонду Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд" (рішення залишене в силі постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2011), судом встановлено наступні обставини:

23.06.1993 між Фондом державного майна України (продавець) та Організацією орендарів орендного підприємства "Бердянськбуд" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу майна державного підприємства №КП-119, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує державне майно цілісного майнового комплексу, яке відповідно до договору оренди від 01.04.1990 та додаткової угоди до нього від 17.11.1992 № 1553, укладеним з Фондом державного майна України, було передане організації орендарів Орендного підприємства "Бердянськбуд" в тимчасове платне користування (п. 1 договору); сума даного договору відповідно до Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Бердянськбуд", який є невід`ємною частиною договору і який складено за Методикою оцінки вартості об`єктів приватизації та оренди, затвердженою      постановою КМУ від 02.09.1992 № 522, складає 71115700 крб. (п. 2 договору); строки та організаційні форми приватизації підтверджуються Планом приватизації Орендного підприємства "Бердянськбуд", який є невід`ємною частиною договору і який затверджений Фондом державного майна України 16.06.1993 (п. 3 договору); право власності на майно, вказане в Акті оцінки об`єкту приватизації, переходить від продавця до покупця з моменту підписання сторонами акту прийомки-передачі майна (п. 6 договору); свідоцтво про право власності на придбаний згідно цього договору об`єкт приватизації видається Фондом державного майна України після підписання акту прийомки-передачі (п. 9 договору).

На виконання умов зазначеного договору купівлі-продажу покупець прийняв у власність об`єкт приватизації, в т.ч. 7 гуртожитків, які розташовані у м.Бердянську за адресами: вул.Свободи, 60, вул.Червона, 16, вул.Червона, 20, вул.Дюміна, 102, вул.Кірова, 72, вул.Кірова 74, вул.Франка, 14, що підтверджується актом прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Бердянськбуд" від 02.09.1993 та Переліком житлових будинків, нежитлових будівель і споруд, що є власністю ЗАТ "Бердянськбуд", затвердженим Фондом державного майна України 23.04.1995, а продавець видав Свідоцтво про власність на майно цілісного майнового комплексу   Орендного підприємства "Бердянськбуд" від 22.12.1993 № П-130.

У 2002 – 2003 роках Виконавчим комітетом Бердянської міської ради, виходячи з договору купівлі-продажу майна державного підприємства №КП-119 від 23.06.1993 та Переліку об`єктів, які є власністю ЗАТ "Бердянськбуд", були прийняті рішення про оформлення права власності та видані Свідоцтва про право власності на нерухоме майно будівлі, які посвідчують право колективної власності ЗАТ "Бердянськбуд" на гуртожитки по вул.Кірова, 72, вул.Кірова, 74, вул.Свободи, 60, вул.Дюміна, 102, вул.Червона, 16, вул.Червона, 20, вул.Франка, 14, у м.Бердянську.

Суди у вказаній справі дійшли висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову як в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу №КП-119 від 23.06.1993 щодо спірних гуртожитків, так і в частині вилучення вказаних гуртожитків з незаконного володіння відповідача та визнання права власності на ці гуртожитки за державою, оскільки, будь-яких порушень законодавства, чинного на момент укладення спірного договору купівлі-продажу, позивачем не доведено, а судом не встановлено.

Крім того, акти органу приватизації, за якими здійснювалась оренда та купівля-продаж організацією орендарів державного майна, в т.ч. гуртожитків, не визнані недійсними у встановленому порядку, що свідчить про правомірність приватизації гуртожитків і включення їх до статутного фонду створеного внаслідок приватизації товариства.

ЗАТ "Бердянськбуд" є правонаступником прав і обов`язків орендаря відповідно до закону, оскільки згідно з ч. 3 ст. 17   Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств"      (в редакції, що діяла з 11.06.1993 по 01.08.1993 під час реєстрації статуту ЗАТ "Бердянськбуд") з      моменту реєстрації товариства договір оренди вважається розірваним, діяльність підприємства, створеного на базі орендованого майна, або будь-якого суб`єкта підприємницької діяльності, який орендує майно, припиняється, товариство стає правонаступником прав і обов`язків орендаря.

Згідно пункту 2.1. Статуту Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" останнє є повним правонаступником Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд" створеного на підставі рішення засновників 02.07.1993 року (протокол № 39) на базі Орендного підприємства "Бердянськбуд" організацією орендарів на підставі договору купівлі-продажу № КП-119 від 23 червня 1993 року з Фондом держмайна України цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Бердянськбуд" (а.с. 85-114, т. 1).

