№2-а-271/10

ПОСТАНОВА

                                                             ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                                                                                                                                                                          

  16 березня 2010 року                                                                              м. Одеса                        

Приморський  районний суд м. Одеси у складі :

головуючого  судді: Домусчі Л.В.,                                                     

при секретарі :           Ларіна Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у  м. Одеса справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради  про визнання  дій неправомірними щодо  відмови у перерахунку та зобов’язання  вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

21 липня 2009 р. ОСОБА_1  звернулася до суду з адміністративним позовом, який  02 грудня 2009 року уточнила та остаточно просила: вважати строк для звернення до суду з адміністративним позовом таким, що не пропущений; визнати дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради по даному позову неправомірними та рішення щодо відмови у проведенні перерахунку та доплати допомоги по народженню та по догляду за дітьми  до досягнення ними трирічного віку  незаконним; зобов’язати Департамент  праці та соціальної політики Одеської міської ради   перерахувати та виплатити недоплачену щомісячну допомогу по догляду за дітьми  до досягнення ними трирічного віку з моменту призначення до трьохріччя дітей  з  розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб  у відповідному році  з урахуванням вже виплачених сум на кожну дитину у розмірі 25538, 79 грн. (двадцять п’ять тисяч п’ятсот тридцять вісім гривень сімдесят дев’ять копійок) та недоплачену допомогу при народженні дітей  у розмірі    3927, 6 грн. (три тисячі дев’ятсот двадцять сім гривень шість копійок), суму індексації допомоги по догляду за дітьми  до трьох років  та  суму  компенсації за несвоєчасну виплату допомоги до догляду за дітьми  до трьох років  за весь період прострочення виплати, з обов`язати   Департамент праці та соціальної політики  Одеської міської ради  провадити щомісячні виплати допомоги по догляду за ОСОБА_2 та  ОСОБА_3  до досягнення ними  трирічного віку починаючи з грудня 2009 року по 10.08.2010 року  або до часу припинення виплати цієї допомогу, якщо це станеться до трьохріччя дітей, в розмірі не менше прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно діючого законодавства на кожну дитину; відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України допустити негайне виконання рішення суду та с тягнути з відповідачів  судові витрати.

  У обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила двох синів,    що підтверджується   свідоцтвами про народження.  До надання їй відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, вона працювала. Щомісяця з її заробітної плати проводились відрахування до Фонду соціального страхування України у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності  у відповідності до Закону України „Про загальнообов'язкове  державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами,зумовленими народженням та похованням»(далі закон № 2240-ІІІ), бо  вона є застрахованою в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Вона вважає, що при нарахуванні їй допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відповідач по справі  керувався не спеціальним законом № 2240-ІІІ, який  повинен застосовуватись у даному випадку до неї, як до застрахованої особи, а, нарахування проводилось згідно ст. 15 Закону України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми",  а також застосовував нормативні акти, які були визнані Конституційним Судом України неконституційними, з чим вона категорично не згодна. Внаслідок дій відповідача вона не отримала належних сум допомоги по народженню дітей та допомоги по догляду за дітьми до досягненнями ними трьох років.   У відповіді відповідача від 24.04.2009 року було відмовлено у перерахунку та проведенні зазначених виплат та зазначено, що у 2007 році на виплати не було бюджетних призначень, а у 2008 та у 2009 роках виплати здійснювалися у відповідності до законодавства.

В судовому засіданні позивач та представник позивача за усною заявою підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання  представник відповідача не з’явився, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи,причин своєї неявки не повідомив,  заяв про розгляд справи в його відсутності не подавав, своїми процесуальними правами, передбаченими ст.49 КАС України, не скористався На попередньому засіданні подав  письмові заперечення до позову. У відповідності до ст. 128 п 4  КАСУ, суд, вислухавши думку позивача, враховуючи наявність достатніх доказів по справі, на підставі яких можливо встановлення фактичних відносин сторін, а також зі згоди позивача  розглянув справу у відсутності відповідача.

