Справа № 520/9588/16-ц

Провадження № 2/522/103/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

06 січня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючої судді Науменко А.В.,

за участю секретаря -  Полегенького В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України, Державної казначейської служби України, Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про відшкодування за рахунок коштів Державного Бюджету України матеріальної та моральної шкоди у розмірі 4 013 553,8 гривень, завданих необґрунтованим порушенням кримінальних справ, незаконним поміщенням до психіатричної лікарні, незаконним відстороненням від роботи і відмовою надати належним чином оформлену трудову книжку, а також порушення права на пенсію і соціальне забезпечення, гарантовані ст. 46 Конституції України, включення у трудовий стаж час, протягом якого ОСОБА_1 не працював у зв`язку з незаконним поміщенням до психіатричної лікарні і у зв`язку з незаконним відстороненням від роботи,-

В С Т А Н О В И В:

11 серпня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Держави Україна з вимогами про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненого протизаконними діями Ілічівської транспортної прокуратури, Ілічівського міського і Київського районного суду, Апеляційного суду Одеської області, Вищого спеціалізованого та Верховного Суду України.

Так, позивач просив суд:

1)Призначити досудове слідство по ознакам злочинів передбачених ст.ст.. 172, 175, 357, 358, 366, 375, 382, КК України;

2)Закрити кримінальні провадження, незаконно відкриті Прокуратурою м. Ленінграда та Ілічівською транспортною прокуратурою;

3)Відшкодувати за рахунок коштів державного бюджету України матеріальну і моральну шкоду у розмірі 2959200 грн, спричиненою необґрунтованим порушенням кримінальних справ, незаконним поміщенням в психіатричну лікарню, незаконним відстороненням від роботи та відмовою видати належно оформлену трудову книжку, а також порушенням права на пенсію та соціальне забезпечення.

4)Включити в трудовий стаж час, на протязі якого позивач не працював у зв`язку з незаконним поміщенням в психіатричну лікарню та у зв`язку з незаконним відстороненням від роботи;

5)Зобов`язати Пенсійний фонд нарахувати позивачу пенсію за віком, яку він не отримує на протязі 6-ти років;

6)Зобов`язати Київський районний суд м. Одеси:

I.Прийняти до провадження та зареєструвати під вх.. №1755 від 23.01.09 р. заяву про відновлення по справі № 2-2298/06 за позовом к ІМТП від 02.03.89 р. про належне оформлення трудової книжки, стягнення заробітної оплати вимушеного прогулу;

II.Прийняти до провадження та зареєструвати під вх.. №34157 від 15.09.12 р. заяви о відновлення провадження по справі № 2-4804/06 (2-390/07) по позовам від 21.05.88 р. та від 14.12.06р.

III.На виконання вимог ухвали Апеляційного суду від 18.01.06 р. постановити рішення по справі № 2-2298/06 відкритому 22.02.06 р. за позовом ІМТП від 02.03.89 р.

IV.Прийняти до провадження та зареєструвати заяву «Про відновлення права на працю та судовий захист», зареєстроване під вх.. № 29149 від 30.07.12 р.

V. Вирішити питання про підсудність позовної заяви позивача к Державі України від 05.05.15 р. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої протизаконними діями суду та прокуратури (справа № 520/12455/15-ц) розглянути заяву о виділення в окреме провадження та прийняти до розгляду позов до Держави Україна від 22.04.16 р. про визнання вступивши в законну силу рішення Київського районного суду від 15.03.07 р.

7)Зобов`язати апеляційний суд Одеської області:

I.Зареєструвати та прийняти до розгляду апеляційну скаргу на неприйняті до провадження вимоги позовної заяви к ІМТП від 27.01.14 р.

II.Зареєструвати та прийняти до розгляду апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду від 17.03.16 р. та два доповнення до неї, зареєстрованої відповідно під вх. № 12332 від 04.04.16 р., №10561 від 26.04.16р. та № 16125 від 09.07.16 р.

8)Зобов`язати Вищий спеціалізований суд:

I.Прийняти до провадження касаційні скарги на нерозглянуті апеляційних скарг на неприйняття Київським районним судом до провадження вимог позовної заяви к ІМТП від 27.01.14 р.

II.Прийняти до провадження касаційну скаргу на рішення Київського районного суду від 17.03.2016 р. та на ухвалу Київського районного суду та Апеляційного суду суду про повернення без розгляду апеляційної скарги та доповнення до неї на вказане рішення Київського районного суду від 17.03.16 р.

III.Прийняти до розгляду касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду про закриття провадження по справі № 521/18287/15-ц про встановлення права на судовий захист.

9)Зобов`язати Верховний Суд України прийняти до провадження касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду від 05.05.07 р. про відмову рішення Київського районного суду від 15.03.07 р яке набрало законну силу та доповнення до неї про фальсифікацію та знищення судових документів.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15.08.2016 року відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог про призначення досудового слідства та закриття кримінального провадження, яке відкрито Прокуратурою м. Ленінграда та Іллічівською транспортною прокуратурою відповідно до ч. 3 ст. 130 КК РСФСР та ст. 125 КК УССР; зобов`язання Пенсійного фонду нарахувати пенсію за віком, яку позивач не отримував протягом 6 місяців і зобов`язання Київський районний суд м. Одеси, Апеляційний суд Одеської області, Вищий спеціалізований суд та Верховний суд України вчинити певні дії.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15.08.2016 року позовна заява в частині позову про відшкодування за рахунок коштів Державного Бюджету України матеріальної і моральної шкоди у розмірі 2959200,00 грн. та включення у трудовий стаж час, протягом якого позивач не працював - залишено без руху.

25.08.2016 року позивач надав до суду доповнення до позовної заяви від. 11.08.2016 року.

25.08.2016 року позивач надав до суду заяву про встановлення строку для виконання ухвали Київського районного суду м. Одеси від 15.08.2016 року про залишення позовної заяви без руху.

25.08.2016 року позивач надав до суду заяву відносно виконання ухвали від 15.08.2016 року про залишення позовної заяви без руху.

25.08.2016 року позивач надав до суду апеляційну скаргу на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15.08.2016 р. про відмову в прийнятті позовної заяви до провадження та про залишення його без руху.

25.08.2016 року позивач надав заяву про поновлення строку для оскарження ухвали Київського районного суду м. Одеси від 15.08.2016 р. про відмову у відкритті провадження за позовною заявою.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09.09.2016 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2016 року про відмову у відкритті провадження у справі по справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України про призначення досудового слідства, закриття кримінального провадження, відшкодування за рахунок коштів Державного Бюджету України матеріальну і моральну шкоду, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09.09.2016 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2016 року про залишення апеляційної скарги без руху в частині стягнення судового збору по справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України про призначення досудового слідства, закриття кримінального провадження, відшкодування за рахунок коштів Державного Бюджету України матеріальну і моральну шкоду, зобов`язання вчинити певні дії.

11.10.2016 року до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника Президента України.

26.10.2016 року від позивача до суду надійшла заява про перенесення засідання колегії для належної реєстрації та розподілу апеляційної скарги та встановлення її підсудності.

31.10.2016 року від позивача до суду надійшла заява про відвід судді Процик М.В. та Заікіна А.П.

