У х в а л а

17 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 346/1305/19

Провадження № 14-181цс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

ознайомилася з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до ОСОБА_2 (далі - позичальник) і Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») за участю третьої особи - приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Безрукого Олега Васильовича - про звільнення майна з-під арешту

за касаційною скаргою позивачки на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду і

в с т а н о в и л а :

22 березня 2019 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, у якій просила звільнити з-під арешту квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира), що накладений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 40533618 від 6 квітня 2018 року, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису в спеціальному розділі 25631368 на підставі постанови за номером 56109385 приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Безрукого О. В. від 4 квітня 2018 року про арешт майна боржника.

Мотивувала позов так:

- 29 серпня 2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» уклало з позичальником кредитний договір № 0805/0807/71-040 (далі - кредитний договір 1) про надання кредиту у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 21 000,00 доларів США;

- того ж дня ті сторони уклали для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором-1 іпотечний договір за реєстровим номером 1-154 (далі - договір іпотеки-1), згідно з яким предметом іпотеки стала квартира;

- надалі АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ПАТ «Сведбанк» уклали договір купівлі-продажу права вимоги за кредитним договором-1, а також договір про відступлення прав за договором іпотеки-1;

- 25 лютого 2012 року ПАТ «Сведбанк» і ПАТ «Дельта банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором-1 і договором іпотеки-1;

- 4 квітня 2018 року приватний виконавець виконавчого округу Івано-Франківської області Безрукий О. В. відкрив виконавче провадження № 56109385 на підставі виконавчого листа від 27 лютого 2017 року № 346/1545/16-ц, виданого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області. Згідно з цим виконавчим листом з позичальника на користь ПАТ «Укрсоцбанк» стягнута заборгованість за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 18-34.8/356 від 4 квітня 2008 року (далі - кредитний договір-2) за період з 4 березня 2008 року до 24 лютого 2016 року в сумі 3 409 736,71 грн;

- у межах виконавчого провадження № 56109385 приватний виконавець наклав арешт на все нерухоме майно позичальника, зокрема і на квартиру;

- 18 січня 2019 року позивачка уклала з ПАТ «Дельта банк» договір купівлі-продажу майнових прав № 1111/К (далі - договір купівлі-продажу майнових прав) і договір відступлення прав за договором іпотеки (далі - договір відступлення права на іпотеку), згідно з якими позивачка набула право вимоги до позичальника за кредитним договором-1 і за договором іпотеки-1;

- того ж дня на підставі вказаних договорів приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Макарова О. П. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 45117258) про реєстрацію іпотеки у Державному реєстрі іпотек (номер запису про іпотеку в спеціальному розділі - 29914524; боржник - ОСОБА_2 , іпотекодержатель - ОСОБА_1 , об`єкт нерухомого майна - квартира);

- позичальник не погасив своєчасно кредит за кредитним договором-1 на користь позивачки, внаслідок чого станом на 18 січня 2019 року загальна сума його заборгованості без урахування штрафних санкцій склала 752 471,70 грн; позивачка є новим іпотекодержателем за договором іпотеки-1, про що позичальник був письмово повідомлений 18 січня 2019 року. Тому арешт, накладений у виконавчому провадженні № 56109385 суперечить положенням Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку», а також перешкоджає позивачці реалізувати її права іпотекодержателя.

28 серпня 2019 року Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив. Мотивував рішення так:

- 24 листопада 2016 року Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення, згідно з яким стягнув з позичальника на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором-2 у сумі 3 409 736,71 грн;

- пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частина сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку»);

- у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні останнє зберігається, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Стаття 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним. За змістом пункту 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надають або спеціалізовані установи, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій і внесені до реєстру фінансових установ. Тому відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 і статті 1054 ЦК України. Оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерно, що кредитором є лише банк або інша фінансова установа, відступити право вимоги за кредитом можна лише такому суб`єкту, а відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить закону (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11);

- оскільки право вимоги за кредитним договором-1 було відступлене позивачці, а не іншому банку, таке відступлення суперечить положенням частини третьої статті 512 і статті 1054 ЦК України. Тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

3 грудня 2019 року Івано-Франківський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував так:

- позивачка не може бути кредитодавцем у кредитних правовідносинах;

- під час примусового виконання виданого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області виконавчого листа від 27 лютого 2017 року № 346/1545/16-ц про стягнення з позичальника на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором-2 за період з 4 березня 2008 року до 24 лютого 2016 року в сумі 3 409 736,71 грн, приватний виконавець згідно з постановою від 4 квітня 2018 року правомірно наклав арешт на все майно боржника-позичальника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця.

