Справа № 463/9996/19                                        Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.

Провадження № 22-ц/811/2109/20                                Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія: 44

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача: Левика Я.А.,

суддів: Приколоти Т.І., Шандри М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова в складі судді Білінської Г.Б. від 17 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -

       в с т а н о в и л а :

        рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди – відмовлено.

       Вказане рішення оскаржив ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 .

       В апеляційній скарзі просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду у розмірі 208 650 гривень; судові витрати покласти на відповідача. Вважає рішення таким, що прийняте за неповного з`ясування судом обставин справи, з порушенням норм матеріального права. Вказує, що позивач не зобов`язаний доводити факт заподіяння йому моральної шкоди, протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між заподіяною йому шкодою та протиправними діями органів, що її заподіяли. Оскільки вироком Личаківського районного суду м. Львова від 12 червня 2017 року у справі №463/6264/15-к, ОСОБА_2 у частині обвинувачення за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 289 КК України було виправдано, у нього виникає безумовне право на відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів що здійснювали досудове розслідування. Оскільки за обставинами даної справи Позивача було затримано за підозрою у вчиненні злочину, застосовано запобіжний захід – тримання під вартою та за результатами розгляду кримінальної справи відносно позивача було винесено виправдувальний вирок, вказане свідчить про набуття позивачем передбаченого законом права для отримання відповідного відшкодування. Щодо належності відповідача у цій справі, вважає, що відсутність у законодавстві України відповідних положень щодо визначення належного відповідача у категорії справ про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури або суду, не повинно перешкоджати особі, якій була завдана моральна шкода у зв`язку із незаконними діями вищеперечислених органів, вимагати від держави передбаченої законом компенсації. В будь-якому випадку, списання коштів (визначеного судом розміру моральної шкоди) здійснюється через Державну казначейську службу України.

Відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 15, 16, ч.2 ст. 23, ст. 1174, ч.ч.1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України, п.1 ч.1 ст. 1, ст.ст. 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 76, ч.1 ст. 89 ЦПК України, п.1 Положення про державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №215 від 15 квітня 2015 року, ст. 25 Бюджетного кодексу України, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р. у справі №761/35803/16-ц, від 18.12.2019р. у справі №688/2479/16, від 27.11.2019р. у справі №242/4741/16-ц, від26.03.2020р. у справі №461/8857/17, та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що 09 лютого 2015 р. за наслідками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.289 ч.3 КК України, внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015140040000363. В межах даного кримінального провадження 11 лютого 2015 року, працівниками СКР Личаківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_2 було затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.289 КК України, а 14 лютого 2015 року за клопотанням слідчого, слідчим суддею Личаківського районного суду м. Львова йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місяці, з альтернативою внесення застави у розмірі 365 400 грн, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 5 ст 194 КПК України. Підставою для обрання такого запобіжного заходу, як вбачається із ухвали слідчого судді, була наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення. 17 лютого 2015 року, у зв`язку із внесенням застави ОСОБА_2 було звільнено з-під варти. В ході досудового   розслідування ОСОБА_2 було пред`явлено обвинувачення   у вчиненні ще одного кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України. 25 червня 2015 року обвинувальний акт відносно ОСОБА_2 було передано до Личаківського районного суду міста Львова. Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 12 червня 2017 року у справі №463/6264/15-к у частині обвинувачення за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, ОСОБА_2 виправдано, останній засуджений за ч.1 ст.185 КК України на 6 місяців арешту із застосуванням ст.75 КК України – звільнення від відбування покарання з визначенням іспитового терміну. Ухвалою колегії суддів Львівського апеляційного суду від 24.04.2019р. вирок щодо ОСОБА_2 був змінений, покарання, призначене за ч.1 ст.185 КК України пом`якшено - на штраф. Тобто відносно ОСОБА_2 був ухвалений обвинувальний вирок, хоча і не в тій частині обвинувачення, за яким оголошувалась перша підозра та обирався запобіжний захід. Суд зазначив, що мотивуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, а саме під час перебування під слідством та судом і було завдано значної моральної шкоди, яка полягає у перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах через необхідність витрачання додаткових зусиль по відновленню порушених прав, негативному впливі на честь та гідність, що призвело до погіршення відносин з оточуючими та близькими людьми. Окрім цього, позивач посилається на те, що у зв`язку із внесенням, на нього було покладено певні обов`язки, які його обмежували в праві на свободу пересування, зокрема, зобов`язували за першою вимогою прибувати до слідчого СВ Личаківського РВ ЯМУ ГУМВС України у Львівській області та суду, а також, носити електронний засіб контролю, який давав змогу відслідковувати та фіксувати місцезнаходження, що негативно вплинуло на його психічний стан. Суд вважав, що позивач, висловлюючи свої доводи про відшкодування йому моральної шкоди, завданої протиправними діями органів досудового розслідування, процесуального керівництва та суду, які він оцінив в 208650 грн., належним чином не обґрунтував та не довів жодними належними та допустимими доказами фактів заподіяння такої шкоди, протиправності дій відповідачів, наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями цих органів та виною у її заподіянні. Також, суд зазначив, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу, органами якої заподіяна шкода. Зважаючи на викладене, суд прийшов до переконання, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, як такі, що не доведені в ході судового розгляду.

