Провадження № 2/734/340/20 Справа № 734/394/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09 грудня 2020 року смт. Козелецсмт. Козелець

Козелецький районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді - Анохіна А.М.,

при секретарях - Колоколуші Н.В., Науменко О.Л.,

за участі позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Наталія Володимирівна про визнання нерухомого майна об`єктом права спільної власності подружжя,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із позовом в якому просить суд визнати об`єктом спільної сумісної власності домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що позивач був чоловіком ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує, що 24 вересня 2018 позивач подав заяву приватному нотаріусу Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Н.В. про видачу на його ім`я свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжята була заведена спадкова справа № 63038084.

Однак, нотаріусом Ткаченко Н.В. у видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя відмовлено про що винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Зазначає, що від нотаріуса Ткаченко Н.В. дізнався, що існує заповіт від 20.04.2017 № 459, складений ОСОБА_5 про те, що все належне їй майно, остання заповіла ОСОБА_4 , яка являється донькою спадкодавиці.

Разом з тим, позивач зі своєю дружиною ОСОБА_5 постійно проживав у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , приблизно 19 років.

Вказує, що за життя дружина позивача 17.09.2001 одержала у спадщину домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , тобто житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями, які розташовані на одній земельній ділянці.

Домоволодіння на час його одруження з ОСОБА_5 складалося з житлового будинку 1933 року забудови, загальною площею 39,4 м2 з дерев`яними стінами, дерев`яного сараю, дерев`яної веранди та огорожі з дерева. Вартість домоволодіння становила 8 952,00 грн.

За час шлюбу спірне домоволодіння істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових витрат подружжя, а саме:

-у 2009 році здійснено добудову до будинку А-1, площею 58,6 м2;

-у 2005 році побудовано новий сарай Б площею 89,9 м2 з бетонним фундаментом, стінами із шлакоблоків та покрівлею з шиферу;

-побудована нова огорожа N1-5 з дерева та металу;

-житловий будинок 1933 року обкладено цеглою, покрівлю замінено на металочерепицю;

-весь будинок обладнано системою опалення зі встановленням газового котла;

-замінені вікна будинку;

-повністю замінено електромережі;

-проведено систему водопостачання та водовідведення;

-в будинку зроблено капітальний ремонт.

Вартість домоволодіння істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових витрат подружжя і його вартість становить 60 483,00 грн., що підтверджується відомостями про об`єкт нерухомого майна з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 182180621 від 24.09.2019.

Вищевказане майно позивач вважає спільною сумісною власністю подружжя, оскільки він поніс особисті трудові та грошові затрати по взаємній згоді зі своєю дружиною на поліпшення зазначеного майна.

Зазначає, що при порівнянні технічного паспорту від 1999 року та технічного паспорту від 2019 року житлова площа домоволодіння з 16,6 м.кв. збільшилась у 2009 році до 50,9 м.кв., тобто збільшення відбулося більше ніж у три рази. Отже, відбулось істотне збільшення вартості майна.

Позивач є приватним підприємцем з 12.03.2002 і має власний магазин за адресою: АДРЕСА_2 . До того ж позивач є пенсіонером і отримує пенсію. Зазначені кошти ним вкладалися в будівництво і покращення будинку.

Відповідач за цією адресою ніколи не проживала та не була там зареєстрована. Взагалі до матері не приходила та її хворобами і справами не переймалася. Відповідач за весь період подружнього життя позивача зі спадкодавицеюніякої допомоги його дружині не надавала. Коли дружина хворіла, догляд за нею здійснював позивач, який і поніс витрати на поховання.

З урахуванням наведеного просить задовольнити позовні вимоги.

12.02.2020 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу було передано до провадження головуючому судді Анохіну А.М.

Ухвалою суду від 17.02.2020 у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду в підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.

18.02.2020 судом здійснено запит до приватного нотаріуса Козелецького районного нотаріального округу Ткаченко Н.В. про надання спадкової справи.

17.03.2020 до суду надійшла копія витребуваної спадкової справи.