Представник відповідача за довіреністю  у попередньому засіданні надала суду письмові заперечення  на позовну заяву, відповідно до змісту якої вона просила відмовити в задоволені позовних вимог. Він  заявив, що Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради створений з 01.101.2009 і  не може виплачувати борги за іншу юридичну особу, також зазначив, що до позивача повинен застосовуватися Закон «Про державну допомогу сім’ям з дітьми»,  конкретні норми якого у 2008 і 2009 році неконституційними не вважались. Крім того просить вважати  річний строк  за зверненням до суду пропущеним. Таким чином, на думку представника відповідача, позивачу була призначена та виплачувалася вказана допомога в розмірі, що був передбачений діючим на той час законом .

Вислухавши пояснення позивача та її представника по справі, дослідивши письмові заперечення відповідача та матеріали справи, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами ч. З ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 3 статті 8 КАС України, фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав гарантується звернення до адміністративного руду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. У компетенцію  адміністративного суду входить розгляд справ щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень та вимогу про відшкодування шкоди, спричиненої протиправними рішеннями (ст. 17,  ст. 21 КАСУ).

Відповідно до ст..18 ч.2 КАС України усі адміністративні справи у спорах фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг  підлягають розгляду місцевими загальними судами як адміністративними судами.

Судом встановлено, що позивачка  ІНФОРМАЦІЯ_1  народила двох синів  – ОСОБА_2 та  ОСОБА_3, що підтверджується  копіями   свідоцтв про народження серія НОМЕР_1 та серія НОМЕР_2 (а.с.7-8). Оскільки до відпустки по догляду за дитиною вона працювала, то на неї розповсюджується дія Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою  працездатності та витратами, зумовленими  народженням та похованням», згідно з я ким вона має право на допомогу при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до трьох років.

    Позивачка проживає в Приморському районі  м. Одеса ,  фактично здійснює догляд за дітьми  і отримувала допомогу у управлінні праці та соціального захисту населення Приморської райадміністрації.

           Згідно відповіді Департаменту праці та соціальної політики від 24.04.2009р. №03-ч-1953 вбачається про відмову здійснення позивачки перерахунку та виплати здійснених  видів державної допомоги за період з 05.11.2007р.(а.с.11-12).

           Судом  встановлено, що з 01.01.2009 року  функції цих виплат виконує Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради через свої структурні підрозділи, а саме через Управління соціального  захисту населення в Приморському районі м. Одеса, що не мають статусу юридичної особи (згідно з рішенням Одеської міської ради від 09.10.2008 р № 3407 «Про внесення змін та доповнень до рішення Одеської міської ради від 27.06.2006 року № 20 «Про затвердження структури виконавчих органів, загальної чисельності апарату міської ради, її виконавчих органів та витрат на їх утримання»). Суд не приймає доводи відповідача про те, що він не несе обов’язку виконання зобов’язань щодо виплати недоплаченої допомоги.  Згідно ч. 1,2 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передачі всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам – правонаступникам (злиття, приєднання, роз'єднання, перетворення) чи в результаті ліквідації. Таким чином, ліквідація – це така форма припинення юридичної особи, при якій юридична особа перестає існувати з усіма належними їй правами та обов’язками. У разі ліквідації права та обв’язки  не переходять до іншої особи. Крім того, у п. 1.1.вищезазначеного рішення вказано, що Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради створюється на базі управління соціального захисту населення та праці Одеської міської ради, управлінь праці та соціального захисту населення районних адміністрацій Одеської міської ради. Пунктом 2.1.8 виконання функцій головного розпорядника коштів місцевого бюджету, розпорядника  коштів відповідного рівня на здійснення  заходів з виконання державних та регіональних програм  соціального захисту населення за рахунок коштів бюджетів інших рівнів, пенсійного забезпечення, соціального захисту та  соціального обслуговування населення, передбаченого законодавством, соціальної допомоги, компенсації та інших соціальних виплат покладені на Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, що також відповідає вимогам статті 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Саме тому у здійсненні своєї діяльності у частині виплати допомоги сім'ям з дітьми керується не тільки Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми",  а ще й бюджетними нормами: Законом про Державний бюджет, Бюджетним кодексом, а також Порядком призначення і виплати допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особам, застрахованим в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.01.2007 р. N 13, та Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 256 від 04.03.2002 р. (зі змінами та доповненнями).

 Зміна юридичної особи, якій  державою делеговані функції з нарахування та виплати допомоги не тягне за собою припинення правовідносин щодо виконання цих функцій.  Крім того, відповідач  прийняв на себе зобов’язання сплачувати допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, сплачує її з початку свого створення на підставі документів, наданих позивачкою  ще в 2007 році, що підтверджується довідкою, виданою відповідачем.  Виходячи  з   положень  статей  55,  56  Конституції  України у будь-якому разі в  названих вище  випадках спірні правовідносини  допускають правонаступництво, як зазначив Вищий Адміністративний Суд у  п 9  Постанови №2 від 06.03.08 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ».Судом встановлено, що вирішення  питання про усунення порушення прав у даному випадку належить саме до компетенції відповідача.

Стосовно можливості призначення та виплати спірних видів допомоги слід зазначити наступне.

В Конституції України визнано, права та обов'язки людини невідчужувані та нерушимі (ст.21), їх зміст та об'єм при прийнятті нових законів чи внесенні змін у діючі закони не може бути звужений (ст.22), конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені (ст.64).

У відповідності до ст. 40-41 закону № 2240-ІІІ «допомога при народженні дитини надається у сумі, кратній 22,6 розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, встановленого на день народження дитини». Жодним нормативним актом цей закон не відмінений. Однак позивачка при народженні отримала суму 8500 гривень на кожну дитину  з виплатою 3400 гривень одноразово, а частини,  що залишилася-протягом 12 місяців рівними частинами (це підтверджується виписками з банківського рахунку та довідкою про отримані кошти)  На момент народження дитини прожитковий мінімум для дітей до 6 років  складав 463 гривні (ст.62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»). Таким чином, на кожну дитину  повинна бути нарахована та виплачена  допомога при народженні дитини  у розмірі 10463, 8  грн., а не 8500 грн.

Згідно Конституції України, Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року N 2017-ІІІ, позивач наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання допомоги по догляду за дитиною. Згідно ч.3 та ч.4 ст.1 Закону України від 15.07.1999р. №966-XIV «Про прожитковий мінімум» до працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку. Застрахована працездатна особа, яка знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відноситься до категорії «працездатних осіб». І допомога призначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки призвана компенсувати частину заробітку працездатної особи.

Розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, встановлений ст.43 закону № 2240-ІІІ :«Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі що встановлюється правлінням Фонду , але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.»   Відповідно до ч.2 ст. 1 Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000 року основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Вивчивши зазначені документи, суд встановив, що позивач є матір'ю двох дітей-двійня, які не досягли трирічного віку, з якою вони разом проживають та яких вона фактично доглядає, є  застрахованою особою, перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, внаслідок чого має право з 10.08.2007 р. отримувати допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка надається застрахованій особі у розмірі, встановленому ст. 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням".

Отже, після настання страхового випадку (народження дітей), позивачка набула права на отримання матеріального забезпечення у розмірах, визначених ст..ст.41-43 Закону 2240-ІІІ.

Судом встановлено, що відповідачем з  листопада 2007 року позивачу  була призначена щомісячна допомога по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку в розмірі 120 грн. на кожну дитину (згідно довідки управління), яка з часом  поступово індексувалася. В 2007-2009 роках Законом України «Про Державний бюджет  України на 2007 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України  на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та Законом України «Про державний бюджет України на 2009 рік» встановлювалися обмеження щодо виплати допомоги в належному розмірі.  Конституційний Суд України неодноразово розглядав за зверненнями суб'єктів права на конституційне подання справи і приймав рішення, у яких визнавав окремі положення законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій такими, що не відповідають Конституції України.

На незаконність обмеження прав громадян неодноразово зверталась увага Конституційним Судом України, зокрема в рішеннях: (справа про соціальні гарантії громадян) Від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007; (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 ; (справа про збалансованість бюджету) 27 листопада 2008 року N 26-рп/2008; (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій) від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004; (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 ; (справа по деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян)  від 08.вересня 2009 р. № 1-27/2009.

     Ці  правові позиції полягають у тому, що законом  про Державний бюджет України не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України,  оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.  В Рішенні Конституційного Суду України  № 19-рп/2009 чітко викладена правова позиція Конституційного Суду, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями щодо встановлення розмірів  соціальних виплат, він може встановлювати лише порядок. Встановленням розміру відбувається втручання у виключну сферу законодавця.

    Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007 визнано неконституційним положення пункту 7 статті 71 в частині зупинення на 2007 рік дії статей 41. 43 закону № 2240-ІІІ   щодо встановлення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

     Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України "Про Державний бюджет України на 2008-рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

    Статтею 152 Конституції України встановлено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

    Зважаючи на те, що зупинення дії законів є способом тимчасового припинення їх дії в часі та/або за колом осіб, то втрата чинності нормативно-правовим актом, яким відбулося зупинення дії певного закону, за правовими наслідками є поновленням дії цього закону, а відповідно,  і поновленням прав та обов'язків осіб, які є учасниками правовідносин, що є предметом регулювання такого закону.

    Зважаючи на те, що у п. 5. та у п.6 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007 та рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 конкретно зазначено, що «рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів. що визнані неконституційними», то це є можливістю зворотної дії у часі вказаного рішення Конституційного Суду України. Таким чином, якщо будь-який закон був прийнятий з порушенням ч.3 статті 22 Конституції України, а саме - зменшив право людини на отримання виплат, пільг, компенсації, то такий закон не може застосовуватись, і повинен діяти первісний закон, який встановлював право на вказану виплату, пільгу чи компенсацію. Саме тому існує й ч. 3. ст. 152 Конституції, згідно якої матеріальна шкода, завдана актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

 Підтвердженням правильності такого висновку є і п. 2 Пленуму Верховного Суду України від 01.01.96 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», а також  у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 "Про незалежність судової влади" звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Крім того, згідно з ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. А рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене, та не потрібно прийняття ніяких урядових рішень та відповідних розпорядчих документів для впровадження його в дію.

Однак відповідач по даній справі, незважаючи на неодноразові  Рішення Конституційного Суду України  із зазначеного питання продовжував  здійснювати виплати на підставі вже визнаного неконституційним абз. 3, ч 2, ст. 56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та п. 14 ст. 71 цього ж закону, а також норм Закону «Про Державний бюджет на 2008 рік» стосовно внесення змін у закон № 2240-ІІІ , що також визнані неконституційними Рішенням Конституційного суду № 10-рп/2008, а також проігнорував преюдиціальне значення цього рішення.

Суд вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягненню нею трирічного віку основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Європейського суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Offise) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язанні містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом-відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвали певну концепцію, в цьому випадку  це надання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Суд вважає, що  дані дії відповідача є неправомірними, бо згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані  діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

 Також при нарахуванні допомоги по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку, відповідач керувався не спеціальним законом «Про загальнообов'язкове  державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами,зумовленими народженням та похованням», який повинен застосовуватись у даному випадку до позивача по справі, як до застрахованої особи, а, нарахування проводилось згідно ст. 15 Закону України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та відповідно до підзаконного нормативного акту - Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. №1751

У відповідності із ст.1 Закону «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» від 21.11.92 р. №2811-ХІІ «громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України» - безпосередньо сам Закон «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» має посилання на інші закони України, чим дозволяє їх використання. Що стосується Закону «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», у відповідності з його нормами право на вищевказані види  допомоги у 2007 році мають особи, не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Джерела фінансування зазначених виплат на 2007 рік визначено у Законі України «Про Державний бюджет на 2007 рік» (абз.1 ч.2 ст.56): «допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» та Закону України № 2240». Тобто Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» передбачено виплату спірних видів  допомоги на підставі обох вищенаведених законів.

Згідно ст..62 закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що з 01 січня 2007р. прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років становить-з 01 квітня 2007р.-463 грн., з 01 жовтня 2007р.-470 грн.

Згідно зі ст. 58 Закону України від 28.12.2007 року N 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" на 2008 рік затверджений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: з 1 січня - 592 гривні, з 1 квітня - 605 гривень, з 1 липня - 607 гривень, з 1 жовтня - 626 гривень та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

- дітей віком до 6 років: з 1 січня - 526 гривень, з 1 квітня - 538 гривень, з 1 липня - 540 гривень, з 1 жовтня - 557 гривень;

- працездатних осіб: з 1 січня - 633 гривні, з 1 квітня - 647 гривень, з 1 липня - 649 гривень, з 1 жовтня - 669 гривень;

Згідно з частиною першою статті 54 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, установлений в розмірах, що діяли у грудні 2008 року

Наразі   у 2008 році  внаслідок внесення змін у закон  виникла колізія норм права, відповідно до якої нарахування та виплата допомоги по догляду за дитиною для  застрахованих осіб, можна здійснювати як згідно Закону України «Про допомогу сім'ям з дітьми», так і згідно закону № 2240-ІІІ.  При вирішенні даної колізії слід взяти до уваги Лист Міністерства юстиції від 29.07.2008 №337-0-2-08-19 «Щодо практики застосування норм права у разі колізії». За цим листом дана колізія вирішується на користь  спеціального закону. Ця позиція підтримана і Вищим Адміністративним судом, зокрема в рішенні від 22 липня 2009 року № к-12139/08.

    У  2009 році не вносилися зміни ні у Закон України «Про загальнообов'язкове держане соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», ні у Закон «Про державну допомогу сім’ям з дітьми». Відповідач вважає єдиним законом, що регулює спірні правовідносини, Закон «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», але не застосовує навіть і його. Враховуючи, що дія кожного закону про Державний бюджет України на відповідний рік закінчується 31 грудня цього конкретного року, у 2009 році є діючою частина 1 статті 15 зазначеного Закону у редакції, що діяла до прийняття Закону №3235-IV від 20.12.2005 «Про Державний бюджет України на 2006 рік»,  а для застрахованої (працюючої) особи – ст.43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». Таким чином, є безпідставним посилання Відповідача на будь-яку іншу редакцію зазначеної статті, а також на будь-які інші нормативно-правові акти (в тому числі постанови Кабінету Міністрів України), прийняті на виконання нечинних  редакцій закону. Щодо посилання на статтю 46 Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік» та Порядок призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. №1751, слід зазначити, що, насамперед, будь-яка постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом, що складається на виконання конкретного закону з метою встановлення порядку його виконання, тому не може суперечити йому. Правова позиція Конституційного Суду України свідчить,  розмір - це та категорія,  котра виходить з поняття змісту суб’єктивного права і встановлена Законом, а не постановою Кабінету Міністрів (РКСУ від 08.09.2009 р). Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 р. № 8 “Про незалежність судової влади” (абз.1 п.19) визначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

         Суд вважає, що вимога, щодо вимога про стягнення з відповідача конкретних сум не підлягає задоволенню, оскільки  обов’язок, щодо нарахування соціальних виплат покладені на органи    праці та соціального захисту населення  , тому суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування допомоги замість органу, на який покладено такі повноваження.

