Справа № 361/5447/19

Провадження № 2/361/632/20

30.11.2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2020 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

судді         - Сердинського В.С.

при секретарях         - Смірновій І.В., Мищенко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2  про встановлення факту проживання однією сім`єю без укладення шлюбу та поділ спільного майна, 

установив:

В липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без укладення шлюбу та поділ спільного майна.

Позивач зазначала, що вони з відповідачем проживають разом однією сім`єю без укладення шлюбу, починаючи з 2001 року. За цей час у них народилися троє спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Фактичні шлюбні стосунки між сторонами припинилися з лютого 2018 року. З часом вони остаточно зіпсувалися. На момент подання цієї позовної заяви ОСОБА_1 з дітьми проживає в маленькому будинку, ОСОБА_2 перешкоджає їй та дітям користуватися великим будинком, не дозволяє навіть забирати свої речі, які залишились там.

На підставі договору дарування земельної ділянки №8252 (ВВА №380147) від 02 грудня 2003 року ОСОБА_2 вступив в право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3221286401:01:027:0014 площею 0,0750 га, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 - початку 2009 років вони розпочали будівництво на зазначеній земельній ділянці, яке в повному обсязі триває і на сьогоднішній день, вимагаючи і надалі витрат на його завершення.

Для початку будівництва використовувались спільні заощадження, а також використана фінансова допомога від батьків ОСОБА_2 та батька ОСОБА_1 .

Крім того, протягом будівництва ОСОБА_2 не працював і, відповідно, не мав постійного доходу, який міг би покривати необідні витрати.

Натомість, ОСОБА_1 весь цей час отримувала постійний дохід як СПД, що підтверджується податковими деклараціями в період з 2009 року по 2017 рік.

Станом на момент подання цієї заяви на ділянці знаходяться наступні об`єкти нерухомого майна: садибний будинок літ. «А», загальною площею 211,9 кв.м., вартістю 1414221 грн.; садибний будинок літ. «Б», загальною площею 32,3 кв.м., вартістю 171352 грн. Загальна вартість зазначеного майна 1585572 грн.

Спільне подальше проживання неможливе. Тому оптимальним варіантом з точки зору справедливості і задоволення потреб сторін та їхніх дітей вбачається можливість поділу об`єктів нерухомості наступним чином: садибний будинок літ. «А», загальною площею 211,9 кв.м. - за ОСОБА_2 ; садибний будинок літ. «Б», загальною площею 32,3 кв.м. - за ОСОБА_1 . В такому випадку різниця між частками сторін становить 1242870 грн., яка також підлягає поділу в рівних частках, які становлять по 621435 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просила суд встановити факт проживання однією сім`єю без укладення шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2001 року по лютий 2018 року, визнати спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне майно: садибний будинок літ. «А», загальною площею 211,9 кв.м.; садибний будинок літ. «Б», загальною площею 32,3 кв.м., що розташовані на земельній ділянці із кадастровим номером 3221286401:01:027:0014 площею 0,0750 га за адресою: АДРЕСА_1 , розділити спільне майно та визначити його частки наступним чином: садибний будиночок літ. «А», загальною площею 211,9 кв.м. - за ОСОБА_2 ; садибний будинок літ. «Б», загальною площею 32,3 кв.м. - за ОСОБА_1 , стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості компенсації за різницю вартості розподіленого майна 621435 грн. та судові витрати в сумі 12263 грн., а саме: судовий збір - 5763 грн.; оцінка вартості спірного майна - 6500 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні позовній заяві, просили про задоволення позову в повному обсязі.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_7 позовні вимоги не визнали, заперечували проти їх задоволення в повному обсязі, оскільки у сторін дійсно є троє спільних дітей, але вони не проживали однією сім`єю, так як до 2006 року відповідач перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, з позивачем відповідач не вів спільного господарства, не мав спільного бюджету, вони не були пов`язані спільним побутом.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показала, що є подругою позивача з 2005-2006 року, яка познайомила її з відповідачем як зі своїм чоловік, останній не заперечував того, що вони жили однією сім`єю, вели спільне господарство.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показала, що є подругою та кумою позивача, в 2003 році познайомилася з позивачем, а пізніше з її чоловіком – відповідачем, була у них в гостях на сімейному святі, де були присутні батьки позивача і відповідача, їздили до них по гриби. Сторони проживали разом по 2017 рік, вели спільне господарство, були нормальною сім`єю.

В судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_5 , які є спільними дітьми сторін, показала, що їхні батьки проживали разом, як одна сім`я, разом готували їжу, їздили на відпочинок, ходили на дитячі свята до садочка та школи, мама і тато обидва працюють, батько займається виготовленням меблів, стосунки в них зіпсувалися в 2017 році.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показала, що сторони спілкувалися зі школи, з 2001 року почали проживати разом, позивач проживала в м. Києві, а відповідач займався будівництвом в с. Погреби, півтора року жив на будівництві до 2008 року, потім туди переїхала позивач з дітьми. Бачила сторін разом з дітьми на відпочинку.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_11 показала, що знайома з 2002-2003 року, на її думку, сторони не проживали разом як сім`я.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_12 показав, що він є рідним братом позивача, яка з 2000 року почала проживати разом з відповідачем, спочатку в м. Києві, після народження дочки переїхали жити до свідка, а потім до сестри відповідача. В 2005-2006 роках переїхали жити на земельну ділянку, позивач жила в будинку для гостей, стала ФОП. І свідок, і їхні батьки приїжджали до сторін в гості, позивач готувала їжу, святкували свята, разом з відповідачем ходили по подарунки для дружин, свідок навчав відповідача водінню. Їм було відомо, що відповідач був одруженим, проте з дружиною не проживав, жив сім`єю з позивачем.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показав, що є дядьком позивача, разом з відповідачем працював, знає його з 2009 року. разом відпочивали, відповідач був один, без позивача і без дружини. Позивач з відповідачем разом не проживала, господарства не вела, приходила до нього в гості як родичка свідка, у будівництві участі не приймала, все робив відповідач та його батько.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_14 показав, що є знайомим сторін, які жили разом під час будівництва будинку в с. Погреби. Батьки позивача надавали кошти для будівництва. Разом відпочивали.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (ст.13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (ч.1 ст.55).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками повнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про їх народження (а.с.14-16 том І).