Колегія суддів вважає, що підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції – немає, висновки суду вцілому відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.

25.11.2019 ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Державної казначейської служби, у якому просив стягнути з Державної казначейської служби України на його користь моральну шкоду, завдану незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду у розмірі 208650 гривень.

Свої вимоги мотивував тим, що 09 лютого 2015 р. за наслідками вчинення кримінального правопорушення-незаконного заволодіння транспортним засобом внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015140040000363 від 09 лютого 2015 року. 11 лютого 2015 року, працівниками СКР Личаківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області  ОСОБА_2  було затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.289 КК України. 14 лютого 2015 року за клопотанням слідчого, слідчим суддею Личаківського районного суду м. Львова йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місяці, з альтернативою внесення застави у розмірі 365 400 грн, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. 17 лютого 2015 року, у зв`язку із внесенням  ОСОБА_2  було звільнено з-під варти. В подальшому строк досудового розслідування неодноразово продовжувався.25 червня 2015 року обвинувальний акт відносно ОСОБА_2 було передано до Личаківського районного суду міста Львова. Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 12 червня 2017 року у справі №463/6264/15-к у частині обвинувачення за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, позивача виправдано. Ухвалою Львівського апеляційного суду, від 24 квітня 2019 року, апеляційну скаргу прокурора на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 12 червня 2017 року залишено без задоволення, вирок суду у частині обвинувачення ОСОБА_2 за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.289 КК України залишено без змін. Зважаючи, на таке позивач вважає, що йому заподіяна моральна шкода, оскільки його перебування під слідством і судом з 11 лютого 2015 року по 24 квітня 2019 року (4 роки, 2 місяці і 13 днів - 50 місяців) є незаконним. Також позивач посилається на те, що моральна шкода полягає у перенесених ним душевних і моральних стражданнях, нервових стресах через необхідність витрачання додаткових зусиль по відновленню порушених прав, негативному впливі на його честь та гідність, що призвело до погіршення відносин з оточуючими та близькими і людьми. У зв`язку із внесенням застави на позивача було покладено певні обов`язки, які його обмежували в праві на свободу пересування, зокрема, зобов`язували за першою вимогою прибувати до слідчого СВ Личаківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області та суду, а також, носити електронний засіб контролю, який давав змогу відслідковувати та фіксувати місцезнаходження, що також негативно вплинуло на психічний стан позивача. Моральну шкоду оцінює в розмірі 208 650 грн. та просить стягнути з відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України,  кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Крім цього, відповідно до ч.1 ст. 48 ЦПК України,  сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідно до ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.  Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.  Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. Відповідач, замінений іншим відповідачем, має право заявити вимогу про компенсацію судових витрат, здійснених ним внаслідок необґрунтованих дій позивача. Питання про розподіл судових витрат вирішується в ухвалі про заміну неналежного відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України,  кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вказаних норм закону позивач, звертаючись до суду з позовом повинен довести факт порушення невизнання чи оспорення його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем (відповідачами). Разом з тим і суд зобов`язаний роз`яснити позивачу наслідки подання позову до неналежного відповідача (відповідачів) та його право подати клопотання про залучення належного, заміни неналежного належним, залучення співвідповідача, тощо. При цьому слід вважати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача, співвідповідача (чи при його (належного відповідача) відсутності) задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не взмозі вирішувати та задовольняти позовні вимоги без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов`язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача чи співвідповідача). Правом на заявлення клопотання про заміну неналежного відповідача належним, залучення співвідповідача наділений виключно позивач, який у випадку заміни відповідача (відповідачів), залучення нового, зобов`язаний вказати вимоги до нового відповідача (відповідачів) та підстави заявлення таких саме до нього.