31.10.2016 року від позивача до суду надійшла заява про неправомірність ухвал про залишення апеляційних скарг без руху.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01 листопада 2016 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Процик М.В. та Заїкіна А.П. відхилено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01 листопада 2016 року клопотання ОСОБА_1 про перенесення судового засідання з направленням матеріалів справи до суду вищої судової інстанції для визначення підсудності відхилено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а ухвалу судді Київського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2016 року (про відмову у відкритті провадження у справі) залишено без змін.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Київського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2016 року стосовно судового збору задоволено, ухвалу в зазначеній частині скасовано, а питання в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

15.11.2016 р. до суду надійшла касаційна скарга на ухвалу Київського районного суду та апеляційного суду Одеської області від 15.08.2016 р. та від 01.11.2016 р. про відмову прийняти позовну заяву до провадження.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України про призначення досудового слідства, закриття кримінального провадження, відшкодування матеріальної і моральної шкоди, зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвали Київського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Одеської області від 01 листопада 2016 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна про призначення досудового слідства, закриття кримінального провадження, відшкодування матеріальної і моральної шкоди, зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвали Київського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2016 року (про залишення позову без руху) закрито.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 до Держави України про ухвалення додаткового рішення суду - повернуто позивачеві.

09.02.2018 року від позивача надійшла апеляційна скарга на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 28.12.2017 року.

       Ухвалою апеляційного суду Одеської області відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Київського районного суду м. Одеси від 28.12.2017 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Держави Україна про ухвалення додаткового рішення суду.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 19 квітня 2018 року ухвалу судді Київського районного суду м. Одеси від 28.12.2017 року про повернення позовної заяви – скасовано. Справу направлено для вирішення питання про відкриття провадження для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Київського районного суду від 22 травня 2018 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Держави України про відшкодування за рахунок коштів Державного Бюджету України матеріальну і моральну шкоду у розмірі 2959200,00 грн; та включення у трудовий стаж час, протягом якого ОСОБА_1 не працював та відкрити провадження у цивільній справі.

19.07.2018 року від позивача до суду надійшла заява про відвід судді Безкровного Я.В.

19.07.2018 року від позивача надійшло клопотання про уточнення та доповнення позовної заяви від 11 серпня 2016 року та про зміну ціни позову.

Ухвалою Київського районного суду від 06.08.2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Бескровного Я.В. відмовлено в повному обсязі. Заяву судді Бескровного Я.В. про самовідвід – задоволено

30.07.2018 від позивача надійшла заява про об`єднання позовних вимог по справам № 520/9588/16 та № 520/8297/17.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10.08.2018 року заяву судді Київського районного суду міста Одеси Огренич І.В. про самовідвід - задоволено.

09.08.2018 року від позивача до суду надійшла заява про витребування письмових доказів.

Ухвалою Київського районного суду від 13.08.2018 року заявлено самовідвід судді Салтан Людмилі Володимирівні. Справу передано для повторного розподілу між суддями.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 22.08.2018 року матеріали цивільної справи № 520/9588/16-ц за позовом ОСОБА_1 про відшкодування за рахунок коштів Державного Бюджету України матеріальної і моральної шкоди у розмірі 2959200,00 грн. та включення у трудовий стаж час, протягом якого ОСОБА_1 не працював – передано до апеляційного суду Одеської області для визначення підсудності.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 вересня 2018 року задоволено самовідвід судді апеляційного суду Одеської області Громіка Р.Д.

Розпорядженням в.о. голови апеляційного суду Одеської області Дрішюка А.І. справу № 520/988/16 направлено до Верховного Суду України для направлення справи до найбільш територіально наближеного апеляційного суду для вирішення питання про визнання підсудності.

Ухвалою Верховного Суду України від 11 жовтня 2018 року визначено за апеляційним судом Миколаївської області підсудність для вирішення питання про визначенні підсудності справи № 520/9588/16 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна про відшкодування за рахунок коштів Державного Бюджету України майнової та матеріальної шкоди та включення у трудовий стаж час, протягом якого ОСОБА_1 не працював. Справу № 520/9588/16 направлено апеляційному суду Миколаївської області.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 01 листопада 2018 року визначено підсудність цивільної справи № 520/9588/16 за позовом ОСОБА_1 до Держави України про відшкодування за рахунок коштів Державного Бюджету України матеріальної та моральної шкоди, включення у трудовий стаж час, протягом якого ОСОБА_1 не працював Приморському районному суду м. Одеси.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018 року задоволено заяву про самовідвід судді Приморського районного суду м. Одеси Бондаря В`ячеслава Яковича.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2018 року справа прийнята до провадження та її призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

18.12.2018 року від позивача надійшло клопотання про витребування письмових доказів.

18.12.2018 року від позивача надійшла заява про притягнення до участі в справі в якості співвідповідачів посадових осіб Морського торгівельного порту «Черноморськ».

18.12.2018 року від позивача до суду надійшла заява про притягнення до справи в якості співвідповідачів суддів, які мають відношення до здійснення злочинів передбачених 357,358,366,368,375 та 382 КК України.

04.02.2019 року від позивача до суду надійшло доповнення №2 до позовної заяви від 11.08.2016 року.

04.02.2019 року від позивача до суду надійшла заява про об`єднання позовних заяв для спільного розгляду в якій позивач просить суд прийняти до провадження позовну заяву до держави Україна від 22.04.2016 року про визнання таким що набуло законної сили рішення Київського районного суду від 15.03.2007 року по справі № 2-390/07.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про об`єднання позовних заяв в одне провадження відмовлено.

11.03.2019 року від позивача до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог.

11.03.2019 року від позивача до суду надійшла уточнена позовна заява.

06.05.2019 року від позивача до суду надійшла уточнена позовна заява .

У судове засідання призначене на 08 травня 2019 року з`явився позивач. Під час судового засідання було постановлено долучити до матеріалів справи уточненні позовні вимоги, відповідно до яких позивач просить суд:

1.Відшкодувати за рахунок коштів державного бюджету України матеріальну та моральну шкоду у розмірі 4013553,8 грн. заподіяний необґрунтованим відкриттям кримінальних справ, незаконним переміщенням в психіатричну лікарню, незаконним відстороненням від роботи и відмови видати належним чином оформлену трудову книжку, а також порушення права на пенсію та соціальне забезпечення, гарантованих ст.. 46 КУ.

2.Включити в трудовий стаж позивача час, на протязі якого позивач не працював у зв`язку з незаконним поміщенням до психіатричної лікарні та у зв`язку з незаконним відстороненням від роботи.

3.Визнати вступившим в законну силу рішення Київського районного суду від 15.03.2007 року по справі № 2-4804/06 (2-390/07), провадження по якому було втрачено в результаті злочинів, передбачених ч.2 ст. 357, ч.2 ст. 358 та ч.2 ст. 375 КК України.

26.07.2019 року до суду надійшла заява про передачу справи в Приморський районний суд для спільного розгляду зі справою № 520/9588/16-ц.

26.07.2019 року від позивача до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 до Президента України.

01.08.2019 року від позивача до суду надійшло клопотання про приєднання до справи копії Постанови Верховного Суду України від 26.06.2019 року.

У зв`язку із закінченням відрядження судді Голованівського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_2 на роботі на посаді судді Приморського районного суду м. Одеси справу № 520/9588/16-ц передано для подальшого авто розподілу.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2019 року справу прийнято до провадження головуючого судді Науменко А.В.