В подальшому, рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.10.2011 року у справі № 2/5009/52767/11 відмовлено у задоволенні позовних вимог Фонду державного майна України до Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд" про зобов`язання передати в комунальну власність територіальної громади м. Бердянська згідно акту прийому-передачі гуртожитки по вул. Червоній, 16, вул. Кірова, 72 в розмірі 1923/3500 частки, вул. Кірова, 74 в розмірі 8999/15200 частки, вул. Свободи, 60 в розмірі 289/600 частки, вул. Дюміна, 102 в розмірі 499/2600 часток в м. Бердянську Запорізької області. Вказане рішення залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанції.

У вказаній справі суди дійшли висновків, що гуртожитки не відносилися до об`єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі в комунальну власність відповідних рад, тому могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало. Крім того, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували неправомірність набуття відповідачем права власності на спірні гуртожитки. При цьому, колегія звернула увагу на те, що приватизація Орендного підприємства "Бердянськбуд" відбувалась на підставі діючого на момент приватизації (1993р.) законодавства, шляхом викупу. Суди відмовили у задоволенні позовних вимог, оскільки на момент звернення з позовом про передачу гуртожитків у комунальну власність держава в особі Фонду державного майна взагалі не була їх власником.

В матеріалах справи наявні правовстановлюючі документи Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" на об`єкти нерухомого майна (гуртожитки):

- Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 09.12.2003, Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №2227310 від 09.12.2003, Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №12871158 від 15.11.2013 за адресою об`єкта: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Кірова, буд. 74;

- Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08.10.2003, Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №1669225 від 08.10.2003, Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №82886091 від 20.03.2017 за адресою об`єкта: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Дюміна, буд. 102;

- Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 09.12.2003, Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №2227430 від 09.12.2003, Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №12869569 від 15.11.2013 за адресою об`єкта: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Кірова, буд. 72;

- Свідоцтво про право власності на будівлю від 11.01.2002, Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №12839528 від 15.11.2013 за адресою об`єкта : Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Свободи буд. 60;

- Свідоцтво про право власності на гуртожиток від 19.07.2002 за адресою об`єкта: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Червона буд. 16.

Факт належності вказаних об`єктів нерухомості позивачу не заперечується відповідачем у цій справі.

22.12.2017 Бердянська міська рада, на тридцять сьомій сесії VII скликання, керуючись ст. 25, 26, ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст. ст. 9, 17, 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 70, 111 Статуту територіальної громади м. Бердянськ та враховуючи протоколи постійної комісії міської ради з питань реалізації державної регуляторної політики, підприємницької діяльності та управління комунальною власністю від 22.11.2017 № 42, від 08.12.2017 № 43, прийняла рішення № 3, зі змінами внесеними згідно до пункту 2 Рішення № 7 Бердянської міської ради "Про внесення змін до рішення сесії Бердянської міської ради" яким вирішено:

п. 6. прийняти до комунальної власності територіальної громади міста Бердянськ у відповідності до Закону України "Про забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків" гуртожитки у місті Бердянську за адресами: м. Бердянськ, Мелітопольське шосе, 75, м. Бердянськ, Горького, 7, м. Бердянськ, вул. Свободи, 60, м. Бердянськ, вул. Земська, 16, м. Бердянськ, вул. Італійська, 102, м. Бердянськ, вул. Європейська, 72, м. Бердянськ, вул. Європейська, 74, м. Бердянськ, вул. Бакинська, 37а.

Згідно п. 7. вказаного рішення вирішено Управлінню комунальної власності Бердянської міської ради забезпечити підготовку необхідних документів з метою прийняття вказаних у п. 6 гуртожитків.

Відповідно до п. 8. зазначеного рішення, у випадку відсутності згоди власників (володільців, утримувачів) гуртожитків вказаних у пункті 6 юридичному управлінню виконавчого комітету Бердянської міської ради здійснити претензійно-позовну роботу на виконання зазначеного рішення.

В матеріалах справи наявний лист від 28.12.2017 за вих. №01-8297-41 відповідно до якого Бердянська міська рада звернулась до Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" про надання згоди власника щодо передачі спірних гуртожитків до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська з урахуванням прийнятого рішення ради (а.с. 212, т. 1). Позивач зазначає, що не отримував вказаного листа. В якості доказів направлення вказаного листа відповідачем надано фіскальний чек, зміст якого є нерозбірливим (а.с. 74, т. 1) та роздруківку з діловодства, де лист значиться як відправлений (а.с. 11, т. 3).

У подальшому Бердянська міська рада звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" про передачу гуртожитку по вул. Свободи, буд. 60, у комунальну власність територіальної громади м. Бердянськ (справа № 908/2257/19).

Позивач вважає, що зазначені пункти 6, 7, 8 Рішення № 3 від 22 грудня 2017 року "Про майнові питання" порушують майнові інтереси Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд", оскільки перелічені у рішенні ради об`єкти нерухомого майна (гуртожитки) є приватною власністю Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд", а право власності позивача на об`єкти нерухомого майна підтверджуються правовстановлюючими документами.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об`єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей).

Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб) (ч. 4 ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків").

Гуртожитки, включені до статутних капіталів, - гуртожитки, збудовані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) за загальнодержавні кошти (у тому числі за кошти державних і колективних підприємств та організацій), що були включені до статутних капіталів (фондів) господарських товариств та інших організацій, створених у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств (організацій), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передбачений законом (п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків").

За положеннями ч. 1 ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.

Згідно ч. 3 ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів:

1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються:

а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням;

б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду;

2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються:

а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради;

б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради;

3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються:

а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку;

б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.

Рішення про передачу гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у власність територіальних громад приймається відповідно до цього Закону органами місцевого самоврядування, на території яких розташовані гуртожитки (ч. 5 ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків").

Крім того, відповідно до статті 18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" до повноважень органів місцевого самоврядування щодо приватизації житла у гуртожитках віднесено, зокрема, прийняття рішення про прийняття у власність відповідної територіальної громади гуртожитків (майнових комплексів) відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. 1, 2      ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"            рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Предметом позову у даній справі є вимоги про визнання незаконним та скасування пунктів рішення міської ради.

Статтею 21 ЦК України      передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Вказаний висновок вже неодноразово надавався Верховним Судом у справах, предметом позову у яких була вимога про визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та його скасування. (Зокрема, у постановах від 29.04.2020 у справі № 922/1363/19, від 14.05.2020 у справі №      927/580/19, від 12.12.2019 у справі № 924/817/16 (та інших).

Відповідно до частини 2      статті 4 ГПК України      юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, до господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому має бути визначено які права позивача порушені відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.

Стаття 15 ЦК України    передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому, вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Дослідивши зміст пунктів оскаржуваного рішення міської ради, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що таким рішенням лише ініційовано питання передачі гуртожитків у комунальну власність в порядку, передбаченому    Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".      

При цьому прийняття до комунальної власності гуртожитків, про яке зазначено в п. 6 не створює обов`язку позивача передати належне йому майно. Так, п.п. 7, 8 оскаржуваного рішення деталізовано порядок дій ради, а саме: звернення до власників майна для отримання згоди та лише в разі отримання відмови у подальшому виникає право звернутися до суду з відповідним позовом.

Таким чином, зазначене рішення є фактично рішенням з процедурних питань, зокрема, щодо порядку (як рада має діяти в разі надання згоди або відсутності), а не щодо питань позбавлення права власності.

За приписами п. 1 ч. 3      ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"   гуртожитки на безкомпенсаційній основі передаються або добровільно або без згоди власника - за рішенням суду. Іншого порядку безоплатної передачі майна законом не передбачено.

Одностороннє надання згоди міською радою на прийняття нею гуртожитку без згоди власника майна (позивача) не породжує жодних правових наслідків для Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд". Оскаржуваним актом не ухвалювалося рішення про примусове вилучення (передачу) майна позивача у комунальну власність, оскільки таке право взагалі не віднесено до компетенції міської ради. Окрім того, у змісті рішення відсутнє визначення способу вилучення як безоплатне, чи на компенсаційних засадах.

Наведене підтверджується зверненням міської ради до позивача для отримання згоди (за згодою власника пп. а п. 1 ч. 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"). Не отримавши такої згоди, рада реалізувала своє право на звернення до суду, яке передбачено пп. б п. 1 ч. 3 Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", що підтверджується заявленим позовом (справа № 908/2257/19).

Предметом розгляду вищенаведеної справи № 908/2257/19 є зобов`язання передати нерухоме майно (частини гуртожитку) до комунальної власності територіальної громади міста.      Тобто саме в межах вищевказаної іншої судової справи, за наявності підстав та обставин, передбачених   Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"      (наявність мешканців, на яких поширюється дія закону; незгода/згода власника майна; спосіб отримання майна, тощо) може вирішуватись питання передачі майна у комунальну власність за рішенням суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.06.2020 у справі №910/1664/19.