Ухвалою суду від 16.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

10.09.2020 до суду відповідачем подано відзив на позовну заяву. В своєму відзиві відповідач вказує, що позивач стверджує, що вказане домоволодіння є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, набутого ним у шлюбі з її матір`ю ОСОБА_5 шляхом істотного його збільшення. Разом із тим, позивач у своїй заяві зазначає, що спірне домоволодіння спочатку було набуте ОСОБА_5 у спадщину і складалося з житлового будинку 1933 року забудови загальною площею 39, м2 з дерев`яними стінами, дерев`яного сараю, дерев`яної веранди та огорожі з дерева, що підтверджується характеристиками будівель та споруджень у технічному паспорті на житловий будинок індивідуального житлового фонду станом на 16 лютого 1999 року, а твердженнями позивача, за час шлюбу із ОСОБА_5 спірне домоволодіння істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових витрат подружжя, а саме: з 8952 гривні до 60483 гривні.

Відповідач не заперечує, що за час шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_5 було збільшено за площею та вартістю житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Проте, на думку відповідача, все домоволодіння її матері по АДРЕСА_1 не стало спільною сумісною власністю її подружжя з ОСОБА_1 . Не можна проводити просте порівняння вартості вказаного домоволодіння станом на 2001 рік та станом на 2012 рік. За такий тривалий період суттєво змінилися умови ринку нерухомості, зокрема, по вартості майна, курс гривні по відношенню до долара США, який береться за основу при оцінці нерухомості, а також вартість споживчого кошику та купівельна здатність населення. Вартість домоволодіння у доларах США визначена на відповідні дати, виходячи з офіційного курсу Національного банку України: 8952/3,44=2602,32 доларів США та 60483/7,99=7569,83 доларів США.

Тому, у заявленому спорі щодо житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 слід розрізняти, яке саме майно є особистою власністю ОСОБА_5 , а яке є спільним майно подружжя з ОСОБА_1 .

Відповідач вважає, що до спільного майна їх подружжя можна відносити лише 2/3 частки у праві власності на зазначене домоволодіння в існуючому вигляді, тобто, після реконструкції та добудови.

Крім того, присадибну земельну ділянку вказаного домоволодіння мати відповідача набула у спадок відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 29 квітня2015 року. Тобто, на сьогоднішній день земельна ділянка залишаєтьсяособистою власністю ОСОБА_5 .

Також, твердження позивача про те, що він має власний магазин за адресою: АДРЕСА_2 , однак останній належить до спільної сумісної власності подружжя.

Вказує, що 04 серпня 2006 року ОСОБА_5 отримала у акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» кредит у розмірі 12000 доларів США, що був забезпечений договором іпотеки за рахунок житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 та кредитні кошти були витрачені ОСОБА_5 , як на реконструкцію і добудову вказаного домоволодіння, так і на реконструкцію і добудову магазину за адресою: АДРЕСА_2 .

З урахуванням наведеного просить відмовити в задоволенні позову.

07.10.2020 до суду представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 було подано відповідь на відзив. У відзиві зазначає, що кредит був взятий померлою для відповідача, оскільки в 2006 році останньою була придбана квартира в м. Бровари в позику.

Крім того, згідно характеристики будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, яка є частиною технічного паспорту, жодна будівля не була побудована за кредитні кошти ні у 2006 р., ні у 2007 р., ні у 2008 р.Зазначає, що щомісяця кредит сплачував позивач, оскільки померла жодних доходів крім мінімальної пенсії не мала.Крім того, відповідач визнала, що істотне збільшення майна у своїй вартості відбулося за рахунок позивача.

Також, вважає, що відповідно до довідка Остерської районної лікарні від 11.09.2015 та Довідка Остерської міської амбулаторії загальної практики - сімейної медицини від 03.11.2017 встановлюють той факт, що ОСОБА_5 з грудня 2014 року має мнестично-сенсорну афазію та когнітивні розлади, а тому в день складання заповіту, спадкодавиця не могла усвідомлювати значення своїх дій, надати їм належну оцінку та керувати ними у зв`язку з афазією, а тому заповіт складений на користь ОСОБА_4 є недійсним.

З урахуванням наведеного, просить задовольнити позовні вимоги.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з наведених вище підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти визнання позову та просив відмовити в його задоволенні.