За таких обставин суд вважає, що  підлягають задоволенню вимоги по спонуканню відповідача провести перерахунок та виплатити позивачу недоплачену разову допомогу, пов'язану з народженням дітей до розміру, встановленому ст. 41 Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, пов'язаними з народженням та похованням" та зобов’язати провести перерахунок допомоги  по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку відповідно до   прожиткового мінімуму для працездатних осіб  згідно ст..43 цього закону.

    Судом  також встановлено, що відповідно до ч.5 ст. 52 Закону України № 2240, суми матеріального забезпечення, не одержані з вини органу, що призначає матеріальне забезпечення, виплачуються застрахованій особі за минулий час з дотриманням вимог законодавства про індексацію грошових доходів населення. Також відповідно до вимог ст.2. Закону України  від 03.07.1991р. № 1282-XІІ «Про індексацію грошових доходів населення» соціальна допомога відноситься до категорії виплат, яки підлягають індексації. Підстави для проведення індексації визначає ст. 4 Закону про індексацію. Головним роз’яснювальним документом в судовій практиці щодо даного питання є лист Верховного суду України від 03.04.97р. N 62-97р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ».Таким чином, вимоги позивачки щодо виплати їй  сум індексації підлягають задоволенню.

Суд не приймає доводи відповідача про пропущення строку звернення до суду, оскільки предметом позову є оскарження відмови у перерахунку, а не призначення у неналежному розмірі. Про відмову від здійснення перерахунку позивачка дізналася  з письмової відповіді відповідача.  Крім того, пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня передбачене статтею 48 Конституції України, тому право на соціальний захист не може бути обмежено і строк позовної давності на соціальні виплати не поширюється.

Для поновлення права позивачки у повному обсязі суд вважає за необхідне зобов’язати відповідача призначити та виплачувати в подальшому  допомогу по догляду за дітьми   у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб починаючи з квітня   2010 року .

Згідно ч.3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, тож суд задовольняє вимоги позивачки щодо негайного виконання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8,19,21-22,46,53,55,58,60,92,95,152 Конституції України,  ст. ст.2, 8, 18, 69,70,71, 94, 98, 160 - 163 ,167 КАС України,  ст.41-43 Закону України «Про загальнообов'язкове держане соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», ст.ст. 4, 5. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.92р. зі змінами, ст.58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», ст.54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік», ст.ст. 46, 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік»,  ст..54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»  , суд, -

ПОСТАНОВИВ:

    1. Позовні вимоги  ОСОБА_1  задовольнити частково.

    2. Визнати дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради по даному позову неправомірними та рішення щодо відмови у проведенні перерахунку та доплаті допомоги по народженню та по догляду за дітьми  до досягнення ними трирічного віку  незаконним.

    3. Зобов’язати Департамент  праці та соціальної політики Одеської міської ради   перерахувати та виплатити ОСОБА_1   недоплачену щомісячну допомогу по догляду за дітьми ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та  ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення ними трирічного віку, тобто до  ІНФОРМАЦІЯ_2 з моменту призначення  до березня 2010 року  включно з  розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб  у відповідному році  з урахуванням вже виплачених сум на кожну дитину та недоплачену допомогу при народженні дітей   у відповідності до ст. 41, 43 Закону України «Про загальнообов'язкове держане соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» з дотриманням вимог законодавства про індексацію .

    4. З обов`язати   Департамент праці та соціальної політики  Одеської міської ради   призначити ОСОБА_1   допомогу по догляду за дітьми  ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та  ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1  до досягнення ними  трирічного віку, починаючи з квітня 2009 року в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб на кожну дитину та провадити  відповідні щомісячні виплати до часу припинення виплати цієї допомоги.

   5. В іншій частині позовних вимог - у позові відмовити.

6. Стягнення підлягають негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць .

7.  Стягнути з Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на користь ОСОБА_1   судові витрати у розмірі 3 (три)грн. 40 коп.  у відповідності до ст. 94 КАС України

    Повний текст постанови виготовлений  22.03.2010р.

    Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня складання постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                                         Домусчі Л.В.