КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-3213/09 Головуючий у 1 інстанції Діброва О.В.
Суддя доповідач Заяць В.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2010 року м. Київ.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді:
Суддів: Зайця В.С.,
Коротких А.Ю.,
Межевича М.В.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира на постанову Народицького районного суду Житомирської області від 17 грудня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира про стягнення коштів, передбачених Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся з позовом до УПСЗН Богунської районної ради м. Житомира про стягнення невиплачених коштів, передбачених ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.08.1999 року по 31.10.2008 року в сумі 54 617,40 грн.
Постановою Народицького районного суду Житомирської області від 17.12.2008 року позов задоволено частково, стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира на користь ОСОБА_4 доплату до заробітної плати (ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») за період з 01.08.1999 року по 31.12.2005 року, з 01.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 01.05.2008 року по 31.10.2008 року в сумі 56 060,40 грн.
Не погоджуючись з прийнятою постановою відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким необхідно відмовити в задоволенні позовних вимог.
Письмових заперечень на апеляційну скаргу відповідача від інших осіб у встановлений судом строк до апеляційного суду не надійшло.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач працює в смт. Народичі Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно абзацу 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» громадянам, які працюють у зоні гарантованого добровільного відселення проводиться доплата у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Виплата зазначеної щомісячної грошової допомоги проводилась УПСЗН Богунської районної ради м. Житомира у розмірах, які було встановлено постановою КМ України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із загальних засад пріоритетності Законів України над урядовими нормативно-правовими актами та рішення Конституційного Суду України № 1-29/2007 року від 09.07.2007 року та № 10-рп від 22.05.2008 року, якими було відновлено дію абзацу третього частини першої статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», при цьому, посилаючись на вимоги ч. 2 ст. 11 КАС України, суд першої інстанції вважав за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та стягнути з відповідача заборгованість по виплаті доплат, передбачених ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за періоди з 01.08.1999 року по 31.12.2005 року, з 01.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 01.05.2008 року по 31.10.2008 року в сумі 56 060,40 грн.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції судова колегія не погоджується з огляду на слідуюче.
Законом України від 05.10.2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було доповнено вказаний Закон статтею 71, згідно якою дія положень цього Закону не може призупинятись іншими законами, крім Законів про внесення змін до цього Закону.
Дію положення ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було зупинено на 2006 рік та на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно з Законами України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та «Про Державний бюджет України на 2007 рік», до цього Верховна Рада України ніяких законів з цих питань не приймала.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп визнано неконституційними деякі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема, п. 30 ст. 71 Закону, яким було зупинено дію статті 39 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
22 травня 2008 року Конституційним Судом України ухвалене рішення, яким визнано ряд положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» такими, що не відповідають Конституції України, тобто є неконституційними, зокрема статтю зазначеного Закону, якою зупинено дію ст. 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішення Конституційного Суду є остаточним і обов’язковим до виконання на території України. Крім того в п. 5 зазначеного рішення вказано на те, що рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Законом України «Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2005 рік» передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлений 262 грн., який згідно внесень послідуючих змін до Державного бюджету України зростав кожен наступний рік і в жодному з цих законів не було обмежень застосування розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при визначенні компенсаційних виплат відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при вирішенні даного спору застосуванню підлягають саме статті Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова КМ України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині вирішених позовних вимог за періоди: з 01.08.1999 року по 01.12.2005 року, з 01.07.2007 року по 09.07.2007 року та з 01.05.2008 року по 22.05.2008 року, оскільки при вирішенні цій частини позовних вимог про стягнення доплати до заробітної плати згідно ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» необхідно застосовувати загальний трирічний строк звернення з позовом до суду, який встановлений ст. 257 ЦК України, враховуючи те, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» в частині зупинення дії ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неконституційними не визнавались.
Оскільки позивач отримує доплату громадянам, які працюють у зоні гарантованого добровільного відселення з 1999 року, то даний спір виник з моменту виплати позивачу такої доплати в меншому розмірі, з позовом вимогами про стягнення доплати до заробітної плати звернувся до суду лише 01.12.2008 року, жодних поважних причин пропуску встановленого законом строку для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів не зазначила, а відповідач в запереченнях проти позову та в апеляційній скарзі не наполягав на застосуванні наслідків пропуску строку звернення до суду, тому колегія суддів вважає, що підстав для виходу за межі заявлених позивачем позовних вимог не вбачається, а відтак позов підлягає частковому задоволенню за періоди з 01.12.2005 року по 31.12.2005 року, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.10.2008 року.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що оскаржувану постанову не можна визнати законною та обгрунтованою та такою, що відповідає вимогам ст. 159 КАС України. Так, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в частині вирішених позовних вимог за вказані періоди призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення по справі, яким позов необхідно задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 197, 198, 202, 205, 207 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира задовольнити частково, постанову Народицького районного суду Житомирської області від 17 грудня 2008 року скасувати.
Постановити по справі нове рішення, яким позово задовольнити частково.
Зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_4 доплату до заробітної плати, передбачену ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за періоди з 01.12.2005 року по 31.12.2005 року, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.10.2008 року, виходячи з встановленого розміру мінімальної заробітної плати.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання, проте може бути оскаржена за правилами цивільного судочинства протягом двох місяців шляхом подання касаціної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
_____________________ В.С. Заяць
_____________________ А.Ю. Коротких
_____________________ М.В. Межевич