Третя особа - приватний нотаріус Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Н.В. в судове засідання не з`явився. До суду подано заяву про розгляд справи без її участі та винесення рішення з урахуванням вимог законодавства.

За таких обставин суд визнав можливим провести розгляд справи за відсутності третьої особи.

Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі письмові докази кожен окремо та в сукупності, повно, об`єктивно та всебічно встановивши обставини справи приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до положень, викладених у ст. ст. 13, 81 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У ст. 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження (а.с.8).

Як встановлено в судовому засіданні, предметом спору між сторонами є домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , тобто житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями, які розташовані на одній земельній ділянці, яке було отримано у спадок ОСОБА_5 та істотно збільшило свою вартість за рахунок коштів позивача.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть останньої (а.с.11).

24 вересня 2018 року позивач подав заяву приватному нотаріусу Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Н.В. про видачу на його ім`я свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжята була заведена спадкова справа № 63038084 (а.с.66).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, ОСОБА_5 є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.29-31).

Вищевказане майно позивач вважає спільною сумісною власністю подружжя, оскільки він поніс особисті трудові та грошові затрати по взаємній згоді зі своєю дружиною на поліпшення зазначеного майна, що не заперечує також відповідач, на що слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 08.11.2017 року по справі №6-1447цс17, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя відповідно до ч.1ст.62 СК України. Для застосування передбачених ст. 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, так і його якісних характеристик.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

Отже, якщо буде встановлено, що понесені затрати з боку іншого подружжя не власника є не істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя,у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

Згідно ч.ч.1,6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, відповідно до технічного паспорту від 16.02.1999, зазначене домоволодіння складалося з житлового будинку 1933 року - забудови, загальною площею 39,4 м2 з дерев`яними стінами, дерев`яного сараю, дерев`яної веранди та огорожі з дерева. Вартість зазначеного домоволодіння становила 8 952,00 грн (а.с.17-21).

Встановлено, що за час шлюбу спірне домоволодіння істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових витрат подружжя, а саме:

-у 2009 році здійснено добудову до будинку А-1, площею 58,6 м2;

-у 2005 році побудовано новий сарай Б площею 89,9 м2 з бетонним фундаментом, стінами із шлакоблоків та покрівлею з шиферу;

-побудована нова огорожа N1-5 з дерева та металу;

-житловий будинок 1933 року обкладено цеглою, покрівлю замінено на металочерепицю;

-весь будинок обладнано системою опалення зі встановленням газового котла;

-замінені вікна будинку;

-повністю замінено електромережі;

-проведено систему водопостачання та водовідведення;

-в будинку зроблено капітальний ремонт.

Крім того, дана обставина підтверджується технічним паспортом на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами від 17.04.2019 року та декларацією про готовність об`єкта до експлуатації (а.с.22-28).

Вартість зазначеного домоволодіння істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових витрат подружжя і його вартість становить 60 483,00 грн., що підтверджується відомостями про об`єкт нерухомого майна з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 182180621 від 24.09.2019 та № 163893430 від 17.04.2019 (а.с.29-31, 180-181).

Обставину про те, що істотне збільшення майна у своїй вартості відбулося за рахунок позивача, визнала відповідач у своєму відзиві на позов.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (ст.ст. 63, 68 СК України).

Згідно ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (ст.ст. 70, 71 СК України).

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Пунктом 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що у випадку, коли один із подружжя здійснив відчуження майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Зі змісту п. п.23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.ст. 325, 328 ЦК України, суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Статтею 355 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до ст.ст. 356, 357 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

За змістом ст.ст. 368, 372 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно ст. 369 ЦК України співвласники майна, що у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше і встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

За приписами ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майн що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Таким чином, враховуючи, що спірне домоволодіння поліпшилося за рахунок особистих трудових та грошових затрат по взаємній згоді позивача зі своєю дружиною на поліпшення зазначеного майна, у зв`язку з чим суд доходить висновку про визнання об`єктом права спільної сумісної власності домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилання відповідача, що 04 серпня 2006 року ОСОБА_5 отримала у акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» кредит у розмірі 12000 доларів США та кредитні кошти були витрачені ОСОБА_5 , як на реконструкцію і добудову вказаного домоволодіння, так і на реконструкцію і добудову магазину за адресою: АДРЕСА_2 , не знаходять свого підтвердження у судовому засіданні, виходячи з наступного.