24.10.2019 року від позивача до суду надійшло заперечення проти порушення судом норм процесуального права.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2019 року відмовлено в об`єднані в одне провадження справи №520/11602/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна про ухвалення додаткового рішення суду, та справи 520/9588/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Держави України про відшкодування за рахунок коштів Державного Бюджету України матеріальної та моральної шкоди, включення у трудовий стаж час, протягом якого ОСОБА_1 не працював. Справа №520/11602/16-ц повернута до Київського районного суду м. Одеси.

25.11.2019 року від позивача до суду надійшло клопотання про залучення до справи у якості співвідповідача Державну казначейську службу України.

Під час судового засідання від 26.11.2019 року суд ухвалив залучити у якості співвідповідача Державну казначейську службу України.

29.11.2019 року від позивача до суду надійшло клопотання про залучення у якості співвідповідачів за позовом Державної казначейської служби України та ДП Морський торговельний порт «Чорноморськ».

12 грудня 2019 року від позивача до суду надійшла заява про відвід судді Науменко А.В.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2019 року заяву позивача ОСОБА_1 про відвід судді залишено без розгляду.

16.12.2019 року від Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву.

19.12.2019 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив Державної казначейської служби України від 12.12.2019 року.

19.12.2019 року від позивача на адресу суду надійшла повторна заява про порушення суддею Науменко А.В. норм процесуального права.

20.12.2019 року від позивача на адресу суду надійшла повторна заява про порушення суддею Науменко А.В. норм процесуального права.

20.12.2019 року від позивача до суду надійшов відповідь на відзив Державної казначейської служби України від 12.12.2019 р.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2019 року до справи у якості відповідача залучено ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ».

23.12.2019 року від позивача до суду надійшла заява про протизаконні дії суддів ВСУ.

24.12.2019 року від позивача до суду надійшла заява про протиправні дії прокуратури Одеської області.

27.12.2019 року від позивача до суду надійшла заява про виділення в окреме провадження позовної вимоги про визнання рішення Київського районного суду м. Одеси від 15.03.2007 року як такого, що набрало законної сили.

08.01.2020 року від позивача до суду надійшла повторна заява про відвід судді Науменко А.В.

08.01.2020 року від позивача до суду надійшла заява про виділення в окреме провадження позовної заяви про визнання рішення Київського районного суду м. Одеси від 15.03.2007 року як такого, що набрало законної сили.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 січня 2020 року заяву позивача ОСОБА_1 про відвід судді Науменко А.В. залишено без розгляду.

27.01.2020 року від позивача надійшла заява про скоєння суддею ОСОБА_3 злочинів.

31.01.2020 року під час судового засідання суд ухвалив задовольнити клопотання про виділення в окреме провадження позовної заяви про визнання рішення Київського районного суду м. Одеси від 15.03.2007 року як такого, що набрало законної сили.

Таким чином в провадженні по справі № 520/9588/16-ц продовжений розгляд по наступним вимогам:

1.Відшкодувати за рахунок коштів державного бюджету України матеріальну та моральну шкоду у розмірі 4013553,8 грн. заподіяний необґрунтованим відкриттям кримінальних справ, незаконним переміщенням в психіатричну лікарню, незаконним відстороненням від роботи и відмови видати належним чином оформлену трудову книжку, а також порушення права на пенсію та соціальне забезпечення, гарантованих ст. 46 КУ.

2.Включити в трудовий стаж позивача час, на протязі якого позивач не працював у зв`язку з незаконним поміщенням до психіатричної лікарні та у зв`язку з незаконним відстороненням від роботи.

28 лютого 2020 року, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду.

23 березня 2020 року від позивача до суду надійшли пояснення з приводу питань наданих 28.02.2020 року у судовому засіданні.

14 липня 2020 року від позивача до суду надійшла заява про витребування матеріалів кримінального провадження № 42077160000001012.

14 липня 2020 року від ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ» до суду надійшов відзив на позовну заяву.

22 липня 2020 року від позивача до суду надійшла заява про виключення з розгляду відзивів ДП « Морський торговельний порт «Чорноморськ».

10 серпня 2020 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ».

11 серпня 2020 року від позивача до суду надійшла заява про залучення ухвали ВСУ від 23.07.2020 року.

21 вересня 2020 року від позивача до суду надійшла заява про призначення досудового слідства.

21 вересня 2020 року від позивача до суду надійшла заява про залучення до справи доповнення до касаційної скарги по справі № 520/842/14.

16 жовтня 2020 року від позивача до суду надійшла заява про визнання незаконними діями судді Науменко А.В., що перешкоджають законному розгляду справи.

16 жовтня 2020 року від позивача до суду надійшла заява про відвід судді.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2020 року заяву позивача ОСОБА_1 про відвід залишено без розгляду.

23.11.2020 року від позивача до суду надійшла заява про протизаконних діях судді Науменко А.В. що перешкоджають законному розгляді справи.

04.12.2020 року від позивача до суду надійшла заява про відновлення права на судовий захист.

04.12.2020 року від позивача до суду надійшов письмовий текст виступу у дебатах.

18.12.2020 року від позивача до суду надійшов скорочений текст виступу у дебатах.

Позивач обґрунтовує свій позов наступними обставинами.

В результаті незаконних дій прокуратури м. Ленінграда позивача було заарештовано та в подальшому направлено для проведення судово-психіатричної експертизи. За час перебування під вартою та у медичному закладі позивач був позбавлений житла у м. Ленінграді та був вимушений переїхати в Одесу та продовжив трудову діяльність в Іллічівському морському торгівельному порту.

26.12.1986 р. начальник 4-го району Іллічівського морського торгівельного порту ОСОБА_4 вилучив у позивача посвідчення, чим фактично відсторонив його від роботи. Однак в порушення вимог законодавства, відповідний наказ в порту виданий не був. В подальшому, в процесі оскарження свого відсторонення від роботи, а саме під час касаційного оскарження, позивачу стало відомо, що позивача було відсторонено від роботи на підставі листа, який було направлено на ім`я начальника порту, працівником Ілічівської транспортної прокуратури – ОСОБА_5 .

В позові зазначене, що в результаті цих дій, позивач був відсторонений від роботи та до теперішнього часу не має можливості працевлаштуватися та оформити пенсію за віком, на яку має право з 2010 року.

Крім того, позивач наполягає на включенні трудового стажу за час на протязі якого позивач не працював у зв`язку з незаконним заключенням до психіатричної лікарні та у зв`язку с незаконним відстороненням від роботи.

В судовому засіданні позивач наполягав, що зазначене відсторонення від роботи було пов`язане саме з незаконними діями Ілічівської транспортної прокуратури, але підтвердив, що кримінальної справи відносно нього не було.

Підтвердив, що обставини поміщення його до психіатричної лікарні у м. Ленінград не пов`язані з діями Ілічівської транспортної прокуратури та відсторонення його від праці у Іллічівському морському торговому порту тому не входять до предмету спору та доказування.

Пояснив, що саме 13.05.1988 року в порту на стенді була розповсюджена довідка від 1986 року, що він має психічне захворювання. Позивач вказав, що цю довідку отримав у медичному закладі в м. Ленінграді та далі розповсюдив у порту саме працівник Ілічівської транспортної прокуратури. За наслідком цих дій вважає, що були порушені його права на труд, він був звільнений і втратив роботу, зазнав матеріальну та моральну шкоду. Наполягав, що час незаконного відсторонення має бути включеним у трудових стаж з відповідним оформленням трудової книжки.

