Справа № 157/648/20

Провадження №2/157/15/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2021 рокумісто Камінь-Каширський

Камінь-Каширський районний суд Волинської області

в складі: головуючого - судді Гамули Б.С.,

з участю: секретаря судового засідання Семенюк О.В.,

представника позивачки ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення сервітуту на користування земельною ділянкою та житловим будинком,

встановив:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення.

Позов обґрунтовано тим, що позивачці ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1 , який вона успадкувала від матері ОСОБА_4 . У цьому будинку за власні кошти позивачка зробила капітальний ремонт і користувалася ним до повернення її сина - відповідача ОСОБА_2 з м. Запоріжжя в вересні 2018 року. В період її відсутності відповідач уселився в будинок без згоди на це позивачки і з тих пір там проживає, хоча зареєстрований разом із донькою в квартирі АДРЕСА_2 . Після повернення із закордону із заробітків позивачці не вдалося потрапити в житло, ОСОБА_2 силоміць виштовхав її з будинку, спалив всі її речі, замінив замок на вхідних дверях, побив пральну машину, без дозволу зруйнував стіну в спальній кімнаті та повідомив, що позивачку в будинок не пустить.

До останнього часу ОСОБА_3 намагалася влагодити конфлікт у досудовому порядку, неодноразово пробувала домовитись з ОСОБА_2 про добровільне звільнення будинку, однак він навпаки не тільки не залишає будинок, а ще й систематично руйнує його. Межею стало те, що відповідач допустив значну заборгованість по оплаті комунальних послуг та влаштував у будинку кіностудію, в якій здійснює підприємницьку діяльність із надання фейкових журналістських послуг. Також на території будинковолодіння ОСОБА_2 самовільно збудував дерев`яну споруду, в якій також планує займатися підприємницькою діяльністю. Позивачка вважає таке використання житла та прилеглої території не за призначенням недопустимим.

Також позивачка зазначає, що спільний побут з відповідачем не веде, утримання будинку проводить за власний кошт і взаємних прав та обов`язків з відповідачем щодо утримання майна та способу проживання в ньому не має. Стверджує, що як власник майна вона позбавлена можливості користуватись своєю власністю.

Посилаючись на викладені вище обставини, позивачка просить суд усунути перешкоди в користуванні нею житловим будинком, що знаходиться по АДРЕСА_1 та належать їй на праві приватної власності, шляхом виселення з даного житлового будинку відповідача ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 пред`явив зустрічний позов до ОСОБА_3 про встановлення безстрокового сервітуту на право користування земельною ділянкою та житловим будинком за адресою АДРЕСА_1 , який обґрунтовує тим, що в цьому житловому будинку він проживав із дня свого народження. Його мама - позивачка ОСОБА_3 після народження відповідача віддала його на виховання своїй мамі та бабусі відповідача - ОСОБА_4 та своєму братові ОСОБА_5 і його дружині ОСОБА_6 , а сама переїхала в інше житло. Будинок та всі прибудинкові приміщення по АДРЕСА_1 побудував його дядько ОСОБА_5 і неодноразово говорив, що все це майно залишиться ОСОБА_2 . Згодом відповідач, коли подорослішав, також допомагав ОСОБА_5 у будівництві. Вони разом побудували прибудову до хати, кухню, хлів, гараж та погріб. У його дядька ОСОБА_5 та тітки ОСОБА_6 не було дітей, тому вони ставилися до відповідача як до рідного сина. Проте здійснити свій намір ОСОБА_5 не зміг та помер у 1992 році у віці 54 роки.

Про те, що спірний житловий будинок мав перейти у власність відповідача знала вся родина, оскільки позивачка ОСОБА_3 про це сама неодноразово всім заявляла, а в 2004 році склала заповіт, у якому заповіла йому спірний житловий будинок. Тому відповідач проживає в цьому житловому будинку без реєстрації та використовує дане майно на праві сервітуту, постійно покращує його стан, робить невід`ємні капітальні та поточні ремонти, зберігає в ньому своє майно, обробляє земельну ділянку, регулярно оплачує комунальні послуги.

Також вказує, що позивачка ніколи не проживала в житловому будинку на АДРЕСА_1 , а в 2006 році взагалі виїхала з України в Республіку Італія на заробітки, де постійно знаходилася до 2020 року. У 2018 році позивачка за власним бажанням найняла та оплатила послуги перевізника, який перевіз речі та сім`ю відповідача з м. Києва на постійне проживання до м. Каменя-Каширського.