Згідно Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, відповідачу ОСОБА_2 на праві постійного користування належить земельна ділянка із кадастровим номером 3221286401:01:027:0014 площею 0,0750 га за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17-18 том І).

На земельній ділянці знаходяться наступні об`єкти нерухомого майна: садибний будинок літ. «А», загальною площею 211,9 кв.м., вартістю 1414221 грн.; садибний будинок літ. «Б», загальною площею 32,3 кв.м., вартістю 171352 грн. Загальна вартість зазначеного майна 1585572 грн., згідно звіту про оцінку майна від 16 липня 2019 року (а.с.19-76 том І).

Позивач, звернувшись до суду з даним позовом зазначала, що вказане майно є спільним майном подружжя її та ОСОБА_2 , так як було набуте під час їхнього спільного проживання однією сім`єю в період з 2001 року по лютий 2018 року.

За положеннями чч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу, шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто, при застосуванні ст. 74 СК України, слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Верховний Суд в своїй постанова від 14.02.2018 р. у справі №129/2115/15-ц вказав, що відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Також, суд роз`яснив, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Таким чином, для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї, а покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення такого факту.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просила встановити факт постійного проживання однією сім`єю її та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу в період з 2001 року до лютий 2018 року, при цьому на підтвердження своїх позовних вимог посилалася на покази свідків, податкові декларації платника єдиного податку – ФОП (а.с.83-94 том І), які підтверджують її підприємницьку діяльність та дохід, на відміну від відповідача, який ніде не працював, а тому не міг самостійно займатися будівництвом житла, квитанції, що підтверджують пересилання позивачем грошових коштів на рахунок відповідача (а.с.168-188 том І), квитанції про оплату житлово-комунальних послуг за адресою:  АДРЕСА_1  (а.с.190-246 том І), квитанції щодо сплати адміністративного штрафу, покладеного на відповідача ОСОБА_2  та оплати мобільного телефонного зв`язку останнього (а.с.247-250 том І, а.с.1-28 том ІІ). Інших доказів, які б підтверджували ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї надано не було.

Під час вирішення питання по суті позовних вимог, обов`язковою умовою для встановлення факту проживання однією сім`єю без укладення шлюбу є ведення спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Такий правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 17 червня 2020 року, справа №755/18012/16.

У Постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року №524/10054/16 (61-21748св18) встановлено, що «належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства».

Під час судового розгляду позивачем як доказ проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу були надані свідоцтва про народження дітей, виписки по особовому рахунку позивача в АТ КБ «ПриватБанк» та покази свідків.

Проте, судом встановлено, що на період народження дітей (2002, 2004 рік народження), відповідач ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою, ОСОБА_15 , шлюб з якою був розірваний 23 червня 2006 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві (а.с.143 том І).

Верховний Суд у справі №759/4596/18 постанова від 25 квітня 2019 року дійшов висновку про те, що для застосування положень 74 Сімейного кодексу України необхідною умовою є, зокрема, встановлення факту не перебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.

Крім того, допитані в судовому засіданні свідки не вказали конкретні обставини, які б свідчили про існування між позивачем та відповідачем фактичних шлюбних відносин та ведення ними спільного господарства, зокрема, покази свідки є дуже суперечливими.

Також, не підтверджені у судовому засіданні і доводи позивача про те, що нею здійснювалась добудова будинку та ремонтні роботи, що дає їй право претендувати на половину будинку.

Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження тих обставин, що нею надавались кошти на проведення будівельних робіт.

Лише показаннями свідків за відсутності інших доказів не може бути встановлений факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрацією шлюбу. (Постанова КЦС ВС від 06.04.2020 №738/1452/17 (61-13412св19).

Надані до суду виписки по особовому рахунку позивача в АТ КБ «ПриватБанк» не підтверджують тих обставин, що позивачем здійснювались витрати на користь та в інтересах обох сторін, окрім підтвердження періодичної оплати комунальних послуг.

Разом з тим, спільна присутність на дні народженні дітей, пересилання позивачем коштів на рахунок відповідача самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між ними склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. (Постанова КЦС ВС від 28.08.2019 №588/350/15-ц).

Згідно з вимогами ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Оскільки позивачем не доведено факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин, враховуючи правові висновки Верховного Суду у даній категорії справ, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 21, 74 СК України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 76, 80, 81, 89, 258-259, 263-265, 350, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без укладення шлюбу та поділ спільного майна – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. С. Сердинський