Справа № 369/13653/18

Провадження № 2/369/362/20

РІШЕННЯ

Іменем України

27.10.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

       головуючого судді:                                          Дубас Т.В.,

       при секретарі                                                   Мазурик Д.С.,

за участю представника позивача                  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника відповідача ( ОСОБА_4 ) ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ТОВ «ПОЛІМЕРНАФТОХІМ» до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Потапчук Зоя Анатоліївна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішень прийнятих нотаріусом щодо реєстрації права власності на нерухоме майно та застосування наслідків недійсності правочину, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2018 року ТОВ «ПОЛІМЕРНАФТОХІМ» звернулося до суду з вищевказаною позовною заявою.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що у провадженні Шевченківського районного суду м. Києва знаходиться кримінальна справа № 761/1272/18, провадження № 1-кп/761/1166/2018, внесене до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12016100100003508 від 18.03.2016 відносно обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3, 4, 5 ст. 191 Кримінального кодексу України.

23.05.2018 в межах вищевказаного кримінального провадження на підставі клопотання представника ТОВ «ПОЛІМЕРНАФТОХІМ» суд постановив ухвалу про накладення арешту на майно обвинуваченого – ОСОБА_6 , саме на квартиру АДРЕСА_1 .

У подальшому представником ТОВ «ПОЛІМЕРНАФТОХІМ» зазначену ухвалу було передано приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Поручник О.Ю. для внесення інформації у єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, однак нотаріус не змогла накласти арешт на зазначене нерухоме майно, оскільки 25.05.2018 о 18:06:04 воно було продано ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу № 355, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потапчук Зоєю Анатоліївною.

Всупереч цьому позивач зазначає, що обвинувачений ОСОБА_6 та його представник – адвокат Закутський Дмитро Володимирович були присутні в судовому засіданні, що відбулось 23.05.2018 та знали про постановлення судом ухвали про накладення арешту на вищезазначене майно, проте ОСОБА_6 вчинив умисні дії з метою перешкоджання виконання ухвали суду, а саме: відчужив майно, на яке судом було накладено арешт.

З огляду на викладені обставини позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу № 355 від 25.05.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Потапчук Зоєю Анатоліївною, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 та скасувати рішення, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потапчук Зоєю Анатолієвноюпро реєстрацію права власності на нерухоме майно на користь ОСОБА_4 , а саме: рішення від 25.05.2018 про державну реєстрацію права власності на квартиру загальною площею 72 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстровий номер об`єкта нерухомого майна 669332332224, на підставі договору купівлі-продажу від 25.05.2018 за №355 із застосуванням наслідків недійсності правочину відповідно до ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 26.01.2019 було відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання у справі.

Ухвалою суду від 08.11.2019 було закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 11.11.2020 задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

У судове засідання 27.10.2020 з`явилися представник позивача - ОСОБА_1 , який позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх у повному обсязі та представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , який проти вимог позову заперечував та просив в позові відмовити в повному обсязі.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином, причини своєї неявки та позицію щодо позову суду не повідомила.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що у провадженні Шевченківського районного суду м. Києва знаходиться кримінальна справа № 761/1272/18, провадження № 1-кп/761/1166/2018, внесене до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12016100100003508 від 18.03.2016 відносно обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3, 4, 5 ст. 191 Кримінального кодексу України.

23.05.2018 в межах вищевказаного кримінального провадження на підставі клопотання представника ТОВ «ПОЛІМЕРНАФТОХІМ» суд постановив ухвалу про накладення арешту на майно обвинуваченого – ОСОБА_6 , а саме: на квартиру АДРЕСА_1 .

З вищенаведеної судової ухвали вбачається, що відповідач ОСОБА_6 та його захисник Закутський Д.В. були присутні у судовому засіданні та при оголошенні даної ухвали.

Всупереч цьому, через 2 дні, 25.05.2018 ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу № 355 продав квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_7 , на підставі чого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потапчук Зоєю Анатоліївною було здійснено державну реєстрацію права власності.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну суму.

Обов`язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна відповідно до статті 657 ЦК України є укладання його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.

Загальними вимогами чинності правочину згідно зі статтею 203 ЦК України є наявність вільного волевиявлення учасника право чину, яке повинно відповідати його внутрішній волі, право чин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції згідно положень ЦК України наділені не лише сторона (сторони) такого правочину, але й інші, треті особи, які не є сторонами такого правочину, однак мають статус «заінтересованих осіб» (статті 215, 216 ЦК України), тобто на час розгляду справи судом не були стороною правочину, не мають права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендують на те, щоб майно в натурі було передано їм у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Звертаючись з позовом про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 25.05.2018 № 355, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Потапчук Зоєю Анатоліївною, позивач визначив правовим наслідком такої недійсності повернення сторін до попереднього становища з метою забезпечення виконання рішення суду у справі, у рамках якої було вжито заходи забезпечення.

Пунктом дев`ятим частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства визначено обов`язковість судового рішення, дія якої поширюється у тому числі на судові рішення, які не набули статусу остаточних.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і забезпечення позивачу реального та ефективного виконання судового рішення, зокрема задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України 2004 року).

Ураховуючи зазначене, правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під забороною відчуження на підставі судового рішення, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи, незалежно від того, чи було зареєстровано таке обтяження відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на час його укладення», ураховуючи, що ОСОБА_6 , як власнику майна, було достеменно відомо про встановлену судом заборону його відчуження.

Зазначене повністю узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України та Верховного Суду, викладеними у постановах від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16, від 18.01.2017 у справі № 6-2552цс16, від 20.09.2018 у справі 753/8830/15-ц.

У той же ж час, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на час його укладення», Державна судова адміністрація України у день набрання законної сили судовим рішенням, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення.

Державний реєстратор, що перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, за місцезнаходженням відповідного майна у день надходження відповідного судового рішення формує та реєструє необхідну заяву або реєструє судове рішення про заборону вчинення дій, пов`язаних з державною реєстрацією прав, чи судове рішення про скасування відповідного судового рішення.

Частиною 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на час його укладення» визначено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

З огляду на викладені норми суд вважає за необхідне зазначити, що задоволення судом вимог про визнання недійсним договору-купівлі продажу та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності у відповідності з приписами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на час його укладення» приводить сторони у стан, який належним чином захищає права та інтереси позивача та дає йому можливість за необхідності забезпечити виконання рішення в межах існуючого кримінального провадження.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та відмовляє у задоволенні вимог позивача в частині застосуванням наслідків недійсності правочину відповідно до ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України, як у таких, що не стосуються захисту прав саме позивача.

При цьому, з огляду на низку тверджень сторін та третіх осіб, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

З урахуванням викладеного, керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 203, 215, 216, 626-628, 655, 657 ЦК України, ст.ст. 26, 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 273 ЦПК України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов ТОВ «ПОЛІМЕРНАФТОХІМ» до ОСОБА_6 ,  ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Потапчук Зоя Анатоліївна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішень прийнятих нотаріусом щодо реєстрації права власності на нерухоме майно та застосування наслідків недійсності правочину- задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу №355 від 25.05.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Потапчук Зоєю Анатоліївною та скасувати рішення від 25.05.2018 року про державну реєстрацію права власності на квартиру загальною площею 72 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстровий номер об`єкта нерухомого майна 669332332224, на підставі договору купівлі-продажу від 25.05.2018 року за №355.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6   на користь ТОВ «Полімернафтохім» судові витрати в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві, 00 копійок) гривень

Враховуючи складність справи складання повного рішення суду відкласти на строк не більше десяти днів.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Дубас Т.В.