Після повернення ОСОБА_3 з Італії відповідач надав їй комплект ключів від будинку та запрошував її на постійне проживання, але позивачка відмовилася та повідомила, що хоче проживати в будинку сама та змусила їх звільнити житло. В таких діях ОСОБА_3 відповідач вбачає порушення ст. 156 ЖК України, яка передбачає рівність прав у користуванні жилим приміщенням між власником житлового приміщення та членами його сім`ї.

Посилаючись на викладені обставини, відповідач просить суд встановити сервітут на право користування ним земельною ділянкою та житловим будинком по АДРЕСА_1 , як члену сім`ї власника майна ОСОБА_3 , на необмежений час.

Ухвалою суду від 01 вересня 2020 року зустрічний позов прийнятий до спільного розгляду та об`єднаний в одне провадження з первісним позовом.

Представник позивачки ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги за первісним позовом підтримав повністю та не визнав вимог зустрічного позову. Пояснив, що позивачка успадкувала після своєї матері ОСОБА_4 житловий будинок по АДРЕСА_1 . За її відсутності ОСОБА_2 самовільно вселився до цього будинку зі своєю сім`єю та не впускає позивачку до її житла. Відповідач знищив особисті речі ОСОБА_3 та без її дозволу переобладнує житловий будинок. В такий спосіб ОСОБА_2 чинить позивачці перешкоди повноправно володіти належним їй майном. Представник позивачки вказав, що відповідач має інше житло, а саме квартиру АДРЕСА_2 , де він зареєстрований разом із дочкою ОСОБА_7 . Також зазначив, що встановлення сервітуту на право користування відповідачем спірним житловим будинком буде порушувати майнові права ОСОБА_3 як одноосібного власника цього майна.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги за первісним позовом не визнав, одночасно підтримавши вимоги зустрічного позову. Вважає, що на законних підставах проживає зі своєю сім`єю в житловому будинку по АДРЕСА_1 , оскільки вселився туди з дозволу позивачки. Більше того, вона сама найняла та оплатила послуги перевізника, який перевіз його сім`ю з речами до цього будинку з м. Києва. Спірним будинком він користується тривай час, здійснює його поточний ремонт і не чинить позивачці жодних перешкод у його користуванні. На даний час іншого житла в нього немає, оскільки у квартиру АДРЕСА_2 , де він зареєстрований, ОСОБА_3 його не впускає.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показав, що його матері ОСОБА_3 належить житловий будинок по АДРЕСА_1 , який вона успадкувала від своєї матері ОСОБА_4 . У цьому будинку позивачка за власні кошти зробила ремонт та планувала там постійно проживати, коли повернеться із заробітків із Республіки Італія. В 2018 році відповідач ОСОБА_2 переїхав з м. Києва до м. Каменя-Каширського та попросив у позивачки тимчасово на строк до трьох місяців розмістися зі своєю сім`єю в її житловому будинку. Проте після повернення ОСОБА_3 в Україну відповідач не впустив її до будинку, спалив її речі, розбив пральну машину та виштовхав із будинку. Крім того, за час відсутності ОСОБА_3 відповідач без дозволу переніс вікно з однієї кімнати в іншу.

Свідок ОСОБА_9 показала, що ОСОБА_2 вселився до житлового будинку по АДРЕСА_1 з дозволу ОСОБА_3 . Більше того, ОСОБА_3 , яка є матір`ю її чоловіка ОСОБА_10 та її свекрухою, неодноразово заявляла, що цей будинок перейде у спадок ОСОБА_2 . Також вказала, що відповідач не псує майна позивачки, а навпаки здійснює його поточний ремонт.

Свідок ОСОБА_10 показав, що його рідний брат ОСОБА_2 з дитинства проживав у житловому будинку по АДРЕСА_1 . Його бабуся ОСОБА_4 , а згодом і його мати ОСОБА_3 неодноразово заявляли, що цей будинок залишиться ОСОБА_2 . У 2018 році позивачка найняла автомобіль та за власний кошт перевезла речі відповідача з м. Києва до свого будинку по АДРЕСА_1 . За час проживання в цьому будинку ОСОБА_2 здійснював його поточний ремонт, збудував частину господарських споруд.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні показав, що проживає по сусідству з ОСОБА_2 . Раніше в цьому будинку проживала ОСОБА_3 , яка пізніше переселилася у квартиру. З того часу позивачка рідко з`являлася в спірному будинку.

Вислухавши пояснення сторін, показання свідків, проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що первісний позов є підставним і таким, що підлягає до задоволення повністю, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Поняття, зміст, порядок здійснення права власності, а також принципи його непорушності визначаються статтями 316-321 Цивільного кодексу України, де зазначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Отже, чинним законодавством закріплено право власника майна вільно і безперешкодно володіти, користуватися та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Обмеження власника в реалізації цього права допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 156 Житлового кодексу України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Разом із тим, статтею 116 ЖК України передбачені випадки, коли наймача або членів його сім`ї може бути виселено з житлового приміщення без надання іншого житла. Зокрема, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов`язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що право наймача житла, зокрема члена сім`ї власника житлового будинку, на проживання в будинку захищаються законом лише за умови законного, з дозволу власника, на вселення до житлового приміщення та з дотриманням правил співжиття з іншими його мешканцями. В іншому випадку член сім`ї власника житлового приміщення підлягає виселенню.