На підтвердження зазначених обставин послався на рішення Київського районного суду м. Одеси по справі від 15 березня 2007 року по справі № 2-390/07, яким на його користь був вирішений трудовий спір з Іллічівським морським торговим портом.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явилися, були сповіщені належним чином, у поданих до суду Відзивах заперечували у задоволенні позову.

Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши позицію позивача, дослідивши позицію відповідачів, проаналізувавши та дослідивши наявні в матеріалах справах докази приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України підставами для звільнення від доказування є наявність обставин, які визнаються учасниками справи або таких, які визнано загальновідомими, наявність обставин, встановлених рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Преюдиціальність – обов`язок для всіх судів, що розглядають справу, приймати без перевірки та доказів факти, які були раніше встановлені та закріплені в судовому рішенні по іншій справі, яке набуло законної сили. Властивість преюдиційності фактів ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його межами, за якими сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їхні правонаступники не можуть знову оскаржувати в іншому процесі встановлені рішенням суду факти та правовідносини.

Поняття «praejudice» містить такі ознаки: законність, обов`язковість її застосування, достовірність раніше доведених фактів, об`єктивність, зв`язок обставин справи, що розглядається, із судовим рішенням, що набрало законної сили.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 березня 2007 року по справі № 2-390/07 позовні вимоги ОСОБА_1 до Іллічівського морського торгівельного порту про визнання наказів неправомірними, поновлення на роботі, зобов`язання оформити трудову книжку, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2007 року по справі № 2-390/07 рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 березня 2007 року скасоване та ухвалено нове рішення, відповідно до якого у задоволенні позову ОСОБА_1 до Іллічівського морського торгівельного порту про визнання наказів неправомірними, поновлення на роботі, зобов`язання оформити трудову книжку, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду України від 29 травня 2008 року по справі № 2-390/07, розглянувши матеріали справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2007 року, касаційну скаргу відхилено, а рішення апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2007 року залишено без змін.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06 січня 2021 року у зв`язку з необхідністю дослідження інформації щодо хронології подій, враховуючи однорідність обставин, викладених у цих справах, а також для оцінки процесуальної поведінки ОСОБА_1 залучив до матеріалів справи роздруковану копію постанови Одеського апеляційного суду від 14.01.2020 року по справі №520/842/14 за позовом ОСОБА_1 в якому він просив суд:

1.Відповідно до постанови президії Одеського обласного суду від 26 квітня 1989 року, ухвали апеляційного суду Одеської області від 18 січня 2006 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 02 червня 2006 року прийняти до нового розгляду його позови до ІМТП від 21 травня 1988 року, 26 вересня1988 року, 02 березня 1989 року про звільнення з ІМТП на підставах, передбачених КЗпП УРСР, стягнення заробітної плати та оплати за час вимушеного прогулу, провадження по яких було втрачено внаслідок фальсифікації справ № 2-3837 (№2-2298/06) та №2-4804/06 (№2-390/07);

2.Відповідно до рішення Київського районного суду м.Одеси від 05 жовтня 1987 року та постанови президії Одеського обласного суду від 26 квітня 1989 року зобов`язати відповідача в порядку п.2.10. «Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях» ( далі-Інструкція), виключити з його трудової книжки записи:

- №22, зроблений на підставі підробленого наказу №257\л, в порушення ст.ст.31,32 КЗпП УРСР та п.п.2.3,2.4,2.13. Інструкції,

- № 23, зроблений в порушення ст.ст.23,48 КЗпП УРСР та п.п.2.2,2.26,4.1 Інструкції,

- № 24, зроблений в порушення ст. 48 КЗпП УРСР та п.п.2.9,2.26 Інструкції,

3.Зобов`язати ІМТП скасувати:

- підроблений параграф 2, внесений в серпні 1988 року в наказ № 257/л від 30 грудня 1986 року в порушення ст.ст.9,24,31,32,105 КЗпП УРСР;

- дисциплінарний наказ №160\л від 16 серпня 1988 року, виданий в порушення ст.ст.148,149 КЗпП УРСР;

- наказ №37\л від 21 лютого 1989 року про зміну формулювання дисциплінарного наказу №160\л від 16 серпня 1988 року, виданий в порушення ст.151 КЗпП УРСР;

4.Зобов`язати ІМТП видати наказ про розірвання з ним трудового договору на підставі ч.1ст.38 КЗпП УРСР (у зв`язку з виходом на пенсію), укладений 06 липня 1984 року,

5.Відповідно до ст.ст.95,117 КЗпП УРСР, п.4.1 Інструкції стягнути з ІМТП заробітну плату, розмір якої, згідно висновку Профкому від 17 жовтня 1988 року не є предметом спору, та середній заробіток за час вимушеного прогулу (25 років 10 місяців 19 днів станом на 01 січня 2014 року), який з урахуванням індексу інфляції складає 948 606,86 грн.

6.На підставі ст.237-1 КЗпП України та п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» стягнути з ІМТП на його користь 200 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди за вимушений прогул після 13 січня 2000 року

В зазначеній постанові Одеського апеляційного суду від 14.01.2020 року, наведені факти встановлені судом апеляційної інстанції.

Так, судом апеляційної інстанції у зазначеній справі встановлено, що:

«05 липня 2007 року апеляційним судом Одеської області вирішено спір позивача щодо поновлення його трудових прав.

Скарги позивача на зазначене рішення суду розглянуті Верховним Судом України в ординарному та екстраординарному порядку.

Ухвалою Верховного Суду України від 29 травня 2008 року касаційна скарга ОСОБА_1 відхилена, а рішення апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2007 року залишено без змін

30 липня 2008 року Верховний Суд України постановив ухвалу про відмову у допуску скарги ОСОБА_1 до провадження у зв`язку з винятковими обставинами (справа №6-16258сво08, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі судових рішень 08.08.2008р., оприлюднено 11.11.2008р.).

Предметом позову у цій справі були вимоги позивача до Іллічівського морського торгівельного порту про визнання наказів неправомірними, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобов`язання оформити трудову книжку, а саме: наказів начальника Іллічівського морського торгівельного порту № 160/о від 16 серпня 1988 року про звільнення позивача за прогули на підставі п.16 Статуту про дисципліну працівників морського транспорту, № 37/о від 21 лютого 1989 року про звільнення позивача по п.5 ст.36 КЗпП України; поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді старшого стивідора Іллічівського морського торгівельного порту; зобов`язання Іллічівського морського торгівельного порту внести до трудової книжки позивача: запис про недійсність запису № 22 щодо переведення старшим стивідором - заступником начальника складу 4-го району; запис № 23 щодо звільнення за прогули за п.16 Статуту про дисципліну працівників морського транспорту; запис № 24 щодо звільнення по п.5 ст. 36 КЗпП України; стягнення з Іллічівського морського торгівельного порту на користь позивача 402 019 грн. 92 коп. невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням індексу інфляції 100 000 грн. моральної шкоди, а всього - 502 019 грн. 92 коп.; допущення негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі на посаді старшого стивідора та стягнення на його користь 400 грн.

Судом апеляційної інстанції у зазначеній справі встановлено, що наказом начальника ІМТП № 45/о від 02 березня 1984 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду інженера-технолога 1-го району.»