Таким чином, оскільки в ході розгляду цієї справи з`ясовано, що оскаржуване рішення міської ради відповідає вимогам чинного законодавства, відповідає її компетенції, а також не порушує жодних прав позивача на захист яких подано позов у даній справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Задоволення позову у даному випадку не призведе до захисту прав позивача. Враховуючи, що на спірні гуртожитки поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", який передбачає різні способи передачі гуртожитку у власність територіальних громад, право органу місцевого самоврядування на отримання на безкомпенсаційній основі без згоди власника гуртожитків за рішенням суду, кореспондується з таким же правом передати вказані гуртожитки на компенсаційній основі без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо порушення спірним рішенням ради його права власності.

Стаття 41 Конституції    передбачає можливість примусового відчуження об`єктів права приватної власності лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених   законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

У той же час стаття    47 Конституції    гарантує кожному право на житло та створення державою умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду, а також надання державою та органами місцевого самоврядування житла громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатно або за доступну для них плату.

З наведеного випливає, що держава може приймати закони, які передбачають примусове відчуження права власності з мотивів суспільної необхідності, однією з яких є      відсутність створення державою умов для забезпечення громадянам, які потребують соціального захисту, отримання житла безоплатно або за доступну для них ціну. Відтак примусова передача за рішенням суду у комунальну власність гуртожитку, який є власністю юридичної особи, для забезпечення конституційних гарантій (прав) соціально незахищених громадян України на житло, здійснена з дотриманням визначеної законом процедури і не може визнаватися порушенням      Конституції, оскільки нею допускається можливість позбавлення власника належного йому майна для забезпечення суспільних потреб (аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 06.09.2018 у справі № 904/10435/17, від 29.07.2019 у справі № 927/224/18).

Прийняття судом рішення щодо передачі у комунальну власність приміщень гуртожитку, право власності на які зареєстровано за відповідачем, повинно відбуватися на підставі національного законодавства та з урахуванням загальновизнаних міжнародних стандартів прав людини, зокрема, статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, позбавлення особи права власності на майно.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (зокрема рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Оскільки спірні гуртожитки не передано до комунальної власності територіальної громади, реалізувати право мешканців гуртожитків на приватизацію кімнат у гуртожитках неможливо.

Отже, передача спірних гуртожитків до комунальної власності територіальної громади міста зумовлена саме забезпеченням реалізації конституційного права мешканців гуртожитку на житло, зокрема шляхом приватизації займаних кімнат, тому припинення права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна не порушує      Конституції, Конвенції та принципу мирного володіння майном зважаючи на дотримання принципу "пропорційності", а саме справедливого балансу між загальними інтересами держави (суспільства) та вимогами захисту основоположних прав особи - власника.

Проте, питання дотримання принципу "пропорційності", а саме справедливого балансу між загальними інтересами держави (суспільства) та вимогами захисту основоположних прав особи – власника не є предметом дослідження даної справи, оскільки в ній не вирішується питання примусового вилучення спірного майна та способу такого вилучення (з компенсацією чи без).

Колегія суддів не погоджується з доводами позивача, що спірні гуртожитки фактично не були включені до статутних капіталів (фондів) господарського товариства та інших організацій створених в процесі приватизації чи (корпоратизації) та, відповідно непоширення на дані гуртожитки положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків". В підтвердження чого позивач посилається на обставини справи № 2/5009/5276/11 та наказ РВФДМУ по Запорізькій області від 25.05.2011, в якому зазначено про необхідність передачі у комунальну власність гуртожитків, що не увійшли до статутного капіталу ЗАТ "Бердянськбуд" в процесі приватизації, але перебувають на його балансі.

Дійсно, у справі № 2/5009/5276/11 суд посилався що сфера дії Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" не поширюється на спірні гуртожитки. Проте, вказаний висновок зроблений судами з урахуванням предмету і підстав, які були заявлені у позові по справі № 2/5009/5276/11, який є відмінний від обставин даної справи. Окрім того, згідно ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Оцінка наказу РВФДМУ по Запорізькій області від 25.05.2011 надана у справі № 2/5009/5276/11, в якій суд дійшов висновку, що спірні гуртожитки могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації.

Системний аналіз положень ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" дозволяє зробити висновок про те, що сфера дії цього Закону поширюється, зокрема, на гуртожитки, які ввійшли до статутного фонду (капіталу) під час приватизації чи корпоратизації та були фактично викуплені у держави в ході приватизації, у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб.