Наведені норми Житлового кодексу України кореспондуються зі згаданими вище нормами Цивільного кодексу України, які передбачають можливість обмеження права власника майна на користування своїм майном та надання можливості іншій особі користуватися ним лише у випадках та в порядку, передбачених законом.

У судовому засіданні встановлено, що позивачці ОСОБА_3 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , який вона успадкувала від матері ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим нотаріусом Камінь-Каширської державної нотаріальної контори Трохимчук С.М. 10 лютого 2000 року (а.с. 5), та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 березня 2019 року (а.с. 4).

З акту обстеження фактичного проживання, складеного комісією Камінь-Каширської міської ради Волинської області 21 січня 2020 року (а.с. 6) та довідки цієї ж міської ради від 19 березня 2019 року (а.с. 100) встановлено, що у вказаному житловому будинку без реєстрації проживає відповідач ОСОБА_2 та його дочка ОСОБА_7 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 . Дана обставина також визнана сторонами в судовому засіданні.

Із пояснень сторін та показань свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_9 встановлено, що в 2018 році відповідач ОСОБА_2 вселився до спірного житлового будинку з дозволу позивачки. При цьому, як показав свідок ОСОБА_8 , право на користування цим житлом відповідач отримав тимчасово, на строк до трьох місяців.

Також із показань допитаних у суді свідків встановлено, що відповідач перешкоджає позивачці на власний розсуд користуватися належним їй житловим будинком по АДРЕСА_1 , перешкоджає їй у доступі до свого майна, частину з якого знищив, з приводу чого між ними існує конфлікт. Встановлені обставини дають суду підстави вважати, що в даному випадку майнові права ОСОБА_3 , як власника майна, порушуються внаслідок протиправної поведінки відповідача. Тому з наведено суд робить висновок, що в даному спорі належним способом захисту порушеного права власника майна ОСОБА_3 на вільне володіння своїм майном є зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні позивачкою належним їй житловим будинком та звільнити його. При цьому суд зазначає, що застосування такого способу захисту майнових прав позивачки не порушить гарантованого законом права відповідача на житло, оскільки він забезпечений житловою площею, маючи право на проживання в квартирі АДРЕСА_2 , відсутність доступу до якої, про що стверджує ОСОБА_2 , нічим не підтверджена.

З цих же мотивів суд відмовляє в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про встановлення сервітуту на право користування ним земельною ділянкою та житловим будинком по АДРЕСА_1 , як члену сім`ї власника майна ОСОБА_3 , на необмежений час.

Крім того, із суті поняття сервітуту, яке визначене частиною 1 ст. 401 ЦК України, випливає, що підставою для надання особі права користування чужим майном (сервітут), зокрема щодо земельної ділянки або іншого нерухомого майна, є задоволення потреб цієї особи, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Необхідність встановлення сервітуту щодо спірного житлового будинку ОСОБА_2 в зустрічному позові обґрунтовує потребою в забезпеченні його житлом у зв`язку з відсутністю іншого помешкання. Проте, як встановлено під час розгляду справи, таке твердження є надуманим, оскільки відповідач забезпечений житлом - квартирою АДРЕСА_2 . Отже не можна вважати, що встановлення сервітуту на право користування ОСОБА_2 житловим будинком по АДРЕСА_1 є єдиним можливим способом забезпечення його житлових потреб.

Аналізуючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що усунення перешкод у користуванні позивачкою належним їй житловим будинком шляхом виселення з нього відповідача без надання йому іншого житла буде належним та ефективним способом захисту її майнових прав та буде відповідати загальним принципам діючого законодавства щодо непорушності права власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, задовольняючи первісний позов повністю та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд стягує з відповідача на користь позивачки понесені нею витрати на сплату судового збору.

Керуючись статтями 12, 81, 89, 141, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 316-321 Цивільного кодексу України, статтями 116, 156 Житлового кодексу України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення задовольнити повністю.

Усунути перешкоди ОСОБА_3 в користуванні належним їй на праві приватної власності житловим будинком по АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 з цього житлового будинку без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок судового збору.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення сервітуту на користування земельною ділянкою та житловим будинком відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5) пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повне ім`я, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін: позивачка ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ; відповідач ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Головуючий: Б. С. Гамула