Наказом начальника ІМТП № 65/о від 02 квітня 1986 року ОСОБА_1 був переведений на посаду старшого стивідора 4-го району порту.

На підставі наказу начальника порту № 742 від 30 жовтня 1986 року посада старшого стивідора, яку займав позивач ОСОБА_1 , скорочено.

Наказом № 257/о від 30 грудня 1986 року він був переведений на посаду старшого стивідора - заступника начальника складу 4 району з 26 грудня 1986 року.

Пропуск до роботи був оформлений 03 березня 1987 року, а виданий 11 травня 1987 року.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 1987 року з ІМТП на його користь стягнуто оплату за вимушений прогул з 17 березня 1987 року по 20 квітня 1987 року в сумі 240,68 крб.

21 травня 1988 року позивач звернувся до суду з позовом до ІТМП, редакції газети "Іллічівець" про визнання його перебуваючим у стані вимушеного прогулу, оплату вимушеного прогулу, доплати за час сумісної роботи на посадах старшого стивідора та заступника начальника складу з 17 серпня 1987 року до 26 січня 1988 року та про захист честі та гідності.

02 вересня 1988 року порт його повідомив про те, що наказом начальника порту № 169/о від 16 серпня 1988 року він звільнений з посади старшого стивідора - заступника начальника складу 4 району, за прогули 13, 27, 30, 31 травня, червень, липень 1988 року за п. 16 Статуту про дисципліну працівників морського транспорту, з 28 липня1988 року.

Після домовленості з ІМТП про вирішення спору в несудовому порядку вказаний наказ був змінений.

Наказом № 37/о від 21 лютого 1989 року, яким було змінено формулювання звільнення: позивач ОСОБА_1 , був звільнений з роботи у зв`язку з переводом у фірму "Маяк" Одеського побутового обслуговування населення, за п. 5 ст. 36 КЗпП України.

В цей же день, 21 лютого 1989 року, позивач ОСОБА_1 отримав трудову книжку і відмовився одержати розрахунок при звільненні, проведений адміністрацією порту, оскільки не погодився з розміром цієї суми.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 23 червня 1988 року, залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Одеського обласного суду від 23 серпня 1988 року, у прийнятті позовної заяви ОСОБА_1 до ІТМП, редакції газети "Іллічівець" про визнання його перебуваючим у стані вимушеного прогулу, оплату вимушеного прогулу, доплати за час сумісної роботи на посадах старшого стивідора та заступника начальника складу з 17 серпня 1987 року до 26 січня 1988 року та про захист честі та гідності, від 21 травня 1988 року було відмовлено.

Постановою президії Одеського обласного суду від 26 квітня 1989 року вказані ухвали судів були скасовані і матеріали направлені на новий розгляд до суду першої інстанції.

У подальшому, у 1989 році незакінчене провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІТМП, редакції газети "Іллічівець" про визнання його перебуваючим у стані вимушеного прогулу, оплату вимушеного прогулу, доплати за час сумісної роботи на посадах старшого стивідора та заступника начальника складу та про захист честі і гідності від 21 травня 1988 року було втрачено.

На час виникнення правовідносин між сторонами - 1984-1989 р.р., діяло цивільно-процесуальне законодавство – ЦПК Української РСР (України) 1963 року, чинного на час подій у справі, до прийняття нового ЦПК України у 2004 році.

Втрата справи, в якій Одеським обласним судом скасовані у квітні 1989 року процесуальні документи суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд (незакінчене провадження), не з`являлось перешкодою для звернення до суду з таким же позовом відповідно до ст.136 ЦПК України.

В період з 1989 року по 1998 рік (тобто на протязі 9 років) позивач ОСОБА_1 не звертався до суду із заявами до ІМТП про порушення трудових прав, що підтверджено відповіддю заступника голови Одеського обласного суду від 23 квітня 1999 року.

Через 10 років - 11 листопада 1999 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відновлення втраченого провадження за позовом до ІТМП, редакції газети "Іллічівець" про визнання його перебуваючим у стані вимушеного прогулу, оплату вимушеного прогулу, доплати за час сумісної роботи на посадах старшого стивідора та заступника начальника складу з 17 серпня 1987 року до 26 січня 1988 року та про захист честі і гідності від 21 травня 1988 року.

Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 02 червня 2006 року заявнику ОСОБА_1 відмовлено у відновленні судового провадження, втраченого до закінчення судового розгляду за заявою від 11 листопада 1999 року, а вказана позовна заява від 21 травня 1988 року направлена до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Ухвалою суду першої інстанції від 14 грудня 2006 року об`єднані провадження по позовній заяві ОСОБА_1 від 20 листопада 2006 року та його позовній заяві від 21 травня 1988 року.

Скасувавши рішення суду першої інстанції від 15 березня 2007 року, яким задоволені вимоги позивача, в тому числі про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу–18 років 10 місяців і 19 днів, у розмірі 402 019,92 грн. та моральної шкоди в розмірі 100 000 грн., та вирішивши спір по суті, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні від 05 липня 2007 року зазначив, що спірні трудові правовідносини щодо розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , оплати вимушеного прогулу та звільнення з роботи виникли між сторонами в травні, вересні 1988 року та у лютому 1989 року і до них повинно застосовуватися трудове законодавство, яке діяло на той час.

Після звільнення з роботи за наказом № 37/о від 21 лютого 1989 року позивач ОСОБА_1 не звернувся в встановлений законом місячний строк до суду з вимогами про поновлення на роботі, а заявив вимоги лише 25 червня 2004 року, тобто більше, ніж через 15 років, що підтверджено матеріалами справи.

ОСОБА_1 пропустив без поважних причин строк для вирішення трудового спору про стягнення заборгованості по заробітній платі та розрахунку при звільненні, оскільки судом встановлено, що він з 1989 року по 1998 рік не звернувся за вирішенням цих питань в передбачені ст.231 КЗпП УРСР органи, які на той час розглядали трудові спори: або в комісії по трудових спорах, які на той час були обов`язковим первинним органом для трудових спорів, або в профспілкові організації, або в суд, що підтверджено матеріалами справи, зокрема відповіддю заступника голови Одеського обласного суду від 23 квітня 1999 року.

Сам по собі факт втрати у 1989 році незакінченого судового провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ІМТП, редакції газети "Іллічівець" про визнання його перебуваючим у стані вимушеного прогулу, оплату вимушеного прогулу, доплати за час сумісної роботи на посадах старшого стивідора та заступника начальника складу та про захист честі і гідності від 21 травня 1988 року, і подальше, через 10 років, вирішення питання відновлення втраченого провадження за заявою від 11 листопада 1999 року, не може вважатися поважною причиною пропуску встановленого законом строку.

Тому, виходячи із вимог ч.2ст.227, ст.ст.229-232 Кодексу законів про працю Української РСР (України), з наступними змінами, які діяли на час виникнення правовідносин сторін, та відповідних роз`яснень, що містились у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду Української РСР від 30 березня 1984 року «Про деякі питання застосування судами Кодексу законів про працю Української РСР» про застосування строків позовної давності у зв`язку з пропуском без поважних причин, незалежно від заяв сторін, та, врахувавши положення ст.232 цього Кодексу, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог позивача до Іллічівського морського торгівельного порту про визнання наказів неправомірними, поновлення на роботі, зобов`язання оформити трудову книжку, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди у зв`язку з пропуском місячного та тримісячного строків.