Закон не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 01.12.1991) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти.

Згідно з ч. 1 ст. 3 зазначеного Закону, всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад.

Колегією суддів встановлено, що спірні гуртожитки до 01.12.1991 не перебували у колективній чи приватній власності та належали підприємству державної форми власності, матеріали справи не містять доказів того, що ці гуртожитки збудовано або придбано до 01.12.1991 приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти, а відтак на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

При цьому, приватизація спірного об`єкта державного майна у спосіб, який не передбачав його обов`язкового включення у статутний фонд (капітал), не змінює загального правила, передбаченого частиною четвертою      статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Таким чином, гуртожитки, які ввійшли до статутного фонду (капіталу) під час приватизації чи корпоратизації та були фактично викуплені у держави в ході приватизації, у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб є лише одною із (але не виключною) категорій гуртожитків, на які поширюється сфера дії      Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"      та які, відповідно, підлягають передачі у власність територіальних громад.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється з дотриманням такого підходу, що всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.02.2020 у справі №      904/10435/17, від 13.05.2019  у справі №            924/166/18.

Враховуючи викладене, суд не погоджується із доводами апеляційної скарги щодо непоширення положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" на спірні правовідносини лише з підстав не встановлення того, що спірний гуртожиток було внесено до статутного фонду (капіталу) під час приватизації чи корпоратизації.

Набуття приватизованого майна на відплатній основі (шляхом викупу) також не є тією обставиною, яка виключає поширення норм даного закону на дані правовідносини. Законодавством визначено процедуру, яка допускає не тільки безоплатну передачу, але й різні варіанти оплатної передачі гуртожитків у комунальну власність відповідної територіальної громади (постанова Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №            927/513/19, від 04.02.2020 у справі № 924/57/19, від 13.05.2019 № 924/166/18).

Позивач вважає, що в межах справи № 2/5009/5276/11 встановлено факт того, що спірний гуртожиток не був включений до статутного фонду у процесі приватизації, приватизація відбулась шляхом викупу, товариство було створено внаслідок приватизації фізичними особами.

Проте, дослідивши зміст судових рішень у справі № 2/5009/5276/11 та № 8/25д/09 колегія суддів не погоджується з таким доводом позивача. У даних справах не встановлювався факт того, що гуртожитки не увійшли до статутного капіталу товариства, а лише зроблено висновок про правомірність набуття гуртожитків та можливість включення такого майна до цілісного майнового комплексу при приватизації.

Первинних доказів, як внесення, так і не внесення спірних гуртожитків до статутного капіталу позивач не надав, тоді як на нього покладено обов`язок надавати докази на підтвердження своїх доводів.

Приватизація шляхом викупу орендованого майна товариства не свідчить про те, що таке приватизоване майно не увійшло до статутного капіталу створеного у процесі приватизації товариства.

За доводами самого відповідача у справі № 8/25д/09 Закритого акціонерного товариства "Бердянськбуд": "Організація Орендарів орендного підприємства “Бердянськбуд”, будучи власником викупленої частки державного майна –цілісного майнового комплексу за рішенням трудового колективу розподілила колективну власність цілісного майнового комплексу на частки серед учасників, які прийняли участь у викупі державної власності –цілісного майнового комплексу та по акту приймання-передачі передала майно в статутний фонд ЗАТ “Бердянськбуд”, що підтверджується документально."

Також, як встановлено судом першої інстанції у справі № 8/25д/09:

"Згідно діючого на той час законодавства при передачі майна в оренду утворюються дві юридичні особи —організація орендарів (або товариство покупців) і орендне підприємство. Якщо організація орендарів укладає договори оренди цілісного майнового комплексу, володіє правом власності на вироблену на основі цього майна продукцію і є суб`єктом приватизації орендованого майна, то орендне підприємство користується цим майном, виробляє продукцію, сплачує орендну плату і є правонаступником державного підприємства, оскільки останнє у разі створення організації орендарів набуває нового правового статусу. Коли організація орендарів викупає орендоване майно, то фактично воно передається створеному нею орендному підприємству, бо сама організація      орендарів      після      викупу      ліквідується.

Таку правову позицію було втілено у п. 2.2.5 Положення про застосування способів приватизації      майна державних підприємств (затв. Наказом ФДМ України від 04.02.1993р. №56), а саме: з метою подальшої господарської діяльності товариство покупців обирає організаційно правову форму згідно з чинним законодавством та протягом строку, встановленого в договір купівлі –продажу, створює і реєструє суб`єкт підприємництва. З моменту реєстрації суб`єкта підприємництва товариство покупців припиняє свою діяльність.