Так, відповідно до договору купівлі - продажу, укладеного 22.02.2002 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , ОСОБА_1 придбав 3/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.206).

Крім того, ОСОБА_1 був фізичною особою - підприємцем та здійснював свою підприємницьку діяльність на території м. Остер, а отже за рахунок коштів поліпшував домоволодіння.

Доказів, що кредитні кошти були витрачені ОСОБА_5 , як на реконструкцію і добудову вказаного домоволодіння, так і на реконструкцію і добудову магазину за адресою: АДРЕСА_2 , відповідачем не надано.

Що стосується посилань відповідача на недійсність заповіту від 20.04.2017, укладеного на користь ОСОБА_4 , то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Статтею 1216 Цивільного кодексу України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно дост.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, що визначеност.1233 ЦК України.

Статтею 1234 Цивільного кодексу України визначено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Крім того,ст.1247 ЦК України визначені загальні вимоги до форми заповіту, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрів порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 225 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, згідно з якими такий заповіт може бути визнаний судом недійсним.

Так, позивач посилається на довідки Остерської районної лікарні від 11.09.2015 та Остерської міської амбулаторії загальної практики - сімейної медицини від 03.11.2017 в яких зазначається, що ОСОБА_5 з грудня 2014 року має мнестично-сенсорну афазію та когнітивні розлади (а.с.206,207).

Разом з тим, як вбачається з листа приватного нотаріуса Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Н.В., остання заперечує щодо недійсності заповіту, посвідченого від імені ОСОБА_5 20.04.2017 за № 459, оскільки він був посвідчений з дотриманням вимог законодавства України за особистим бажанням заповідача, особисто нею прочитаний уголос, особисто нею підписаний (а.с.220).

Отже, в даному випадку ст. 225 ЦК України застосуванню не підлягає, оскільки доказів перебування заповідача в стані коли остання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, матеріали справи не містять. Посилання позивача не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, спростовується ними, будь яких експертиз на предмет визначення цих обставин по справі не проводилося.

З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Таким чином, з ОСОБА_4 підлягає стягненню на користь позивача сума судового збору 840,80 грн.

Що стосується понесених витрат на правничу допомогу позивачем, то слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Встановлено, що 25.09.2019 між Адвокатським бюро «Турецька і партнери» в особі директора адвоката Турецької Є.А. та ОСОБА_1 було укладено договір про надання професійної правничої допомоги.

24 листопада 2020 року між Адвокатським бюро «Турецька і партнери» в особі директора адвоката Турецької Є.А. та ОСОБА_1 було складено акт прийому - мпередачі наданих послуг з якого вбачається, що Адвокатським бюро «Турецька і партнери» в особі директора адвоката Турецької Є.А. було виконано робіт на суму 13000,00 гривень.

Крім того, згідно квитанції № 3252910052 від 29.01.2020, ОСОБА_1 було сплачено 13000,00 гривень на користь АБ «Турецька і партнери».

Оцінивши надані позивачем матеріали в обгрунтування розміру понесених витрат на правничу допомогу суд вважає їх обґрунтованими.

А тому враховуючи вимоги ст. 137 ЦПК України суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 840,80 грн. як такі, що в цій частині є співвмірними та виправданими, виходячи з предмету позову.

Таким чином, клопотання позивача про стягнення з відповідача понесених витрат на правничу допомогу є обґрунтованим.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41 Конституції України, ст.ст. 60, 61, 63, 68, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 316, 317, 319, 321, 325, 328, 355, 356, 357, 368, 372 ЦК України, ст.ст. 49, 76-81, 89, 141, 142, 258-261, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Наталія Володимирівна про визнання нерухомого майна об`єктом права спільної власності подружжя - задовольнити.

Визнати об`єктом спільної сумісної власності домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (ІПН НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (ІПН НОМЕР_2 , проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (ІПН НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (ІПН НОМЕР_2 , проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13000 (тринадцять тисяч) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: А.М.Анохін