Аналогічне викладено і у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про розгляд судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року, що також враховано судом…»

«…Після постановлення судом апеляційної інстанції 05 липня 2007 року рішення, в якому вирішений трудовий спір між сторонами остаточно, та зазначене рішення набуло статус res judicata, позивач звернувся та продовжує звертатися до суду з чисельними тотожними та з однаковим матеріальним обсягом позовами.

Так, заявивши у січні 2014 року вимоги у даній справі, позивач уточнив їх через 9 місяців – у вересні 2014 року та у січні 2016 року, тобто через 2 роки після їх пред`явлення.

У той же час, не зважаючи на те, що цей спір був невирішений судом за апеляційною скаргою позивача, та, не очікуючи завершення провадження у зазначеній справі, позивач у липні 2017 року знову звернувся до суду першої інстанції з аналогічними вимогами.

16 липня 2019 року Одеський апеляційний суд прийняв постанову по заявленим аналогічним вимогам і скасував рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2018 року та додаткове рішення цього ж суду від 18 квітня 2019 року.

Суд закрив провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до МТП «Чорноморськ» про: зобов`язання МТПЧ скасувати підроблені накази №160/л та №37/л, видані в порушення п. 5 ст. 147, ст. 148 та ст. 149 КЗпП УРСР, "Статуту про дисципліну працівників морського транспорту СРСР" при відсутності пояснювальної позивача, допуску його до роботи і будь-яких документальних підтверджень здійснення ним прогулів; у відповідності до п. 2.10 діючої "Інструкції про порядок ведення трудових книжок", визнання недійсними записів №№ 22-24, зроблених в трудовій книжці позивача, в порушення п. п. 2.2, 2.3, 2.4, 2.9,2.13 і 2.26 "Інструкції", ст. 48 та п. 5 ст.147 КЗпП УРСР, визнаних недійсними.

Суд відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 до МТП «Чорноморськ» про зобов`язання видати позивачеві дублікат трудової книжки без записів, зобов`язання видати наказ про розірвання трудового договору з позивачем від 06.07.1984 р. за ст. 39 КЗпП у відповідності до його заяви від 30.04.1988 р. та листа профкомітета ІМТП від 17.10.1988; стягнення заробітної плати в розмірі 240,68 руб. з індексацією, відшкодування моральної шкоди, прийняття до нового розгляду позову від 18.03.1987 р.

Суд залишив без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до МТП «Чорноморськ»:

- у відповідності з постановою президії Одеського обласного суду від 26.04.1989 р., ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18.01.2006 р. та його рішенням від 02.06.2006 р., прийняти до нового розгляду позови до МТПЧ від 21.05.1988 р., від 26.09.1988 р., від 02.03.1989 р. про поновлення на роботі, про стягнення заробітної плати та оплату вимушеного прогулу, провадження яких було втрачено в результаті фальсифікації справ №2-3837/04 (2-2298/06) та №2-4804/06 (2-390/07);

- у відповідності до рішення Київського райсуду від 06.10.1987 р., постановою президії Одеського обласного суду від 26.04.1989 р. та ст.ст. 9,31,32 КЗпП УРСР, зобов`язати МТПЧ скасувати підроблений параграф 2 наказу №257/л про переведення позивача на посаду старшого стивідора - заступника начальника складу;

- стягнення заробітної плати за травень 1988 року, компенсації за роботу у вихідні, доплати за сумісництво;

- середнього заробітку за час вимушеного прогулу з індексом інфляції (т.8а.с.168-174).

Відповідно до ст.384 ЦПК України постанова Одеського апеляційного суду від 16 липня 2019 року набрала законної сили з дня її прийняття.

Звертаючись до суду, позивач також заявляв чисельні позови про вирішення трудового спору, які стосувались окремих фрагментів вже раніше поданих вимог.

Однією з цих вимог, заявленою ним неодноразово, є заява про відновлення втраченого провадження через фальсифікацію матеріалів справи та фальшивість документів, невідповідність діючому законодавству та судовим рішенням, які набрали законної сили

Оскаржуючи ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2007 року, якою заява ОСОБА_1 про відновлення втраченого судового провадження залишена без розгляду та ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26 лютого 2008 року залишена без змін, позивач ОСОБА_1 подав до суду у листопаді 2008 року заяву про перегляд ухвали суду від 04 грудня 2007 року за нововиявленими обставинами і одночасно в цій же заяві просив суд скасувати рішення апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2007 року, яке набуло статус res judicata (справа № 520/7859/13-ц; провадження № 8/520/35/13) т.8а.с.175-204, 205.

23 березня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про поновлення цивільних справ, фальсифікацію матеріалів справи, відновлення судових документів, виключення документів із справи, винесення додаткового рішення, визнання рішення таким, що набрало законної сили, прийняття нового позову та порушення кримінальної справи, яка ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2012 року повернута заявнику та ним не оскаржена (справа № 1512/4410/2012) т.8 а.с.206-207,208...»

Таким чином, постановою Одеського апеляційного суду від 14.01.2020 року по справі 520/842/14 апеляційні скарги ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 березня 2016 року, додаткові рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2017 року і 22 травня 2019 року та ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2017 року.

Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (до зміни назви - державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт») про прийняття до нового розгляду позовів до відповідача, поданих у 1988-1989 р.р., виключення записів з трудової книжки, скасування наказів, видання наказу про розірвання трудового договору за ст. 38 КЗпП України, стягнення заробітної плати та компенсації за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Також постановою Одеського апеляційного суду від 14.01.2020 року по справі 520/842/14 встановлено, що позивачем неодноразово здійснюється зловживання процесуальними правами.

При розгляді даної справи (520/9588/16-ц) суд погоджується з думкою колегії суддів Одеського апеляційного суду та зазначає наступне.

Позивач звертається з вимогою про незаконність відстороненням від роботи та відмови видати належним чином оформлену трудову книжку, хоча ухваленим судом апеляційної інстанції 05 липня 2007 року рішенням, трудовий спір між сторонами вирішений остаточно.

Постійні звернення до суду з позовними вимогами, які за своєю формою постійно змінюються, однак за своєю правовою природою стосуються лише вирішення трудового спору в розумінні ст.. 44 ЦПК України є зловживанням процесуальними правами. Такі форми (засоби) юридичного захисту, не спрямовані власне на відстоювання правової позиції, а є неправомірними діяннями, зловживаннями правом.

Таким чином, твердження позивача щодо обставин пов`язаних з незаконним на його думку відстороненням від роботи, звільненням та відмови видати належним чином оформлену трудову книжку вже було розглянуто в судовому порядку в рамках трудового спору, а отже є встановленим фактом та не підлягає додатковому доказуванню.

Виходячи з наведеного суд визнає, що обставини незаконного відсторонення позивача  від роботи, звільненням  та відмови видати належним чином оформлену трудову книжку за наслідком неправомірних дій прокуратури  не доведені позивачем, а тому  позовна вимога включити в трудовий стаж позивача час, на протязі якого позивач не працював у зв`язку з незаконним поміщенням до психіатричної лікарні та у зв`язку з незаконним відстороненням від роботи  за наслідком протиправних дій прокуратури також є безпідставною. 

