УХВАЛА
іменем України
12 травня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого – судді: Мельник Ю.М.
суддів: Буцяка З.І., Ковальчук Н.М.
при секретарі Сеньків Т.Б.
з участю сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду від 13 березня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Стрільської сільської ради про визнання недійсним рішення сільської ради і визнання права користування земельною ділянкою та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Стрільської сільської ради та ОСОБА_1 про визнання рішення сільської ради дійсним
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Стрільської сільської ради , третьої особи – ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення Стрільської сільської ради № 334 від 29 вересня 2009 року в частині передачі земельної ділянки площею 0.888 га по вул.. Чапленка в с. Стрільськ для ведення садівництва ОСОБА_2 Одночасно позивачка просила визнати за нею право користування цією земельною ділянкою.
Вимоги обґрунтовувала тим , що вона звернулася до сільської ради із заявою про передачу їй у користування земельної ділянки , яка межує із земельною ділянкою, на якій знаходиться її будинок, однак рішенням сільської ради спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_2
Стверджувала, що вона першою звернулася до сільської ради із заявою про надання земельної ділянки у користування, а тому сільська рада мала розглянути її заяву , а лише після того – заяву ОСОБА_2.
Оскільки сільська рада спочатку розглянула заяву ОСОБА_2 і задовольнила її , то в послідуючому рада відмовила їй у наданні цієї земельної ділянки , оскільки вона уже була виділена ОСОБА_2.
У листопаді 2009 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зустрічним позовом до Сільської сільської ради та ОСОБА_1 в якому просила визнати дійсним рішення Стрільської сільської ради від 29 вересня 2009 року № 334.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона із 2005 року користується спірною земельною ділянкою, і перша від ОСОБА_1 звернулася до сільської ради із заявою про надання у користування та власність земельної ділянки, тому сільська рада 29 вересня 2009 року відповідно до вимог закону виділила спірну земельну ділянку їй у власність.
Доводила про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 і просила визнати рішення сільської ради дійсним.
Рішенням Сарненського районного суду від 13 березня 2010 року визнано недійсним рішення сільської ради № 334 від 29 вересня 2009 року в частині передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0.888 га. по вул.. Чапленка в с. Стрільськ.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права користування цією земельною ділянкою та позовних вимог ОСОБА_2 про визнання дійсним рішення сільської ради було відмовлено________________________________________________
Справа № 22-698-10 Головуючий в 1 інст. Болотвіна Л.О.
Категорія 45 Суддя – доповідач Мельник Ю.М.
Не погодившись із рішенням суду в частині відмови у визнанні права користування спірною земельною ділянкою та в частині не стягнення із відповідача на її користь понесених витрат на правову допомогу , ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Стверджувала, що суд безпідставно та всупереч вимогам п. «а» та п. «в» ч.3 ст. 152 ЗК України не захистив її порушене право шляхом визнання права користування земельною ділянкою, на яку вона має переважне перед ОСОБА_2 право.
Одночасно вказувала на те, що суд всупереч вимогам ст. 88 ЦПК не вирішив питання про стягнення на її користь витрат на правову допомогу.
Із цих підстав оскаржуване в частині рішення просила скасувати та ухвалити нове рішення , яким визнати її право користування спірною земельною ділянкою та вирішити питання про стягнення на її користь витрат на правову допомогу.
У судовому засідання апеляційного суду ОСОБА_1 , давши пояснення в межах доводів апеляційної скарги , просила її задовольнити.
ОСОБА_2 та представник Стрільської сільської ради ОСОБА_3 вважають доводи апеляційної скарги безпідставними і просять скаргу відхилити .
Заслухавши пояснення сторін , дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги , колегія суддів прийшла до висновку , що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання права користування земельною ділянкою, місцевий суд виходив із того , що передача земельної ділянки у користування громадян відбувається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а Стрільська сільська рада рішення про надання земельної ділянки ОСОБА_1 не ухвалювала.
Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого суду , оскільки він ґрунтується на вимогах закону та відповідає обставинам справи.
Відповідно до ст. 12 ЗК України надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень сільських рад.
Із матеріалів справи вбачається , що Стрільська сільська рада рішень щодо надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0.888 га по вул. Чапленка в с. Стрільськ не ухвалювала.
Із роз»яснень , які містяться в п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року N 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" слідує, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч.3 ст. 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК) . При розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції (зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи користування, у продажі земельної ділянки, в наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо), суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним і зобов'язує його залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права. Суд вирішує ці питання по суті, якщо це відповідає закону (наприклад, визнає відповідно до частини третьої статті 1 Закону України від 5 червня 2003 р. N 899-IV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" право на земельну частку (пай), якщо районною (міською) державною адміністрацією безпідставно відмовлено у видачі документа, що посвідчує право на земельну частку (пай); вирішує відповідно до частини четвертої статті 7 Закону України від 19 червня 2003 р. N 973-IV "Про фермерське господарство" питання про надання земельної ділянки у власність або оренду для створення фермерського господарства, якщо відповідна районна (міська) державна адміністрація чи орган місцевого самоврядування безпідставно відмовили в цьому або, незважаючи на рішення суду, що зобов'язує їх розглянути заяву з цього приводу, не розглядають її за наявності необхідних документів). В інших випадках суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема про передачу земельних ділянок у постійне користування, оренду, укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового призначення землі тощо". Оскільки Стрільська сільська рада не ухвалювала рішення про надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у користування , то суд правильно відмовив їй у задоволенні в цій частині позову , тому , що суд у даному випадку не міг вирішувати питання , віднесені до компетенції Стрільської сільської ради.
Окрім того , відповідно ч.1 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд під час розгляду справи перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Колегією суддів встановлено , що при ухваленні рішення місцевий суд не вирішував питання про стягнення витрат на правову допомогу .
Відповідно до ст. 220 ЦПК України , суд , що ухвалив рішення , може за заявою осіб, які беруть участь у справі , чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення , якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Оскільки судом першої інстанції не було вирішено питання про стягнення із відповідачів на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу , які відносяться до судових витрат , і ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутися до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення , то колегія суддів прийшла до висновку , що доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду в цій частині є безпідставними .
Відповідно до ч.2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи те , що рішення місцевим судом було ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права , а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду , то колегія суддів підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, п.1 ч.1 ст. 314, ст. 315 , ст. 317 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду від 13 березня 2010 року відхилити , а рішення суду - залишити без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції та рішення суду 1 інстанції набирають законної сили з моменту проголошення ухвали апеляційного суду і можуть бути оскарженими в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий:
Судді: