,Справа № 2-а-178/10

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М         У К Р А Ї Н И

10 лютого 2010 року             Оболонський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді                 Махлай Л.Д.

при секретарі                         Москаленко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,

в с т а н о в и в :

13.01.2010 року позивачка звернулась до суду з даним позовом.

В обгрунтування позову зазначала,  що вона народилась у 1934 році та відповідно до  ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року є дитиною війни. Згідно ст. 6 зазначеного закону з 01.01.2006 року їй повинна виплачуватись щомісячна соціальна державна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Проте, з 01.01.2006 року нарахування відповідно до Закону їй не проводилися, а з січня 2008 року проводяться не в повному обсязі.

Вважає таку відмову протиправною, оскільки при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Ст. 77 та ст. 110 Закону України „Про Державний бюджет України за 2006 рік” від 20.12.2005 року та п. 12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” було зупинено на 2006 та 2007 роки відповідно.

Як їй нещодавно стало відомо із засобів масової інформації Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», в частині, якою зупинено дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”. Зокрема у п. 5 рішення зазначено, що „законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об‘єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватись окремі закони.

Таким чином, відповідач зобов‘язаний був здійснювати виплату належної їй допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 2006 року.

Посилаючись на зазначене просила поновити пропущений строк позовної давності за період з 01.01.2006 року по теперішній час, зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити в повному обсязі щомісячну підвищену пенсію за період з 01.01.2006 року по теперішній час з урахуванням проведених виплат, зобов‘язати відповідача призначити їй щомісячне підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі, визначеному законом ,  стягнути з відповідача витрати по оплаті послуг на правову допомогу в розмірі 300 грн.

Позивач у судовому засіданні підтримала позов з підстав, викладених у позовній заяві та просила його задовольнити.

Відповідач подав заяву про розгляд справи у їх відсутності та у запереченнях на позов вказав, що мінімальний розмір пенсії вказаний у ст. 28 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, які призначаються за цим Законом та законодавством не визначений мінімальний розмір пенсії для нарахування інших виплат. Позивачу виплачується підвищення як дитині війні з 01.01.2008 року у розмірі визначеному для ветеранів війни, а саме 10 % від прожиткового мінімуму. З 22.05.2008 року йому виплачується таке підвищення у твердій грошовій сумі, яка визначена постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року. До зазначених строків виплата таких надбавок  була зупинена Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік». До того ж дане підвищення виплачується з Державного бюджету, а не з коштів Пенсійного фонду. Крім того, просив застосувати строк позовної давності.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому  задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка перебуває на обліку в управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва, отримує пенсію за віком та є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Статтею ст. 6 зазначеного Закону передбачено виплату щомісячної соціальної державної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

 Відповідач до  01.01.2008 року нарахування виплат позивачці, встановлених для дітей війни не проводив, а надалі виплачував це підвищення в такому розмірі: з 01.01.2008 року в розмірі 47 грн., з 01.04.2008 року – 48,10 грн., з 01.07.2008 року – 48, 20 грн., з 01.10.2008 року – 49, 80 грн. так як саме в таких розмірах виплати були передбачені ч. 2 ст. 41 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а надалі п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», яка набрала чинності з 22.05.2008 року.

Відповідно до ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» в редакції Закону № 3367-1V від 19.01.2006 року пільги, передбачені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Дане положення неконституційним не визнавалося, а тому підстави для нарахування підвищення як дитині війни у 2006 році були відсутні.

Відповідно до п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” було зупинено та ст.111 передбачено, що підвищення дітям війни виплачується особам, які є інвалідами, у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року  дані положення визнані неконституційними.

Відповідно до розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року текст ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” було викладено у новій редакції, відповідно до якої дітям війни виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону № 2939-1V від 05.10.2005 року підвищення учасникам війни складає 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року положення даного розділу Закону також визнані неконституційними.

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони і інші правові акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Позивачка не є інвалідом,  тому в період з 01.01.2007 року відповідно до ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» права на отримання підвищення як дитині війни не мала.

Таким чином відповідач повинен був нараховувати позивачці підвищення як дитині війні з 09.07.2007 року по 01.01.2008 року у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року у розмірі встановленому для ветеранів війни, а саме 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та з 22.05.2008 року знову у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

В період з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року відповідач проводив нарахування даної надбавки у розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що відповідає чинному на той час законодавству.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» встановлені доплати дітям війни у твердій грошовій сумі: з 22.05.2008 року - 48, 1 грн., з 01.07 - 48,2 грн., з 01.10 - 49, 8 грн. У даній постанові вказано, що вона набирає чинності з 22.05.2008 року. Відповідач з 22.05.2008 року проводить нарахування підвищення як дитині війни у розмірах, визначених даною постановою.

Проте, дана постанова суперечить Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами при розрахунку пенсії позивачки  застосуванню підлягає підвищення у розмірі  30 % мінімальної пенсії за віком, як  це визначено ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а не у сумах,  визначених постановою № 530.

Вихідним критерієм розрахунку такого підвищення  є мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно зі ст. 28 Закону від 09.07.2003 року № 1058-1V «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

При розрахунку підвищення, передбаченого ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, виходячи з якого визначаться мінімальний розмір пенсії за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсій за віком.

Позивач просить зобов`язати відповідача провести перерахунок пенсії та сплатити недоплачене підвищення за період з 01.01.2006 року по теперішній час, проте в даному випадку є підстави відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача. Перерахунок пенсії проводиться на строк, на який призначена пенсія, що визначається відповідачем у розпорядженні при здійснені перерахунку, а тому суд визначає лише дату, з якої позивачка має право на зазначений перерахунок.

Відповідно до ст. 90 КАС України витрати на правову допомогу є судовими витратами та стягуються  з сторони на користь якої ухвалено рішення. Згідно квитанції та акту приймання-передачі послуг позивач сплатив ТОВ «Надія» 300 грн. за надання правової допомоги. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 граничний розмір таких витрат складає 40 відсотків від мінімальної заробітної плати за годину роботи. Позивач не надав доказів витрати часу на надання правової допомоги, а тому вимоги про стягнення таких сум з відповідача задоволенню не підлягають. Суд критично відноситься до  довідки № 9-12/12 від 14.12.2009 року, виданої ТОВ „Надія”, оскільки в даній довідці зазначено дії, які вчинено при наданні правової допомоги, разом з тим не зазначено, скільки конкретно часу витрачену на кожну дію. Крім того, відповідно до довідки  позивачу пояснено, як особа завіряє у нотаріуса пенсійне посвідчення, надано адреси нотаріальних контор, разом з тим такі дії для позивача не є необхідними та ведуть до необґрунтованих витрат.

Ст. 99 КАС України встановлений річний строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.

Відповідно до ст. 100 цього ж Кодексу пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Відповідач наполягає на застосуванні строку позовної давності, а суд не вбачає поважності причини пропуску такого строку. А тому позовні вимоги підлягають задоволенню в межах строку позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 152  Конституції України, ст. ст. 1,  6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»,  Законами України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», …2007 рік» … 2008 рік», ст. ст. 9, 11, 99, 100, 159, 160-163 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва щодо не нарахування ОСОБА_1 підвищення як дитині війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 13 січня 2010 року  протиправною.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва  здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з нарахуванням підвищення як дитині війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»  з 13 січня 2010  року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

       Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано потягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Оболонський районний суд м. Києва протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

     Суддя  підпис

Постанова не набрала законної сили.

Копія вірно

Суддя