Щодо вимог позивача щодо відшкодування за рахунок коштів державного бюджету України матеріальної та моральної шкоди у розмірі 4013553,8 грн. заподіяний необґрунтованим відкриттям кримінальних справ, незаконним переміщенням в психіатричну лікарню, незаконним відстороненням від роботи и відмови видати належним чином оформлену трудову книжку, а також порушення права на пенсію та соціальне забезпечення, гарантованих ст.. 46 КУ суд зазначає наступне.

У позовній заяві ОСОБА_1 наголошує, що в 1981 році у м. Ленінград відносно нього було відкрито кримінальну справу, яка в силу своєї незаконності та необґрунтованості спричинила негативні наслідки для позивача, в результаті яких, позивач наполягає на відшкодуванні матеріальної та моральної шкоди.

Водночас, суд враховує пояснення позивача у судовому засіданні, що під час зазначених вище незаконних дій Ілічівської транспортної прокуратури у 1986-1988 роках, кримінальної справи відносно нього в провадженні прокуратурі не було. З матеріалів справи вбачається, що докази відкриття цією прокуратурою справи у відношенні позивача - відсутні.

Також суд вбачає за необхідне оцінити доводи позивача щодо незаконності дій прокуратури що стало причиною його відсторонення та звільнення.

Позивач вказує, що на початку 1986 р. прокурор ОСОБА_5 надіслав керівнику порту Грабовському Б.Н. листа, в якому нібито вимагав звільнити позивача з займаної їм роботи, в результаті чого позивача було звільнено.

Однак в матеріалах справи відсутні належні докази таких дій прокурором Кравчинським В.В., крім того, позивачем не доведено, що вчиненні ОСОБА_5 будь-які дії у відношенні позивача були ним здійсненні при виконанні своїх повноважень.

Щодо незаконного переміщення позивача до психіатричної лікарні, то позивач вказує що зазначені події відбувалися в м. Ленінграді як наслідок незаконних дій Ленінградської прокуратури, що не є предметом розгляду даної справи.

Суд встановлює, що позивачем не надані жодні докази того, що Іллічівська транспортна прокуратура здійснювала будь-які дії (доручення) в межах кримінальної справи яка була порушена відносно нього у 1981 році у м. Ленінград. Таким чином, позивачем не доведене, що будь-які дії прокурора Ілічівської транспортної прокуратури ОСОБА_6 1986-1988 роках відносно нього здійснювалися в рамках кримінальної справи.

Таким чином, суд визнає, що по справі відсутні докази пов`язаності та беззаперечний причинно-наслідковий зв`язок між відкриттям кримінальної справи та поміщення позивача у психіатричний заклад у 1981 році у м. Ленінграді та діями Іллічівськові транспортної прокуратури на які посилається позивач й його відстороненням від роботи в Іллічівському морському торгівельному порту та звільненням. Суд звертає увагу, що під час розгляду зазначених вище трудових спорів ОСОБА_1 не пов`язував відсторонення та звільнення з діями Іллічівськові транспортної прокуратури.

Виходячи з наведеного суд встановлює, що в частині позову щодо відшкодування шкоди заподіяної необґрунтованим відкриттям кримінальних справ, незаконним переміщенням в психіатричну лікарню, позивачем вимоги пред`явлені до неналежних відповідачів, тому як події відкриття кримінальної справи у відношенні позивача та його поміщення до психіатричного закладу у 1981 році відбулося у м. Ленінград, тобто у іншій республіці колишнього радянського союзу, а це є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилається, що відшкодування заробітної плати, яку він втратив в результаті незаконного відсторонення від праці в Іллічівському морському торгівельному порту, яке було спричинено діями прокурора Ілічівської транспортної прокуратури ОСОБА_6 1986-1988 роках, передбачене ст..ст. 1-4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та діючого до його ухвалення Положення про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, і прокуратури і суду, затвердженого Указом Президіума Верховної Ради СРСР від 08.05.1981 р.

У статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили у часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це у законі або іншому нормативно-правовому акті.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди,завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду», на який посилається позивач та вказує, що відповідно до його положень він має право на відшкодування шкоди, було прийнято 01.12.1994.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що посилання позивача на положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди,завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду» не ґрунтується на законі і даний Закон України до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.

Щодо вимог ОСОБА_1 на відшкодування шкоди на підставі Положення про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, і прокуратури і суду, затвердженого наказом Президіума Верховної Ради СРСР від 08.05.1981 р. №4892-ІХ та Інструкції по застосуванню Положення про порядок відшкодування шкоди від 02.03.1982 р. суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до п.п.1, 2 наказу Президіума Верховної Ради СРСР від 08.05.1981 р. ( далі мовою оригіналом) "Ущерб, причиненный гражданину СССР незаконными действиями государственных и общественных организаций, а также должностных лиц при исполнении ими служебных обязанностей в области административного управления, возмещается на общих основаниях (статья 88 Основ гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик), если иное не предусмотрено законом.

2. Ущерб, причиненный гражданину в результате незаконного осуждения, незаконного привлечения к уголовной ответственности, незаконного применения в качестве меры пресечения заключения под стражу, незаконного наложения административного взыскания в виде ареста или исправительных работ, возмещается государством в полном объеме независимо от вины должностных лиц органов дознания, предварительного следствия, прокуратуры и суда.

Право на возмещение ущерба возникает при условии постановления оправдательного приговора; прекращения уголовного дела за отсутствием события преступления, за отсутствием в деянии состава преступления или за недосказанностью участия гражданина в совершении преступления; прекращения дела об административном правонарушении."

Відповідно до «Положения о порядке возмещения ущерба, причиненного гражданину незаконными действиями органов дознания, предварительного следствия, прокуратуры и суда»:

"1. В соответствии со статьей 2 Указа Президиума Верховного Совета СССР от 18 мая 1981 года "О возмещении ущерба, причиненного гражданину незаконными действиями государственных и общественных организаций, а также должностных лиц при исполнении ими служебных обязанностей" производится возмещение имущественного ущерба, восстановление трудовых, пенсионных, жилищных, других прав, возмещение иного ущерба, причиненного гражданину незаконным осуждением, незаконным привлечением к уголовной ответственности, незаконным применением в качестве меры пресечения заключения под стражу, незаконным наложением административного взыскания в виде ареста или исправительных работ.

2. Возмещению подлежат:

1) заработок и другие трудовые доходы, являющиеся основным источником средств к существованию гражданина, которых он лишился в результате незаконных действий;

2) пенсия или пособие, выплата которых была приостановлена в связи с незаконным лишением свободы;

3) имущество (в том числе деньги, денежные вклады и проценты на них, облигации государственных займов и выпавшие на них выигрыши, иные ценности), конфискованное или обращенное в доход государства судом либо изъятое органами дознания или предварительного следствия, а также имущество, на которое наложен арест;

4) штрафы, взысканные во исполнение приговора суда; судебные издержки и иные суммы, выплаченные гражданином в связи с незаконными действиями;

5) суммы, выплаченные гражданином юридической консультации за оказание юридической помощи.

5. Гражданину, освобожденному от работы (должности) в связи с незаконным осуждением либо отстраненному от должности в связи с незаконным привлечением к уголовной ответственности, должна быть предоставлена прежняя работа (должность), а при невозможности этого (ликвидация предприятия, учреждения, организации, сокращение должности, а также наличие иных предусмотренных законом оснований, препятствующих восстановлению на работе (должности) - другая равноценная работа (должность). Работа (должность) предоставляется гражданину не позднее месячного срока со дня его обращения, если оно последовало в течение трех месяцев с момента вступления в законную силу оправдательного приговора либо вынесения постановления (определения) о прекращении уголовного дела за отсутствием события преступления, за отсутствием в деянии состава преступления или за недоказанностью участия гражданина в совершении преступления.