У грудні 2019 року позивачка подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Мотивує касаційну скаргу так:

- чинне цивільне законодавство, а також законодавство, що регулює банківську діяльність, не передбачає заборони відступлення права вимоги за кредитними договорами нефінансовим установам;

- Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним нормативно-правовим актом щодо інших актів у відносинах реалізації майна ПАТ «Дельта банк», який відчужив позивачці права вимоги за кредитним договором-1 і договором іпотеки-1, у процесі ліквідації. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб може самостійно визначити способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, до яких, зокрема, належать права вимоги до боржників;

- якщо не була спростована презумпція правомірності договору, всі права й обов`язки, набуті його сторонами, слід безперешкодно реалізовувати;

- право вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання шляхом проведення відкритого конкурсу мають право отримати не тільки банки та небанківські фінансові установи, а й інші фізичні та юридичні особи, які не віднесені до банків та небанківських фінансових установ (пункт 5.11 Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, від 24 березня 2016 року № 388 у редакції, чинній з 21 січня 2017 року);

- 18 грудня 2018 року позивачка стала переможцем електронного аукціону щодо забезпеченого квартирою права вимоги за кредитним договором-1, що підтверджує відповідний протокол. На його підставі 18 січня 2019 року всі права вимоги ПАТ «Дельта банк» до позичальника за кредитним договором-1 та за договором іпотеки-1 були відступлені позивачці. Договори купівлі-продажу майнових прав і відступлення права на іпотеку є правомірними, бо в судовому порядку не визнавалися недійсними;

- відомості про відступлення прав за іпотечним договором-1 зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у судовому порядку не скасовані. Це підтверджує витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки № 153166832 від 18 січня 2019 року;

- у чинному законодавстві України немає норми, яка прямо вказує на недійсність/нікчемність договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки, укладеними з фізичними особами;

- позбавлення права власності є неприпустимим. Відповідно до Закону України «Про іпотеку» накладання арешту на предмет іпотеки порушує права іпотекодержателя. Квартиру слід звільнити з-під арешту (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 358/1118/16-ц).

10 січня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження.

1 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про залишення без розгляду відзиву приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Безрукого О. В. на касаційну скаргу позивачки, а справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення сторін.

9 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував ухвалу так:

- у практиці Верховного Суду України та Верховного Суду висловлювалися різні, зокрема взаємовиключні, підходи до застосування конструкції недійсності правочину з відступленні права вимоги за кредитним договором:

1) за допомогою конструкції «віртуальної» нікчемності, не визнаючи правочин про відступлення права вимоги недійсним, суд не застосовував умови цього правочину для регулювання відносин сторін (постанови Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15; постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18));

2) суд вважав, що правочин про відступлення права вимоги є правомірним (стаття 204 ЦК України) і без визнання його недійсним породжує відповідні юридичні наслідки (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 916/2286/16 (провадження № 12-199гс19); постанова Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16);

3) оскільки правочин про відступлення права вимоги за кредитним договором фізичній особі суперечить частині третій статті 512 і статті 1054 ЦК України, суд визнавав цей правочин недійсним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20));

- необхідно відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду України (постанови від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15) та Великої Палати Верховного Суду (постанова від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18)). Сформульовані у цих рішеннях висновки не відповідають поняттю нікчемного правочину, закріпленому у ЦК України, а ні у цьому кодексі, ні в іншому законі немає вказівки на нікчемність правочину про відступлення права вимоги за кредитним договором фізичній особі;

- з огляду на наявність взаємовиключних підходів суду касаційної інстанції до застосування норм права у спорах щодо відступлення права вимоги за кредитними договорами фізичній особі, у справі є виключна правова проблема, вирішення якої необхідне для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень і для формування єдиної правозастосовної практики.

Згідно із частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).

Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказує на необхідність вирішення виключної правової проблеми та вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, в раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, і з огляду на те, що принцип верховенства права вимагає юридичної визначеності стосовно застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться (частина тринадцята статті 7 ЦПК України).

У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 402 ЦПК України).

Отже, Велика Палата Верховного Суду розглядатиме справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).

Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною третьою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

у х в а л и л а :

1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» за участю третьої особи - приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Безрукого Олега Васильовича - про звільнення майна з-під арешту за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду.

2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 26 січня 2021 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

3. Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д. А. Гудима

Судді:В. В. БританчукГ. Р. Крет

Ю. Л. ВласовЛ. М. Лобойко

М. І. ГрицівК. М. Пільков

В. І. ДанішевськаО. Б. Прокопенко

Ж. М. ЄленінаЛ. І. Рогач

О. С. ЗолотніковВ. М. Сімоненко

Л. Й. КатеринчукІ. В. Ткач

В. С. КнязєвС. П. Штелик