Як свідчать вивчені матеріали, предметом оспорюваного купівлі-продажу є цілісний майновий комплекс орендного підприємства “Бердянськбуд”, який був предметом договору оренди від 01.04.1990 р., та згідно акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу ОП “Бердянськбуд” (затв. Розпорядженням ФДМ України від 16.06.1993 р. № 124-РОМ) та плану приватизації ОП “Бердянськбуд”, викуплений організацією орендарів,      в тому числі гуртожитки.

Рішенням виконкому Бердянської міської ради народних депутатів № 366 від 08.07.1993 р. орендне підприємство “Бердянськбуд” перереєстровано у закрите акціонерне товариство “Бердянськбуд”.

За актом приймання-передачі від 22.12.1993 р. організація орендарів орендного підприємства “Бердянськбуд” на підставі рішення      засновників ЗАТ “Бердянськбуд” № 39 від 02.07.1993 р., засновницького договору від 02.07.1993 р. передала товариству “Бердянськбуд” колективне майно, придбане у ФДМ України згідно договору купівлі-продажу № КП-119 від 17.07.1993 р. та свідоцтва про право      власності № П-130 від 22.12.1993 р., вартість якого визначена у 71115,7 тис. крб."

Також, за висновками суду касаційної інстанції у справі № 8/25д/09: "Отже, на момент проведення приватизації орендного підприємства гуртожитки не відносилися до об`єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних Рад, і могли бути включені до складу майна підприємств, що підлягало приватизації і до складу статутного фонду створених в процесі приватизації акціонерних товариств, оскільки законодавчої заборони не існувало."

"Крім того, як правомірно зазначив суд першої інстанції, акти органу приватизації, за якими здійснювалась оренда та купівля-продаж організацією орендарів державного майна, в т.ч. гуртожитків, не визнані недійсними у встановленому порядку, що свідчить про правомірність приватизації гуртожитків і включення їх до статутного фонду створеного внаслідок приватизації товариства."

Не зроблено висновків про невключення гуртожитків до статутного капітулу товариства під час приватизації і при розгляді справи  № 2/5009/5276/11, окрім того, розглядаючи цю справу прийнято як преюдиційні факти встановлені у справі № 8/25д/09.

Також, колегія суддів не вбачає порушень прав позивача у зв`язку з ініціюванням міською радою у судовому порядку безоплатного примусового вилучення належного позивачу майна (провадження № 908/2257/19, № 908/2258/19, № 908/40/20, № 908/53/20, № 908/663/20). Такі звернення міської ради до суду з відповідним позовом не є незаконними, а узгоджуються з правами міської ради, визначеними Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків". Окрім того, як зазначено вище, позивач не був позбавлений права компенсації за вилучене майно, у том числі і у судовому порядку, однак не реалізував його.

Щодо обставини неотримання позивачем листів від міської ради щодо пропозиції передачі спірних гуртожитків до комунальної власності суд зазначає наступне. Наявність чи відсутність такого листування не є визначальними обставинами для вирішення даної справи та заявлених позовних вимог про визнання недійсними пунктів рішення міської ради. Згода чи заперечення позивача щодо добровільної передачі майна у власність територіальної громади, а також дії позивача стосовно узгодження з радою питання передачі (на безкомпенсаційній, компенсаційній або частково-компенсаційній основі) не є також предметом дослідження даної справи, оскільки в ній не вирішується питання примусового вилучення спірного майна.

Неможливість озвучення у судових засіданнях своїх доводів не є тим порушенням норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення. В матеріалах справи наявні письмові пояснення позивача, оцінка яким надана  судом першої інстанції у рішенні. Решта порушень судом першої інстанції норм процесуального права, на які посилається апелянт, також не є тими, які призвели до прийняття неправильного по суті рішення та можуть бути підставою для скасування такого рішення.

Також, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1                        статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод                        зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1                        статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод                        зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених судом апеляційної інстанції обставин підставності відмови судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.

10. Судові витрати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" на рішення Господарського суду Запорізької області від 08.07.2020 у справі № 908/3479/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 08.07.2020 у справі № 908/3479/19 залишити без змін.

Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19.01.2021

Головуючий суддя                                                                              Л.А. Коваль

Суддя                                                                                                  В.О. Кузнецов

Суддя                                                                                                  А.Є. Чередко