Запись, занесенная в трудовую книжку, в случаях, указанных в части первой настоящей статьи, признается недействительной. По просьбе гражданина администрация предприятия, учреждения, организации выдает ему дубликат трудовой книжки без внесения в нее записи, признанной недействительной.

6. Время содержания под стражей, время отбывания наказания, а также время, в течение которого гражданин не работал в связи с отстранением от должности, засчитывается как в общий трудовой стаж, так и в стаж работы по специальности. Это время включается также в непрерывный стаж, если перерыв между днем вступления в законную силу оправдательного приговора либо вынесения постановления (определения) о прекращении уголовного дела за отсутствием события преступления, за отсутствием в деянии состава преступления или за недоказанностью участия гражданина в совершении преступления и днем поступления на работу не превышает трех месяцев.

Трудовой стаж, стаж работы в колхозе, исчисленный с зачетом периодов, указанных в части первой настоящей статьи, учитывается во всех случаях, когда рабочим, служащим и колхозникам предоставляются различные льготы и преимущества, в том числе при назначении пенсий и пособий по государственному социальному страхованию. Рабочим и служащим этот стаж учитывается также при назначении пенсии на льготных условиях, в льготных размерах и за выслугу лет, при установлении размеров месячных ставок (должностных окладов) в зависимости от продолжительности работы по специальности, а также при выплате единовременного вознаграждения или процентных надбавок за выслугу лет и по итогам работы предприятия за год.

11. Определение размера ущерба, указанного в пунктах 1, 4 и 5 статьи 2 настоящего Положения, производят в месячный срок со дня обращения    гражданина    соответствующие    органы     дознания, предварительного  следствия,  прокуратуры  и  суд,  о  чем выносят постановление  (определение). Если дело прекращено судом при рассмотрении его в кассационном или надзорном порядке, указанные действия производит суд, рассмотревший дело по первой инстанции.

ОСОБА_7 , обратившийся с требованием о возмещении ущерба, вправе в установленном законом порядке обжаловать постановление (определение), вынесенное на основании части первой настоящей статьи, соответственно прокурору или в вышестоящий суд."

Провівши системний правовий аналіз зазначених норм, суд приходить до обґрунтованого висновку, що право на відшкодування шкоди виникає при наступних умовах:

?ухвалення виправдувального вироку;

?припинення кримінальної справи за відсутністю події злочину,

?за відсутністю в діянні складу злочину (окрім випадків припинення за цими підставами справ відносно особи, що скоїла суспільно небезпечне діяння в стані неосудності)

?за недоведеністю участі громадянина у вчиненні злочину.

Виходячи з вищенаведеного, суд визнає, що ОСОБА_1 не додано жодних доказів на підтвердження завдання прокуратурою матеріальної шкоди та виникнення права на відшкодування шкоди.

У самій позовній заяві позивач вказує що «Іллічівська транспортна прокуратура так і не винесла Постанову про закриття кримінального провадження, початого в 1986р. по ч. 2 ст. 125 УК УССР» однак, під час судових засідань позивач сам неодноразово зазначав, що кримінальні справи відносно нього Ілічівською транспортною прокуратурою не заводились та відсутні.

Крім того, п.11 даного Положення встановлена процедура визначення розміру шкоди вказаною щодо відшкодування заробітку та інших трудових доходів, які є основним джерелом доходу до існування громадянина, яких він був позбавлений в результаті незаконних дій. Так визначення розміру шкоди проводяться в місячний термін від дня звернення громадянина до відповідного органу.

Однак позивачем не надано підтверджень про звернення до Ілічівської прокуратури з вимогою про визначення розміру шкоди в місячний термін, як цього вимагає «Положение о порядке возмещения ущерба, причиненного гражданину незаконными действиями органов дознания, предварительного следствия, прокуратуры и суда».

Щодо вимоги відшкодування 4013553,8 грн матеріальної та моральної шкоди суд акцентує увагу, що позивачем не здійснено розподіл загальної суми на суму завданої моральної та суму матеріальної шкоди. Враховуючи, що відшкодування моральної та матеріальної шкоди мають різні правові підстави та різні способи доказування, об`єднання їх позивачем в загальну суму позбавляє можливості дослідити правові підстави та розмір моральної та матеріальної шкоди про яку заявляє позивач.

Враховуючи, що судом встановлене відсутність права на відшкодування матеріальної шкоди, суд визнає відсутність підстав для відшкодування позивачу будь-якої суми матеріальної шкоди за наслідком незаконних дій прокуратури у тому числі з підстав необгрунтованості та недоведеності суми.

Крім того, суд звертає увагу, що «Положенням про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, і прокуратури і суду, затвердженого наказом Президіума Верховної Ради СРСР від 08.05.1981 р. №4892-ІХ та Інструкцією по застосуванню Положення про порядок відшкодування шкоди від 02.03.1982 р., відшкодування моральної шкоди не було передбачено, а відшкодування моральної шкоди як новий спосіб захисту особистих прав громадян вперше з`явився в Цивільному кодексі 1963 року з внесенням змін до Кодексу новою ст. 440-1 тільки у 1993 році.

Суд вказує, що як зазначено вище до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце, тому оскільки законодавство, що було чинним на момент скоєння на думку позивача незаконних дій прокуратурою не містило положень щодо обов`язку з відшкодування моральної шкоди, підстави для задоволення позову відсутні.

Таким чином, вимоги позивача відшкодувати за рахунок коштів державного бюджету України матеріальну та моральну шкоду у розмірі 4013553,8 грн. заподіяний необґрунтованим відкриттям кримінальних справ, незаконним переміщенням в психіатричну лікарню, незаконним відстороненням від роботи і відмови видати належним чином оформлену трудову книжку, а також порушення права на пенсію та соціальне забезпечення, гарантованих ст. 46 КУ не ґрунтуються на законі, є недоведеними та необґрунтованими.

На підставі викладеного суд визнає, що вимога позову в частині включити в трудовий стаж позивача час, на протязі якого позивач не працював у зв`язку з незаконним поміщенням до психіатричної лікарні та у зв`язку з незаконним відстороненням від роботи, в частині поміщення до психіатричної лікарні не відноситься до предмету спору та доказування по справі і в частині незаконного відстороненням від роботи є недоведеними, безпідставними.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Держави України, Державної казначейської служби України, Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про відшкодування за рахунок коштів Державного Бюджету України матеріальної та моральної шкоди у розмірі 4 013 553,8 гривень, завданих необґрунтованим порушенням кримінальних справ, незаконним поміщенням до психіатричної лікарні, незаконним відстороненням від роботи і відмовою надати належним чином оформлену трудову книжку, а також порушення права на пенсію і соціальне забезпечення, гарантовані ст. 46 Конституції України, включення у трудовий стаж час, протягом якого ОСОБА_1 не працював у зв`язку з незаконним поміщенням до психіатричної лікарні і у зв`язку з незаконним відстороненням від роботи - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя:                                                                                                    А.В. Науменко

Повний текст рішення буде виготовлений 16 січня 2021 року

Суддя:                                                                                                    А.В. Науменко

06.01.21