Також, відповідно до п.10-1  Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» №4 від 31.03.1995 року,  При розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції ( 254к/96-ВР ) судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб. Така шкода за наявності необхідних підстав може бути відшкодована на підставі ст. 440-1 ЦК ( 1540-06 ) чи іншого законодавства. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність" ( 2135-12 ). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.03.2020 року у справі № 641/8857/17 звертає увагу на те, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161 гс 18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316 цс 19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14?447 цс 19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

 Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 цс 19) (пункт 44)).

Із наведеного вище вбачається, що позивачем подано позов про відшкодування моральної шкоди, завданої діями органів досудового розслідування та прокуратури, однак відповідачем до участі у справі залучено лише Державну казначейську службу України. Органи, діями яких, на думку позивача, завдано шкоду (Органи досудового розслідування та прокуратури) до участі у справі не залучено як співвідповідачів, хоча рішення суду про задоволення позову та стягнення моральної шкоди відповідно прямо впливає на їх права та законні інтереси та такі органи мали б відповідати за таким позовом поряд із органом державної казначейської служби.

Виходячи із заявлених позовних вимог Державна казначейська служба України не є єдиним належним відповідачем у даних правовідносинах, оскільки є самостійною юридичною особою і не відповідає самостійно за рішення, дії або бездіяльністьорганів досудового розслідування та прокуратури, а доводів позивачем щодо будь-яких неправомірних дій або бездіяльності з боку Державної казначейської служби України відносно нього не наведено. Однозначно у даній справі належними відповідачами слід вважати орган досудового розслідування та прокуратуру, діями (рішеннями, бездіяльністю) посадової особи яких, як вважав позивач, йому було заподіяно моральних страждань, оскільки на права та інтереси вказаних державних органів прямо впливає рішення у такому спорі де судом перевіряється, зокрема, факт неправомірності дій (рішень, бездіяльності) посадової особи вказаних органів, заподіяння такими шкоди, причинний зв`язок, тощо.

Без залучення осіб, для яких таке рішення створює відповідні права та обов`язки, змінює правовідносини та призводить до нових наслідків, – суд не взмозі давати оцінку підставам та предмету позову та виносити рішення, оскільки без залучення належного (належних) відповідача на права та обов`язки якого впливатиме таке судове рішення суд вирішувати питання про задоволення позову не взмозі.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61 цс 18)).

Правом ж на залучення співвідповідача чи заміну первісного відповідача, про що йшлося наділений виключно позивач та суд з власної ініціативи без відповідного клопотання позивача чи за клопотанням відповідача, чи будь яких інших осіб не вправі змінювати коло відповідачів (залучати співвідповідача, замінювати відповідача, тощо).

Клопотань про залучення співвідповідачів, заміну відповідача позивач не заявляв.

Зважаючи на вказане, оскільки позов пред`явлений не до усіх належних відповідачів, які мають відповідати за позовом, тобто позов до єдиного відповідача, який заявлений фактично жодним чином не доведений, – у задоволенні такого судом першої інстанції відмовлено підставно, а доводи апеляційної скарги висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.

Враховуючи вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними, а саму скаргу слід відхилити, залишивши оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

       Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 червня 2020 року– залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 05.01.2021р.

Головуючий:                                                                                       Я.А. Левик

Судді :                                                                Т.І. Приколота

                                                                               М.М. Шандра